Тектонічна п'ятірка

15 жовтня, 2020, 17:40 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чи зможуть протиріччя об'єднати Центральну Азію?

Події у Киргизстані викликали серйозне занепокоєння у керівництва сусідніх країн, які з насторогою ставляться до проявів вуличної демократії у себе «на задвірках». 

Отримавши статус «білої ворони» як перша парламентська республіка та своєрідна «лабораторія політичних експериментів» у регіоні в оточенні більш авторитарних режимів, Киргизстан уже втретє вибухає революцією. Цього разу обурення результатами парламентських виборів було наслідком загального невдоволення громадян реакцією влади на пандемію коронавірусу та спричинену нею економічну рецесію. Країна стикнулася з глибокою економічною кризою, зубожінням людей, які здебільшого залежать від щоденних заробітків, і безробіттям близько 200 тисяч трудових мігрантів, які повернулися додому.

Подібні проблеми переживають і сусідні країни. Та це не завадило президентові Таджикистану Емомалі Рахмону знову перемогти на президентських виборах минулої неділі, отримавши понад 90% голосів. Як бачимо, навіть недосконала киргизька демократія наразі недоступна таджицькому суспільству, але певні побоювання все ж викликає. Схоже, саме непевність ситуації змусила таджицького президента в останній момент відмовитися від транзиту влади своєму синові Рустаму, якого очікували вже цього року.

Центральноазійський регіон не привернув уваги головних міжнародних гравців, а у випадку з Киргизстаном навіть простежувалося певне небажання світових і регіональних держав втручатися у ситуацію. Росія, яка на сьогодні має чи не найбільше інструментів впливу на центральноазійського союзника, вочевидь, вирішила не ставати на бік однієї зі сторін. США зосереджені на власній президентській кампанії. А Китай наразі лишається осторонь політичних процесів, які напряму не стосуються його власних інтересів. 

Натомість відреагували сусідні країни. Лідери держав Центральної Азії закликали народ Киргизстану «проявити притаманну йому мудрість задля збереження миру та відновлення стабільності в країні», а політичні партії та громадські кола — вирішувати нагальні проблеми, «неодмінно дотримуючись Конституції та національного законодавства».

Поява спільної заяви спричинена не тільки побоюваннями щодо загострення безпекових проблем у регіоні та ескалації конфліктів у прикордонних зонах, яка мала місце під час минулих революцій, а й спробами відновлення діалогу щодо посилення регіональної інтеграції. І хоча наразі важко говорити про те, наскільки зможе просунутися центральноазійська «п'ятірка» у поглибленні регіонального співробітництва без вирішення проблем доступу до землі, води (питної та зрошувальної), природних ресурсів і пасовищ для худоби, які досі спричиняють жорсткі сутички у прикордонних зонах, але певний поступ у цьому напрямку розпочався.

Якраз на осінь було заплановано третю консультативну раду лідерів Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану в Бішкеку, але нинішні події внесли невизначеність стосовно можливості й дати її проведення. Відновлення регіонального діалогу пов'язують зі зміною влади в Узбекистані 2016 року. Президент країни Шавкат Мірзійоєв розпочав не лише з масштабних змін усередині країни, а й із ревізії взаємин із сусідами та проголошення регіону Центральної Азії пріоритетом у зовнішній політиці держави. 

Покращення двосторонніх відносин у регіоні намітило прогрес у питанні демаркації кордонів та порушенні табуйованої досі теми обміну територіями, обговоренні перспектив спільного використання природних ресурсів, а тому позитивно вплинуло й на торговельні відносини між країнами. Останніми роками спостерігалося збільшення товарообігу всередині регіону: 2018 року він продемонстрував 35% річного росту і становив 12,2 млрд дол., а 2019-го збільшився на понад 30% проти попереднього року. 

На тлі глобальної епідеміологічної та економічної кризи, а також загострення геополітичних змагань, синхронізація зусиль країн Центральної Азії могла б стати вагомою відповіддю на всі ці виклики. Однак нинішні регіональні процеси, крім тихого оптимізму, породжують ще й певну насторогу, з огляду на декларативність і нежиттєздатність попередніх спроб регіональної інтеграції. Після здобуття незалежності пошуки власної національної ідентичності та моделі розвитку відсунули регіональний порядок денний на другий план, а взаємовідносини перейшли у двосторонній формат, не завжди добросусідський. Країни досі не навчилися мислити категоріями центральноазійської спільності та взаємної регіональної користі.

Натомість регіон Центральної Азії став місцем зосередження уваги великих геополітичних гравців, які надовго змістили внутрішньорегіональні акценти у бік різноманітних інтеграційних та діалогових платформ за участі зовнішніх акторів. Самі ж держави змушені були знайти форми балансування у цій, як її свого часу назвав Іслам Карімов, «стратегічній невизначеності», декларуючи багатовекторність. У випадку з Узбекистаном ця ситуація призвела до тривалої добровільної міжнародної ізоляції та відходу від регіональних справ, а сувора політика нейтралітету зафіксувала міжнародну позицію Туркменістану, яку успадкував від Сапармурата Ніязова і нинішній глава держави Гурбангули Бердимухамедов. 

Протягом тривалого часу основні політичні й економічні процеси у Центральній Азії було сфокусовано в руках Росії, котра сприймала регіон як частину пострадянського простору, а отже, сферу свого традиційного впливу. Тож регіональні інтеграційні спрямування стали частиною євразійської концепції із домінуванням РФ, що тримається на трьох китах: безпекові питання (співпраця в рамках ОДКБ) та військово-технічне співробітництво (до якого належать модернізація збройних сил держав і розміщення військових баз на території Киргизстану та Таджикистану); енергетичні проєкти в нафтогазовій сфері та гідроенергетиці; укріплення інтеграційних інститутів ЄАЕС (Казахстан і Киргизстан — члени Співдружності, Узбекистан нещодавно отримав статус спостерігача). 

Розширення впливу Китаю на держави регіону та просування ініціативи «Один пояс — один шлях», яку багато експертів розглядали як загрозу ЄАЕС у Центральній Азії, породило багато розмов про зіткнення інтересів двох держав і неминуче протиборство між ними. Однак Пекін обрав досить обережну стратегію у регіоні (невтручання у внутрішні справи країн та їхні відносини між собою, акцент на економічному співробітництві, зміцненні своєї репутації), яка дала змогу взаємодіяти з Росією, дотримуючись певного консенсусу в поділі «зон відповідальності»: КНР традиційно превалює в економічній та інвестиційній сферах, а РФ — у безпековій. Використання інструментів Шанхайської організації співробітництва та покладання на діяльність Росії у цьому питанні досить довго задовольняло інтереси Китаю, який уникав військової присутності у Центральній Азії. 

Останніми роками ситуація змінилась. І хоча ще зарано говорити про повноцінну китайську військову присутність у регіоні, прагнення самостійно контролювати вразливі ділянки на таджицько-афганському кордоні, створюючи військові об'єкти та бази на території Таджикистану, є вже очевидним фактом. Окрім того, посилилося військово-технічне співробітництво, обмін досвідом і навчання військових спеціалістів у китайських училищах, військові навчання, як у рамках ШОС, так і на двосторонній основі з іншими країнами регіону.

Та навіть за таких обставин у Пекіна й Москви наразі більше спільних інтересів, аніж суперечностей. Чинником, що зближує, є не лише суперництво із США, активної присутності яких у регіоні не бажає жодна з двох країн, а й загальна зацікавленість у підтриманні регіональної стабільності та безпеки (особливо зважаючи на афганський чинник) як більш дотичних до регіону держав. 

Зі свого боку, країни Центральної Азії намагаються врівноважити вплив цих двох гравців, зберігаючи баланс між ними. По-перше, місцеві еліти продовжують покладатися на Росію у політичних питаннях, звертаючись до неї як арбітра під час конфліктів усередині влади. По-друге, вони намагаються зберегти вплив РФ на противагу китайському, зростання якого не може не насторожувати, а місцями навіть породжує сінофобські настрої. Окрім того, зросла кількість форматів взаємодії з іншими зовнішніми гравцями, які намагаються реалізовувати свої інтереси у Центральній Азії, вибудовуючи взаємини з усіма державами одночасно: «С5+1» із США, «5+1» із КНР, загальна Стратегія ЄС у Центральній Азії, політика Індії «Об'єднуючи Центральну Азію», діалог «Центральна Азія плюс Японія», «Євразійська ініціатива Південної Кореї», Тюркська рада Туреччини.

США, які протягом багатьох років виступали гарантом суверенітету та незалежності держав Центральної Азії, згодом змістили свій ракурс зацікавленості через війну в Афганістані. Нещодавня угода між США й «Талібаном» і перспектива виведення американського військового контингенту з країни знову повернули погляд Вашингтона до регіону після кількох років зниження уваги.

Офіційний візит держсекретаря США Майка Помпео у лютому 2020 року до Казахстану й Узбекистану став першим за п'ять років візитом американського дипломата вищого рівня до Центральної Азії та засвідчив зростання ролі центральноазійських держав у регіональних безпекових процесах під егідою США. Водночас поза увагою не залишився і Китай, роль якого в регіоні значно зросла й насторожує Сполучені Штати. Помпео закликав центральноазійські країни припинити співпрацю з китайськими компаніями й активніше критикувати політику КНР у Сіньцзянь-Уйгурському автономному регіоні. З боку Китаю це було розцінено як «спроба підірвати позиції країни у Центральній Азії». Є небезпека, що в разі продовження конфронтації між США та КНР обидві сторони почнуть чинити тиск на центральноазійські країни, аби ті зробили вибір на користь однієї з них, у чому не зацікавлена жодна з цих держав. 

У цьому відношенні роль ЄС, хоч і зазнає критики через загальну слабкість позицій у Центральній Азії, є більш гнучкою й не обтяженою геополітичними змаганнями. Натомість проєкти Європейського Союзу спрямовані на подолання реальних перепон, які заважають розвитку як окремих країн, так і регіону загалом. 

Так, наприклад, ухвалена минулого року нова Стратегія ЄС передбачає створення коридорів між країнами Центральної Азії для обміну потоками води та електроенергії; боротьбу з кліматичними змінами, що призводять до танення льодовиків, зсувів, повеней; інвестування у гідро- та зелену енергетику; боротьбу з тероризмом, незаконним обігом наркотиків тощо. Крім того, шлях, який подолали країни ЄС задля регіональної інтеграції, може стати практичним вказівником для держав Центральної Азії, як зробити так, щоб суперечності перетворилися на об'єднавчі чинники.

Після десятиріч фрагментарності наразі важко говорити, наскільки цей досвід може вкорінитися на центральноазійському ґрунті. Навіть пандемія коронавірусу, яка знівелювала значущість міжнародних інститутів і змусила країни світу боротися самотужки, не дала поштовху до вироблення спільних дій задля протистояння епідемії та подолання її наслідків у рамках «п'ятірки». Розрізненість держав є досить очевидною, чим постійно намагаються скористатися зовнішні гравці, зокрема Росія. 

Протягом кількох десятиліть діяльність Москви була спрямована не лише на підживлення цієї розрізненості, а й на насадження центральноазійським елітам думки, що без її участі будь-які регіональні інтеграційні процеси неможливі. Проте зростання уваги інших гравців до Центральної Азії не як умовної географічної одиниці, а якраз регіону, породжує шанс на те, щоб він таки відбувся. Це залежить від того, наскільки швидко самі держави зрозуміють важливість спільного вирішення проблем і гармонізації розвитку Центральноазійського регіону та перейдуть від демонстрації намірів до практичних кроків.

Усі статті Наталії Бутирської читайе тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК