Тиха революція в Гімалаях

Після кардинальних змін на Близькому Сході та в Північній Африці, через трагічні новини з охопленої стихією Японії, світ не помітив тихого перевороту, який відбувся біля підніжжя Гімалаїв. 10 березня Далай-лама XIV, який останні 60 років був незамінним лідером тибетського народу (частина якого живе з ним у вигнанні в Індії), заявив про своє рішення відмовитися від політичних повноважень і передати всю повноту влади новому, демократично обраному лідерові.

Рішення про відставку Далай-лами прийняте не під тиском народних виступів. Навпаки, тибетці просять його залишитися, і тепер йому доводиться переконувати своїх одноплемінників дозволити йому піти на спочинок - зайнятися релігійною практикою і громадською діяльністю. Проте, вчинивши так, Далай-лама влаштував переворот у тибетській традиційній політиці. Цей крок вплине на долі всього народу, але також може згодом проявитися у відносинах найбільших держав регіону - Китаю, Індії, і, не виключено, примусити політиків інших країн ще раз замислитися над сенсом демократії.

Демократія по-тибетськи

Далай-лами за традицією, започаткованою в XVП столітті, здійснювали духовне, а також і світське управління в Тибеті. Згідно з тибетською вірою в переродження, нинішній, чотирнадцятий Далай-лама - продовжувач цієї лінії буддійських ієрархів, яка зародилася шість століть тому. І він ще 15-літнім хлопчиком, який отримав лише релігійну освіту, формально взяв на себе відповідальність за управління своїм народом далекої осені 1950 року. Це рішення збіглося з приходом у Східний Тибет китайських військ із так званим мирним визволенням, внаслідок якого Тибет став складовою частиною проголошеної роком раніше Китайської Народної Республіки. Наступні дев’ять років Далай-лама і очолюваний ним уряд - Кашаг - продовжували управляти Тибетом, хоча їхні повноваження були значно урізані в результаті адміністративної реформи, яка проводилася в КНР. Проте вже молодим Далай-лама думав про реформи політичної системи, яка в старому Тибеті була авторитарною й неефективною, середньовічною, по суті, і теократичною. У певний період молодий Далай-лама після зустрічей із тодішнім китайським лідером Мао Цзедуном майже повірив у можливість побудови комунізму за китайським зразком, але це тривало недовго. Навесні 1959 року внаслідок антикитайського повстання в Тибеті Далай-лама був змушений стати вигнанцем і втікати до сусідньої Індії. Тут він мешкає й донині з сотнею тисяч своїх одноплемінників, які також обрали для себе долю емігрантів.

Саме в Індії, з благословення Джавахарлала Неру, Далай-лама зміг реалізувати проект створення тибетського уряду у вигнанні. Вже 1960 року проведено вибори Комісії тибетських народних представників, які через три роки ухвалили проект конституції майбутнього Тибету. 1969 року - в 10-ту річницю своєї втечі з Тибету - Далай-лама XIV заявив, що «настане час, і Тибетом управлятимуть люди, котрі самі вирішать, яку систему правління вони захочуть. Чи буде в ній місце для Далай-лами? Може - так, а може - ні». З 1990 року Далай-лама сам ініціював реформи свого уряду на основі демократичних норм. Законодавча влада перейшла до Асамблеї тибетських народних депутатів, обраних голосуванням тибетців, які живуть в Індії та ще в 33 країнах, за принципом «одна людина - один голос». Було прийнято новий основний закон - Хартію, що закріпила демократичні принципи та базові свободи. Міністрів Кашага, яких раніше призначав особисто Далай-лама, тепер затверджувала Асамблея. Правда, Далай-лама зберіг за собою право на розпуск парламенту і уряду, він також підписував усі закони, які без цього не могли набрати чинності. У вересні 2001 року тибетці вперше провели прямі вибори калона-тріпа - прем’єр-міністра, який представив членів свого кабінету на затвердження Асамблеї, так само, як це роблять глави урядів на Заході.

Останні 50 років Далай-лама, залишаючись незаперечним авторитетом для своїх одноплемінників, переконував їх прийняти систему, яка б змінила багатовікову традицію тибетської влади, на чолі якої стояв духовний лідер. Кілька років тому він сам просив законодавців позбавити його політичних повноважень і навіть церемоніальних функцій у діяльності емігрантського уряду. Хотів обмежитися лише духовним життям ченця, але парламентарії навіть відмовилися розглядати це питання.

10 березня 2011 року Далай-лама знову заявив про рішення скласти з себе всі політичні повноваження. 14 березня він виступив із наполегливою вимогою до законодавців Асамблеї. Закликав їх під час сесії, що розпочалася того дня в індійському містечку Дхарамсала - місці перебування тибетського уряду у вигнанні, - затвердити поправки до Хартії, згідно з якими Далай-лама більше не згадувався б як глава уряду, а всі його політичні повноваження передавалися б прем’єрові. Він також сказав, що хоче в майбутньому повністю розділити світську і духовну владу, оскільки це суперечить багатовіковим традиціям Тибету.

«Сьогодні цього рішення вже не можна відкладати» - заявив він. «Жодна система влади не може забезпечити стабільність, якщо вона залежатиме від однієї людини без підтримки та участі народу в політичних процесах. Влада однієї людини - небажаний анахронізм. Ми створили систему наших демократичних інститутів задля досягнення далекосяжних цілей усього шестимільйонного тибетського народу (включно як із тими, хто живе в Тибеті, так і з емігрантами. - Ред.), ми не копіювали чужих систем, але покладалися на демократію як на найбільш репрезентативну систему влади... Одне слово, демократія - це взяття на себе політичної відповідальності обраним лідером задля народного блага», - сказав Далай-лама. І додав, що якщо тибетський уряд у вигнанні має пропрацювати ще кілька десятиліть, то, вочевидь, настане момент, коли він особисто вже не зможе виконувати своїх функцій. Далай-лама, якому в липні виповниться 76 років, не хотів, аби цей момент настав несподівано й тоді, коли він особисто вже не зможе допевнитися, що створена ним за півстоліття система влади дієздатна без нього самого.

Піти не можна… Залишитися?

Ці заяви Далай-лами прозвучали за тиждень до того, як тибетці обиратимуть нового калона-тріпу замість Самдонга Рінпоче, який обіймав цю посаду з 2001 року. На нового прем’єра, власне, й буде покладено повноваження, від яких сьогодні готовий відмовитися Далай-лама. Кандидата тибетці оберуть 20 березня, але вже сьогодні слова Далай-лами одноплемінники сприйняли неоднозначно. 15 березня нинішній прем’єр тибетського уряду у вигнанні Самдонг Рінпоче «з болем у серце» погодився, щоб Далай-ламу відпустили на спочинок. Проте тибетські парламентарії під час сесії схиляються до того, щоб просити Далай-ламу переглянути своє рішення залишити політику, і наразі утримуються від розгляду запропонованих ним поправок.

Бажання Далай-лами відійти від мирських справ викликало певну стурбованість і серед кандидатів на посаду глави тибетського емігрантського уряду. Лобсанг Санджай, нині старший науковий співробітник Гарвардської школи економіки у США, найімовірніший переможець на майбутніх виборах прем’єра, сказав, що сприйняв слова духовного лідера із занепокоєнням, і заявив, що «повністю підтримує ініціативу заклику до Далай-лами від імені всього тибетського народу з проханням продовжити свою керівну місію». У такому ж ключі висловилися і його суперники, заявивши, що Далай-лама повинен залишатися лідером доти, доки дозволяють його сили. На думку ж другого кандидата, Таші Вангді, тибетські парламентарії не здатні прийняти рішення, яке б узаконило відставку Далай-лами.

Проте всі відзначають, що сьогодні Далай-лама налаштований набагато рішучіше, ніж раніше, і наполягатиме на своєму. Для заспокоєння громадськості він лише сказав, що, маючи «історичний і кармічний зв’язок зі своїм народом, готовий служити йому доти, доки йому довіряють».

У тибетських емігрантських колах справді побоюються кількох дуже несприятливих сценаріїв розвитку ситуації. Насамперед, мабуть, розірветься «історичний і кармічний зв’язок» тибетського уряду у вигнанні з мільйонами тибетців, які живуть на території сучасного Китаю. Сьогодні Далай-лама, його духовний авторитет, є чинником єднання більшості тибетців у різних частинах світу. Обрані лідери такого авторитету не мають і не здобудуть його, навіть якщо послідовно проводитимуть курс, заповіданий духовним лідером. Малоймовірно, що з обраним тибетцями прем’єром захоче зустрітися бодай хтось із іноземних політичних діячів, - емігрантський уряд ніколи й ніким не був визнаний, а з Далай-ламою зустрічалися президенти та прем’єри як із громадським і релігійним діячем. У різних столицях світу є 11 представників Далай-лами, які тепер муситимуть або набути статусу представників тибетського емігрантського уряду, послів, або... представництва буде ліквідовано, оскільки Пекін не допустить, щоб ці люди отримали якийсь формальний дипломатичний статус.

Зречення Далай-ламою політики може виявитися фатальним для процесу тибетсько-китайського діалогу, який цінний самим фактом свого існування: хоча останніми роками він проходить без помітних досягнень, проте може бути взагалі припинений. Адже представники офіційного Пекіна ведуть переговори з особистими представниками Далай-лами, а не тибетського уряду у вигнанні, якого ніколи не визнає КНР. Саме в рамках цих переговорів Далай-лама висунув ініціативу з надання тибетцям у Китаї, як він каже, справжньої автономії, відмовившись від мети домагатися незалежності для свого народу. Однак позиція Китаю залишається незмінною: Далай-лама може отримати прощення й навіть повернутися в Тибет, якщо відмовиться від своєї розкольницької та сепаратистської діяльності й визнає Тибет невід’ємною частиною Китаю.

Також слід рахуватися з думкою влади Індії, яка дала притулок тибетським біженцям та їхньому лідерові півстоліття тому, але сьогодні дивиться на тибетське питання менш благодушно. Делі в основному мирився з тим, що робить Далай-лама (навіть попри гнів Пекіна з цього приводу), але навряд чи дасть таку свободу й заступництво тибетському урядові та його обраному главі. В індійській пресі заяви Далай-лами вже викликали дискусію про те, як вчинити з тибетцями, котрі, на думку ряду оглядачів, схоже, стали забувати, що в цій країні вони лише гості. Очевидно, створення на індійській території тибетського політичного центру (без будь-якої духовної харизми) призведе до перегляду індійської позиції щодо нього. Гіршим варіантом буде приклад сусіднього Непалу, який останніми місяцями проводить дедалі жорсткішу політику щодо тибетських організацій, біженців та емігрантів. Зокрема, непальська влада перешкоджала їм проводити голосування під час виборів калона-тріпа на своїй території.

Далай-ламі не дасть пропасти Китай

У Пекіні не вірять у щирість намірів Далай-лами, називаючи його «вовком в овечій шкурі» і «політиком у чернечій рясі». Проте його відхід із політики створить найбільше проблем саме для Пекіна. Для китайської влади звуження повноважень Далай-лами до рівня лідера однієї зі шкіл тибетського буддизму і духовного лідера неприйнятне з погляду підтримання традиційного укладу, а також політичної й соціальної стабільності в Тибеті. Політичні повноваження та духовний авторитет Далай-лами були визнані, підтверджені Пекіном, і китайська традиція передбачає, що китайський уряд має право вирішувати це питання в майбутньому. Далай-лама, таким чином, не може самостійно відмовитися від повноважень, делегованих йому у рамках здавна існуючої системи. Втім, більшою мірою це стосується не так політичних, як саме релігійних повноважень. Визнавши за Далай-ламою право розпорядитися своєю політичною долею, китайці можуть втратити і можливість вплинути на його духовне переродження - систему реінкарнації в цілому. У Пекіні готуються не допустити саме цього, і якщо Далай-лама відійде в інший світ, вони спробують у будь-якому разі знайти йому наступника й провести вибори нового, XV Далай-лами відповідно до всіх буддійських традиційних канонів та практик. Утім, це будуть уже зовсім інші вибори.