УКРАЇНА І ПОЛЬЩА: ПІДСУМОВУЮЧИ ДОСЯГНУТЕ

Минає десять років, відколи Верховна Рада Української РСР урочисто оголосила 24 серпня 1991 року про створення незалежної Українcької держави. Ось та мить, що змушує замислитись про досягнуте за десятиліття «самостійної» України та про результати стратегічного партнерства Польщі й України. Ці роки були особливими, адже Україна наполегливо розбудовувала власну державність, прагнула знайти своє місце в сучасній Європі.

Виникає запитання: зроблено багато чи мало? Може, треба було прийняти ще одне політичне чи економічне рішення і тоді для українського суспільства відкрилися б навстіж двері до добробуту й демократії? При цьому подекуди намагаються провести аналогію між процесами перетворень, які відбулися в Польщі і Чехії, та порівнюють їх із темпом перемін в Україні.

Вважаю, що це неправильна постановка проблеми, яка суперечить історичному процесові, адже різними були вихідні умови для реформ у Польщі та в Україні. Період радянської влади в Україні тривав понад сімдесят років і тоталітаризм проникнув у всі сфери суспільного життя, ефективно викорінюючи будь-які прояви незгоди та самостійного мислення. Спустошення в психологічному аспекті були вражаючими — роки війни, голодомору, сталінських чисток і таборів, додалися й гітлерівські репресії. Місце ідеї державності та розвитку українського народу, яку плекали Грушевський і Петлюра, виявилося зайнятим Радянською Україною. Спадщина комунізму, психологічне й економічне ярмо якого тяжіє над Україною, не вдасться побороти так швидко, як би того бажали деякі оптимісти. Шлях до відкритого громадянського суспільства не буває ані коротким, ані простим, не дійти туди й навпростець. Понад сімдесят років реального соціалізму порівняно з десятиліттям незалежності — ось про що варто пам’ятати, запитуючи про доробок незалежної України.

Не порівняти ці сімдесят років соціалістичного устрою в Україні й із сорока роками соціалізму в Польщі, яка ніколи не знала міжнародної ізоляції, підтримуючи зв’язки з державами несоціалістичного табору. Наша країна не припиняла контактувати з польською діаспорою. Існували приватні господарства, багато поляків займалися малим бізнесом, володіли магазинами і ресторанами.

Досвід перебудови польського суспільства теж свідчить про те, що не можна скоротити шляхи до становлення громадянського суспільства. Реформування системи державного устрою, і передусім зміна менталітету, вимагають надзвичайного терпіння і праці. Еволюція суспільної свідомості триває довше, ніж хотілося б реформаторам, та й витримка суспільства має свої межі.

І тому ми повинні з пошаною і розумінням поставитися до досягнень незалежної України, належно оцінити рівень перетворень і проблем, які ще належить подолати. З 1991 року в Україні закладені конституційні та юридичні підвалини для функціонування правової держави. Хоч які складні економічні реформи, в Україні спостерігається й економічне зростання. Зросла також активність неурядових організацій. Україна стала визнаним і активним суб’єктом європейської політики. А що найважливіше — в незалежній Україні вже виросло покоління вільних від ідеологічних чи національних упереджень людей, які почуваються українцями і бачать майбутнє України в об’єднаній Європі.

Від добросусідства
до стратегічного партнерства

Появу незалежної України 1991 року дуже прихильно сприйняла еліта, та, власне, й усе населення Польщі. Польська Річ Посполита стала першою країною, яка вже 2 грудня 1991 року визнала незалежність України. Це був прояв переконання польських політичних кіл у тому, що в політичних інтересах — у їх найглибшому розумінні — Польщі належить підтримати суверенітет України і надати їй всебічну допомогу в проведенні політичних та економічних реформ. Варто наголосити, що швидкість, із якою формувалося це переконання, зробила його своєрідним феноменом. Почасти це можна пояснити усвідомленням (зважаючи на набутий досвід) унікальності історичної миті, а ще — поширеною серед політиків ідеєю Мєрошевського й Гєдройця про необхідність активної східної політики, спрямованої на Україну, Білорусь, Литву. Характерною рисою феномену проукраїнської політики є те, що вона не залежить від того, як розвиваються переконання політичних діячів.

Прихильне ставлення до молодої української держави з боку інституцій, що мають вплив на прийняття рішень та формують громадську думку, сприяло розвиткові взаємних контактів, але відсутність відповідних регулятивних інструментів між Польщею та Україною вимагала створення договірно-правової бази. Далі я хотів би назвати тільки деякі найважливіші документи. Під час візиту президента Леоніда Кравчука до Польщі 18 травня 1992 року був підписаний «Договір про добросусідство та співробітництво між Польщею і Україною». Він містив декларацію про спільність інтересів та запис договору про взаємну відмову від територіальних претензій, а також гарантії шанування прав національних меншин. Це був успіх для обох сторін і незабаром польсько-українські стосунки стали взірцевими в масштабі регіону. 12 січня 1993 року представники президентів обох країн підписали протокол про створення Консультаційного комітету президентів Польщі й України для «обміну поглядами та інформацією щодо способів розвитку добросусідської співпраці та підготовки відповідних пропозицій для Президентів обох Держав». Важливою подією стало підписання 21 березня 1994 року Міжурядової угоди про охорону пам’ятних місць і поховання жертв воєн і політичних репресій. Створений у лютому 1993 року Єврорегіон «Карпати», а також І засідання Польсько-Української змішаної комісії з питань торгівлі та економічного співробітництва в березні того ж року засвідчили прагнення урядовців перенести офіційні політичні заяви у сферу регіональної і економічної співпраці.

Розуміння стратегічного партнерства — і відповідно відносини між Варшавою й Києвом — весь час змінюється. На початку нашої співпраці особливої ваги набуло створення та розширення механізмів політичних консультацій. Цей необхідний для обох сторін процес побудови інфраструктури взаємних стосунків тривав фактично до 1996 року, а результатом його стало близько 70 міждержавних угод і договорів.

Нові відкриття

Нові віяння у польській політиці стосовно України з’явилися з обранням у 1995 році Александра Квасьнєвського Президентом Республіки Польща. На практиці цей вибір означав перехід від етапу політичних заяв до спільних дій обох країн у політичний та економічній сферах. Уже першу зустріч у січні 1996 року Александр Квасьнєвский й Леонід Кучма використали не тільки для того, щоб офіційно наголосити на важливості польсько-українських взаємин, вони також доклали зусиль, аби розширити сферу співпраці, домовилися про особисті контакти й активізацію діяльності Консультаційного Комітету Президентів Польщі й України.

Розвиток польсько-українських відносин — у тому числі й регулярні польсько-українські зустрічі на рівні президентів — сприяє створенню позитивного образу наших країн і всього регіону, що, без сумніву, стало для Північноатлантичного альянсу одним з аргументів на користь Польщі, коли вирішувалося питання про її долучення до членів альянсу. Заходи на підтримку нашою державою України на міжнародній арені не залишаються без відповіді. Голос України за прийняття Польщі до Північноатлантичного альянсу був почутий у Брюсселі. Польща зі свого боку закликала до чутливості й відкритості при розгляді українсько-польських відносин. Її членство в альянсі розпочалося з участі в урочистому засіданні комісії Україна—НАТО.

Обмін досвідом з питань європейської інтеграції, що триває між Варшавою і Києвом, допомагає країнам визначити своє місцє в об’єднаній Європі і вказує напрям необхідних для пристосування до вимог Європейського Союзу дій. Як приклад цієї сторони стратегічного партнерства можна згадати скликання польсько-української Європейської конференції як форуму для обміну досвідом щодо європейської інтеграції.

Численні зустрічі президентів Польщі і України викликані не лише необхідністю координації зовнішньої політики обох держав, вони створюють сприятливий клімат для великих економічних проектів, особливо — транспортних. Тематика і характер зустрічей президентів Польщі і України — а кожна зустріч мала свій окремий контекст — дозволяють прослідкувати розвиток певного бачення польсько-українських стосунків і його втілення в життя. Як правило, у візитах президента Квасьнєвського в Україну беруть участь польські підприємці, зацікавлені у співпраці з українськими партнерами. Польські та українські бізнесмени є постійними учасниками форумів бізнесу під патронатом президентів обох країн.

Невід’ємним елементом сприяння президентів розвитку польсько-українських взаємин є діяльність Консультаційного комітету президентів Польщі й України. За вісім років його функціонування проведено дванадцять засідань, на яких обговорювалися ключові питання політики безпеки, економіки і культури. Комітет активізує діяльність органів самоврядування Польщі й України, виступає за співробітництво мас-медій та підтримує діалог щодо збереження національних пам’ятних місць та спільної культурної спадщини.

Здобутки польсько-українських взаємин за десять років

Особливим досягненням у другій половині 90-х років стало збагачення польсько-українського діалогу проблематикою міжлюдських зв’язків. Спільна Декларація президентів Республіки Польщі і України про порозуміння і єднання від 21 травня 1997 року містила запис про те, що «замовчування або одностороннє висвітлення ... фактів (спільної польсько-української історії) не загоїть болю скривджених та їхніх близьких, не сприятиме поглибленню взаєморозуміння між нашими народами. Шлях до справжньої дружби лежить передусім через правду і взаєморозуміння. Визнаємо, що жодна мета не може бути виправданням злочину, насильства і застосування принципу колективної відповідальності».

Декларація про примирення не залишилася звичайною формальністю. Її засади втілюються в життя. У процесі побудови польсько-українських взаємин без стереотипів важливу роль відіграють середовища, які формують громадську думку, кола науковців і представники самоврядування. Прикладом їх діяльності є унікальний документальний фільм «Трудне братерство», присвячений співпраці Пілсудського і Петлюри.

Діалог про спільну, часто болісну історію набув форми регулярних зустрічей польських і українських істориків у рамках міжнародних історичних семінарів «Польсько-українські стосунки у 1918—1947 рр.», організованих спільно Світовим союзом солдатів Армії Крайової та Союзом українців у Польщі. А почалися вони 1994 року з ініціативи Центру Карта.

Прогрес відчутний також у створенні та відбудові пам’ятних місць і поховань осіб, внаслідок воєн і політичних репресій вбитих або закатованих як на території Республіки Польщі, так і на території України. Президенти обох держав відкрили 23 травня 1998 року пам’ятник в’язням табору в Явожно у Польщі, а 26 червня 1998 року спільно вмурували документ про урочисте закладення польсько-українського цвинтаря жертв тоталітаризму в Харкові, П’ятихатках. Увічнена пам’ять солдатів і офіцерів армії Симона Петлюри, похованих на цвинтарі в місті Каліш-Щипьорні, солдатів Галицької армії, похованих на Раковецькому цвинтарі, а також українців, які воювали за Вільну Україну під час Другої світової війни на території Пікуліце, Корні і Мороховської Завадовки. Відкриті пам’ятні дошки на честь С.Петлюри в місті Тарнові, а у Варшаві закладено наріжний камінь на місці майбутнього пам’ятника великому українському поетові Тарасу Шевченку. Незважаючи на деякі суперечності, завершуються роботи з відновлення Цвинтаря Орлят у Львові.

Трагічні сторінки історії польсько-українських стосунків під час Другої світової війни перестали бути предметом табу і білою плямою. Наукові дослідження розбивають стереотипи про «польських панів і українських гайдамаків», відкривають багатство спільної культурної спадщини.

З другого боку, наївно було б стверджувати, що нам удалося цілком розрахуватися зі спільним минулим — завдання з’ясувати подробиці і віддати достойну шану жертвам «кривавих ночей на Волині», жертвам примусового переселення в рамках акції «Вісла» все ще стоїть перед нами.

Та можна стверджувати, що через десять років пошуку шляхів примирення, поляки і українці ставляться один до одного з більшим розумінням і відкритістю. Це вже не тільки усвідомлення спільних інтересів елітними колами, нині це — зростаюча взаємна довіра польських і українських підприємців, урядовців усіх рівнів, істориків, звичайних людей. У цьому контексті варто згадати про Нагороду Примирення, яку отримали — перше вручення відбулося під час візиту Яна Павла ІІ в Україну — не постаті з перших сторінок газет, а люди, що зробили внесок у розвиток порозуміння двох народів, не виголошуючи при цьому урочистих промов.

Іншим позитивним явищем, є зміцнення протягом останніх п’яти років зв’язків між польськими та українськими неурядовими організаціями. До таких, перевірених часом, як форум «Польща—Україна», фундація ім. Баторія або фонд «Знати, як» приєднуються нові, як, наприклад, фонд «Свободи», в розпорядженні якого значний потенціал і досвід, одержаний від Польсько-Американської фундації розвитку підприємництва. Запровадженню ринкових реформ (макроекономічних), розвиткові малого бізнесу і реформі системи самоврядування сприяє тристороння Американсько-польсько-українська ініціатива співпраці PAUCI. За посередництва польських неурядових організацій, фондів і центрів, до країн СНД, у тому числі до України, надійшло 1999 року близько 4—5 млн. доларів США. Це досить значна сума, тим більше, що гранти спрямовуються на конкретні заходи і надаються органам самоврядування, журналістам, дрібним і середнім підприємцям.

Для більшості польських міст справа честі — мати партнерів в Україні, і це вже не наслідки виключно сентиментальних настроїв та ностальгії за колишніми польськими окраїнами, це насамперед — зростання зацікавленості представників культурних і економічних локальних громад у зв’язках з відповідними колами в Україні. 1998 року в місті Кєльце відбулося перше засідання Форуму самоврядування Польщі й України під патронатом президентів обох держав. Метою форуму було краще ознайомити наших українських партнерів з досвідом реформи самоврядування. В рамках зустрічей представників органів самоврядування організовані економічні зустрічі бізнесменів, а також мистецькі акції. «Дні Києва», які продовжують відбуватися у Варшаві, дозволили варшав’янам не тільки насолодитися церковною музикою у виконанні українського хору, а й познайомитися з фільмами Параджанова, Києвом часів Булгакова. Польські та українські організатори планують найближчим часом провести «Дні Варшави» у Києві. З січня 1999 року у Києві розпочав роботу Польський інститут і ми сподіваємося, що невдовзі у Варшаві діятиме Український центр культури й інформації. Вже плануємо організацію польсько-українського оперного фестивалю і фестивалю рок-музики. І таких прикладів безліч.

Перспективними є й наші спільні освітні програми. Після тривалих дискусій і планувань цього академічного року розпочне свою діяльність Польсько-український колегіум у Любліні, який буде зародком спільного Польсько-українського університету.

У польських учбових закладах здобувають освіту дедалі більше українських студентів. Саме лиш наукове стажування, організоване Касою імені Юзефа Мяновського, Фондом сприяння розвитку науки, пройшли 600 стипендіатів, з них 300 осіб з України. Достойною уваги є ініціатива Конференції ректорів недержавних вузів, яка передбачає надання протягом п’яти років 100 стипендій для навчання у Польщі молодим людям з України. Багато пропозицій може надійти й від української вищої школи — як засвідчила практика, польські випускники київських чи харківських вузів дають собі раду на ринку праці в умовах ринкової конкуренції.

Новим явищем є співробітництво мас-медіа, яке реалізується у кількох напрямках. Перший напрямок — це кооперація Крайової ради радіомовлення і телебачення Польщі з відповідною українською установою — Національною Радою України з питань телебачення і радіомовлення, яка формально розпочалася підписанням 18 березня 1997 р. договору про співпрацю. Другий напрямок — обмін програмами між TVP S.A. (Акціонерне товариство «Польськe телебачення») і Національною телекомпанією України. І нарешті третій — це контакти між комерційними станціями і радіомовними компаніями. З ініціативи Консультаційного комітету президентів Польщі і України під час IV Форуму бізнесу в Дніпропетровську 3–4 червня 2001 року відбулася перша зустріч підгрупи представників мас-медіа, до складу якої увійшли польські та українські власники електронних мас-медіа. Польські підприємці в галузі телебачення і радіомовлення вважають медіа-ринок України дуже перспективним, а працівники багатьох польських радіокомпаній і станцій телебачення є частими гостями в Україні.

Варто зазначити, що у торговому обміні між обома нашими країнами — незважаючи на те, що 2000 року Польща була лише сьомим експортним партнером України і восьмим з імпорту — нині спостерігається тенденція до зростання і подолання негативних наслідків торговельної кризи 1998 року. 2000 року товарообмін сягнув 1,3 млрд. доларів США. З одного боку це пояснюється дедалі більшою привабливістю українського ринку для польських середніх і малих підприємств, з другого — розширенням торговельної пропозиції Польщі. Здійснюються великі інвестиційні проекти: 19 серпня цього року на трубопроводі Одеса—Броди буде встановлений так званий золотий стик, заплановані переговори про можливе продовження будівництва трубопроводу до Гданська. Майже не поміченою залишилася інформація про введення в дію 15 травня 2001 року постійного залізничного товарного зв’язку сполученням Гданськ—Одеса. Можливо, економічні контакти між Польщею й Україною розвиваються не так швидко, як зазначено у політичних деклараціях, проте прогрес свідчить про зміцнення реальних зв’язків в умовах ринкових економік, до яких ідуть держави.

До Північноатлантичного альянсу Польща принесла солідне придане: контакти з Україною у військовій сфері, прикладом яких є співробітництво відомств національної оборони країн та створення — на основі договору міністрів національної оборони від 1995р. — спільного польсько-українського батальйону миротворчих сил. Батальйон оцінили в Хартії Україна-НАТО як вартий підтримки і наслідування приклад порозуміння і співпраці армій Центральної Європи. Проводяться зараз по черзі у Великобританії і в Україні також польсько-українсько-англійські навчання повітряно-десантних підрозділів «Козацький степ». Важливим елементом кооперації обох сторін була і є програма «Партнерство заради миру».

Як член Північноатлантичного союзу Польща бере участь у формуванні його політики стосовно України, польські офіцери в НАТО постійно співпрацюють з українськими офіцерами із представництва України в Брюсселі. Польська сторона вбачає великі можливості для співробітництва у сфері військової підготовки. Ми готові ділитися нашим досвідом з питань цивільного контролю над армією, бюджетного планування, реструктуризації збройних сил тощо. Є потреба й у обміні офіцерами в рамках короткострокових практичних навчань. Після ратифікації Верховною Радою України договору про спільний польсько-український батальйон миротворчих сил у липні 2001 року почалася його миротворча місія в Косові в рамках контингенту КФОР, де він здобув собі дуже хороші оцінки командування та прихильність албанських і сербських мешканців Косова. 9 січня 2001 року президенти Польщі і України змогли особисто ознайомитися з діяльністю польсько-українського батальйону у цьому місті.

Під час зустрічі президента Александра Квасьнєвського з Леонідом Кучмою в місті Казімєж 15 березня 2001 року сторони висловилися за створення спільної військової частини. Загалом до складу польської бригади повинен увійти батальйон українських військ. Зараз тривають необхідні переговори і технічні узгодження, які визначать склад частини та термін, протягом якого її організують.

Прогнози щодо розвитку польсько-українських стосунків

На наші країни найближчим часом чекають величезні випробування, що безпосередньо стосуються процесів, які відбуваються у світі і на європейському континенті. Глобалізація, наслідки якої відчуває кожна країна, не дозволяє марнувати час, якщо ми хочемо забезпечити розвиток економіки і підвищення конкурентоспроможності на міжнародному ринку.

Якщо не буде спільних рішень, які сприятимуть досягненню відкритого громадянського і інформаційного суспільства, ми втратимо мить дуже корисної для наших країн політичної кон’юнктури. Швидка і плідна співпраця банківських і страхових установ, розвиток телекомунікаційних мереж, інформаційних портів Інтернету для передачі даних про юридичні і фінансові умови діяльності потенційних інвесторів, а також спільна підготовка кадрів менеджерів в галузі новітніх технологій — ось ті напрямки, рухаючись у яких, нам удасться зберегти і розвинути вже нагромаджений потенціал взаємодії.

Великим шансом для наших обох країн є розширення Європейського Союзу на схід, у тому числі вступ до нього Польщі. У недалекому майбутньому східний кордон Польщі стане східним кордоном розширеного Європейського Союзу, а на кордоні з Україною будуть запроваджені процедури, обумовлені Шенгенським договором, що є частиною acqui communautaire об’єднаної Європи. Це сприятиме пожвавленню руху між Польщею й Україною і одночасно — посиленню боротьби з нелегальною міграцією, організованою злочинністю та наркоторгівлею. Польська сторона намагатиметься запровадити максимально зручну систему видачі віз. Членство Польщі в Європейському Союзі відкриває для України нові можливості у сфері політичних і економічних перетворень, зокрема впровадження в західних областях України економічних здобутків наших західних воєводств, що межують з Німеччиною. Україні належить докласти всіх зусиль, щоб не втратити отриманий від європейської інтеграції шанс.

На практиці це означатиме якнайбільшу активність України у справі модернізації держави й економіки, цілковиту реалізацію наявних демократичних інститутів, підтримку ідеї громадянського суспільства, розширення сфер діяльності неурядових організацій. А чи можливо це? — запитає хтось. На це запитання молоді українці вже дали позитивну відповідь.