Третій термін для Блера

П’ятого травня у Великобританії відбулися загальні вибори в палату громад — нижню палату парламенту. Результати (на момент верстки номера) такі: лейбористи — 36,3%, консерватори — 33,2%, ліберал-демократи — 22,6%, інші партії — 7,9%.

Вперше у британській історії партія лейбористів виграла треті парламентські вибори поспіль. Цього разу з мінімальним відривом від консерваторів, головних своїх суперників. Якщо 1997-го лейбористи набрали тріумфальних 43%, 2001-го за них проголосували 42%, то 2005-го голосів істотно поменшало — лише 36,3%. Проте перевага над консерваторами в більш як 3% дає їм право формувати уряд і на наступних щонайменше чотири роки залишатися правлячою партією Великобританії. І це означає, що лідер лейбористів Тоні Блер утретє стає прем’єр-міністром. Важко сказати, хто цього разу переміг на виборах — ідеї лейбористської партії, успіхи лейбористського уряду чи агресивна харизма невтомного Тоні Блера.

Безперечно, теперішня перемога далася команді Блера дуже нелегко, особливо порівняно з попередніми двома. Вісім років тому лейбористи легко виграли перший термін, оскільки суспільство помітно стомилося від 18-річного перебування при владі (чотири терміни поспіль) партії консерваторів, із яких 11 років країною керувала залізна леді Маргарет Тетчер, а сім останніх випали на долю непримітного Джона Мейджора. Другий термін лейбористи також виграли досить легко не тому, що виконали обіцянки, дані виборцям, і не тому, що були бездоганні у своєму правлінні перших чотири роки, а тільки завдяки надто слабкій і недієздатній опозиції в особі партії консерваторів. Можна сказати, що й цього разу партія торі допомогла конкурентам власною слабкістю і невідповідністю сучасному британському суспільству, оскільки багато в чому залишилася відданою ідеям своєї колишньої величі часів Тетчер.

Однак, окрім слабкості конкурента, лейбористи й самі помітно посприяли зниженню власного рейтингу серед народу. Причина цього — війна в Іраку. Яка не просто тривожить суспільство останніх два роки, а й у передвиборні дні знову вийшла на перше місце в баталіях. Ось і на останній передвиборній прес-конференції Тоні Блера, несподівано для нього самого й тим більше небажано, болюча тема іракської війни знову домінувала у запитаннях. Прем’єр-міністр розпочав свою улюблену тактику «захисту-нападу». Він покірливо визнав: у суспільстві «існує незгода стосовно Іраку», але відразу впевнено й бадьоро запевнив журналістів, що не це питання буде головною мотивацією у день голосування, а саме успіхи його уряду. «Кому довіряють люди в питаннях економіки, — риторично запитував прем’єр, — у питаннях інвестування в соціальну сферу, у відстоюванні інтересів країни?»

Справді, на теперішніх виборах партія лейбористів активно розігрувала економічну карту. Оскільки економіка Британії почувається набагато міцнішою і виглядає здоровішою, ніж її європейські сусідки, у процесі глобального спаду останніх років. Водночас військова карта викликала гостре протистояння не так між головними суперниками — лейбористами та консерваторами, як між лейбористами і ліберал-демократами, третьою парламентською партією. Котра свою передвиборну боротьбу вибудовувала переважно на антивоєнній риториці. Чарльз Кеннеді, лідер лібдемів, закликав: «Віддайте свій голос нам — щоб відродити репутацію Британії на міжнародній арені. Голосуйте за ліберал-демократів, якщо ви, як і ми, говорите «ніколи більше» епізодам, таким як Ірак». Для лейбористів виникла реальна загроза, що лібдеми відтягнуть на себе лівий електорат, який традиційно належить їм: частина його виступала категорично проти війни в Іраку, а ще частина була роздратована беззастережною підтримкою Блером військових та інших ініціатив американського президента Буша.

Останнє опитування суспільної думки засвідчило підтримку лейбористів на рівні 41%, консерваторів — 27%, а ліберал-демократів — 23%. Посилення останніх могло істотно послабити лейбористів і в остаточному підсумку підсилити торі. Блер мусив звернутися до опонентів у лавах своїх прихильників — якщо ви віддаєте голоси лібдемам, то робите реальним прихід до влади консерваторів. Водночас консерватори не могли скористатися таким виграшним моментом у передвиборних перегонах, як війна в Іраку, що не вщухає. Адже вони завжди підтримували головного стратегічного союзника США, особливо в питаннях війни, незалежно від того, перебували торі при владі чи в опозиції.

Для могутньої колись партії консерваторів із приходом до влади Тоні Блера настали, мабуть, найтяжчі часи за весь період її існування. Досить сказати, що вже 2001-го рейтинг партії опустився до 30% — найнижчої позначки з 1832 року. Фортуна, зважаючи на все, відвернулася від торі. Вони ніяк не можуть потрапити в ногу з тим часом, у якому сьогодні живе країна. Ось і на цих виборах імміграційна карта, яку вони посилено розігрували, не дала бажаного ефекту. Не допомогли і заїжджі політтехнологи, покликані на допомогу з далекої Австралії, спеціалісти «з розпалювання» ксенофобських настроїв. Британія справді змінилася. Але ж колись, 1970 року, саме «розкручування» імміграційного питання істотно допомогло консерваторам здобути несподівану перемогу над упевненими в собі лейбористами.

Незважаючи на райдужні прогнози рейтингів на користь лейбористів, головна небезпека для команди Блера в цих виборах полягала в апатії виборців. Під час практично всіх повоєнних виборів явка виборців перевищувала 70-відсотковий бар’єр. Проте вже 2001 року вона не дотягувала до 59%, що виявилося найнижчим показником із 1918 року. Цього разу, щоправда, була надія, що явку вдасться поліпшити з допомогою голосування поштою. А таких охочих напередодні виборів набралося близько шести мільйонів. Хоча деякі спостерігачі висловлювали побоювання з приводу можливих шахрайств із «поштовими» бюлетенями. Проте явка виборців трохи перевищила 60%. Окрім усього іншого, на активність британського виборця істотно впливає погодний чинник, що стало майже національною рисою. Наприклад, 1992-го і 1997 року при сонячній погоді на виборчі дільниці з’явилося, відповідно, 78 і 71%. Припускають, що саме сильний вітер і дощі вплинули на явку 2001 року, що дала такий низький відсоток. Хоча цілком імовірно, що тодішній високий рейтинг лейбористів і передбачуваність їхньої перемоги остудили значну частину електорату як із одного, так і з іншого боку.

Учора Тоні Блер святкував свій 52-й день народження. І вчора ж він вступив у свій третій термін прем’єрства. Він, безперечно, переможець, натхненний керманич партії лейбористів. Як відзначають оглядачі, він уже добряче набрид британському виборцю — не лише війною в Іраку, а й значною мірою нескінченними популістськими заявами та невиконаними обіцянками, особливо тими, що стосувалися поліпшення якості системи охорони здоров’я й освіти. При цьому переважна більшість його електорату вважає, що він усе ще сильний лідер, який гідно репрезентує країну у світі.

Тоні Блеру належить змінити склад кабінету міністрів. Цього вимагає традиція. Поки що важко сказати, хто з колишніх його соратників залишиться в новому уряді. Але щодо однієї людини сумнівів немає — незмінний Гордон Браун, як і раніше, виконуватиме обов’язки міністра фінансів. Адже саме завдяки двом лідерам — Блеру та Брауну, образно кажучи, тандему політика й економіста, лейбористи здобули перемогу. В партії, як і в суспільстві загалом, уже не є таємницею, що саме Гордон Браун замінить Тоні Блера на посаді прем’єр-міністра. Це може статися під кінець третього терміну Блера, аби Браун очолив партію напередодні планованого четвертого терміну лейбористів. Але ротація лідера може відбутися й набагато раніше. Особливо якщо референдум стосовно конституції Європейського Союзу буде провалений у Британії 2006 року.