Україна—НАТО: інтенсифікація замість інтеграції

Взаємне невдоволення Києва і Москви, яке зростає день у день, вже неможливо ні стримати, ні приховати. Цього разу приводом для публічного роздратування Кремля стала участь в українсько-американських навчаннях «Сі бриз-2011» американського ракетного крейсера «Монтерей» з тактичною системою ПРО на борту. І хоча гнівна тирада російського МЗС адресувалася Вашингтону, били і по Києву. І от уже білякремлівські коментатори мало не звинувачують українську владу в потуранні нагнітанню напруженості в «чутливому регіоні». Що ж, Москва показала світові, де, на її погляд, проходить червона лінія. А Києву дали чітко зрозуміти: позаблоковий статус, з його невизначеним міжнародно-правовим змістом, в очах Кремля не означає розвиток активних відносин України з країнами та організаціями, які Росія традиційно вважає своїми геополітичними супротивниками.

Москву завжди дратувало військово-політичне співробітництво нашої країни зі Сполученими Штатами і Північноатлантичним альянсом. Звісно, у російській столиці хотіли б, щоб Україна приділяла більше уваги Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ). При цьому ревнощі, викликані співробітництвом Києва з альянсом, не заважають самій Москві плідно розвивати контакти з НАТО. Наприклад, цього року Росія спеціально скоротила свою участь у спільних навчаннях з ВМС України «Фарватер миру-2011» через відбуття кораблів Чорноморського флоту РФ на маневри НАТО «Боулд монарх» біля берегів Іспанії. Як повідомив головнокомандуючий російськими Сухопутними військами Олександр Постніков, 2012 року планується провести спільні російсько-американські навчання.

Проте Україна - інша справа. Для кремлівських стратегів тісні зв’язки нашої країни з НАТО, США означають її неминучий дрейф геть від Росії. Сьогодні російські аналітики з прикрістю зазначають, що в умовах проголошеного Києвом статусу позаблокової держави співробітництво України і НАТО не стало формальним. Утім, на Красній площі ніколи і не довіряли Банковій, підозрюючи, що «хитрі хохли» готові в будь-яку хвилину проміняти братерську любов Кремля на дружбу з Брюсселем і Вашингтоном. Не випадково торік російський президент Дмитро Медведєв доручив дипломатам і розвідникам відстежувати розвиток відносин Києва та альянсу.

Протягом останнього року наші співрозмовники з українських органів влади та альянсу неодноразово говорили про те, що за президентства Віктора Януковича відносини України і НАТО стали значно активнішими і змістовнішими, ніж у часи Віктора Ющенка, при якому курс на євроатлантичну інтеграцію був проголошений одним з основних напрямків зовнішньої політики. Тоді виконавчою владою багато чого робилося для галочки, а опозиція не погоджувалася на проведення будь-яких навчань нашої країни з країнами - членами НАТО. Проголосивши політику позаблоковості, команда Януковича вирішила внутрішньополітичний конфлікт навколо курсу євроатлантичної інтеграції. Сьогодні слів стало менше, а плани виконуються значно краще.

«Прийняття Україною рішення про позаблоковий статус не тільки не зменшило рівня співробітництва з альянсом, але й сприяло інтенсифікації», - зауважив співробітник Націо­нального інституту стратегічних дос­ліджень Олег Александров під час круг­лого столу «Україна-НАТО: нові умови і реалії співробітництва», організованого НІСД разом із Європейсь­ким центром досліджень проблем безпеки ім. Дж.Маршалла. «У співробітництві зацікавлені і Україна, і Органі­зація Північноатлантичного договору. Воно продовжується в усіх форматах. Якщо відмести ідеологічні нашарування, я не бачу ніяких змін», - у свою чергу констатував глава офісу зв’язку НАТО в Україні Марчін Кожієл.

У плюс українській владі наші співрозмовники заносять те, що Віктор Янукович реформував систему національних координаторів з питань партнерства України з НАТО, створивши комісію, яка стала координуючим органом у міжвідомчій системі співробітництва з альянсом. Звер­тають увагу і на те, що проходять майже всі заплановані зустрічі. Зазнача­ють, що наша країна виконує Річну національну програму співробітництва з альянсом, а контрольований главою держави парламент другий рік поспіль автоматично підтверджує рішення про допуск іноземних підрозділів на територію України для участі в міжнародних військових навчаннях. І особливо акцентують увагу на тому, що президент підписав указ «Про участь Збройних сил України в багатонаціональних військових формуваннях високої готовності», відповідно до якого наші підрозділи братимуть участь у силах реагування НАТО.

При цьому експерти виділяють такі ключові аспекти практичного співробітництва України і Північно­атлантичного альянсу. По-перше, це участь України в місіях НАТО. Йдеть­ся про Косово, Ірак, Афганістан, антитерористичну операцію «Активні зусилля» у Середземному морі. Особ­ли­ву увагу наші співрозмовники звертають на те, що українські літаки і корабель «Костянтин Ольшанський» ева­куювали іноземних громадян з Лівії. Участь у цих операціях НАТО дозволяє Україні, її збройним силам досягти взаємосумісності з арміями країн - членів альянсу, а українському керівництву - одержати додаткові бонуси у свій іміджевий багаж.

По-друге, це співробітництво у військовій сфері і реформуванні сектору безпеки та оборони. Тут необхідно сказати про реалізацію програми зі знищення в Україні надлишкової кількості звичайних боєприпасів, стрілецької зброї і легкого озброєння, про обмін даними, що стосуються повітряної обстановки між Україною і сусідніми країнами - членами альянсу (зокрема Туреччиною), а також про перспективи участі нашої країни в силах реагування НАТО.

По-третє, військово-технічна сфера. Олег Александров, наприклад, звернув увагу на те, що при будівництві пріоритетного для нашої країни корабля класу «корвет», церемонія закладання якого відбулася в Миколаєві минулого місяця, натовські комплектуючі мають становити вагому частину - 38%.

Проте експерти у сфері безпеки, зазначаючи позитивні моменти співробітництва України і НАТО в період президентства Віктора Януковича, не відчувають ейфорії. Хоча зміна зовнішньополітичної стратегії «не загальмувала динаміки нашого співробітництва з альянсом, а лише додала йому прагматизму і конструктивності», але це справедливо тільки щодо сфери військового і військово-політичного співробітництва. А от що стосується виконання таких пунктів першого розділу Річної національної прог­рами співробітництва України-НАТО на 2011 рік, як «Внутрішня політика» (підпункти «Демократичні реформи» і «Забезпечення верховенства права») та «Економічні питання», то тут в офіційного Києва - явний провал.

Посли країн-членів, які входять як у Європейський Союз, так і в Північно­атлантичний альянс, останнім часом неодноразово говорили про ці проблеми України - вибіркове правосуддя, політичне переслідування опонентів діючої влади, концентрації влади в руках президента, корупції, загострення проблем з дотриманням владою свободи слова і зборів. Зазначено це й у звіті Freedom House, оприлюдненому цього тижня. У зарубіжних дипломатів уже достатньо сумнівів у тому, що наступні вибори в Україні будуть вільними, чесними і прозорими.

Здавалося б, Київ мав бути зацікавленим у проведенні реформ, оскільки ЄС і НАТО базуються на загальних принципах, а вступ країни в Євросоюз залишається нашим основ­ним зовнішньополітичним курсом. «Альянс може підтримати вашу країну в досягненні критеріїв Євросоюзу», - говорить Марчін Кожієл. Не випадково ж 22 із 28 країн - членів НАТО входять у ЄС, а Ісландія, Албанія, Туреччина, Хорватія прагнуть стати членами Євросоюзу.

Та на відміну від політиків Цент­раль­ної та Східної Європи, які розглядають членство своїх держав у Північ­ноатлантичному альянсі як неодмінну умову вступу в Європейський Со­юз, для нинішнього українського керівництва цінність співробітництва України з військово-політичною організацією полягає в іншому. Для Бан­ко­вої це елемент тактичної гри із За­хо­дом і Росією, що дозволяє вирішува­ти нагальні політичні та економічні питання. Саме тому для української влади комфортніше сконцентруватися на співробітництві з альянсом у війсь­ковій і військово-технічній сферах.

Очевидно, що Київ ще довго не відмовлятиметься від позаблокового статусу, що дає українській владі поле для маневру, і замість інтеграції в НАТО продовжуватиме вести з Брюс­селем інтенсивний діалог про співробітництво. Але те, що виграшно для сильної держави, для слабкої може бути програшним. Вирішивши тактичні проблеми, стабілізувавши на час відносини з Росією, українське керівництво ввело країну в стан стратегічної невизначеності. Рік президентства Віктора Януковича вже показав: ідучи на поступки Москві, Київ лише на час зміг зняти напруженість у двосторонніх відносинах. Системні ж проблеми українсько-російських відносин нікуди не зникли. Нині вони викликають нові конфлікти. І вже не остання людина в українському уряді, раніше не помічена у русофобських настроях і симпатіях до Північноатлан­тичного альянсу, спересердя зауважує, що порятунок від Росії - тільки в НАТО.

Сьогодні позаблокова Україна перебуває в «сірій зоні» безпеки, що характеризується підвищеною нестабільністю, оскільки є полем зіткнення деяких провідних геополітичних гравців. Реакція Кремля на участь в українсько-американських навчаннях «Сі бриз-2011» американського крейсера «Монтерей», яка виникла в тому числі й через протистояння Москви і Вашингтона в питанні ЄвроПРО, тому зайве підтвердження. Київ же відчуває серйозний недолік у механізмах забезпечення своєї безпеки. І колись українській владі доведеться вирішувати, в яку політико-військову організацію необхідно вступити заради гарантій безпеки України.