Україна програє інформаційну війну в Польщі. Не через Путіна…

05 червня, 2015, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 20, 5 червня-12 червня 2015р.
Відправити
Відправити

Українська влада не вчиться на власних помилках і повторює їх і далі - ті самі, що призвели до поширення антиукраїнських і проросійських настроїв у Словаччині й Чехії. Така тенденція спостерігається і в Польщі, яка поки що залишається, принаймні на словах, чи не найбільшим (поруч із Литвою) адвокатом України в Європі. Але, судячи з настроїв суспільства, - це вже не зовсім так.

Україна програє інформаційну війну в Польщі. Не через Путіна…

Українська влада не вчиться на власних помилках і повторює їх і далі - ті самі, що призвели до поширення антиукраїнських і проросійських настроїв у Словаччині й Чехії. Така тенденція спостерігається і в Польщі, яка поки що залишається, принаймні на словах, чи не найбільшим (поруч із Литвою) адвокатом України в Європі. Але, судячи з настроїв суспільства, - це вже не зовсім так.

Україну підтримує польська політична та інтелектуальна еліта, і тому може здаватися, що все гаразд, що нічого не сталося. Однак польська вулиця думає інакше. І годі звинувачувати в цьому російську пропаганду і Путіна, які якраз не можуть розраховувати на симпатії пересічного поляка. Проблема у цілковитій відсутності регіональної транскордонної політики, внаслідок чого при першій зустрічі з Україною поляки дедалі частіше вживають такі означення, як Мордор (країна зла з роману "Володар перснів" Толкіна), дикий край або третій світ. І що найгірше - об'єктивно важко це заперечувати.

Від підтримки Майдану
до байдужості і зверхності

Звісно, правдою є те, що під час Майдану Україна могла розраховувати на величезну дозу симпатії з боку польського суспільства. Поляки спонтанно виходили на вуличні акції солідарності з Майданом, збирали ліки і теплі речі, приймали на лікування поранених українців. Всі пам'ятаємо пісню "Подай руку Україні" на підтримку Майдану, польські прапори на Майдані і тверду політику польського керівництва у відповідь на російську агресію. Сказати, що це повністю зникло, було би перебільшенням. Ті 20–30% поляків, які є відданими прихильниками України і активно її підтримують, залишилися. Гірше те, що решта суспільства збайдужіла і дедалі частіше думає про Україну не найкраще.

Тут потрібне пояснення. Серед 70% несолідарних з Україною поляків помітну, але не найважливішу групу становлять люди з відверто антиукраїнськими переконаннями. Вони думають, що всі українці вважають Степана Бандеру героєм, а відтак винні у Волинській різні, мають на руках кров. Вони в кожному українцеві бачать "бандерофашиста, який тільки й мріє, щоб убивати поляків". Такі переконання у Польщі зростають, і це справді пов'язано із впливом російської пропаганди та політичних проектів, прямо чи непрямо фінансованих з Москви. І цих людей не переконаєш. Проте їх не так багато (максимум 10–15%), хоча галас вони зчиняють неабиякий. Та не вони є головною проблемою, а ті 50% поміркованих, які не відчувають симпатії до України з інших, більш об'єктивних причин.

Саме ці "помірковані україноскептики" мають істотний вплив на польську політику. Точніше - на зростання настроїв у дусі: "так, це дуже погано, що Путін напав на Україну. Я українцям співчуваю, але це не наша справа. Польща повинна не дратувати Росію, а домовлятися з нею". Попереду парламентські вибори, і такий погляд активно просувають уже дві присутні в нинішньому Сеймі партії: PSL (Польська селянська партія) і SLD (соціалісти), а також Януш Палікот і Януш Корвін-Мікке. Крім того, думку "наша хата скраю, не допомагаймо Україні" висловлюють також політики й прихильники двох загалом проукраїнських партій - "Громадянська платформа" і "Закон і справедливість", а також деякі чиновники польської адміністрації. Саме тому польський уряд і президент на словах дуже проукраїнські, проте державна адміністрація - вже не зовсім, прикладом чого є прикрі ситуації при видачі польської візи, гальмування важливих з погляду польсько-українських відносин рішень щодо відкриття нових пунктів пропуску.

Україна має
обличчя контрабандиста

На настрої цієї великої групи "поміркованих україноскептиків" впливає те, що вони побачили на власні очі під час першої (і часто останньої) подорожі до України або (частіше) прочитали, побачили на YouTube чи почули від знайомих. Усе це не додає Україні позитивного іміджу.

Найпоказовішим прикладом є ставлення до України і українців мешканців прикордонного Перемишля, які знають нашу країну не з телевізійних новин і пісень про Майдан, а з власного щоденного досвіду. Їхнє ставлення можна описати одним словом - "неповага". Це навіть не звичне почуття зверхності, а автентична й сильна неповага до українського суспільства, яке асоціюється з контрабандистами, нелегалами і людьми, які втратили залишки власної гідності.

Саме таких людей вони зустрічають на вулицях свого міста або на недалекому кордоні. Людей, які перше, що роблять після прибуття до Польщі, - це порушують її закони, продаючи контрабандні цигарки й алкоголь під табличкою "Торгівлю підакцизними товарами заборонено". Або "биків" - шахраїв, які непогано заробляють тим, що домовляються з ким треба і за гроші організовують перетин кордону поза чергою. Або людей, котрі обманюють туристів - польських студентів, що маршрутки з Шегинь до Львова вже не ходять (що неправда), і вони можуть дістатися Львова хіба тільки з ними всього за 200 злотих (1200 грн). Таких багато біля перемишльського вокзалу, і саме вони тут є обличчям України.

Україна асоціюється у мешканців Перемишля також із митниками, котрі навіть не приховують, як заробили на свої чудові хатинки й розкішні авто, якими приїжджають сюди на закупи.

Ось що можна почути від пересічного мешканця Перемишля: "Я підтримував Помаранчеву революцію, потім Євромайдан і щиро бажав Україні добра. Але бачу, що нічого не змінюється. Митники крали за Януковича і крадуть іще більше за Порошенка, а нова влада в Києві нічого із цим не робить. То як поважати таку країну?"

Недобре вони говорять і про дрібних контрабандистів з України. У польських маршрутках, які возять тих людей з центру міста на кордон, відчувається неприхована ненависть і зверхність у ставленні до них. Водії відверто звертаються до українських пасажирів як до людей нижчого сорту, а ті не реагують, вважають, що так має бути. І ця спіраль ненависті й зверхності тільки накручується. На запитання, чому, знайомий журналіст місцевої газети відповів, що річ не тільки в контрабанді чи в тому, що ці люди безробітні й незаможні. Адже сам Перемишль - також одне з найбідніших міст Польщі, з високим рівнем безробіття, через що вже десять тисяч мешканців емігрували, а інші самі ще недавно займалися дрібною контрабандою. Річ в іншому. "Можна бути бідним, можна навіть заробляти на життя контрабандою чи нелегальною торгівлею, але мати свій гонор, бути культурною доглянутою людиною. Брак грошей і скрута не причина, щоб не митися, не користуватися дезодорантом, погано вдягатися. Дуже прикро про це говорити, але проблема зовсім не в безробітті, бідності чи контрабанді, а в неадекватній поведінці цих людей, яка залежить тільки від них і яку ніяк не можна списати на бідність. Через це й формується у Перемишлі негативний стереотип усієї України", - пояснив журналіст.

"Прийде Мордор
і нас з'їсть"

Так, сильні антиукраїнські настрої, як у Перемишлі та інших містах поблизу кордону (Ярославі, Пшеворську), є радше винятком. В інших регіонах із цим не настільки погано. Але загалом у східній половині Люблінщини і Підкарпаття - схожі настрої, хоч і не так радикально виражені. А це - пояс довкола українського кордону завширшки 100–150 км і з населенням 2–3 млн.

Гірше, що подібні настрої вже перестають бути табу, переходять у мейнстрим, і відповідні образи навіть з'являються у популярній літературі, чого раніше не було. Сказати вголос, що українська контрабандистка не доглядає за собою і що саме з такою контрабандисткою асоціюється вся Україна, ще недавно було неприпустимо. Багато впливових поляків так думали, але не говорили про свої враження відверто, бо це означало порушення табу і розцінювалося як вчинок ледь не расистський. Аж до 2013 року.

Першим це табу зламав відомий молодий польський письменник Зємовіт Щерек, описавши польсько-українську реальність у своїй книжці "Прийде Мордор і нас з'їсть, або Таємна історія слов'ян". Книжка швидко стала бестселером, автор здобув за неї престижні нагороди, у нього з'явилося багато послідовників. Тепер писати книжки й репортажі про те, яка ця прикордонна Україна дика й смердюча і як вона нагадує країну третього світу, навіть модно.

Щерек описує не так Україну, як ставлення поляків до України і українців, лікування польських комплексів подорожами "на Схід", радість, що десь у Європі ще гірше, ніж у Польщі. Це явище має багату історію і стосується великою мірою студентських "алкогольних" подорожей до Львова - не для того, щоб помилуватися архітектурою міста, а щоб посміятися зі львівської пострадянськості. Це нині Львів уже змінився, став нормальним європейським містом, а ще недавно таким не був. А метою тих подорожей було відчути "совок", побачити бідність і посміятися з того - а потім розповідати знайомим, описувати у Фейсбуці, як усе було в "країні третього світу".

Таргани в готелі? Вбиральня а-ля "дірка в землі"? Грибок на стінах і розкурочений кран? Чудово! Можна зробити фотографії, залити їх у Фейсбук, відчути себе "справжнім європейцем", бо "в нас таких проблем уже немає". Польський Інтернет переповнений такими знімками, репортажами з подорожей до "українського Мордору", фільмами на YouTube (як-от "Бігом до Європи" про українських контрабандистів на переході в Шегинях). Раніше це також було, але писати чи говорити про це у "вищих колах" було неприпустимо. Щерек як "класик жанру" зламав табу, перший сказав уголос, що насправді криється під польською симпатією до України. Так, це своєрідна симпатія, досить особлива: "Люблю Україну не тому, що вона хоче бути частиною Європи, а тому, що вона така пострадянська, така розвалена. Коли, не дай Бог, Україна вступить до ЄС, доведеться їздити шукати "совок" далі - у Придністров'я або Росію. А це не так зручно", - приблизно так думають багато молодих поляків.

Інформаційні війська?
Чи, може,
регіональна політика?

Українська влада теоретично усвідомлює необхідність протидіяти негативним щодо України настроям у світі. Для цього й було створено так звані інформаційні війська і Міністерство інформації. Однак у випадку Польщі й почасти Словаччини проблема з позитивним ставленням до України лежить зовсім не в російській пропаганді.

Отже, для поляків існують дві України. Одна - це ідеали Майдану, європейські Львів і Київ, улюблена українська література, престижні польсько-українські конференції, виступи політиків. Однак значна частина поляків з особистого досвіду знає іншу Україну - країну смердючих контрабандистів і корумпованих митників. І бачить, що "перша Україна" не помічає цієї другої, не розуміє її проблем, не робить геть нічого, щоб розв'язати соціальні проблеми того ж таки прикордонного з Польщею Мостиського району. Помаранчева революція, Євромайдан, Небесна сотня, АТО - це десь далеко. А тут, за десять кілометрів від Перемишля, нічого не змінюється.

Були Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко - а в Мостиському районі як працювали корумповані митники, так і працюють, а місцеві села анітрохи не наближаються до європейських стандартів. Навіть маршрутки так само розвалені й переповнені, як за Кучми. То як можна поважати такого сусіда? "Тут Європи не буде ніколи, хіба що в Києві побудують нові хмарочоси і нову лінію метро, а проблемами прикордонних сіл і містечок жодна влада не переймається. Навіть у недалекому Львові", - пояснювала мені мешканка Мостищини наприкінці 2014 року, коли запитав її: "Чому тут усі звично займаються контрабандою, і чому процвітає корупція на кордоні, коли в цей час у Києві триває Революція Гідності?"

Змінюється на краще тільки районний центр - Мостиська. Та ще до Євро-2012 зробили нормальну дорогу з Шегинь до Львова, проклали туристичний веломаршрут до фортів Першої світової війни, організували фестиваль "Фортмісія". Малувато, щоб жителі сусідньої Польщі поважали Україну, яка, коли вірити київським і львівським політикам, прямує до Європи і захищає європейські цінності від російського агресора.

І ще одне важливе зауваження: те, що після перетину українського кордону поляк почувається в Україні як у країні третього світу, дуже легко пояснювати війною, браком коштів у бюджеті, відсутністю адмінреформи, іншими зовнішніми чинниками. Та насправді це не зовсім так. Якраз прикордонні райони Львівської і Волинської областей, одні з небагатьох, можуть розраховувати на щедре фінансування від Євросоюзу з фонду транскордонного співробітництва "Польща-Білорусь-Україна". Якби було бажання з боку бодай Львівської облдержадміністрації і Львівської обласної ради (а також впливових партійних лідерів Львівщини), тут уже давно могла би бути ця така омріяна Європа. За ті кошти вже могли би відновити тутешні сільські дороги, прокласти не один, а кільканадцять велошляхів, розвинути агротуризм, відкрити в Шегинях пункт прокату велосипедів... Можна було написати проекти активізації мешканців прикордонних сіл, навчити їх чесно заробляти на зеленому туризмі (на який є попит у сусідній Польщі) або, знову ж таки слідом за Польщею, на виробництві регіональних сільськогосподарських продуктів. І тут можна погодитися - в умовах нинішнього адміністративного устрою сільські голови справді не мають компетенції писати проекти і розпоряджатися європейськими грантами. А де ж та львівська еліта, яка мала би хоч якось допомогти?

Приклад польсько-німецького прикордоння 90-х років показує, що завдяки європейським програмам таки можна використати шанс на розвиток бідних, на перший погляд безперспективних, повітів. Україна цей шанс продовжує марнувати. А львівським інтелектуалам байдуже, вони живуть в іншому світі, у світі престижних польсько-українських конференцій і прози Андруховича. Поляки це бачать - і роблять висновки. І російська пропаганда тут ні до чого - Україна програє інформаційну війну в Польщі не через Путіна, а за власним бажанням, як і в сусідній Словаччині…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК