У ПЕРЕРВІ МІЖ САМІТАМИ

Як відзначили учасники міжнародної конференції «Європейський Союз і Україна: стратегія відносин у контексті розширення», проведеної цього тижня, керівництво Інституту «Схід—Захід» завжди відрізнялося вмінням обирати теми й час проведення своїх заходів. Справді, вищевказана конференція відбулася на дуже символічному відрізку часу — між двома ялтинськими самітами — СНД, на якому було заявлено про початок формування Єдиного економічного простору чотирьох пострадянських держав, і щорічним самітом Україна — ЄС. Й оскільки конференція працювала всього через чотири дні після підписання документів щодо ЄЕП, її учасники знову і знову поверталися до цієї теми.

Дуже чітко свою позицію висловив перший заступник міністра закордонних справ із питань європейської інтеграції Олександр Чалий. На його думку, сам факт підписання угоди про формування ЄЕП є викликом для євроінтеграційного курсу України, оскільки Білорусь, Казахстан і РФ мають інакші стратегічні й тактичні цілі у відносинах із ЄС. «Було б помилкою вважати, що підписання угоди про формування ЄЕП ставить крапку в дискусії про майбутнє визначення євроінтеграційного курсу України. Навпаки, підписання документів ЄЕП переводить цю дискусію в площину реального політичного процесу. Це відбуватиметься у процесі як підготовки Угоди до ратифікації, так і її практичної імплементації (якщо документ буде ратифіковано)», — вважає дипломат. А для того, щоб знайти відповіді на ці виклики, необхідно, переконаний О.Чалий, дотримуватися такої позиції:

— Формування ЄЕП є комплементарним процесом до європейської інтеграції України;

— Ми розглядаємо ЄЕП як інструмент для створення рамкових умов розвитку регіонального економічного співробітництва;

— Україна братиме участь у формуванні ЄЕП у рамках і формах, які не суперечать її курсу на європейську інтеграцію;

— Межею участі України в ЄЕП є ефективно функціонуюча зона вільної торгівлі з метою розширення збуту українських товарів і послуг.

«Не потрібно розділяти ЄС та ЄЕП і не слід відкидати можливості України шукати шляхи економічного зростання», — упевнений перший Президент України Леонід Кравчук. На його думку, Україна визначилася зі своїм європейським вибором, а її участь у ЄЕП — це «момент пошуку», «необхідні для країни тактичні кроки на шляху євроінтеграції».

Західні учасники конференції також не були схильні драматизувати ситуацію з підписанням Україною документів щодо Єдиного економічного простору. «ЄЕП повинен доповнювати пріоритетний напрям — європейську інтеграцію України, — вважає віце-президент Інституту «Схід—Захід» Васіл Худак. — Поки що рано говорити про суперечності між ЄС і ЄЕП, необхідно подивитися, чим буде наповнюватися останній». Проте непрозорість процесу формування ЄЕП і ті методи, якими його почали створювати — великий мінус для цього об’єднання із самого його початку, наголосив В.Худак. А президенту й засновнику Інституту «Схід—Захід» Джону Мрозу дуже прикро чути запитання на кшталт: «То хто ж, у кінцевому результаті, одержить Україну як приз — Захід чи Росія?». На його думку, не слід говорити про інтеграцію в ЄС і ЄЕП як про взаємовиключні вектори, інакше це буде «гра з нульовим рахунком». Посол ФРН в Україні Дітмар Штюдеманн закликає не поспішати з висновками й подивитися, чи справді реалізуватимуться підписані «четвіркою» документи. А екс-президент Фінляндії, співголова ради директорів Інституту «Схід—Захід» Мартті Ахтісаарі впевнений, що «це залежить від України, стане ЄЕП перешкодою на її євроінтеграційному шляху, чи, навпаки, допоможе; залишиться Україна «сірою зоною», чи стане об’єднуючою ланкою між Росією та ЄС».

Проте й настільки м’якими оцінками ЄЕП із боку представників Заходу, схоже, залишився невдоволений посол РФ в Україні Віктор Черномирдін, який висловив подив із приводу того, що «в дискусію втрутилися декотрі представники ЄС». «Це справі не допоможе, — переконаний Віктор Степанович. — Адже вони й документів не читали, і не розібралися. Навіщо ж так із розгону, відразу все це з плеча?» «Ми ніколи нічого не зробили на шкоду собі й нашим сусідам», — упевнений російський посол. Росія не ставить перед собою мети дістати членство в ЄС, проте дуже багато росіян виступають за зближення з Європою, адже для РФ Євросоюз є головним економічним партнером, нагадує В.Черномирдін. Він також не сумнівається, що створення ЄЕП сприятиме прискоренню створення спільного європейського простору, у якому зможуть брати участь і Росія, і Україна. При цьому Віктор Степанович, певне, забув, що саме російська сторона була категорично проти, щоб з ініціативи українців у документи щодо ЄЕП було внесено фразу про те, що при його створенні сторони мають на увазі «створення передумов і умов для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили в масштабах Європейського континенту з метою створення єдиного економічного європейського простору». Також у документах про формування ЄЕП немає ні слова про європейські цінності, звернув увагу учасників конференції директор Центру європейських і міжнародних досліджень Григорій Немиря.

На думку О.Чалого, процес формування ЄЕП став опосередкованим результатом розширення ЄС, іншими словами, спробою знайти відповіді на його виклики. З колегою не погоджується глава парламентського комітету з питань європейської інтеграції Борис Тарасюк, упевнений, що не ЄС винен у тому, що Україна пішла в ЄЕП, а «нелогічні, часом імпульсивні вчинки української влади», яка діє всупереч європейським цінностям, хоч не раз заявляла про свою прихильність до них.

У чому обоє визнані євроінтегратори одностайні, то це в оцінках значення розширення ЄС для України й оцінках євросоюзівської концепції «Розширена Європа». Ключовою ідеєю виступу О.Чалого стала теза про те, що «розширення ЄС відкриває для України нові перспективи й досить вагомі можливості поглиблення євроінтеграційної стратегії нашої держави». На думку дипломата, у сфері політики та безпеки безпосереднє сусідство з ЄС сприятиме:

— посиленню геополітичної ролі України у сфері загальної зовнішньої та оборонної політики ЄС;

— динамічному перегляду й розвитку чинної договірно-правової бази відносин Україна —ЄС («хоче цього ЄС чи ні, постане питання трансформації Угоди про партнерство та співробітництво»);

— зацікавленості ЄС у посиленні режиму безпеки кордонів України на всьому периметрі, підвищенню ролі нашої країни як контрибутора регіональної стабільності, особливо в контексті розв’язання придністровської проблеми.

У соціально-економічному вимірі ЄС після розширення:

— стане потенційно найбільшим ринком збуту українських товарів і джерелом збільшення й розширення спектра українського експорту. (Сучасна статистика, звертає нашу увагу О.Чалий, свідчить про дуже хорошу динаміку зростання торговельно-економічного співробітництва з ЄС і його майбутніми членами. Уже сьогодні воно вийшло на друге місце після співробітництва з СНД, і значно перевищує обсяги торгівлі з Росією. Та якщо в торгівлі з розширеним ЄС у нас зберігається позитивне сальдо (торік — 2,5 млрд. дол.), то з країнами СНД сальдо постійно негативне (мінус 2,4 млрд. дол. торік). Отже, саме європейський напрям буде визначальним для зростання української економіки та просування українського експорту, робить висновок О.Чалий);

— буде як ніколи зацікавлений у стабільній, заможній та екологічно безпечній Україні, відповідно, Євросоюз активніше допомагатиме нашій країні, зокрема шляхом збільшення технічної допомоги, у впровадженні європейських норм і стандартів у всіх сферах життя;

— максимально сприятиме інтеграції українських енергетичних, транспортних і телекомунікаційних мереж у європейську інфраструктуру.

«Загалом, завершення розширення ЄС потенційно створює для України реальні можливості для трансформації відносин співробітництва та партнерства з ЄС у відносини інтеграції й асоціації», — уже вкотре повторив свою улюблену тезу перший заступник міністра закордонних справ. Водночас він згоден із думкою багатьох експертів про те, що позитивні результати розширення ЄС Україна зможе відчути в середньостроковій і довгостроковій перспективі. А ось у короткостроковій (2004—2006 рр.) — слід очікувати певних небажаних наслідків. По-перше, різко зросте суперництво між великими державами за геополітичну й геоекономічну орієнтацію України, свідками чого ми вже стали сьогодні.

По-друге, слід очікувати певного гальмування позитивної динаміки торговельно-економічних відносин між Україною та новими членами ЄС. Головна причина — поширення на них торговельно-економічного режиму відносин ЄС з Україною. На жаль, ремствує О.Чалий, він за багатьма параметрами залишається для нас дискримінаційним (антидемпінг, квоти на сталеливарну продукцію, значні нетарифні обмеження, відсутність реальних торговельних преференцій).

По-третє, серйозно ускладниться вільний перетин людьми, товарами й послугами західного кордону України, який стане спільним кордоном із ЄС. Спричинять це запровадження візового режиму, більш жорсткі стандарти ЄС щодо перетину кордону, обмежувальні заходи стосовно доступу на ринки праці ЄС.

Стурбована цими викликами українська сторона покладала серйозні надії на комунікацію Єврокомісії «Розширена Європа — сусідство», у якій, за визнанням багатьох представників ЄС, Україні приділяється пріоритетне місце. Проте, із жалем констатував О.Чалий, висновки Ради ЄС стосовно цієї комунікації, затверджені в Салоніках у червні цього року, викликали певне розчарування в Україні, оскільки багато пропозицій Єврокомісії, у яких наша країна найбільш зацікавлена, не ввійшли в це рішення. Зокрема, можливість доступу сусідніх із розширеним ЄС держав до внутрішнього ринку ЄС на основі чотирьох свобод; виділення для них нових фінансових ресурсів; поширення на Україну мандата Європейського інвестиційного банку. «Як результат концепція у своєму остаточному вигляді втратила привабливість для України», — робить висновок О.Чалий.

Багато питань «Розширена Європа» викликає й у Б.Тарасюка, приміром:

— Чому в своїй концепції ЄС об’єднав нашу країну з Росією та Білоруссю, які мають відмінні від України цілі?

— Чому «Розширена Європа» в «коло друзів» разом з Україною включила й держави Північної Африки?

— Чому в цьому документі є місце для перспективи членства в ЄС балканських країн, що з них деякі спустошені війною і мають зруйновану економіку, але немає чіткого місця для європейської перспективи України?

«Відсутність зрозумілих сигналів із боку ЄС підриває позиції прибічників європейської інтеграції України», — стверджує глава європейського комітету ВР. Він упевнений, що з боку Євросоюзу сьогодні необхідна «чітка та зрозуміла» стратегія щодо України, а її сьогодні, на жаль, немає.

У принципі, це підтвердили й виступи західних учасників конференції. Приміром, Д.Мроз прозоро натякав, що «не тільки членство в ЄС може надати можливість країні бути в Європі» (здається, тут доречно навести зауваження того ж таки Б.Тарасюка, який нагадує, що «Україні не треба повертатися в Європу, вона там була, є і буде, їй необхідно повернутися до європейських цивілізаційних цінностей»).

«ЄС не захопить усю Європу, — попереджає М.Ахтісаарі. — Після вступу Болгарії і Румунії 2007 р. Євросоюз почне підготовку до нового раунду розширення. Але що буде після прийому балканських держав? Відповіді ще немає. Над цим питанням повинні замислитися інтелектуали й політики в самому ЄС». На думку екс-президента Фінляндії, Україна повинна одержати від Європейського Союзу тверді обіцянки щодо політичної і технічної допомоги (приміром, окремих елементів програми FARE). У свою чергу, Україна також повинна продемонструвати більш конкретні дії, більш тверду готовність зблизитися з ЄС, ніж просто декларації її керівництва.

Закликає ЄС визначитися з кінцевою метою щодо України посол Німеччини Дітмар Штюдеманн. Водночас представник Генерального секретаріату Ради ЄС Корнеліс Ван Рій, хоч і визнає, що багаторазові й наполегливі прохання України про угоду асоціації з ЄС свідчать про її європейський вибір, проте заявив на конференції дуже чітко: «Асоційоване членство України не стоїть на порядку денному Євросоюзу — зараз не час для цього». Водночас дипломат нагадав, що, відповідно до ст. 49 Договору про Європейський Союз, будь-яка європейська держава може подати заявку на членство в ЄС, ця можливість існує.

«ЄС щойно добряче пообідав, а Україна ще тільки готує свій торт, — вдається до образів В.Худак. — Потрібно дати змогу Євросоюзу перетравити обід, а Україна повинна зробити свій торт якнайапетитнішим».

Закликає не оцінювати нинішню ситуацію песимістично глава представництва Єврокомісії в Україні, Молдові й Білорусі Норбер Жюстен. Учасникам конференції він нагадав слова комісара Євросоюзу з зовнішньополітичних зв’язків Кріса Паттена про те, що вплив розширення ЄС на Україну значною мірою залежатиме від нових членів ЄС, від того, наскільки активно вони підкреслюватимуть важливість відносин з Україною. Проте надмірні надії на євросоюзівських неофітів розвіяв польський посол Марек Зюлковськи, наголосивши, що одним із викликів вступу до ЄС для нових його членів буде «європейська солідарність» — необхідність підтримки політики ЄС. «Польща вже не буде настільки вільна у своїх діях, як нині, — пояснює дипломат. — Ми хотіли б представляти в ЄС інтереси України. Але наскільки це буде першочерговим питанням для Євросоюзу? Нам доведеться шукати в рамках ЄС компроміс, зокрема й щодо питання України». Для Польщі Україна — одна з найважливіших держав, стверджує М.Зюлковськи, проте поляки все ще чекають реальних економічних успіхів нашої країни. Україні необхідно інтенсифікувати культурний, інформаційний, медіальний контакти з Євросоюзом, радить представник більш успішної та досвідченої в питаннях євроінтеграції Польщі. «Україні необхідно забезпечити свою присутність у європейському інформаційному просторі, повернутись у свідомість європейців. Сьогодні в Європі дуже мало інформації про Україну», — констатує М.Зюлковськи.

Про інформаційний чинник говорив і народний депутат Микола Жулинський, який розповів, що, приміром, Німеччина і Франція щороку «обмінюються» 60 тисячами школярів, аби ті краще знали своїх найближчих сусідів. А в Україні така просвітницька робота не ведеться, хоча «мислення людей необхідно змінювати». «Наше населення перебуває в полоні стереотипів, — упевнений Микола Григорович. — Люди живуть сьогоднішнім днем і важко сприймають далекі цілі. Тож позитивний сигнал із боку ЄС необхідний, передусім, простим українцям, а не політикам. Люди повинні повірити, що європейська перспектива реальна».