Традиції іранської демократії

Поквапливо оголошуючи «божественну перемогу» М.Ахмадінежада на президентських виборах, духовний лідер Алі Хаменеї порушив традиції, тим самим значно ускладнивши ситуацію в Ірані. Так, практично абсолютна влада в країні зосереджена в його руках. Решта інститутів влади відіграють другорядну роль, а тому вибори президента або членів парламенту є формальністю, з допомогою якої режим, що існує ось уже 30 років після ісламської революції, періодично оновлює свою законність. Але, попри всю обмеженість виборчого процесу, це все ж таки своєрідний демократичний вияв. Хоч обирати треба з кількох кандидатів, заздалегідь просіяних системою, але, відстоюючи це право вибору, тисячі іранців вийшли на майдани Тегерана, а деякі навіть пожертвували життям.

Алі Хаменеї не дозволив виборчій системі Ірану зіграти свою псевдо-коригуючу роль, розібратися в порушеннях, якщо вони були, й ухвалити відповідне рішення. А в очах людей він, по суті, не визнав за потрібне залишатися духовним лідером для всіх іранців і нейтральним арбітром між двома конфліктуючими сторонами. Натомість він закликав лідера реформаторів Мір-Хосейна Мусаві припинити акції протесту і змиритися з поразкою на виборах. Таким чином, верховний лідер відкрито підтримав М.Ахмадінежада і став стороною конфлікту, замість того щоб бути над ним. Його попередник і лідер ісламської революції Рухолла Хомейні відкрито такого собі не дозволяв.

Буквально через кілька днів після виборів Хаменеї все одно довелося піти на поступки й розпорядитися розглянути апеляції кандидатів про порушення. То чи не краще було зробити це відразу? Адже результати часткового перерахунку голосів навряд чи можуть кардинально змінити ситуацію, зате після цієї формальної процедури слова духовного лідера не видавалися б відвертою насмішкою.

Усе це не тільки посилило протистояння між реформаторським і консервативним таборами, а й призвело до розколу серед духівництва, яке є основним стовпом нинішнього режиму. Деякі вищі шиїтські клерикали і великі аятолли зі священного іранського міста Кум вкрай негативно висловилися на адресу Ахмадінежада. Можна сказати, зараз влада А.Хаменеї більше тримається на підрозділах Корпусу вартових ісламської революції, армії і лавах народного ополчення «Басидж», ніж на апараті духівництва. Природно, що колишній президент Ісламської Республіки Алі Акбар Хашемі Рафсанджані, який підтримав Мусаві, відразу ж вирішив скористатися цим слабким місцем верховного лідера.

Політичний важкоатлет і один із найбагатших людей Ірану Рафсанджані водночас є головою Ради експертів, до складу якої входять 86 авторитетних шиїтських богословів. Цей орган має конституційні повноваження відстороняти від влади духовного лідера та обирати нового. Напевно, вирішивши не розмінюватися на дрібниці президентства, Рафсанджані робить спробу відправити на пенсію самого Хаменеї. У ЗМІ з’явилася інформація, що колишній президент ІРІ особисто вирушив у Кум і має намір заручитися підтримкою членів Ради експертів для створення так званої Ради колективного управління на зміну владі духовного лідера. Ніби підкреслюючи надзвичайну впливовість Рафсанджані, одночасно з цією новиною саудівський телеканал «Аль-Арабія» крутить кадри наради Ради експертів 1988 року, під час якої Рафсанджані переконував її членів проголосувати на підтримку богослова-легковаговика Хаменеї. Тоді він проявив виняткову політичну майстерність, завдяки чому вакуум влади духовного лідера після смерті Хомейні було безболісно заповнено. Тепер деякі аналітики вважають, що шалька терезів теж на боці Мусаві, оскільки його особисто підтримує Рафсанджані. Ми ж поки що можемо сказати, що як тільки колишньому президентові вдасться заручитися підтримкою достатньої кількості експертів, це відразу стане ясно. Рафсанджані не зволікатиме. Хаменеї муситиме піти на серйозні поступки. Причому проведення другого туру виборів з участю двох основних кандидатів уже не може вважатися пріоритетним. Реформаторам, думаючи про майбутнє, логічніше вимагати обмеження повноважень Хаменеї. Отримавши достатні поступки, реформаторський табір спокійно чекатиме наступних виборів. Поки що жорстка позиція духовного лідера свідчить про його досить стійке становище, що дає можливість продовжувати застосування жорст­кої сили проти демонстрантів, пояснюючи насильство протидією західному втручанню у внутрішні справи. Але навіть це не зупиняє багатьох іранців від бажання висловити своє обурення з приводу зради їхньої віри в прозорість демократичних процесів в Ісламській Республіці. Більше того, вони відкрито засумнівалися в чесності вищої духовної особи в країні, а обман, як і фальсифікація результатів виборів, відповідно до ісламу — великий «харам» (гріх).

Спокій, який запанував на вулицях Тегерана, відносний і вочевидь вимушений. Він тримається посиленими силовими заходами влади, за наказом якої зараз на центральних площах іранської столиці марширують загони поліції. Щоб ніхто не ображався, проводити демонстрації і кидатися яйцями біля посольства Великобританії заборонили навіть прибічникам М.Ахмадінежада. Мусаві намагається уникнути насильства, адже якщо воно викличе хаос у країні, його, як і інших дітищ чинного режиму, теж змете натовп. Крім того, лідер реформаторів чудово усвідомлює, що хоч би якими хоробрими були його прибічники, вони не зможуть змінити результатів голосування. Адже, хай там як, Ахмадінежада підтримують силові структури і мінімум третина населення. Напевно, тому протягом тижня Мусаві ніби дистанціюється від учасників демонстрацій і не з’являється серед народу. Замість нього заяви робить його дружина Захра Рахнавард. Взагалі, слід зазначити, що роль жінки в останній президентській кампанії реформаторів в Ірані та в наступних подіях — знаменна. Постійна особиста участь дружини Мусаві у виборчих перегонах, чого доти не робив ніхто з представниць слабкої статі, та обіцянки самого кандидата переглянути несправедливі до жінок закони, мабуть, стали одними з найпомітніших моментів. Поклавши руку на серце, слід визнати, що, крім цього, Мусаві нічого не запропонував своєму електоратові. Під час виборчої кампанії навіть у сфері економіки, де іранці від нього чекають великих зрушень, він не запропонував жодної конкретної альтернативи, звучали тільки загальні фрази про необхідність змін. Тому жіноче питання яскраво виділялося й забезпечило реформаторові підтримку прекрасної статі. У ролі активного польового командира підтримувала Мусаві донька Рафсанджані. Її обличчя миготіло в об’єктивах телекамер чи не частіше, ніж обличчя самого лідера протестів. Трагічно, але також молода іранська дівчина Неда Ага Султан стала символом реформаторських виступів проти фальсифікації результатів голосування. Відеозапис її загибелі, зроблений учасниками демонстрації на мобільні телефони, побачили мільйони людей в усьому світі.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що з часів революції в Ірані підтримувався чіткий баланс між владою духівництва та електоратом. Духовні чиновники відсівають кандидатів, а люди вибирають із-поміж них уподобаного. Тепер багато спостерігачів згадують, що до 2009 року вибір президента завжди збігався з настроями більшості населення. Цього разу соцопитування засвідчували прагнення іранців до змін. Відкрите втручання духовного лідера і підтримка ним одного кандидата навіть якщо й не кардинально вплинули на результати голосування, то створили видимість порушення традиційного балансу. Цього разу конфліктуючі сторони, мабуть, досягнуть компромісу, але під час наступних виборів Хаменеї доведеться дотримуватися демократичних традицій, бо вдруге порушений баланс зможе остаточно підірвати підвалини Ісламської Республіки.