УКРАЇНА В ДЗЕРКАЛІ ЗАХІДНИХ ЗМІ

«Замість гордої незалежності ми, швидше, бачимо Україну в образі втомленого гірника, що повільною, але вірною ходою виходить із пітьми до світла, вперед до чергового лиха», — цією цитатою з редакційної статті у впливовій газеті Globe and Mail (23 серпня 2001) можна проілюструвати загальну тональність образу України, що склався у західних ЗМІ. Утвердження негативного сприйняття держави у міжнародних інформаційних потоках слід вважати істотним чинником загрози національній безпеці і перспективам розвитку суспільства. Механізмів прямого впливу на міжнародні інформаційні потоки, подібних до тих, що застосовуються всередині держави, практично не існує. Застосування інструментів непрямого впливу (так званої іміджевої стратегії) вимагає певних знань. Невідповідність правил гри на міжнародному та вітчизняному інформаційних ринках є перепоною для здобуття таких знань українською політичною елітою.

Парадокси вітчизняної боротьби за імідж

Приблизно рік тому на зміну довготривалому ігноруванню українського чинника західними ЗМІ прийшло зосереджене спостереження за цим уламком пострадянського простору, на якому розгорталася політична криза, що прийняла форму силового зіткнення між альтернативними баченнями сьогодення і майбутнього. Інститути, відповідальні за зовнішній імідж України, не могли бути задоволеними якісним змістом новітнього дискурсу, адже він більшою мірою відповідав тим уявленням, які прагнула донести до західного спостерігача українська опозиція. Втім досвід кризових місяців засвідчив, що розбіжності між бажаними та реальними стереотипами віддзеркалюють конфлікт не стільки між баченнями влади та умовної опозиції, скільки між офіційною та неофіційною версіями української дійсності. Західні медіа, як правило, лише загострюють, часто спрощуючи і схематизуючи, неофіційну версію. Конфлікт між бажаною та реальною моделями зовнішнього сприйняття України віддзеркалює глибоку дистанцію між конкуруючими всередині України типами суспільної самооцінки, характерними для окремих груп політичної та інтелектуальної еліти. Невтомна робота цілих поколінь дипломатів над іміджем України залишатиметься безуспішною принаймні допоки позитивне сприйняття держави залишатиметься надбанням лише вузького прошарку політичної, бізнесової та журналістської еліти, що співпрацює з владою, а не спиратиметься на консенсусне бачення, виражене в оцінках експертів та настроях громадської думки. Інакше кажучи, позитивний імідж держави не може стати фактом міжнародного інформаційного процесу, допоки він не став фактом внутрішньої самооцінки суспільства.

Сьогодні фактор політичного протистояння всередині держави уже не справляє того впливу, що півроку тому, однак відгомони політичного протистояння відіграють істотне значення у відносинах між владою і пресою, в тому числі міжнародною. Як і раніше, журналісти працюють у несприятливому медійному кліматі: саме їх звинувачують (нерідко на найвищому рівні) у спотворенні дійсності та ігноруванні позитивних зрушень, не говорячи вже про загрозу особистому життю, яка раз по раз матеріалізується у статистиці злочинів проти журналістів. В той же час впливові кола на Заході, причетні до формування інформаційних стратегій, нині намагаються продемонструвати Києву відсутність якихось ідеологічних чи політичних упереджень і заангажованості, відмовившись від прямої підтримки української опозиції, якщо така мала місце в минулому. В цьому контексті слід розглядати нещодавну відставку керівника Української служби Радіо «Свобода» Романа Купчинського, який не приховував своїх відвертих симпатій до противників діючого Президента України, що знаходило відображення в інформаційній політиці радіостанції.

Ювілейні спостереження

Протягом останніх місяців можна було спостерігати остаточну кристалізацію стереотипних уявлень західних ЗМІ щодо України, формальним приводом чого стало відзначення 10-річчя незалежності України, супроводжуване традиційним для таких випадків підбиттям підсумків. У вищезгаданій редакційній статті у Globe and Mail йдеться про те, що «занепад України — розчарування для всього світу» і що «політичні лідери України мають розуміти, що подібна реакція Заходу (мається на увазі дистанціювання та скорочення допомоги. — Авт.) є результатом їхньої нездатності ефективно керувати країною». В той же час, «незважаючи на кількість поганих новин з України, ...їх могло б бути значно більше», — пише газета, нагадуючи про збереження міжнаціонального миру і перехід до економічного зростання.

Британський часопис «Файненшл Таймс» 24 серпня розмістив розлогу статтю під заголовком «Після десяти років українці зважують досягнення незалежності», де вже у підзаголовку зазначається, що за військовими парадами політики простежують посередні досягнення, а критики бачать лише втрачені можливості. Газета зазначає, що згідно зі статистикою Міжнародної організації праці, чотири з п’яти українців вважають себе бідними і не сподіваються подолати злидні до старості. 80% відсотків громадян України вважають, що у них немає доступу до задовільного медичного обслуговування. 40% працівників не отримували зарплату впродовж останніх трьох місяців. Хоча офіційна статистика по безробіттю не перевищує 5%, згідно з опитуванням Міжнародної організації праці, без роботи в Україні перебувають принаймні 12% респондентів. Зазначаючи, що українські політики вважають головним досягненням першого десятиріччя утвердження української держави, газета вказує на загалом жалюгідний стан української економіки. Україна втратила свої позиції як центр машинобудування, оскільки підприємства не спромоглися пристосуватися до світових стандартів по тому як військові замовлення часів «холодної війни» завершилися. Окрім того уся промислова інфраструктура, починаючи з доріг, залізниць, водогонів, ліній електропередач та каналізацій, засвідчує цілковитий занепад, що ляже колосальним тягарем на майбутні уряди. При цьому часопис цитує першого Президента України Леоніда Кравчука, який визнав, що першу декаду української незалежності не можна вважати успішною. Що стосується нинішнього Президента Леоніда Кучми, зазначає «Файненшл Таймс», то його репутація помітно похитнулася після минулорічних звинувачень у причетності до вбивства журналіста. Сам Президент Кучма при цьому цілком зберігає владні важелі і на наступних парламентських виборах планує підтримати центристську коаліцію на чолі з проросійськими промисловцями, завершує «Файненшл Таймс».

Свобода преси

Традиційною темою для західних ЗМІ є стан свободи преси і ситуація з мас-медіа в Україні. Останнім (і типовим) взірцем цього жанру на сьогодні є стаття «Четверта влада під загрозою», опублікована в Washington Times 7 жовтня. Матеріал, побудований з окремих коментарів українських журналістів та політологів, концентрується навколо наступних визначень:

в Україні існує свобода слова, однак не існує свободи преси;

олігархічна експансія в ЗМІ, державний контроль та самоцензура журналістів є трьома складовими несвободи;

більшість громадян України, особливо в малих містах та в сільській місцевості мають доступ виключно до контрольованих державою ЗМІ.

Критична тональність західних оцінок ситуації в українських ЗМІ базується на оцінках експертів НУО та тієї частини журналістського корпусу України, яка не працює в державних ЗМІ і не обслуговує інтереси певних фінансово-промислових груп. Критичність цієї частини української журналістики є константою і не залежить від особистих політичних симпатій того чи іншого журналіста, що свідчить про високий ступінь об’єктивності критики.

Саме в галузі ЗМІ спостерігається найбільше дистанціювання України від стандартів, які прийнято вважати цивілізованими та демократичними. Проблеми з забезпеченням свободи преси та прав журналістів в найближчому майбутньому залишатимуться найбільш вагомим чинником негативного впливу на сприйняття України з боку країн Заходу. В той же час саме тут знаходиться найбільш серйозний ресурс поліпшення іміджу держави у разі відчутних змін на краще.

Патріархальне насильство

В кінці серпня сімейна трагедія в Сакраменто сколихнула американське суспільство, спричинивши новий напрям розробки української теми в американських ЗМІ. Йдеться про внесок української діаспори, насамперед її останньої хвилі, у «імпорт» до США технології побутового насильства, що й досі поширена в патріархальному середовищі українського села. San Francisco Chronicle від 2 вересня вмістила статтю Марка Мартіна та Білла Уолліса «Трагедія проливає світло на особливості українського характеру». Підкреслюючи, що емігранти з пострадянських країн є носіями іншої ментальності, автори пишуть: «В слов’янських сім’ях не прийнято відверто говорити про психічні розлади та насильство. Навіть після імміграції росіян та українців продовжує переслідувати недовіра до урядових організацій, побоювання звертатися до консультаційних служб і небажання «виносити сміття з хати». Справа Миколи Солтиса привернула увагу до таких іміджевих рис українців, як низький ступінь соціалізації та терпимість до побутового насильства, або, як його називають американці, «насильства за зачиненими дверима». Подібні ж міркування укупі з критикою американської імміграційної системи зустрічаємо в статті «Імпорт побутового насильства: думка редактора щодо «справи Солтиса» в газеті Sacramento Bee від 29 серпня. Масове вбивство в Сакраменто спричинило дезавуювання міфу про принципову законослухняність і неагресивність українців. І хоча автори статей здебільшого підкреслюють, що випадок Солтиса є нетиповим для української громади, все ж фоном для порівнянь виступають криміналізовані спільноти вихідців з Африки та Латинської Америки.

Довгоочікуваний позитив

Було б несправедливим не відзначити реакцію західних медіа на позитивні зрушення в українській економіці останнього часу. 11 вересня «Файненшл Таймс» вмістила статтю Ендерса Есланда, фахівця фонду Карнегі, «Пострадянська трансформація: в Росії, Україні та Казахстані значне економічне зростання буде можливе лише у випадку проведення істотних реформ». Цей матеріал можна вважати відповіддю на очікування Києва (як, власне, і інших пострадянських столиць) щодо визнання успіхів на шляху ринкових трансформацій, що відобразилось у позитивній економічній динаміці. «В той час, коли світова економіка переживає застій, економічний бум (виділено. — Авт.) відбувається в одному з найбільш неочікуваних регіонів: колишньому СРСР. Відвідуючи ці країни, турист відчуває дух добробуту, що народжується — і це в державах, що донедавна користувались репутацією відсталих і безнадійно корумпованих. Очевидно, що першопричиною настільки різких змін слугують глибокі економічні реформи… Проведення більшої кількості реформ означатиме прискорення економічного зростання, навіть якщо решта світу переживатиме рецесію». Настільки однозначне позитивне припущення прозвучало в західних медіа чи не вперше, особливо стосовно України. Важко сказати, чи можна розглядати цю статтю початком зміни стереотипів, і чи встигла вона якимось чином вплинути на настрої, приміром, інвесторів, якщо врахувати, що її було опубліковано за кілька годин до трагічних подій в США, що прикували до себе увагу всього людства і відкрили для України нові небезпеки і нові можливості.

* * *

Теза про те, що західні ЗМІ, тиражуючи переважно негативні стереотипи щодо України, виключно виконують замовлення недругів чи конкурентів Києва, є сумнівним міфом. Істотно перебільшують і ті особи, що вбачають корені скептичного ставлення до нашої держави в інтригах вітчизняних опозиціонерів. Втім, саме український інтелектуальний простір є джерелом неофіційної версії української дійсності, яка широко представлена у західних ЗМІ. Ця версія продукується тими прошарками суспільства, які, з огляду на нормативи західних журналістів є такими, що заслуговують на довіру. Вона є неоднорідною, тому краще говорити про версії, а не про версію. Ми не стверджуємо, що офіційна версія є апріорно неправдивою, а неофіційні — абсолютно істинними. Однак суспільні автори, у середовищі яких народжуються неофіційні версії, є значно чутливішими у сприйнятті реальності і творчоспроможнішими у її описанні. У цьому полягає сенс існування вільної преси.