Вандали під Капітолієм

12 вересня, 2020, 17:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Як криза комунікації між владою та суспільством у США коштувала голови Колумба і репутації Вашингтона

Систематичне руйнування та паплюження пам’ятників, що супроводжує протести під гаслом BlackLivesMatter, викликає подив і тривогу як усередині країни, так і за межами Америки. Навіть ті, хто симпатизує руху BlackLivesMatter і геть не симпатизує Трампу, збентежені вандалізмом.

Кліо блідолиця

Привнести у війну з пам’ятниками якусь видимість порядку спробувала міська влада Вашингтона (округ Колумбія). Мер міста Мюрієль Боузер опублікувала список пам’ятників, які «не відповідають цінностям округу Колумбія», а тому підлягають перегляду. Список виявився пікантним: до нього потрапили головні громадянські святині США — пам’ятники й монументи, присвячені Христофору Колумбу, Джорджу Вашингтону, Томасу Джефферсону та засновникові Демократичної партії Ендрю Джексону. Вибір цілей сміливий, навіть на тлі загального падежу пам’ятників у США.

Ініціатива мера Вашингтона виглядає досить слабкою спробою хоч якось раціонально обґрунтувати війну з пам’ятниками, внести бодай видимість ясності. Люди нібито громлять пам’ятники не тому, що вони дикуни, а тому, що постаті неоднозначні. Всі перелічені мером славетні імена, наприклад, причетні до геноциду корінного населення американського континенту. За що й потрапили у список «на знесення». Жодні досягнення й великі звершення не варті сліз дитини, не кажучи вже про кров, а прототипи пам’ятників пролили не один галон і того й того.

Тобто історія з пам’ятниками все про те ж — про колоніалізм і білу перевагу. Історія США (і не тільки США) досі писалася білими і з погляду білих. Можливо, настав час заповнити в цій «білій» історії прогалини.

Може здатися, що США зіштовхуються з тією ж проблемою прочитання історії, з якою зіштовхуємося, наприклад, ми або Росія. Ми теж валили своїх Ленінів як могли і «переписуємо історію», яку донедавна теж переважно писали за нас інші.

Але більше аналогій — із Росією. Там, як і у США Трампа, багато що впирається у «велич». І слово «зате» завжди напоготові і завжди б’є під дих. Зате індустріалізація та Дніпрогес. Зате Конституція і «Мангеттенський проєкт». Про «Велику перемогу» і «ковбасу по два двадцять» навіть не кажу. По той бік «зате» залишаються Голодомор і ГУЛАГ, «дорога сліз» американських індіанців і ганебна пляма рабства. Політична велич — це завжди білий плащ із кривавою підбійкою. І кожен, хто демонструє тільки один бік плаща, бреше й маніпулює.

Тому, дивлячись на обезголовлені пам’ятники Колумбу, не поспішайте кричати про «нічого святого!» Інколи це навіть добре, що громадянський культ втрачає святість. Чи не нам знати: що для одних «геополітична катастрофа» — для інших День незалежності.

Від батьків до безбатьківства

І все ж таки з боку може здатися, що народ США скоює спробу політичного суїциду — вибиває в себе з-під ніг надійну історичну основу, знищує те, що його об’єднувало і давало таку-сяку політичну стабільність. Що це — серйозна загроза національній безпеці, єдності країни, її обороноздатності тощо?

Зрештою, спроба мера Вашингтона виправдати вандалізм необхідністю переглянути основні характеристики вчорашніх героїв — спроба хоч і влучна, але слабка. Бо ті ж таки «цінності округу Колумбія», яким більше не відповідають батьки-засновники, були принесені й вибудувані, покладені в основу цієї країни саме батьками-засновниками. Хоч як це сумно — білими колонізаторами. Велич США спирається саме на цей спадок.

Під загрозою перебувають не тільки США, а й ті країни та народи, котрі звикли дивитися на Захід як на приклад того, як «повинно бути», брати західні цінності за орієнтир. Символи США, під які підкопуються борці з пам’ятниками, — символи свободи та демократії. Джордж Вашингтон асоціюється з «новим і праведним законом». І якщо він — лиходій, то кого ж нам тоді чекати? Кожна демократична революція, кожне повстання проти тиранії, кожна спроба вийти на шлях західних цінностей, описаних Декларацією прав людини, свідомо чи мимоволі повертають голову у бік Капітолія (Вашингтон, округ Колумбія).

Що буде, коли цей орієнтир зриють? Як це змінить ідеологічну карту світу? Як позначиться на революційній активності та устремліннях до демократії?

Це, певна річ, питання, які ми маємо ставити собі, а не протестувальникам у США, — у них свої проблеми, з вирішенням яких ми їм теж нічим допомогти не можемо. Їхня головна проблема на цей момент — Дональд Трамп. Якому — єдиному — вони й адресують зруйнованих Колумбів та обезголовлених святих.

Філя у Білому домі

Головна проблема Джорджа Вашингтона та компанії, боюся, не в тому, що вони взяли діяльну участь у депортації «п’яти цивілізованих племен». А в тому, що асоційована з ними американська «велич» стала головним гаслом президента Дональда Трампа — «зробити Америку знову великою». У тому, що Трамп оголосив себе гарантом і наступником цієї величі. Величі, яка була чимось само собою зрозумілим для більшості американців до всякого Трампа, — вони й так усмоктували з молоком матері впевненість у тому, що живуть у «великій країні». І раптом ця велич перетворилася на жупел і сором.

Для тих, хто любить Дональда Трампа, він дивним чином утілює все краще, що було в тій міфічній «великій Америці». Для тих, хто його ненавидить, він став уособленням гірших рис і епізодів — від білої колонізації, втіленої в образі Христофора Колумба, до нахабного мачизму, втіленого в образі Харві Вайнштейна. Трощачи статуї, споруди і навіть окремих живих людей, публіка принижує і «знищує в зображенні», як це було заведено в магічному Середньовіччі, самого Трампа, його політику та його прибічників.

Прикметно, що йдеться саме про почуття. Трампа або люблять, або ненавидять. Будь-які спроби залишитися по цей бік раціональності — у координатах «згоден—не згоден» — розбиваються вщент об якусь чергову витівку господаря Білого дому.

Візьміть бодай президентський плювок на могили американських солдатів, які загинули в Першу світову, захищаючи Париж. Трамп, звісно, вже написав у Твіттері, що це, мовляв, фейкньюз, а він — білий і пухнастий, «найбільше зробив для військового бюджету» (розумійте як хочете). Але справді скасував поїздку до меморіалу. Дощ ішов. Та й навіщо, по суті, йому ці лузери?

Виступаючи на захист «американської величі» та її символів, Трамп майже не приховує, що плювати хотів на історію. Це «плювати хотів» — не просто сильний вислів. Це політичний стиль Дональда Трампа. І слово «лузери», зронене на адресу солдатів, які загинули у Франції, — не фейк, не курйоз і не випадкова роздратована обмовка. Усе, що промовляє президент Трамп, він промовляє, щоб почули.

Дональд Трамп — зірка. І поводиться так, як належить зірці. Працює на свій зоряний статус, як раб на галерах, — епатує, шокує, примушує всіх переживати сильні почуття. Байдуже, які, головне — щоб сильні. І, хоча Трампа заведено порівнювати з Путіним, з Болсонару чи навіть із Гітлером, він, швидше, Філіп Кіркоров.

Справжній зірці неважливо, що кажуть йому. І навіть неважливо, що говорять про нього. Тільки б говорили. Він же — робитиме те, що подобається шанувальникам.

Вони так розмовляють

Якщо ви колись читали написи на парканах, ви знаєте — там зазвичай пишуть те, чого більше ніде не прочитаєш. Те саме можна сказати про вандалізм стосовно пам’ятників. Джордж Вашингтон, Роберт Лі, Сервантес або портлендська статуя лося — лише носії інформації. Їхні особисті риси, їхні перемоги й поразки, досягнення і злочини не такі вже й важливі для тих, хто перетворює їх на пам’ятники. Як і для тих, хто перетворює ці пам’ятники на купу уламків. Пам’ятник — як цілий, так і зруйнований — це меседж.

Вандалізм стосовно пам’ятників свідчить про те, що звичайні конвенційні канали комунікації між суспільством і владою більше не працюють. Влада закрилася у своїй безперервній самопрезентації.

Ініціаторами розриву двостороннього комунікативного каналу між владою та суспільством США заведено вважати американські ЗМІ. Принаймні так заведено говорити, з легкої руки самого Трампа, який увів в американський і світовий побут поняття «фейкньюз-ЗМІ».

Задля справедливості треба сказати, що нелюбов президента і ЗМІ взаємна, а реакцію демократичної преси на перемогу Трампа важко було назвати адекватною. Але пов’язано це було не так із поразкою кандидата від демократів, як із поразкою самої «четвертої влади».

Захоплені перемогою Трампа, ми, здається, не помітили, що це були перші вибори, драма яких розгорталася не на традиційних майданчиках ЗМІ, а в соцмережах. ЗМІ виявилися позбавленими тієї функції, того становища, яке вони зазвичай займали в системі демократичного суспільства, — майданчика обміну думками та ролі модератора цього обміну.

Цієї ролі їх позбавив Дональд Трамп і його перемога на виборах. Ще під час своєї передвиборної кампанії він перевів спілкування з виборцями з модерованих майданчиків традиційних ЗМІ в немодерований простір соцмереж, звідки міг віщати без будь-яких відповідальності, обмежень і перешкод.

Бо, власне, якщо в тебе достатньо передплатників у Твіттері, навіщо тобі ще й CNN?

Однак соцмережі лише створюють видимість «прямого зв’язку» між політиком і авдиторією. Насправді у своєму акаунті ви — господар становища, і тільки ви вибираєте, кому чемно відповісти, кого закидати f* ck-ами, а кого послати прямо в бан, щоб під ногами не плутався. Соцмережі — це чистий стендап. І це набагато спокійніше й приємніше, ніж ходити на ефіри до далеко не завжди дружніх ЗМІ, які до того ж турбуються про свої, а не про ваші рейтинги.

Американські ЗМІ, попри всі свої очевидні вади, були майданчиком суспільного діалогу, на якому всі сторони мусили так-сяк дотримуватися правил гри. Трамп зламав ці правила, як і багато інших.

Однак, самовпевнено обрубавши «четверту гілку влади», він, свідомо чи мимоволі, позбавив стабільності державну владу в цілому. Суспільний договір, частиною якого була можливість комунікації між владою та суспільством, виявився розірваним.

Думки більше не циркулюють у суспільстві — ні вертикально, ні горизонтально. Оскільки ж традиційні канали комунікації перестали працювати, залишається писати на парканах і обливати фарбою пам’ятники. Найпростіші і найбільш дохідливі способи комусь щось показати — саме показати, а не пояснити чи довести. Вандалізм — це вам будь-який підліток скаже — найпростіший і найбільш дохідливий спосіб повідомити щось «дорослим», які тебе ігнорують.

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК