В Польщі "почистили" кабінет

Минулого вівторка в урочистій атмосфері за участі президента Анджея Дуди і прем'єра Матеуша Моравецького закінчилося переформування польського уряду.

Цей процес розпочався майже місяць тому зі зміни голови уряду. Беату Шидло на цій посаді замінив 49-річний колишній банкір - віце-прем'єр і міністр фінансів М.Моравецький.

Тоді багато говорили про те, що однією з причин такого рішення стала напруга між президентом і прем'єром під час політичної кризи навколо реформи судів. Втім, Шидло не пішла в нікуди: вона відразу отримала посаду віце-прем'єра і голови громадського комітету Ради міністрів. Та й президент не може сам вирішувати питання відставки або призначення уряду без згоди парламенту. Тому зміна уряду є спільною позицією правлячої політичної партії "Право і справедливість" (ПіС) і не є наслідком розколу у владній команді.

Після призначення нового прем'єра стала очевидною необхідність переформувати уряд і створити нову команду. Про це вже за кілька днів після свого призначення сказав сам Моравецький, заявивши, що він разом із керівництвом уряду аналізує роботу кожного з міністрів і що на початку січня варто очікувати певних змін у кабінеті.

Формування нового уряду стало результатом компромісу між президентом, прем'єром і керівництвом ПіС на чолі з Ярославом Качинським. Переговори тривали місяць. І, як і анонсував Моравецький, на початку січня Польща побачила новий склад уряду.

Попри прогнози, що в уряді змінять п'ять чи шість міністрів, зміни виявилися більшими, ніж очікувалося: з'явилося відразу дев'ять нових міністрів, троє з яких очолили новостворені міністерства - міністерство підприємництва і технологій, міністерство інвестицій та розвитку і міністерство інфраструктури. Крім того, нових очільників отримали міністерство фінансів, міністерство внутрішніх справ, міністерство довкілля, міністерство охорони здоров'я, міністерство оборони, і, що найважливіше для України, - міністерство закордонних справ.

Перше, що впадає в око, - свої посади втратили міністри, які протягом двох років каденції попереднього уряду так чи інакше були замішані в деяких публічних внутрішніх або міжнародних скандалах.

Так, наприклад, колишній міністр довкілля Ян Шишко був замішаний у скандалі навколо вирубки Біловезької пущі восени
2017 р., що призвело до істотних іміджевих втрат для Польщі на міжнародній арені й для ПіС усередині країни.

Екс-міністр оборони Антоні Мацеревич у 2017 р. мав публічний конфлікт з президентом Дудою щодо стеження та відбирання доступу до таємної інформації в деяких генералів, які критично оцінювали діяльність міністра.

Також восени минулого року тривав протест лікарів-резидентів (лікарів, які ще не здобули спеціалізації) з вимогою збільшити фінансування сфери охорони здоров'я. Дійшло навіть до того, що кілька десятків лікарів майже місяць голодували на знак протесту. В епіцентрі скандалу опинився тодішній міністр охорони здоров'я Константи Радзивілл.

Та найбільш відомі українцям скандали пов'язані, звісно, з діяльністю колишнього міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського.

Це і підтримка МЗС Польщі ідеї вимагати від Німеччини виплати репарацій за втрати під час Другої світової, і постійна напруга у відносинах з ЄС, і численні скандали, пов'язані з Україною. Зокрема, Ващиковський демонстративно відмовився відвідати музей "Тюрма на Лонцького" у Львові після слів директора музею про польську окупацію України в 1918 р. Згодом пролунала довго й гостро обговорювана фраза Ващиковського про те, що "з Бандерою Україна до Європи не ввійде". І, зрештою, Ващиковський був одним з найбільш контроверсійних і критикованих опозицією міністрів, хоча мав і очевидні успіхи - налагодження непоганих стосунків з новою президентською адміністрацією США (саме в Варшаві відбувся перший публічний виступ Дональда Трампа в Європі), створення "Тримор'я", налагодження співпраці з країнами центральної Європи й Балкан, передусім з Угорщиною і Хорватією.

Ключове питання для України - чи зміниться зі зміною міністра польська політика щодо нашої країни? Однозначної відповіді на це питання немає.

Новим міністром закордонних справ несподівано став політолог Яцек Чапутович. З його біографії можна виділити, що в часи Польської Народної Республіки він був пов'язаний з опозицією, співпрацював з Комітетом оборони робітників та "Солідарністю". З 1990 р. з перервами обіймав різні посади в міністерстві закордонних справ Польщі. Паралельно займався науковою діяльністю: він автор більш ніж 100 наукових статей з політології та міжнародних відносин. З 2014 р. - член програмної ради ПіС, а з вересня 2017-го - заступник міністра закордонних справ Польщі.

Найважливіше те, що у владній команді Чапутович - людина не нова. Певною мірою його навіть можна назвати ідеологом ПіС. Бо, наприклад, саме він був головним критиком переобрання Дональда Туска на посаду голови Європейської Ради. Чапутович тоді писав, що факт того, що країна не може заблокувати обрання особи, яка є політичним противником її чинного уряду, викликає сумнів у тому, що Європейська Рада стоїть на сторожі європейських цінностей.

Уже після статті Чапутовича у правомірності рішення Європейської Ради публічно засумнівався тодішній міністр Ващиковський.

Та й у своїх перших словах на посаді міністра Чапутович усім показує, що продовжуватиме лінію попереднього міністра: "Я продовжу політику міністра Ващиковського та уряду, яка надає великого значення регіональній співпраці. Плани - досить насичені. Спочатку я хочу зустрітися з Вітольдом Ващиковським, від якого перейму завдання. Буде також зустріч із зовнішньополітичним відомством. І беремося до нормальної праці".

Перші візити на посаді міністра Чапутович здійснить до Софії, Берліна, Нью-Йорка й Брюсселя, що говорить про те, що будуть спроби налагодити зіпсовані відносини з Німеччиною і Європейським Союзом. Можливо, варто очікувати певного пом'якшення риторики й стосовно України, але маємо розуміти, що, по-перше, не буде відходу від ідеології "Права і справедливості", важливим складником якої є велика увага до питань історії. По-друге, що проблеми між Польщею і Україною мають значно глибший характер, ніж забаганки конкретного міністра чи конкретної правлячої сили.

Тому сподіватися, що проблеми в польсько-українських відносинах зникнуть лише через зміну влади в Польщі, не варто. Незалежно від того, хто буде при владі в сусідній країні, Україна має виробляти концепцію розвитку відносин з Польщею, враховуючи всі можливі проблемні моменти. І поки такої концепції не буде, польсько-українські відносини неминуче заходитимуть у глухий кут за будь-якої влади в Польщі.

Тим більше що новий уряд не збирається змінювати свої геополітичні візії, як можемо зрозуміти з виступу нового прем'єра Моравецького, котрий двічі - виступаючи в Сеймі місяць тому і представляючи новий склад уряду, заявив: "Не хочемо бути урядом крайності - ані соціалізму, ані неолібералізму. Хочемо бути урядом, який об'єднує економіку з суспільством, а також вимір європейський з виміром нашим, польським, локальним... Об'єднує також право зі справедливістю. Я згадував також про те, що хотів би, щоби уряд об'єднаних правих став урядом об'єднаних поляків. Для всіх поляків, для всіх наших співвітчизників…"

Отже, з одного боку, новий уряд усе ж таки буде дотримуватися своєї лінії, будуючи об'єднану Європу і Польщу в ній згідно із власним баченням, яке не завжди може збігатися з думкою офіційного Брюсселя. З іншого боку - цей уряд закликатиме об'єднатися навколо себе не лише традиційний електорат ПіС, а й більш ліберально налаштованих людей. І саме в цьому вбачається сенс змін у польському уряді - було знято найбільш конфліктних і контроверсійних міністрів.

Не варто забувати, що вже в 2019 р. на Польщу очікують парламентські вибори, а в 2020-му - президентські. Тому виглядає так, що зміна уряду є намаганням позбутися "скелетів" минулих невдач і максимально об'єднати навколо себе електорат напередодні виборів. Разом із тим новий уряд, можливо в м'якішій формі, але продовжуватиме політику попереднього уряду.

Тому Україні не варто сподіватися лише на зміну прізвищ польських урядовців. До влади, зрештою, рано чи пізно прийде цілком інша політична сила, але проблеми між двома країнами залишаться, якщо ми не почнемо знаходити шляхи їх розв'язання вже зараз. Адже вирішення проблем у польсько-українських відносинах залежить не лише від Польщі, а й від України.