УКРАЇНА—МОЛДОВА: ПАСТКА ДЛЯ ДЕМАРКАТОРІВ

Після серії дисциплінарних заходів стосовно Придністров’я молдавський президент Володимир Воронін, схоже, має намір приступити до наведення порядку в прикордонних відносинах з Україною. Минулого понеділка в Кишиневі було скликано «спеціальне засідання вищого керівництва республіки», присвячене демаркації українсько-молдавського кордону. У заклопотаному Тузлою вітчизняному МЗС цю подію помітили. Багато в чому завдяки розтиражованій молдавськими медіа заяві пана Вороніна про необхідність підписати з Україною окрему угоду з «екологічних аспектів режиму спільного (!) використання басейну ріки Дністер». Риторика молдавського лідера освіжила в пам’яті українських дипломатів недавній інцидент навколо Дністровської ГЕС, коли озброєним прикордонникам сусідньої країни було дано команду встановити в буферній зоні так званої ГЕС-2 прикордонний пост. Як результат — досі на території українського підприємства чергує молдавський охоронець кордону.

В українських відомствах, проте, про «дністровський конфлікт» воліють говорити напівголосно. Що, на перший погляд, навіть дивно: якщо в сформованій ситуації всі козирні карти знаходяться в руках України, й молдавська сторона справді порушила раніше підписані домовленості, чому не вдатися б до вагомого слова Феміди, закривши цю тему раз і назавжди? (Тим паче що прикордонних проблем вистачає й із іншими сусідами.) Насправді все не так однозначно. Головний аргумент Києва зводиться до акта, підписаного 1982 року Радою міністрів Молдавської РСР. У ньому йдеться про викуп Україною 17,88 гектара землі на правому березі Дністра за 27 кілометрів від Новодністровська.

Наскільки відомо «ДТ» від учасників переговорного процесу, молдавська сторона не відмовляється від угоди двадцятилітньої давнини (як встигли розтрубити чимало медіа): молдавани просто мають намір домогтися її переоформлення. Необхідність цього кроку в Кишиневі пояснюють тим, що частина ГЕС-2, яка знаходиться сьогодні на території Молдови, могла будуватися за радянські гроші. Оскільки так, то й монопольне право України на володіння ГЕС-2 потрібно переглянути. Молдавські чиновники залишилися вірні своїй позиції навіть після того, як український Фонд держмайна надіслав їм минулого місяця документи, котрі підтверджують: за станом на перше грудня 1990 року, весь комплекс Дністровської ГЕС перебував на балансі України.

По суті, сьогодні можна говорити про три реальні сценарії розвитку подій. Перший — буферну греблю ГЕС-2 визнають власністю України на її території. Це станеться в тому разі, якщо українським дипломатам удасться переконати молдавських колег: демаркаційна лінія має проходити, обминаючи весь комплекс Дністровської ГЕС. Другий варіант пов’язаний із збереженням нинішнього статус-кво: об’єкт залишиться нашою власністю, але знаходитиметься, як і раніше, на молдавській території. Третій зводиться до формули — молдавське підприємство на молдавській території. На думку наших джерел у Кишиневі, саме цей варіант найбажаніший для тих, за чиєю командою десант молдавських прикордонників провів ранок 17 липня в пошуках підходящого місця для вкопування прикордонного стовпчика та збиваючи замки з огорож станції.

Майнові претензії Кишинева викликають чималий подив. Адже якби навіть молдаванам вдалося переконати українських колег у слушності своєї позиції і стати господарями ГЕС-2, то, на думку експертів, обізнаних із технічним аспектом роботи цього об’єкта, самі утримувати вони його навряд чи зможуть: занадто дороге для молдавського бюджету задоволення. Тут доречно зазначити, що за всі роки функціонування комплексу Молдова ніколи не брала участі ні в управлінні, ні в фінансуванні підприємства. Скоріш за все, гадають знаючі люди, частина ГЕС потрібна кишинівським стратегам лише для того, аби потім її... вигідно продати. Приміром, тій таки ж Україні.

Утім, якщо в когось склалося враження, нібито план із «захоплення» частини Дністровської ГЕС старанно виношувався кишинівськими стратегами ще задовго до його реалізації, — змушені розчарувати. Із достовірних джерел відомо: ідея позначити територію прикордонним постом «Грибок» виникла в головних кабінетах країни спонтанно. І зовсім не після того, як влада самопроголошеної Придністровської Республіки оголосила про запровадження режиму найбільшого сприяння в торговельно-економічних відносинах з Україною та, паралельно, про стягнення стовідсоткового митного збору з усіх товарів, ввезених із... Молдови (на думку експертів, якби безмитний режим між Придністров’ям і Україною запрацював, молдавським підприємствам, котрі заробляють на українській продукції, навряд чи вдалося б уникнути збитків). Хоча нововведення придністровців справді збіглися в часі з появою молдавського десанту на гідровузлі.

Істинна причина «дністровського конфлікту» навіть і не в тому, що нібито під час проведення демаркаційних робіт молдавські прикордонники знайшли певну огорожу, зведену українцями навколо занедбаних вагончиків, які належали Дністровській ГЕС-2 (саме так аргументують свої дії у Вищій раді безпеки Молдови).

Приводом для прикордонних з’ясувок став лист, який, за інформацією з достовірних кишинівських джерел, молдавський прем’єр-міністр отримав від... енергетиків Дністровської ГЕС. У ньому нібито викладалося прохання виділити в інтересах гідрокомплексу ще кілька гектарів молдавської землі. У Кишиневі оцінили цей жест як досить зухвалий і вирішили відповісти на нього в такому самому тоні.

Причому зробили це досить невчасно. Адже процес демаркації українсько-молдавського кордону, урочисто «запущений» у січні нинішнього року, далекий від завершення. За попередніми підрахунками, на встановлення демаркаційних знаків піде два-три роки (в деяких офіційних документах фігурує дата перше січня 2006 року). До того ж є інформація, що процес пробуксовується через брак коштів у молдавської сторони.

У Києві ж розраховували, що коли демаркаційні роботи торкнуться безпосередньо відрізка, де розташований комплекс Дністровської ГЕС, проблему проходження кордону можна було б розв’язати в інтересах обох сторін. Не виключено: під час демаркації й у Молдови з’явиться інтерес до тієї чи іншої ділянки. Тим паче що досвід взаємовигідного обміну в двох сусідів уже є: свого часу Київ пожертвував 100-метрову смугу в районі Дунайського узбережжя (це зробило Молдову морською державою), отримавши натомість восьмикілометрову ділянку автомагістралі «Одеса—Рені».

Наскільки готові взяти до уваги чинник добросусідства молдавські політики цього разу — поки що невідомо. Проте остання заява В.Вороніна, зроблена ним минулого понеділка («демаркація кордону з Україною має проходити в дусі добросусідства та дружби»), вселила в українських учасників переговорного процесу певний оптимізм.

Крім того, у молдавській столиці повинні були врахувати: із таким самим успіхом українська сторона може винести на публічне обговорення ситуацію, яка склалася навколо Молдавської ГЕС. Точніше — її зони шлаковідходів, що знаходиться на території Одеської області. Кишинівській владі напевно має бути відомо: плата за оренду цієї ділянки від неї давно не надходила, а сама зона — причина багатьох екологічних проблем області.

Утім, на ділянці Дністровської ГЕС прикордонні проблеми між Україною й Молдовою не закінчуються. Куди неоднозначніше поводяться наші південно-західні сусіди в питанні створення на українсько-молдавському кордоні спільних прикордонних і митних постів. По суті, молдавани ведуть мову про те, аби Київ дав добро молдавським митникам здійснювати огляд на українській (!) території. Юридично це можливо: на підставі «Угоди між урядом України й урядом Республіки Молдова про організацію спільного контролю в пунктах пропуску через українсько-молдавський державний кордон» від 11 березня 1997 року. До речі, ініціатива спільного контролю в семи пунктах пропуску (один із них — на придністровській ділянці) належала свого часу Україні. А молдавська сторона після ратифікації документа особливої зацікавленості не виявляла: ні в створенні необхідної юридичної бази, ні в упорядкуванні пропускних пунктів. Як результат — у листопаді 2001 року Київ поінформував Кишинів про призупинення спільного контролю.

Ситуація змінилася, щойно в молдавської сторони з’явився свій аргумент на користь спільного патрулювання на кордоні: саме так, на думку тамтешньої влади, вдалося б розібратися з «розсадником бандитизму й контрабанди» — так в очах міжнародного співтовариства Воронін і Ко ось уже не перший рік намагаються представити Придністров’я. І виходить в них це досить непогано: до останнього часу репліки з серії «ну чого вам варто пустити молдаван» українські дипломати могли почути не від одного західного доброзичливця. Правда, останнім часом у Брюсселі й Вашингтоні, схоже, почали розуміти: спільні пости потрібні Кишиневу явно не для того, аби скоротити час проходження товарів і людей через кордон. Інакше навіщо молдаванам наполягати на організації спільного контролю лише на придністровській ділянці?

Крім того, постійно підкреслюючи, що перебування молдавських прикордонних і митних служб допомогло б покінчити з «придністровською контрабандою», Кишинів, по суті, обвинувачує українських колег у некомпетентності й порушенні законодавства України. Адже ні для кого не секрет, контрабандою є лише ті товари, які намагаються провести через кордон таємно, обминаючи пункти пропуску, або які не задекларовано до митного огляду. Як може позначитися на якості контролю присутність поруч з українським митником молдавського, для Києва залишається загадкою. Тим паче що до 1 березня 2001 року молдавські митники вже мали змогу бути тимчасово присутніми на нашій території (на пункті пропуску Кучургани), проте жодного випадку контрабанди зафіксувати їм так і не вдалося.

Те, що Молдова намагається просто підмінити поняття «спільний контроль» поняттям «цілковитий контроль над Придністров’ям» (причому має намір зробити це руками України) засвідчує ще й такий факт: кишинівська влада всіляко опирається намірам ОБСЄ встановити міжнародний моніторинг на кордоні України з Молдовою. Погодьтеся, це досить дивно для затятих прибічників наведення порядку на кордоні. Утім, здогадатися, чому молдавани так поводяться, не так вже й важко: якщо такий моніторинг усе ж встановлять, гарний міф Вороніна про резиденцію міжнародної мафії в центрі Європи може розвіятися. А молдавській владі, котра звикла заробляти увагу сильних світу цього на подібних страшилках, це невигідно.