Наступного тижня в Україну з першим візитом прибуде новий генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер.
Народився 3 квітня 1948 року в Амстердамі. По закінченні гімназії вивчав право в Лейденському університеті, який закінчив 1974 року. 1974—1976 років служив у Королівських військово-повітряних силах Нідерландів, після чого звільнений у запас.
З 1976 по 1986 рік перебував на дипломатичній службі: із 1976 по 1978 рр. був секретарем посольства Нідерландів у Гані, потім до 1980 року працював у Брюсселі в постійному представництві Нідерландів при НАТО.
З 1980 по 1986 рік був особистим секретарем міністра закордонних справ Нідерландів.
З 1986 по 2001 рік Схеффер — член другої палати (палати депутатів) Генеральних штатів (парламенту Нідерландів) від партії Християнсько-демократичний заклик, причому з 1997 по 2001 рік був головою парламентської фракції цієї партії.
22 червня 2002 року призначений міністром закордонних справ у першому кабінеті прем’єр-міністра Яна Петера Балкененде.
27 травня 2003 року вдруге призначений на цю посаду в нинішньому, другому, кабінеті Балкененде.
5 січня 2004 р. Яап де Хооп Схеффер офіційно обійняв посаду генерального секретаря НАТО.
1997 року в Мадриді Україна і НАТО підписали Хартію про Особливе партнерство. Відтоді ситуація у сфері міжнародної безпеки докорінно змінилася, а заодно — зросла потреба у більш тісній та ефективній співпраці.
Коли 1997 року було підписано Хартію Україна — НАТО, перед нами стояв дуже серйозний виклик безпеці: нестабільність на Балканах. Україна усвідомлювала цей виклик. І відіграла істотну роль у діяльності миротворчих сил під проводом НАТО в регіоні, продовжуючи робити це й сьогодні, коли Балкани загалом стали безпечнішими, попри те, що останні події у Косові все ж засвідчили крихкість цього миру.
Конфлікти на Балканах примусили нас зрозуміти, що географічні кордони, коли це стосується безпеки, дедалі більше втрачають свою актуальність. Сьогодні це стало ще очевидніше. Виникли нові загрози: нові безглузді форми тероризму і зростання ризику поширення ядерної, хімічної та біологічної зброї.
НАТО трансформується, щоб бути здатним протистояти цим загрозам, але не зможе досягти цього самотужки. Та це й непотрібно. Тому що нові загрози не визнають кордонів. Тому що вони загрожують Україні так само, як і державам — членам НАТО. Також тому, що протистояння цим загрозам та подолання цих загроз неможливе за відсутності широкої співпраці.
Україна краще за інші держави усвідомила це і стала реальним гравцем у сфері безпеки. Україна надала право прольоту над її територією авіації Альянсу й виділила транспортні літаки для забезпечення операцій НАТО на території Афганістану.
Україна досі утримує численний військовий контингент у складі миротворчої місії НАТО в Косові й відрядила своїх військовиків до польського сектора стабілізаційних сил в Іраку. А нещодавно було ухвалено угоду, яка полегшуватиме транзит військ НАТО, залучених до проведення операцій з реагування на кризи, через територію України.
Спільно з НАТО Україна є потужним інструментом поширення стабільності в усьому світі. Втім, щоб Україна була здатна й надалі брати конструктивну участь у таких акціях, необхідно провести модернізацію збройних сил — досягти вищого рівня оперативної сумісності з військами НАТО та інших держав, а також зробити збройні сили менш обтяжливими в економічному плані.
Україна, з допомогою НАТО, вже розпочала цей непростий шлях. Слід відзначити, що, порівняно з усіма іншими країнами-партнерами, Альянс проводить в Україні найбільш масштабну програму співробітництва у галузі оборонної реформи. Ми покладаємо великі надії на результати нинішніх перетворень в Україні й надалі усіляко підтримуватимемо цей процес.
Це дуже позитивні результати. Не відстає і співпраця в інших галузях, таких як готовність до катастроф та утилізація застарілих або небезпечних боєприпасів та військової техніки. Україна і НАТО також визначили інші галузі, в яких вони співпрацюватимуть у спільних інтересах. Безперечно, існують широкі можливості подальшого поглиблення наших відносин.
У НАТО також добре знають про прагнення України вийти за рамки співпраці й перейти до інтеграції, і ми вітаємо намір України інтегруватися у євроатлантичні структури.
НАТО віддане меті побудувати вільну Європу, яка базувалася б на спільних демократичних цінностях. Ось чому лише кілька тижнів тому Альянс привітав у своїх лавах сім нових держав-членів. Ось чому двері Альянсу залишаються відчиненими для інших країн, які зможуть довести свою здатність виконувати обов’язки члена Альянсу.
Безперечно, Україна прагне і здатна бути «постачальником», а не лише «споживачем» безпеки. Але для того, щоб реалізувати свою мету досягти євроатлантичної інтеграції, замало провести модернізацію збройних сил. Насамперед необхідно підкріпити політичні декларації конкретними діями у внутрішньополітичному житті. Україна має зміцнити демократичні інституції, твердо закріпити принцип верховенства права та забезпечити свободу ЗМІ. А в Конституції і надалі має бути відображено відданість демократичним нормам та принципам.
Альянс співпрацюватиме з Україною у майбутньому. Ми вестимемо політичний діалог. Ми активізуємо спільні зусилля у сфері боротьби з тероризмом та поширенням зброї масового знищення. Ми надаватимемо всіляку можливу допомогу у запровадженні оборонної реформи та виконанні інших невідкладних внутрішніх завдань. І ми також розвиватимемо існуючу співпрацю на підтримку прагнення України повністю інтегруватися до євроатлантичних структур.
Водночас ми продовжуватимемо оцінювати, наскільки віддана Україна поставленій меті, за конкретними діями, а не словами. Ні для кого не таємниця, що поточні політичні процеси в Україні, такі, як конституційна реформа та проведення майбутніх президентських виборів, стануть важливим випробуванням відданості України нашим спільним євроатлантичним цінностям.
Україна — здавна наш сусід і один з основних стратегічних партнерів. Безумовно, Україна має всі шанси наблизитися до НАТО ще більше. Втім, усе залежить від самих українців та політичної еліти держави: об’єднатися навколо цієї мети й разом утілювати її в життя.