Центральна Азія під дулом російсько-української війни

31 липня, 2022, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Держави регіону намагаються дрейфувати в умовах антиросійських санкцій і регіональних загроз

Центральна Азія під дулом російсько-української війни
© unsplash/iambaesj

Російська агресія проти України стала випробуванням для Центральної Азії, яка і без того протягом останнього часу пережила чимало внутрішніх потрясінь. Держави регіону тісно пов′язані з Росією політичними, економічними та безпековими путами. Для Москви регіон і досі виглядає як продовження Росії, таке собі «м′яке підбрюшшя», над яким вона прагне домінувати, закріпивши свою присутність з допомогою двох організацій — Євразійського економічного союзу (ЄАЕС) та Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ).

Саме через це центральноазійські країни перебувають під особливою увагою щодо їхньої реакції на агресію Росії проти України. І якщо у перші місяці війни найголовнішим питанням було, чи вдасться Путіну втягнути у свою воєнну авантюру держави — члени ОДКБ, то зараз основна засторога полягає у тому, щоб не допустити обходу Росією санкцій з їхньою допомогою.

А спокуса тут чимала, зважаючи на те, що російський бізнес активно релокується до Центральної Азії та намагається знайти обхідні шляхи для ведення своєї діяльності, зокрема реекспорту товарів. Узбецька «Промкомплектлогістика» стала першою центральноазійською компанією, на яку США наклали санкції за постачання електронних компонентів (зокрема мікросхем) російській компанії «Радіоавтоматика», яка закуповує іноземні товари для російської оборонної промисловості. Як попередження для всіх інших, Агенція по боротьбі з фінансовими злочинами (FinCEN) Міністерства фінансів США включила Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан до списку 18 країн, що їх Вашингтон виділив як «перевалочні пункти, через які проходить обмежений чи контрольований експорт, перш ніж він досягне пункту призначення в РФ чи Білорусі». Документ хоч і не висуває обвинувачень проти означених країн, але має на меті «закликати до підвищеної пильності щодо потенційних спроб ухилення від експортного контролю з боку Росії та Білорусі». Тим часом американські дипломати неодноразово зазначали, що їхня мета — мінімізувати негативний вплив міжнародних санкцій на економіку регіону, звісно, якщо держави регіону не намагатимуться сприяти РФ.

Читайте також: Війна в Україні викликала шторм ще в одній країні

Якщо для США питання дотримання санкцій центральноазійськими державами пов′язане з необхідністю закрити канали, які можуть полегшити економічне функціонування Росії, то для Кремля — це насамперед показник лояльності. Після січневих подій у Казахстані російська влада вочевидь розраховувала ближче прив′язати до себе Нур-Султан та здобути відповідну підтримку своїх дій проти України. Та, як показав час, ні Казахстан, ні інші держави регіону не готові брати на себе відповідальність за неспровоковану війну Росії. Навпаки, російська агресія проти України породила низку проблем для держав регіону, пов’язаних з їхнім виживанням в умовах економічного спаду в РФ та її можливого послаблення у військовому відношенні; викрила вразливості економічної та безпекової залежності, а також виявила потребу диверсифікувати міжнародні зв’язки.

У цих умовах, здавалося б, з’явився шанс на тісніше регіональне співробітництво для розрізнених і подекуди втягнених у прикордонні міждержавні конфлікти п’яти країн регіону. Консультативна рада лідерів Центральної Азії, яка відбулася 20–21 липня у киргизькому місті Чолпон-Ата, стала важливим майданчиком для обговорення нагальних регіональних питань і викликів. Січневі події в Казахстані, антиурядові виступи в Горно-Бадахшанській автономній області в Таджикистані та узбецькому Каракалпакстані стали великим потрясінням для лідерів країн регіону, який і без того потерпає від загроз, викликаних нестабільністю в Афганістані. Інша річ, що причиною насильницьких протестів у всіх трьох країнах стала насамперед нездатність їхніх урядів задовольнити соціально-економічні потреби невдоволених громадян, а не безликі «зовнішні сили», на які вони вказують.

Надмірна залежність економік від трудової міграції, сировинних ринків РФ і китайських кредитів робить ці виклики ще глибшими. В разі послаблення Росії для багатьох країн виникає небезпека потрапити в міцні обійми Китаю. КНР є найбільш значущим і життєво важливим гравцем у регіоні, однак стикається з іміджевими обмеженнями та негативним сприйняттям своїх проєктів через страх населення цих країн перед китайською експансією. Виглядає так, що Москва є некомфортним партнером, але на тлі Пекіна більш зрозумілим з погляду взаємодії політичних еліт і простого населення.

Зміцнення регіонального співробітництва, якому останніми роками почали приділяти увагу, в цій ситуації могло б посприяти підвищенню ролі Центральної Азії, а також зниженню вразливості регіону перед зовнішніми викликами та тиском глобальних сил. Але нинішня зустріч глав центральноазійських держав показала, що вони досі ставляться з упередженням до будь-яких форм регіональної інтеграції, а також і надалі вибудовують зовнішньорегіональний порядок денний з огляду на маневрування між полюсами, а не на створення міцної регіональної спільноти. Підписання Угоди про дружбу, добросусідство і співробітництво в цілях розвитку Центральної Азії в ХХІ сторіччі формує підґрунтя для побудови взаємодовіри в регіоні, не позбавленому міжетнічних і прикордонних суперечок. Але навіть у цьому випадку Таджикистан і Туркменістан утрималися від візування документа під приводом необхідності «внутрішніх консультацій».

А між тим кожна з держав змушена боротися з негативними наслідками російської агресії проти України вже зараз. Росія слугувала основним гарантом безпеки регіону. Перед Таджикистаном, який межує з Афганістаном і розглядав російську військову базу на своїй території як основний бар′єр проти нападу бойовиків, постало питання, чи зможе Москва і надалі виконувати ці функції. Враховуючи те, що РФ загрузла у війні проти України і навіть, за деякою інформацією, вивела частину своїх військових із території Таджикистану, влада країни вирішила шукати додаткового гаранта безпеки та союзника в Тегерані. Протягом тридцяти років між цими двома державами складалися непрості відносини, але спільні ризики, пов′язані з приходом талібів в Афганістані, створили основу для співпраці. Інша річ, що вибір кандидата цілком влаштовує і Росію, і Китай, від яких Таджикистан залежить фінансово й економічно. Пекін і Москва роблять усе, аби не допустити США та їхніх союзників у регіон.

На відміну від Таджикистану, чиї ризики зосереджено на південних кордонах, у Казахстану вони — на півночі. Російська війна проти України проявила тріщини у відносинах між двома давніми союзниками. Територіальні погрози, які час від часу лунають із вуст російських політиків і під час телевізійних шоу, сприймаються в Нур-Султані з погляду не гіпотетичних, а реальних небезпек. Словесне піке під час Петербурзького економічного саміту, коли президент Токаєв висловив занепокоєння територіальними претензіями Росії, а також зазначив, що його країна не визнаватиме квазідержавних утворень на Донбасі та не сприятиме порушенню західних санкцій, викликало негайну відповідь Москви — перекриття головного нафтогону Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), яким перекачуються дві третини казахстанського експорту нафти через порт Новоросійська.

Незабаром цей же трубопровід було перекрито вдруге під приводом екологічних порушень, якраз після того, як президент Казахстану пообіцяв представникам ЄС використати свій вуглецевий потенціал, аби стабілізувати ситуацію на світовому та європейському ринках. Краснодарський суд, який прийняв рішення про призупинення роботи КТК, згодом його скасував, обмежившись штрафом. Однак такі дії не можна розцінювати інакше, як тиск на Казахстан, а також спробу дискредитації його здатності забезпечити безперебійну діяльність іноземних інвесторів з огляду на те, що значну частку акцій в енергетичних проєктах країни (і в КТК також) тримають американські та європейські компанії. Зважаючи на ці події, влада Казахстану шукає способи диверсифікувати маршрути експорту нафти, але в короткостроковій перспективі позбутися залежності від РФ буде нелегко.

Присутність Росії й досі залишається домінуючою в регіоні, і державам важко її позбавитися. Щоправда, російська агресія проти України стала поштовхом для всіх держав Центральної Азії шукати можливості диверсифікувати торговельні та енергетичні шляхи від РФ у бік Туреччини, Південної Азії та Близького Сходу.

На відміну від Казахстану, який відчуває безпосередню загрозу з боку Кремля, інші держави поки що сприймають її опосередковано. Свого часу перебування з РФ в одному безпековому та економічному просторі розглядалось як гарантія того, що Москва не вбачатиме у тій чи іншій країні ворога.

Однак агресія проти України проілюструвала, що будь-які спроби вільної зовнішньої та навіть внутрішньої політики можуть стати приводом для Росії застосувати силу або дестабілізувати ситуацію в будь-якій країні колишнього СРСР. Прагнення Москви провчити Казахстан у його несміливих спробах озвучити власну позицію дуже нагадують перші газові та продуктові війни РФ проти України. Москва зазвичай не креативна, а традиційна у виборі методів. Поки що у неї на порядку денному Україна, але Центральна Азія цілком може стати наступною.

 

Related video

Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК