Турецька «Квадрига» Зеленського

17 жовтня, 2020, 17:02 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Про що домовилися Ердоган і Зеленський у Стамбулі.

Турецька «Квадрига» Зеленського
Фото: ZIK

16 жовтня відбувся робочий візит президента Зеленського у Туреччину. Його основним елементом стала зустріч із турецьким лідером, за результатами якої було підтверджено наміри «зміцнювати стратегічне партнерство між нашими державами» та «реалізовувати домовленості, закріплені у Спільній декларації за результатами Восьмого засідання Стратегічної ради високого рівня між Україною та Турецькою Республікою 3 лютого 2020 року у Києві». Окрім того, український президент зустрівся із Вселенським патріархом Варфоломієм, помолився за Україну на Фанарі та нагородив Ердогана орденом князя Ярослава Мудрого першого ступеня.

Із основних меседжів спільної заяви двох президентів: готовність і надалі вести переговори щодо підписання Угоди про зону вільної торгівлі, домовленість співпрацювати в рамках міжнародних організацій для відновлення територіальної цілісності України включно з Кримом і створення «нового формату українсько-турецького діалогу з політико-безпекових питань» під інтригуючою назвою «Квадрига». Судячи з тексту документа, цього разу йдеться не про давньогрецьку колісницю, запряжену чотирма конями, а про щорічні зустрічі міністрів закордонних справ і міністрів оборони за формулою «два плюс два».

Враховуючи, що переговірний процес щодо ЗВТ триває вже майже десять років, а зустрічі міністрів відбуваються на щорічній основі з 2011-го, коли було запроваджено механізм Стратегічної ради високого рівня, деякі експерти по обидва боки Босфору вже встигли охрестити цей візит піар-акцією, спрямованою більше на реалізацію внутрішньополітичних планів президентів, аніж завдань зовнішньої політики.

Утім, у дипломатії, як і на війні, всі засоби добрі. Звичайно, якщо вони виправдовують цілі.

Корифеї професії підтвердять, що будь-який візит високого рівня — це апріорі піар-акція. Питання тільки в тому, наскільки вдало обидві сторони зможуть скористатися нею для реалізації конкретних, цілком прагматичних завдань.

Важко заперечити, що сам факт зустрічі президентів України і Туреччини —другої з початку цього року — не може не викликати занепокоєння на східних берегах Чорного моря.

Анкара, яка поступається в НАТО за потужністю збройних сил хіба що США, контролює Босфор і має дедалі більші проблеми у відносинах із Росією в Сирії, Лівії, а тепер ще й на Кавказі, — для Москви складний партнер, що має всі шанси стати ще складнішим суперником.

Відтак, незалежно від оригінальності формулювань чи форматів самітів, кожний привід нагадати і Туреччині, і світу, що на Сході України триває російська агресія, окупований Крим має якнайшвидше повернутися під український суверенітет, а політичні в’язні все ще чекають на звільнення в російських тюрмах, уже є достатнім виправданням ресурсів, витрачених на організацію візиту.

Активізації зусиль з деокупації півострова має сприяти і створення Кримської платформи — нової багатосторонньої ініціативи українського МЗС, якою безпосередньо опікується перша заступниця міністра кримська татарка Еміне Джапарова та до якої вже пообіцяла долучитися офіційна Анкара.

Сама Еміне Джапарова останній тиждень також перебувала в Туреччині, проводячи зустрічі з керівництвом Тюркської ради, турецької Національної комісії UNESCO, Управління у справах закордонних тюрків і споріднених громад при президентові Туреччини, а також дотичних міністерств і відомств. Ці контакти є важливими не тільки для пожвавлення співпраці у сфері публічної та громадської дипломатії, а й як вагомий інструмент стратегічних комунікацій.

Розбудова інфраструктури для переміщених осіб на материковій Україні, програми обмінів між українською, у тому числі кримськотатарською, та турецькою молоддю чи захист нематеріальної культурної спадщини в тимчасово окупованому Криму — лише один бік медалі.

Не менш важливим є донесення українського голосу до мусульманського і тюркського світу, і в цьому питанні Туреччина може — і готова — стати нашим «трансляційним підсилювачем». Експертні кола вже давно нарікають на провал комунікацій і відсутність бодай якогось концептуального бачення української політики в регіонах Центральної Азії, широкого Близького Сходу й Африки. У цьому сенсі присутність Києва в інформаційному полі Тюркської ради, набуття статусу спостерігача в Організації ісламського співробітництва та вихід української дипломатії за межі традиційного християнсько-європейського простору не лише сприятимуть формуванню позитивного іміджу мультикультурної та багатоконфесійної України, але й дасть змогу конвертувати «моральну» підтримку цих країн у цілком відчутні голоси на користь українських резолюцій у ГА ООН.

Нарешті, ще одним елементом візиту, вартим уваги, стало підписання Рамкової військової угоди між Кабінетом міністрів України та урядом Турецької Республіки, а також Меморандуму про взаєморозуміння між міністерствами оборони. За всієї символічності цих кроків не тільки турецькі, а й західні аналітики відзначають цілком реальні досягнення у розвитку українсько-турецької співпраці у сфері військових технологій та оборонно-промислового комплексу.

Сама по собі співпраця з турецькими оборонними компаніями не є чимось новим. Україна вже кілька років поспіль закуповує у турецького ВПК сучасні системи зв’язку, ударні безпілотники та інше чутливе обладнання. Нині на різних стадіях реалізації перебувають переговори зі створення військово-транспортного літака на базі українського Ан-178, систем активного захисту для бронетехніки, двигунобудування та радіолокаційних систем.

Однак створення торік спільного українсько-турецького підприємства у сфері високоточного озброєння і аерокосмічних технологій «Чорноморський щит» за участі українського «Укрспецекспорту» і турецької компанії «Байкар Дефенс» (на сьогодні головний виробник і постачальник безпілотників для потреб ЗС Туреччини) може стати якісно новим етапом у розвитку не тільки двосторонніх відносин, а й національних оборонних комплексів обох держав.

Офіційна Анкара неодноразово заявляла про свої амбіції стати самостійним гравцем з автономним ВПК і сучасними авіаційними, космічними, а віднедавна ще й ядерними технологіями. І це якраз той випадок, коли Україні варто заздалегідь подбати про те, аби в турецьку квадригу було запряжено саме українських коней

Інші матеріали автора читайте за посиланням

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК