Венесуельський плацдарм "Роснефти"

Олександра КОВАЛЬОВА, асоційований аналітик Центру глобалістики "Стратегія ХХІ"

Сполучені Штати продовжують впроваджувати нові санкції проти російських компаній. Причому пов'язані вони не тільки з діями Росії в Україні.

Наприкінці лютого Міністерство фінансів США ввело санкції щодо розміщеного на території Швейцарії Rosneft Trading S.A. (дочірнього підприємства російської компанії "Роснефть") та його очільника Дідьє Касіміро через співробітництво з венесуельською державною нафтовою компанією Petroleos de Venezuela S.A. (PDVSA).

Російський і венесуельський уряди засудили рішення Вашингтона, оцінивши його як чергову спробу Сполучених Штатів усунути від влади президента Венесуели Ніколаса Мадуро та позбутися суперництва Росії, аби шляхом "недобросовісної конкуренції" досягти домінування на світовому ринку нафти. При цьому більшість російських ЗМІ запевняє: санкції не завдадуть значних збитків "Роснефти" й не зможуть істотно обмежити експортування нафти з Венесуели, оскільки є багато способів їх обходити.

Після цього Мадуро оголосив реорганізацію PDVSA - основного об'єкта попередніх санкцій Сполучених Штатів. Агентства Reuters i Bloomberg оприлюднили інформацію, що уряд Мадуро зараз веде перемовини з компаніями "Роснефть", Repsol та Eni S.p.A. про передачу їм власності PDVSA з метою реструктуризації боргу. Однак поки що це не підтверджено офіційно.

Підставою для рішення американського Мінфіну стало те, що "Роснефть" не лише допомагає Венесуелі обходити вже впроваджені проти неї санкції, а й багато на цьому заробляє.

За підрахунками Bloomberg, за період з листопада 2018-го по липень 2019-го російська компанія отримала додатково 905 млн дол. за рахунок збільшення експорту на тлі зростання ціни на надважку нафту. Вона істотно розширила діяльність, у тому числі в кілька разів збільшивши обсяг поставок нафти навіть до самих США. Зазначимо, що "Роснефть" - найбільший покупець венесуельської нафти: її частка у експорті PDVSA перевищила 60%.

Керівництво російської компанії наполягає, що не порушує санкцій, оскільки купує нафту у Венесуели в рахунок оплати наданих їй раніше кредитів. Спочатку "Роснефть" виконувала роль посередника: закуповувала сировину в PDVSA і реалізовувала торговельним компаніям, які постачали її кінцевим споживачам. А з весни 2019 року російська компанія почала самостійно займатися маркетингом, наймати танкери і постачати нафту безпосередньо переробникам в Індії та Китаї.

Водночас вона втричі збільшила експорт нафти і нафтопродуктів до Сполучених Штатів, завдяки чому, за даними американського Управління з енергетичної інформації США, обсяг її поставок за період із січня по листопад 2019 року сягнув 166,4 мільйона барелів і становив 5,48% американського імпорту нафти. Це стало можливим тому, що після впровадження санкцій до PDVSA американські НПЗ мали компенсувати недоотримані обсяги венесуельської нафти, тому збільшили імпорт таких сортів, у тому числі російської Urals.

Таким чином, Росія стала четвертим найбільшим постачальником, майже наздогнавши Мексику (217,5 млн бар.) і Саудівську Аравію (178,8 млн бар.), яка зменшила експорт до США у другому півріччі, – але з великим відривом від Канади (1464,9 млн бар.). При цьому прямих контрактів між державами майже немає: російську нафту Сполученим Штатам продають міжнародні трейдери.

Однак санкції проти "дочки" компанії "Роснефть" пов'язані не лише з тим, що Росія заробляє на венесуельській нафті. Вони також спрямовані проти Росії, яка використовує нафтову галузь Венесуели як плацдарм, аби проникнути на американську територію й отримати важелі впливу на енергетичний ринок США. Зокрема через Citgo Petroleum Corp. - дочірню компанію PDVSA, розміщену на території Сполучених Штатів.

Citgo - найцінніша власність Венесуели за її межами вартістю приблизно 10 млрд дол. Цій компанії у Сполучених Штатах належать три НПЗ, 9 трубопроводів, 48 терміналів для зберігання нафтопродуктів і мережа АЗС. Усе це виробляє 749 тисяч барелів нафти щодня, що дорівнює приблизно 5% потужності всіх НПЗ США.

При цьому Citgo - основна компанія на території Сполучених Штатів, яка переробляє надважку нафту, що робить її стратегічно важливою для американської економіки. Надважка нафта, яка широко використовується у промисловості США, потребує особливих технологій обробки. Венесуела, що донедавна була головним постачальником цього різновиду нафти, володіє найбільшими підтвердженими покладами - 302,8 млрд барелів, або майже 90% усіх покладів надважкої нафти у світі.

Росія, що закріпилась у нафтовому секторі Венесуели в часи президентства Уго Чавеса, створивши п'ять спільних підприємств із розробки найбільших родовищ, при Мадуро значно розширила присутність у країні, почавши надавати численні кредити. З 2006 року уряд Росії і держкомпанія "Роснефть" надали Венесуелі не менше 17 млрд дол.

Саме дочірня компанія Rosneft Traiding S.A. отримала в заставу 49,9% акцій Citgo Petroleum Corp. у листопаді 2016 року як забезпечення за кредитом на 1,5 млрд дол. Решта 50,1% акцій ще раніше стали гарантіями за бонами так званої державної позики PDVSA 2020 з терміном погашення 28 жовтня 2019 року.

У разі дефолту за останньою Rosneft Traiding S.A. може отримати контроль над Citgo, оскільки в угоді про кредит між нею та PDVSA є положення про перехресний дефолт. Тобто пред'явлення власниками облігацій прав на 50,1% акцій Citgo автоматично спричинить дострокове стягнення виплати за російським кредитом.

У жовтні 2019 року група сенаторів США написала звернення до президента Дональда Трампа, в якому визначила ситуацію навколо Citgo як потенційну загрозу для національної безпеки.

Хоча "Роснефть" стверджує, що оперувати Citgo вона не хоче й не може через санкції, що застава є суто технічною, й Венесуела вже переважно розплатилася за кредити нафтою, ситуація викликає неабияку занепокоєність у США, передусім через значне погіршення американо-російських відносин.

Нагадаємо, що у грудні 2018 року РФ надіслала до Венесуели два надзвукові стратегічні бомбардувальники Ту-160, здатні нести ядерні заряди, для участі у військових навчаннях. Це, а також розширення російського військового контингенту в країні адміністрацією Трампа було розцінене як демонстрація з боку уряду Владіміра Путіна своїх намірів створити загрозу супердержаві в її сфері впливу. У тому числі щоб запобігти втручанню США в регіони, які Росія вважає власною сферою впливу (зокрема в Україну).

Не дивно, що Сполучені Штати посилили санкції проти уряду Мадуро, який став основним провідником російського впливу в регіоні. Після його чергової перемоги на президентських виборах 2018 року багато держав (у тому числі США) та Національна асамблея - парламент Венесуели - перемоги Мадуро не визнали.

Тому, коли 10 січня 2019 року термін його президентства сплив і він заступав на новий, голова парламенту Хуан Гуайдо заявив, що, оскільки вибори були нелегітимними, за законом, держава залишилася без глави, і він змушений проголосити себе з 23 січня тимчасовим президентом. Його визнали 59 держав світу, у тому числі США, ЄС, більшість держав Латинської Америки і Карибського басейну, а також Україна.

Одним із перших і основних завдань Гуайдо стало недопущення дефолту за бонами державної позики PDVSA 2020 і втрати Венесуелою Citgo.

Після інавгурації Гуайдо Міністерство фінансів США заблокувало все майно та капіталовкладення PDVSA, що підпадають під юрисдикцію Сполучених Штатів, заборонило американським фізичним і юридичним особам здійснювати операції з цією компанією й наголосило, що заморозить венесуельські активи у США обсягом 7 млрд дол. Це були перші жорсткі санкції щодо Венесуели і PDVSA, оскільки введені з 2015 року стосувалися лише окремих осіб та компаній, пов'язаних із Мадуро, і не дуже впливали на економіку держави.

Усе це дає підстави стверджувати: санкції, накладені США на "дочку" "Роснефти", і ті, що пов'язані з блокуванням власності PDVSA на американській території, спричинені саме російським втручанням. Вони не так спрямовані проти уряду Мадуро, як орієнтовані на те, щоб завадити Російській Федерації, заволодівши значною часткою Citgo у разі банкрутства PDVSA, отримати можливість впливати на енергетичний ринок США.

При цьому США зацікавлені, щоб Citgo залишалось у власності Венесуели. Паралельно із впровадженням санкцій Вашингтон передав Гуайдо контроль над компанією. Призначене ним керівництво Citgo сплатило 71 млн дол. як частину виплати відсотків за бонами PDVSA 2020, однак оголосило про брак коштів для виплати 913 млн дол. за основною частиною бонів 28 жовтня 2019 року.

Врятував ситуацію уряд Сполучених Штатів, який на 90 днів заблокував можливість конфіскації Citgo кредиторами, заборонивши будь-які передачу чи продаж частки компанії без дозволу Управління контролю за іноземними активами США. Невдовзі потому було оголошено дефолт за бонами, і представники Гуайдо звернулися з позовом до суду Сполучених Штатів з вимогою анулювати зобов'язання. Уряд США ще раз подовжив до 22 квітня 2020 року заборону для кредиторів стягувати виплати.

Але ситуація залишається нестабільною. Суд може не задовольнити позову, і, якщо виплата за бонами PDVSA 2020 не відбудеться, їхні власники заявлять права на акції. Тоді, з високою імовірністю, "Роснефть" зможе отримати контроль над Citgo. Саме ця перспектива підштовхнула США до превентивного впровадження санкцій щодо Rosneft Traiding S.A.