УКРАЇНА—ПОЛЬЩА: ВИПРОБУВАННЯ ДРУЖБОЮ

Україна та Польща готуються до дуже напруженого і відповідального періоду двосторонніх відносин. Активні політичні консультації на найвищому та нижчих рівнях, які велися з початку року, у березні мають дати перші конкретні результати. У Брюсселі розпочнеться дискусія про так звану східну політику ЄС і статус сусіди для країн, які межуватимуть з Євросоюзом після його розширення 2004 року. Наступний місяць обіцяє бути насиченим і в плані двосторонніх контактів між Києвом та Варшавою. Проте в обох столицях не відчувається впевненості у тому, що через кілька тижнів політики двох країн зможуть відрапортувати про подолання всіх труднощів, які раптом виникли перед ними.

Напередодні брюссельських оглядин

З середини січня Польщі вдалося привернути до себе увагу українців новими пропозиціями про так званий східний вимір зовнішньої політики ЄС. Варшава, базуючись насамперед на власному досвіді євроінтеграції, своєму баченні становища справ у регіоні, запропонувала Брюсселю нову концепцію зв’язків із країнами біля східних кордонів майбутнього Євросоюзу 25-ти. Хоча до моменту входження Польщі в ЄС залишається понад рік, поляки вже нині хочуть внести свою лепту у формування політики Євросоюзу щодо держав, які поки що лише у віддаленій перспективі можуть розраховувати на членство в цій структурі. Йдеться про Україну, Білорусь, Молдову й Росію. Слід зазначити, що Києву поляки приділили у своїй ініціативі центральну увагу, і це приємно.

У той самий час від пильного погляду не вдалося приховати й негатив. У неофіційному документі польського МЗС (який, мабуть, уперше минулого тижня оприлюднений у Варшаві не у вигляді усного переказу, а письмово на двох мовах — польській та англійській — обсягом вісім сторінок) про Україну сказано, що «прогрес у реформах, а також ряд аспектів внутрішньої та зовнішньої політики є джерелом занепокоєння». Тому активний діалог із Києвом, його «максимальне залучення у процеси, що відбуваються, співробітництво, помножене на допомогу, мають попередити «ризик ослаблення по-реформістському налаштованих і націлених на євроінтеграцію сил».

Полякам не зрозуміло (чи вони лише роблять вигляд?), чому Україна, яка постійно говорить про євроінтеграцію вже майже 10 років, а останніми роками прийняла стільки правильних програм і законів, залишається фактично на тому самому рівні відносин із ЄС, що й на самому початку цього шляху. При цьому досвід інших країн показує: за такий час можна за бажання стати членом ЄС. Відповіді на це запитання в польських ініціативах, на жаль, немає. Зате пропонується Євросоюзу зробити перший крок назустріч Києву й прийняти політичну заяву, в якій би визнали європейський вибір України і, можливо, у віддаленій перспективі право цієї країни претендувати на вступ до ЄС. Це лише початок! Потім — договір про асоціацію з ЄС і, може, переговори про вступ у Союз.

На міжнародній конференції, що відбулася у Варшаві 20—21 лютого за назвою «Політика Європи, що розширюється, відносно сусідів на сході», нова польська концепція трохи конкретизована, хоча й у вигляді такої самої ненав’язливої поради. Адже, як зазначив Александр Квасьневський, поляки краще розбираються в питаннях відносин із своїми сусідами, ніж Брюссель. Отже, польські ініціативи допоможуть чиновникам Єврокомісії в роботі з цими країнами. «Всі спроби прийняти східну політику ЄС без участі або за спиною Варшави приречені на провал», — вважає польський лідер. У той самий час, за словами шефа польського дипломатичного відомства Володзімежа Цимошевича, у Варшави насправді немає закінченого бачення концепції східної політики ЄС, оскільки ситуація в країнах, яких ця політика торкнеться, постійно змінюється. Ставлення до Європи в Києві, Кишиневі та Мінську під впливом внутрішніх і зовнішніх процесів із року в рік стає іншим. Єдина умова, на якій наполягає Польща: до кожної держави-сусіди Брюссель має виробити диференційований підхід. Визначені умови та терміни як своєрідні орієнтири на шляху до зближення і врешті-решт до вступу в ЄС. А для цього необхідно, щоб, крім Польщі, у процесі вироблення єдиної політики ЄС Захід враховував думки й тих країн, за які вона клопочеться.

З надією і тривогою

Українці, схоже, змирилися з тим, що Варшава фактично уявила в рамках своєї концепції «східної політики» ЄС усе те, про що в Києві так чи інакше говорили в останні років п’ять. І про визнання європейського вибору, і про договір про асоціацію, і навіть про бажання вступити до ЄС у віддаленому майбутньому. Все це пункти євроінтеграційної програми офіційного Києва. Про те, що це саме так, свідчить хоча б той факт, що Київ, довідавшись про ініціативи Польщі, прийняв їх беззастережно і навіть не робив жодних уточнень і зауважень. Не стали українці й з’ясовувати з поляками складного питання про авторські права, сподіваючись, що в польському викладі їхні власні ініціативи швидше почують у Брюсселі. Щоправда, у цьому випадку весь «гонорар» за успішну промоцію в Європі тієї самої найменшої публікації польською та англійською, лише у вісім сторінок, заберуть собі поляки.

Щоправда, дивовижно, що Брюссель, не маючи власної доктрини у відносинах із сходом Європи в цілому та Україною зокрема, дотепер залишався байдужим до всіх цим прохань, ініціатив і пропозицій. Деякі українські політики, як, зокрема, керівник комісії Верховної Ради з питань Європейської інтеграції Борис Тарасюк (до речі, він також виступив на Варшавській конференції), не вірять, що українські ідеї у викладенні Польщі будуть до душі Брюсселю, а тим паче їх ухвалять усі 15 країн нинішнього ЄС. «Нам потрібний солідніший адвокат у Європі, ніж Польща», — заявив він в інтерв’ю радіостанції «Німецька хвиля», натякнувши на те, що саме в німців досвід лобіювання в ЄС інтересів східних сусідів більший, ніж у поляків.

Хоч як там було, у Києві та Варшаві з нетерпінням чекають, що скаже Європа. Перша реакція вже є. Під час лютневого візиту в Київ трійки ЄС представник головуючої Греції заявив, що, безумовно, до Україні буде особливий і диференційований підхід під час обговорення питання про статус «сусіди» ЄС.

На жаль, Варшавську конференцію проігнорували запрошені на неї верховний представник ЄС Хав’єр Солана, глави дипломатичних відомств Німеччини та Франції. І нових думок представників Євросоюзу про польську ініціативу ми поки що не почули. Стара Європа занурилася в дебати навколо Іраку. І Варшава, намагаючись і тут внести свою лепту у вироблення спільної позиції, отримала ляпас від французького лідера Жака Ширака. І хоча поляки намагаються не надавати цій заяві значення і розуміють, що відстоювання будь-яких європейських ініціатив поєднане з додатковими труднощами, якщо деяким керівникам в Європі подобається, що країни-кандидати мовчать. Однак надія все-таки є. Тим паче що, за словами Александра Квасьневського, не війна в Іраку, а саме розширення ЄС визначить стан справ у Європі. І доктрину східної політики ЄС розроблять уже нинішнього року.

У цьому зв’язку, безумовно, важливим, і з цим не зможе не рахуватися Євросоюз, є компроміс, досягнутий Александром Квасьневським і Леонідом Кучмою з питання віз. Якщо Київ і Варшава доведуть декларацію до практичного втілення, це буде перший успіх і реальний результат українсько-польського бачення східної політики ЄС ще до схвалення її Брюсселем. (Хоча в європейців поки немає явних підстав, щоб протестувати.) У той самий час, за словами керівника Бюро національної безпеки Польщі Марека Сівца, Польща шукає тих союзників у Європі, які б допомогли підтримати Україну на шляху євроінтеграції, а також продовжує доробляти свою концепцію «східного виміру ЄС» із тим, щоб діалог із Брюсселем вийшов конкретнішим. Політичне співробітництво України та Польщі може бути ефективним, і хочеться вірити, що спільними зусиллями вдасться переконати навіть таку неповоротку структуру, як ЄС, прийняти вже нині рішення, які допоможуть Києву через кілька років.

Непроста дружба

Успіх усіх починань, природно, залежатиме від тіснішої координації дій двох країн. Минулого тижня в Києві оголосили про намір розпочати створення Міжпарламентської асамблеї України та Республіки Польща. (Поляки називають її українсько-польським сеймиком.) Ідея, яку вперше висловили восени минулого року, розпочала втілюватися лише нині. Українські парламентарії, які стануть учасниками цього органу, мають намір детально вивчити досвід законотворчості польських колег у тому, що стосується приведення національного законодавства до стандартів ЄС. У Польщі ця робота триває вже понад 10 років, і повчитися там є чого. Та, напевно, найціннішим буде те, як поляки примудрялися, попри тиск із боку Євросоюзу, проводити свою лінію у всіх питаннях щодо самої Польщі. Навіть нині Варшава усе ще воює з Брюсселем, що намагається переглянути ряд умов вступу Польщі в ЄС уже після того, як видав їй запрошення до Союзу.

З іншого боку, поспіх, із яким Київ і Варшава вирішили створювати свій «сеймик», свідчить не стільки про бажання поглиблювати відносини, скільки про острах, що незабаром вони можуть зіпсуватися. Причина — чергова річниця нашої спільної історії:
60-річний ювілей подій на Волині. В Україні мало про нього знають, хоча останнім часом ряд публікацій (у тому числі й у «Дзеркалі тижня» 17 лютого 2003) пролили світло на цю гірку сторінку у відносинах двох народів. Поляки про Волинь пам’ятають дуже добре, і до липня (коли, до речі, можливо, впровадять безплатні візи для українців і ухвалять концепцію «східної політики ЄС») задумали влаштувати масштабні заходи з цього приводу.

Офіційний Київ лише минулого тижня зміг виробити більш-менш змістовну позицію щодо волинської трагедії, і виявилося, що погляди сторін дуже різні, й головне, у Києві абсолютно незгодні з офіційним польським трактування цих подій. Про це й було сказано у вівторок Мареку Сівцу, який спробував за кілька годин жорсткого пресингу домогтися від Києва якщо не згоди, то принаймні розуміння польського занепокоєння з цього питання. За його словами, не лише Президент України, парламент і уряд мають виступити зі своєю позицією — жодна політична сила в Україні не може проігнорувати даний ювілей. «Політики повинні робити часом складні й непопулярні кроки», — підкреслив Сівец, натякаючи, що Варшава наполягає на офіційних вибаченнях Києва. Новим у заявах Сівца було й те, що судити про прийняття Києвом «європейських стандартів» Польща буде, зокрема, і за тим, яку позицію українці займуть щодо Волині. Дотепер ці два питання не ув’язувалися так жорстко. Та до липня є час зблизити позиції та прийняти спільні заяви з цього питання. Пропонують зробити це на рівні глав парламентів або узгодити його на першому засіданні «сеймику».

У Києві, утім, не поспішають із політичними оцінками, й історію тут хочуть залишити історикам. Так, Верховна Рада в березні сама стане ініціатором проведення наукової конференції з волинської трагедії, і лише після цього обміркує свою політичну думку. Принаймні Київ протестує проти однобічного та невиваженого підходу до оцінювання волинських подій, пропонуючи полякам не виривати його з контексту історії взаємовідносин двох народів у першій половині минулого століття. Як, напевно, останній аргумент для примирення двох народів Київ навіть не виключає посередництво Ватикану й самого Івана Павла Другого.

Беручи до уваги торішній конфуз із відкриттям цвинтаря «орлят» у Львові, волинські події можуть мати ще тяжчі наслідки для двосторонніх відносин. Особливо, якщо врахувати явне прагнення певних сил у Варшаві перетворити заходи, пов’язані з даним ювілеєм, на політичні демонстрації. (Якщо Київ не піде на підписання спільної заяви, декларацію з Волині прийме польський сейм, і не слід очікувати, що вона буде «м’якою» щодо Києва.)

Польща точно розрахувала момент, коли українці найменше хочуть псувати відносини з Варшавою, і не хочуть, щоб нинішній рік був упущений для втілення євроінтеграційного курсу. Однак так може статися, якщо взаємоприйнятного рішення проблеми Волині не знайдуть. Багато добрих починань залишаться лише на папері.