ТАЄМНИЙ ФОНД КАЗАХСЬКОГО ПРЕЗИДЕНТА

У політичному лексиконі СНД з’явилося нове слівце — «Казахгейт». Так називають антикорупційне розслідування швейцарських правоохоронних органів і міністерства юстиції США щодо вищих посадових осіб Казахстану, котрі нібито мають таємні незаконні рахунки у зарубіжних банках.

Як виявилося, скандал цей має довге коріння. 28 січня подав у відставку прем’єр-міністр Казахстану Касимжомарт Токаєв, і, за Конституцією країни, у відставку пішов увесь уряд. Проте політичної кризи, в західному розумінні цих слів, у республіці не було. Уже до кінця дня президент Назарбаєв призначив (а парламент затвердив) нового прем’єр-міністра — Імангалі Тасмагамбетова, котрий обіймав у попередньому уряді посаду віце-прем’єра. А через три дні до присяги було приведено новий кабінет міністрів, що зберіг 80 відсотків старого складу. Оце, здавалося б, і вся історія.

Проте вона має свою витіювату передісторію, яка виглядає набагато цікавіше. Казахстанський феномен політичного життя склався таким чином, що прем’єр-міністри тут затримувалися на своєму посту, як правило, не довше двох років. В умовах посткомуністичного тоталітаризму часта зміна урядів, міністрів, глав обласних адміністрацій є для першого керівника одним із засобів утриматися на своїй посаді. На перший погляд, і цього разу йшлося просто про чергову ротацію.

Існувало, проте, одне «але». Торік Токаєв «прославився» тим, що відмовився зареєструвати опозиційну партію «Демократичний вибір Казахстану», у зв’язку з чим країна опинилася на межі політичної кризи.

Феномен нової казахської опозиції вимагає свого пояснення. Як і в більшості центральноазіатських республік СНД, бізнес у Казахстані робили головним чином діти і племінники партійної еліти. У країні навіть з’явився такий термін —«економіка племінників». Аби знайти компроміс між своїм кланом й інтересами економіки, президент Назарбаєв допустив свого часу цих «племінників» у державну владу. А вони згодом набрали сили й почали використовувати державну службу для зміцнення свого бізнесу. Почалася природна боротьба, що грунтувалася на конфлікті інтересів, між вирослою національною буржуазією та членами правлячої сім’ї.

Уперше про неї відкрито заговорили у листопаді минулого року, коли виникло відкрите протистояння між зятем президента Назарбаєва Рахатом Алієвим (що обіймав тоді другий за значенням пост у Комітеті національної безпеки, колишньому КДБ) і групою молодих казахських політиків, що дістали назву «младотюрків» Казахстану, очолюваних колишнім уже акімом, або губернатором Павлодарської області Галимжаном Жакіяновим.

Так звані «младотюрки» — це національна буржуазія, що виросла головним чином на монопольній торгівлі спиртними напоями. Проте влада їх не допустила до природних багатств Казахстану — кольоровими металами тут займаються інші ділки, а нафта перебуває в руках іноземних компаній. Сьогодні «младотюрки» розуміють, що настав час політичними методами захистити своє багатство, нажите на простому бізнесі. Вони дедалі активніше вступають у боротьбу з «племінниками та зятями», тобто з кланом або «сім’єю» президента.

У результаті підкилимових ігор Алієв потрапив у немилість і втратив посаду. Але й усіх «младотюрків» разом із Жакіяновим, котрі входили в уряд, було знято з їхніх посад. У відповідь на це «Форум демократичних сил» Казахстану організував надзвичайно потужну демонстрацію протесту, якої ще не бачила сучасна казахська історія. Тоді з усього Казахстану в центр Алмати з’їхалися люди, котрі вимагали відставки уряду й відкрито критикували Назарбаєва.

На думку більшості експертів, Токаєв відіграв у цьому конфлікті роль громовідводу. Він виступив проти учасників «Демвибору», назвавши їх інтриганами й «кіндер-сюрпризами» від політики. І тоді ж запропонував президенту відправити у відставку тих міністрів, котрі ввійшли в цю організацію. Інакше глава уряду погрожував скласти з себе повноваження прем’єра.

Таким чином, відставка Токаєва була, значною мірою, спробою Назарбаєва знайти компроміс у відносинах із молодими реформаторами. Президенту знадобився новий глава уряду. Тепер Тасмагамбетов повинен зробити те, що не вдалося його попереднику: примирити старе покоління з новим, бізнес із політикою, представників колишньої партноменклатури, котрі досі мають неабиякий вплив в оточенні президента, і младореформаторів.

Проте й опозиціонерам слід було вказати на їхнє місце. Спочатку заарештували колишнього міністра енергетики, а нині — одного з активних опозиційних діячів Мухтара Аблязова. Його обвинуватили в зловживанні службовими повноваженнями й незаконній підприємницькій діяльності. Відразу ж після цього закрилися всі місцеві газети й телеканали, контрольовані Аблязовим.

Одночасно казахські правоохоронні органи почали активне розслідування діяльності Жакіянова посаді акіма. Дуже скоро з’явилася інформація про те, що колишній глава області заподіяв державі шкоди під час приватизації низки промислових об’єктів — його звинувачують у наданні переваг якимсь приватним компаніям без проведення відповідних тендерів й інших процедур. Сам Жакіянов і його соратники за опозицією заявляють, що кримінальну справу сфабриковано й влада, в такий спосіб, переслідує його за політичну діяльність.

Минулого тижня поліція спробувала заарештувати лідера опозиції, але він зумів сховатись у французькому посольстві й заявив, що не залишить його доти, поки переслідування не припиняться. Весь тиждень тривали напружені переговори між західними посольствами та владою Казахстану.

Зрештою Жакіянову дали гарантії не лише з боку заступника міністра закордонних справ Казахстану й міністра юстиції, а також з боку послів чотирьох країн — США, Великобританії, Франції і Німеччини. Глави представництв пообіцяли стежити за тим, як казахстанська влада виконуватиме умови цієї компромісної угоди — не брати Жакіянова під варту до суду. Лідер опозиційного об’єднання залишив французьке посольство і був узятий під домашній арешт.

Шукати політичного притулку за кордоном був змушений ще один опозиційний лідер, екс-прем’єр Казахстану Акежан Кажегельдін. У себе на батьківщині його заочно засуджено на 10 років за фінансові шахрайства за кордоном і незаконне зберігання зброї, тож тепер він керує своїми прибічниками в одній із західних країн.

Досить довго казахське керівництво «в упор не помічало» «Казахгейт». І тільки минулого тижня прем’єр країни вперше висловився з цього приводу. Відповідаючи в нижній палаті парламенту на депутатський запит щодо цієї справи, Тасмагамбетов заявив, що коли й існують якісь рахунки, приписувані главі Казахстану Нурсултану Назарбаєву, «то це зроблено з метою опорочити ім’я президента». А чутки про це поширюються опальним Кажегельдіном. За словами Тасмагамбетова, Нурсултан Назарбаєв звернувся до всіх банків світу й попросив їх у випадку, якщо хтось відкрив рахунки з метою опорочити його ім’я, перерахувати кошти з них у фонд міста Астани.

Водночас глава уряду Казахстану визнав існування особливого таємного урядового валютного фонду, розміщеного на рахунках у західних банках. Тасмагамбетов визнав, що кошти цього фонду використовувалися для фінансування бюджетних видатків без відома парламенту країни, але це кілька разів рятувало Казахстан від банкрутства.

За словами прем’єр-міністра, рішення про створення фонду було прийнято президентом без узгодження з парламентом, оскільки президент не розраховував знайти в депутатів підтримку ідеї створення стабілізаційного фонду. Таємний закордонний фонд було створено 1996 року на кошти від продажу 20% акцій Казахстану в «Тенгізшевройле». Держава тоді одержала за них від американської Mobil (зараз Exon-Mobil) близько 1 млрд. доларів. Виключне право розпоряджатися рахунками в іноземному банку, на які переказано гроші фонду, мали нацбанк і мінфін.

За інформацією Тасмагамбетова, кошти фонду використовувалися двічі — 1997 року для погашення півмільярдного боргу уряду перед пенсіонерами й через рік — для нейтралізації наслідків російської економічної кризи. А після ухвалення 2001 року закону про Національний фонд влада вирішили перерахувати залишок коштів із таємних рахунків у Нацфонд. Прем’єр не уточнив, чи було виконано це рішення і скільки грошей залишалося в таємному фонді на той момент, а запитання йому депутати за традицією не ставили.

Отже, підіб’ємо підсумки. Казахський екс-прем’єр, обвинувачуваний у фінансових зловживаннях, знаходить собі притулок за кордоном й одержує ореол опозиціонера, котрого влада намагається відправити за грати, звинувачуючи в скоєнні економічних злочинів. З його прибічниками в Казахстані розправляються таким самим способом. І все це відбувається на тлі закриття опозиційних засобів масової інформації, переміщень в уряді й «підкилимової» боротьби казахських олігархічних груп. У найнапруженіший момент на Заході з’являються обвинувачення проти президента і його оточення в незаконному збереженні колосальних коштів на рахунках зарубіжних банків. Таке враження, що на казахській політичній сцені ось-ось має з’явитися піддиванний диктофон і в ефірі почнуть гуляти афоризми з задушевних розмов президента Назарбаєва зі своїм оточенням.

Пошук сторони, зацікавленої в політичній дестабілізації Казахстану, не залишає нам особливого вибору. На відміну від України, московський вектор джерела скандалу тут можна сміливо відкидати. Казахське керівництво Росію сьогодні цілком влаштовує. І не випадково того дня, коли Тасмагамбетов виступав у парламенті країни з інформацією про таємний фонд Назарбаєва, газета «Известия» помістила на своїх шпальтах об’ємний матеріал про досягнення Казахстану за роки незалежності. Його «родзинкою» було розгорнуте інтерв’ю з Нурсултаном Абишевичем, у якому він постав перед читачами не інакше як батьком казахської нації.

З іншого боку, зміна керівництва Казахстану була б надзвичайно вигідною для тих-таки Сполучених Штатів, які закріпилися в інших центральноазіатських державах СНД і прагнуть розширити сферу свого впливу в регіоні.

Проте можливість різкої зміни ситуації в цій країні практично дорівнює нулю. Рідкісні «опозиційні зірочки», що з’явилися останнім часом на політичному небокраї Казахстану, не зможуть у найближчому майбутньому затьмарити на ньому сліпуче світло «сонця» — влади Нурсултана Назарбаєва.