«Валентинки» для Сі Цзіньпіна

Метою візиту китайського віце-президента Сі Цзіньпіна в США, що відбувся 13-17 лютого, було налаштувати тональність китайсько-американських відносин на десятиліття вперед. Ні більше ні менше. Адже Сі Цзіньпін у когорті китайських політиків п’ятого покоління - головний претендент на вищий державний пост. Очевидно, наприкінці 2012 - початку 2013 року саме він поступово замінить нинішнього главу КНР Ху Цзіньтао: спочатку на посту генерального секретаря ЦК Китайської компартії, а потім і на посту очільника КНР. Якщо передача влади наступному поколінню відбудеться в Пекіні, як заплановано (а його представники вже зараз намагаються визначитися з тональністю відносин зі США), то варто зазначити, що організатори візиту тонко вловили момент, коли призначали дату основних переговорів лідерів США і Китаю на 14 лютого. До любові тут, утім, далеко, але лідери принаймні краще взнали один одного і обмінялися деякими важливими «сердечними» посланнями.

Who is Mr. Xi?

У США скористалися візитом, аби визначитися з власними підходами до того, як будувати стосунки з майбутнім китайським лідером. Кілька років у політиків США пішло, щоб відповісти на запитання: Who is Hu? Тобто яким є нинішній лідер Китаю Ху Цзіньтао? Сказати по правді, за останні роки він підніс Америці чимало сюрпризів. І у Вашингтоні явно не хочуть повторювати помилок, налагоджуючи стосунки з майбутнім китайським лідером.

З іншого боку, у США просто не уявляли, куди поведе Китай Ху Цзіньтао, і часто не могли вгадати подальші кроки Пекіна. Нині американці, схоже, знову зроблять велику помилку, якщо вважатимуть, що мета наступного покоління китайських керівників полягає лише в тому, щоб перетворити Китай на глобального гегемона, який зможе кинути виклик США. Намагаючись запобігти такому розвитку подій, Вашингтон стає заручником старої концепції стримування Китаю, що, як показала історія, має мало шансів на успіх. Через 40 років з моменту встановлення відносин США з КНР за Ніксона Вашингтону сьогодні явно бракує розуміння, як перетворити Китай на глобального союзника.

На перший погляд, Сі Цзіньпін саме та людина, з якою можна мати справу. У США враховують, що він походить з родини відомого китайського партійного діяча доволі ліберальних політичних поглядів, одного з піонерів китайської реформи. Батько Сі Цзіньпіна - Сі Чжунсюнь - ветеран-партієць, за Мао дослужився до віце-прем’єра, але під час культурної революції 1969 року потрапив в опалу, і його відправили звичайним робітником у віддалену провінцію Шеньсі. Родина Сі кілька років прожила буквально в печері, поруч із простими селянами. Згідно з досьє американських дипломатів на Сі Цзіньпіна, яке стало надбанням гласності завдяки Wikileaks, він - людина, не позбавлена амбіцій, але у принципі «свій хлопець» - любить голлівудські фільми про війну, грає в теніс і непогано танцює. Він один з небагатьох китайських лідерів, для якого Америка - не дивина. Ще в середині 80-х побував в Айові, де вивчав передові методи ведення сільського господарства, деякий час прожив у родині простих фермерів. Дочка Сі Цзіньпіна нині вчиться в Гарвардському університеті, щоправда, зарахована туди під чужим прізвищем. Члени його родини обрали місцем проживання Канаду і Гонконг, а його перша дружина - Великобританію. Нинішня дружина Сі Цзіньпіна Пен Ліюань - відома в Китаї співачка, солістка ансамблю китайської армії у званні генерала, яку часто можна бачити на центральному ТБ, яка виконує патріотичні й народні пісні.

Сі Цзіньпін аж ніяк не відповідає образу типового китайського держчиновника. Він - особистість, аристократ від партії (західна преса, щоправда, нагородила його ярликом «князьок»), тоді як більшість нинішніх китайських керівників - партійні функціонери. Та було б помилкою вважати, що Сі Цзіньпін не відданий КПК усією душею. Досить згадати історію, як він, син опального чиновника, дев’ять разів подавав прохання про прийом у партію, і щоразу діставав відмову. І став комуністом тільки в 1974 році. Сьогодні він як керівник партшколи при ЦК КПК багато в чому визначає ідеологію партії і позиціонує себе зразковим комуністом.

Беручи до уваги все це, американським політикам було, з одного боку, легко, але водночас дуже складно вести переговори із Сі Цзіньпіном. Легко, бо він як ніхто інший здатен зрозуміти позицію США. Але складність такого діалогу в тому, що Сі Цзіньпін заздалегідь знав, що Обама не може не сказати про права людини в Китаї. Джо Байден не втримався, щоб не нагадати про необхідність відкрити для американських фірм окремі сектори китайського ринку й продовжити політику зміцнення юаня, а також притиснути порушників прав інтелектуальної власності. Хілларі Клінтон говорила про незгоду з позицією Китаю в питанні санкцій проти Сирії та Ірану. Сі Цзіньпін спокійно вислухав американську сторону, але відразу дав зрозуміти, що приїхав до Вашингтона не для вирішення всіх цих питань. Він чудово розумів, що американці ведуть свою гру. Крім того, намагаються використати його візит у внутрішньополітичному аспекті: Китай може стати гарячою темою у президентській гонці нинішнього року, і адміністрації США важливо показати виборцям рішучість Барака Обами усунути дисбаланси у відносинах із Піднебесною.

Цьому й має слугувати нова зовнішньополітична доктрина США «повернення в Азію», яку американський президент сформулював наприкінці минулого року (DT.UA №47, 23 грудня 2011), а вже в січні нинішнього зробив наріжним каменем оборонної стратегії країни на найближчі роки. При цьому ніхто у Вашингтоні не каже прямо, що нова політика спрямована на стримування зростаючого впливу Китаю, але всі розуміють цю концепцію саме так.

З Китаю з любов’ю…

Сі Цзіньпін розіграв власну партію, заявивши, що приїхав говорити про важливіші питання - про прагматичне співробітництво і взаєморозуміння між Китаєм і США. Його головне послання Америці пролунало непомітно на загальному тлі, але явно поплутало карти приймаючій стороні. Він запитав у партнерів, а що зроблено для виконання консенсусу, якого досягли Ху Цзіньтао і Барак Обама під час державного візиту китайського лідера до США в січні минулого року? Тоді лідери домовилися покласти в основу відносин «взаємоповагу й взаємну вигоду» (DT.UA №1, 14 січня 2011). Відповіді на це запитання він не отримав, але, мабуть, для гостя з Пекіна була важлива сама можливість озвучити цю позицію у Вашингтоні. Якщо США відмовляються додержуватися раніше досягнутих домовленостей, то їм доведеться домовлятися з Пекіном заново, в умовах, що змінилися, і вже, як видно, з новим китайським лідером. Китайські дипломати дали зрозуміти: під умовами, що змінилися, вони мають на увазі не тільки зростаючу могутність Китаю. Нині китайське МЗС перебуває під тиском громадської думки, яка стає більш поляризованою і неоднозначною у питанні відносин зі Сполученими Штатами, і у Вашингтоні це повинні враховувати. Сі Цзіньпін також дав зрозуміти, що по-справжньому «повернутися в Азію» Америці вдасться лише в разі, якщо в Білому домі врахують китайські інтереси - регіональні й глобальні. Тоді обидві країни почнуть взаємодіяти ще активніше.

А своє розуміння «прагматичного співробітництва» з Америкою Сі Цзіньпін уже продемонстрував, відвідуючи Айову та Лос-Анджелес. Під час візиту до аграрного штату він знову цікавився сільгосптехнологіями і навіть проїхався на тракторі на тій самій фермі, яку відвідував 27 років тому. Зазначивши, що Китай - один з головних споживачів американської сільгосппродукції, віце-президент КНР повідомив, що його країна підпише контракт на поставку 11 млн. тонн соєвих бобів з Айови на суму, що перевищує 6 млрд. дол.

А до Лос-Анджелеса (через нього на ринок США надходить 40% китайського експорту) Сі Цзіньпін привіз із собою відразу півтисячі (!) китайських бізнесменів на бізнес-форум, у якому також узяли участь представники ділових кіл усіх американських штатів. Трибуну цього заходу китайська делегація використала, щоб продемонструвати американській стороні: саме ринок США нині виявляється здебільшого закритим для приходу китайських фірм, а вони мають і бажання, і, головне, фінансові ресурси для інвестицій в американську економіку. Кажуть, що члени китайської делегації особливо звернули увагу американської влади на те, що китайські інвестиції в економіку, наприклад Канади, зростають останні три роки, незважаючи на кризу, тоді як китайські інвестиції в економіку США в цей самий період скорочувалися.

Завершення візиту китайського віце-президента до США було сповнене романтики та драйву. Він відвідав баскетбольний матч між Los Angeles Lakers і Phoenix Suns, зазначивши: якщо дозволяє робота, він також дивиться трансляцію ігор NBA. І, звичайно ж, перебуваючи в Каліфорнії, Сі Цзіньпін не міг не заїхати в Голлівуд. Він зробив американським кінопродюсерам великий подарунок, пообіцявши розширити доступ їхньої продукції на китайський кіноринок, який, за оцінками фахівців кіноіндустрії, 2011 року зріс до 2 млрд. дол. Утім, натомість Китай прагне отримати доступ у Голлівуд. За лаштунками візиту було підписано контракти, які дозволять використовувати китайським державним медіакомпаніям доступ до передових технологій фільмовиробництва й маркетингу. Інтерес Пекіна полягає у просуванні свого продукту тими ж методами і каналами, які використовують США для поширення свого ідеологічного впливу. Його дедалі частіше іменують «м’якою силою» культурної дипломатії. У цій сфері Китай багато чого ще має навчитися, але глобальний успіх мультика «Панда Кунг-Фу» і деяких інших картин з китайською тематикою свідчать, що Пекін і тут на правильному шляху.

Пакуючи свою валізу у зворотну дорогу, яка пролягала через Ірландію і Туреччину, Сі Цзіньпін був, як видно, цілком задоволений візитом. Він показав себе мудрим політиком, здатним повести свою країну в нову еру, але водночас залишився загадкою, так і не прояснивши, куди, власне, він збирається вести китайську націю.