Туреччина: кінець "непевних часів"?

Першого листопада в Туреччині відбулися позачергові парламентські вибори, на яких переконливу перемогу здобула Партія справедливості і розвитку (ПСР), що правила з 2002 р.

У тому, що саме ця партія стане лідером виборчої гонки, сумнівів не було, і головною інтригою минулих виборів стало питання, чи зможе вона набрати достатню кількість голосів для формування однопартійного уряду. Як показали результати народного волевиявлення, для турецького виборця очікування стабільності й міркування національної безпеки виявилися вирішальним чинником. Це дозволило ПСР поліпшити свій результат майже на 8,5% порівняно з червневими виборами, змусивши балансувати на межі виборчого бар'єра турецьку й курдську націоналістичні партії. Тепер розвиток країни на найближчі чотири роки визначатиме партія нинішнього прем'єра А.Давутоглу, і саме від неї залежить, чи виправдаються сподівання турецького народу на встановлення в країні політичної стабільності, консолідацію відчутно поляризованого суспільства й відновлення колишніх темпів економічного зростання.

За попередніми результатами дострокових виборів, до турецького парламенту проходять чотири політичні сили - Партія справедливості і розвитку - 49,5%, опозиційна Народно-республіканська партія (НРП) - 25,3, турецька Партія націоналістичного руху (ПНР) - 11,9 і прокурдська Демократична партія народів (ДПН) - 10,8%. Очевидно, що на підсумки голосування істотно вплинув негативний досвід тривалих коаліційних переговорів, які відбулися після парламентських виборів 7 червня ц.р., і безуспішні спроби створити перехідний технічний уряд за участі представників усіх політичних сил. За ці п'ять місяців країна пережила нову хвилю терору, розпочатого терористичною організацією якою є Робітнича партія Курдистану (РПК), після згортання курдського мирного процесу; активізацію терористичної діяльності ліворадикальної Революційної народної визвольної партії (фронту) та погроми турецьких націоналістів. А також стала свідком двох найбільших терактів в історії республіки, які забрали життя понад 130 мирних громадян, і зазнала рекордного падіння курсу національної валюти. І все це - на тлі війни з режимом Б.Асада та силами ІД у Сирії, затяжної антитерористичної кампанії проти бойовиків РПК у Туреччині й Північному Іраку, нескінченних судових процесів над представниками опозиції, ЗМІ та "паралельних структур" у державних органах влади.

Зважаючи на те, що весь передвиборний процес проходив в умовах глибокої політичної кризи, різкого економічного спаду і в багато разів зрослої терористичної загрози, нескладно було вгадати, що симпатії виборців на цих виборах будуть на боці партії, яка зможе гарантувати національну безпеку і стабілізацію внутрішньополітичної ситуації. За вдалим висловом одного з турецьких політичних коментаторів, голоси "борців за справедливість", які вимагають розслідування корупційних скандалів і дотримання прав соціальних меншин, легко заглушуються вибухом першої бомби в багатолюдному громадському місці.

Розуміючи це, правляча ПСР девізом своєї виборчої кампанії зробила заклик-обіцянку: Tek başına iş başına, що можна перекласти приблизно як "Стаємо до роботи однопартійним урядом". Президент Р.Ердоган, який залишається, по суті, неофіційним лідером партії, неодноразово натякав, що нинішньої ситуації можна було уникнути, якби ще на чергових парламентських виборах
7 червня ПСР удалося набрати потрібну кількість голосів для формування більшості в парламенті і переходу до стабільної президентської системи правління. У тому ж дусі лунали й передвиборні промови чинного прем'єр-міністра А.Давутоглу (який протягом передвиборної кампанії очолював технічний уряд, сформований переважно з представників тієї ж таки ПСР). Він закликав віддати голоси за його партію, щоб уникнути подальшого хаосу в країні, спричиненого неефективним управлінням і нездатністю політичних сил об'єднатися перед обличчям внутрішніх і зовнішніх загроз.

Серйозним випробуванням для партії А.Давутоглу став найбільший в історії Туреччини теракт, що стався 10 жовтня під час мітингу лівих сил у центрі Анкари. Він наочно продемонстрував неспроможність влади забезпечити громадську безпеку. Напередодні проведення мирного маршу не було вжито необхідних заходів безпеки, а першою реакцією керівництва країни на масштабний теракт, що забрав понад сотню життів, стала заборона поширювати в соціальних мережах інформацію про цю трагедію і реальну кількість жертв. Однак оперативні заходи для встановлення виконавців теракту і грамотно побудована передвиборна кампанія ПСР, що ґрунтувалася на необхідності спільно протистояти "ворогам турецької демократії" всередині і за межами країни, забезпечили їй підтримку практично половини електорату і 317 з 550 депутатських мандатів у парламенті нового скликання.

Більшість цих голосів фактично повернулася до правлячої партії після тимчасового перерозподілу між Партією націоналістичного руху і прокурдською Демократичною партією народів, які на минулих виборах значно поліпшили свій результат за рахунок традиційного електорату ПСР. В умовах нинішньої виборчої кампанії обидві ці партії сприймалися як маргінальні політичні сили, що асоціюють себе з протилежними полюсами турецького суспільства, не здатні домовлятися і підштовхують країну до громадянської війни. Войовнича риторика лідера турецьких націоналістів Д.Бахчелі і хвиля погромів у курдських районах Стамбула, Анталії та інших найбільших містах Туреччини налякали багатьох менш радикально налаштованих виборців. У результаті партія втратила 40 місць у парламенті - абсолютний антирекорд цих виборів. Уперше в історії турецького парламентаризму партію турецьких націоналістів представлятиме менше депутатів, ніж прокурдську ДПН.

У свою чергу і ДПН виявилася нездатною перетворитися з партії національної меншини на загальнонаціональну політичну силу. Багато експертів розцінюють невисокий результат ДПН на листопадових виборах, через усього кілька місяців після її переконливої перемоги, насамперед як нездатність виправдати сподівання протестного й некурдського електорату, який бачив у цій ліберальній партії альтернативу досить жорсткому стилю правління ПСР. Заради справедливості зауважимо, що навряд чи можна звинувачувати лідерів ДПН, які фактично не мали доступу до важелів влади, у бездіяльності і в тому, що не виконали передвиборних обіцянок у найкоротший термін. Участь цієї політичної сили в управлінні країною була обмежена двома міністрами (з досить скромними повноваженнями у складі перехідного уряду), які вже через місяць подали у відставку через неможливість реально впливати на процес ухвалення рішень. До того ж не тільки турецькі ЗМІ, а й перші особи держави витратили чимало часу для того, щоб став очевидним прямий зв'язок між "легалізацією" політичної боротьби ДПН у правовому полі й активізацією курдського тероризму, виставляючи керівників цієї партії як головних покровителів терористичної РПК і покладаючи на ДПН відповідальність за сотні загиблих турецьких солдатів і мирних жителів.

А поки у ЦВК триває процес оскарження результатів виборів, країна підбиває їх підсумки на рівні громадянського суспільства та інститутів влади. Очевидно, найближчим часом буде сформовано новий, однопартійний уряд ПСР, що має всі шанси проіснувати до кінця повного 4-річного терміну, відведеного йому законом. Уже наступного дня після виборів вище керівництво партії заявило про свої плани рішуче боротися з антидержавними елементами всередині країни і зовнішніми силами, які хочуть послабити позиції Турецької Республіки на міжнародній арені. На підтвердження щирості цих намірів 3 листопада в Ізмірі - традиційному форпості опозиційної Народно-республіканської партії - за підозрою в державній зраді та причетності до "паралельних структур" ісламського проповідника Ф.Гюлена заарештували 46 осіб, включаючи кількох губернаторів і вищий керівний склад правоохоронних органів. У ті ж таки дні на південному сході Туреччини й у прикордонних районах Північного Іраку почалася найбільша за останній час операція з зачищення території від курдських терористів, у ході якої було завдано повітряних ударів по більш як 400 цілях. Цілком достатньо, щоб явно продемонструвати бажання навести порядок у країні швидко й надовго.

На тлі поствиборної ейфорії з новою силою залунали й заклики переписати Конституцію Туреччини. Безперечно, її нинішня редакція, ухвалена військовими ще 1982 р., не витримує жодної критики і потребує суттєвих змін. Однак залишається питання, на чому саме зосередять свою увагу члени нової конституційної комісії - на розширенні ліберальних прав і свобод громадян чи на зміні форми правління з "нестабільної" парламентської на "надійну" президентську.

Поки прихильники А.Давутоглу насолоджуються смаком перемоги і, нарешті, стабільним курсом турецької ліри, представники опозиційних партій і міжнародних організацій заявляють про значні порушення у процесі підготовки і проведення виборів. Туреччина ще не забула скандалу у зв'язку з нападом на офіс опозиційної газети "Хюррієт" у Стамбулі, в якому активну участь брав депутат від ПСР, та обшуки в передвиборних штабах кількох партій. Немає сумніву, що 49,5% голосів ПСР - це свідчення високого рівня народної підтримки по всій країні, включаючи такі традиційно "опозиційні" провінції, як, скажімо, Ескішехір. Характерно, що на цих дострокових виборах ПСР стала єдиною партією, яка поліпшила свій результат в усіх без винятку регіонах країни. Водночас не можна заперечувати й масового використання адміністративного ресурсу, зокрема обмеження діяльності опозиційних медіахолдингів напередодні виборів. Особливо справила враження реакція одного з представників місцевих органів влади, коли на запитання, чому в "день тиші" на фасадах будинків як і раніше красуються п'ятиметрові плакати з закликом "стати до роботи однопартійним урядом", він незворушно відповів, що жодного порушення тут немає, оскільки їхня головна мета - не політична реклама, а збереження естетичного вигляду ще не добудованого будинку.

Попри висловлену "стурбованість" окремими фактами тиску на опозицію та обмеження свободи слова в країні, лідери ЄС і США поспішили привітати турецький народ з демократичними виборами, а А.Давутоглу - з новою переконливою перемогою. Як зазначалося у вітальному посланні голови Європейської ради Д.Туска, "попри складнощі із забезпеченням безпеки та обмежувальні заходи щодо преси, [ЄС] задоволений тим, що населенню надано надійну й конкурентоспроможну політичну альтернативу". Не дивно, однак, і те, що, крім поздоровлення, Д.Туск висловив також бажання вже в найближчому майбутньому знову зустрітися з прем'єром Туреччини, аби продовжити обговорення питань співробітництва щодо врегулювання ситуації в Сирії та подолання кризи, пов'язаної з біженцями.

Схоже, що Захід готовий заплющити очі на деякі порушення демократичних процедур заради вирішення нагальніших проблем. В умовах війни, що триває в Сирії, поширення терористичної загрози ІД та наростання військової присутності РФ у регіоні, стабільна й економічно спроможна Туреччина, яка здатна брати активну участь у МАК і утримувати на своїй території понад
2,5 млн сирійських біженців, є для США і ЄС бажанішим партнером на Близькому Сході, ніж Туреччина більш демократична й ліберальна, але ослаблена внутрішньополітичними чварами. Тому лояльність західних партнерів до офіційної Анкари прямо залежатиме від її готовності активно співпрацювати в питаннях регіональної безпеки. Тим більше що, отримавши новий вотум довіри від народу на найближчі кілька років, уряд ТР зможе значно зміцнити свої позиції у відносинах із зовнішньополітичними партнерами, зокрема набагато жорсткіше реагувати на порушення своїх зобов'язань Російською Федерацією.

У ніч виборів кожен, кому довелося повертатися з аеропорту до Анкари, став свідком справжнього свята і масових гулянь з нагоди перемоги на виборах правлячої партії. Молодь, яка вишикувалася з величезними турецькими прапорами обабіч дороги, щоб вітати прем'єр-міністра, котрий повертався до столиці з рідної Коньї, нарешті зітхнула з полегкістю і щиро раділа з того, що "непевні часи" залишилися позаду, і тепер усе буде "як раніше". Атмосфера того вечора своєю невимушеністю дуже нагадувала святкування перемоги "Фенербахче" у футбольному чемпіонаті Туреччини. Поствиборна ейфорія не вперше охоплює турецькі вулиці. Питання тільки в тому, як довго вона триватиме цього разу і чи залишить місце для врахування настроїв інших людей, які не настільки в захваті від політики правлячої еліти. Адже турецький народ, як і будь-який інший, заслуговує на те, щоб його країна залишалася не тільки стабільною, а й демократичною.