Таємна війна в Іраку

Іракський уряд після 30 червня отримав право в будь-який момент вимагати виведення іноземних військ з території країни. І хоча в нинішній складній ситуації такий розвиток подій навряд чи є можливим, США та Британія вже зробили багато для того, щоб за будь-якого розвитку подій військова присутність зберігалась на невизначено довгий термін у де-факто незалежній державі Ірак.

«Нова армія» для нового Іраку

Раніше таких людей іменували просто найманцями. У сучасному Іраку цей термін фактично вийшов з ужитку і замінений більш політкоректним — «особа, що працює за контрактом» або просто «контрактник». За різними оцінками, нині у країні перебуває від 20 до 40 тисяч чоловік, які цілком можуть себе назвати саме так. Серед них є люди цілком мирних професій, як от водії, будівельники або кухарі. Однак приблизно третина контрактників приїхали до Іраку, щоб попрацювати на роботах, лише віддалено пов’язаних із відновленням зруйнованої країни — вони виконують охоронні функції як тілоохоронці або озброєний ескорт для важливих персон і дипломатів, працюють військовими інструкторами. Можна сказати, що після американського контингенту в 130 тисяч чоловік, це найчисленніша армія у країні. (Існують дані, що на кожну сотню американських солдатів в Іраку припадає 10 контрактників.) При цьому її перебування в Іраку не врегульоване жодними законами і сама вона слабо контрольована ззовні.

У холах багдадських готелів часто можна зустріти накачаних хлопців у штатському, які повільно потягують пиво й одночасно не випускають із рук пістолет або якусь іншу зброю. Часом вони влаштовують бучні пиятики, які завершуються побиттям службовців готелів. Але влада, як нова іракська, так і стара окупаційна, не вживає проти цих зірвиголів жодних заходів. Ще в червні минулого року Тимчасова окупаційна адміністрація постановила, що контрактники не підзвітні іракському суду і можуть бути засуджені юридичними інстанціями своєї країни. Вони не підпадають і під статті Женевської конвенції, що визначають статус «учасника бойових дій» і «військовополоненого». Вони, по суті, опинилися навіть у вигіднішому становищі, ніж солдати діючої американської армії, яких, наприклад, може засудити військово-польовий трибунал. Контрактники стають чорноробами іракської війни, яким дедалі частіше доручають завдання, за які вже й армія не береться.

Тисячі відставних військових, спецназівців і поліцейських із США, Британії, Австралії, ПАР, Франції, Бельгії та Росії не проти потрапити до Іраку, де різні вербувальні агентства обіцяють їм від п’ятисот до тисячі доларів за добу. Цінується досвід участі в антитерористичних операціях у таких екзотичних країнах, як Колумбія або Алжир. Однак в умовах затяжної партизанської війни, що розгортається в Іраку, підвищився попит і на тих, хто служив у Чечні, Афганістані, а також Північній Ірландії.

За деякими даними, саме британці поки що лідирують за кількістю виграних приватних «контрактів» у сфері безпеки. Один із найбільших контрактів має фірма Control Risk, яка вже заробила на охороні британських офіційних осіб в Іраку 23 з половиною мільйона фунтів стерлінгів. Фірма ArmorGroup найняла 500 непальських гурхів для охорони американських фірмачів, а ще одна компанія з Альбіону Erinys платить 14 тисячам іракців, щоб вони захищали нафтопроводи. Останніми місяцями всі ці фірми значно збільшили кількість своїх співробітників в Іраку у зв’язку з повстанням шиїтів, що вибухнуло в країні.

Від британців не відстають й американці. Їх в Іраку «за контрактом» приблизно 6000. Вони користуються своїм «адмінресурсом», щоб відтяти ласі шматки ринку. Причому все це робиться формально без відома офіційної влади у Вашингтоні. Але ось цікава деталь: на сайті Держдепартаменту США, в розділі «Послуги для американських громадян в Іраку» (//travel.state.gov/travel/iraq_securitycompanies.html вдалося відшукати великий перелік охоронних фірм США і Британії. Проте передує списку спеціальна ремарка, в якій йдеться: «Держдеп США не несе жодної відповідальності за їхню діяльність». І недарма! Адже частина вказаних фірм давно відійшла від надання традиційних охоронних послуг. У Іраку їхніми головними завданнями стало проведення таємних спецоперацій, збирання розвідданих для приватних осіб і компаній, тренування солдатів іракської армії, охорона баз американських військ.

Таким агентствам доручена охорона так званої «Зеленої зони» в центрі Багдада, перетвореної на неприступну фортецю. Щось подібне створять і в районі американського посольства, охорону якого також покладено на контрактників. За останні півроку витрати на охорону й заходи безпеки з’їли левову частку від 18 млрд. дол., пожертвуваних минулої осені Вашингтоном на відновлення Іраку. Існують дані, що замість будівництва шкіл та електростанцій, станом на березень (тобто ще до початку шиїтського повстання) приблизно 8 млрд. дол. вже було витрачено на утримання озброєних охоронців. Так, за даними USAID, у будь-якому проекті в Іраку від 10 до 20 відсотків витрат з’їдає «безпека», в ризикованіших проектах ці витрати можуть становити половину суми. Наприклад, Steele Foundation із Сан-Франциско, маючи іракський субпідряд у 42 млн. дол., утримує 500 охоронців, причому за місяць деякі з них отримують до 20 тис. дол., хоча минулого року звичайною таксою було 6 тисяч.

Ігри зі смертю

Ставки в цій грі зі смертю високі... Всі пам’ятають історію нелюдської розправи 31 березня у Фалуджі над чотирма контрактниками американської фірми Blackwater Security Consalting. Цей трагічний інцидент допоміг підняти покрив таємниці, що оповив роботу контрактників в Іраку. Ця фірма — типовий приклад приватної спецслужби. Вона володіє у штаті Північна Кароліна величезним військовим табором, який, якщо вірити прес-релізу компанії, «є найкращим в Америці приватним полігоном для відпрацювання тактичних прийомів ведення війни». Нині фірма має до півтисячі співробітників в Іраку, і, за деякими даними, прагне отримати у своє розпорядження цілу авіабазу колишньої іракської армії та створити на її основі ще один приватний полігон.

Однак про діяльність Blackwater свідчить й інший інцидент, який стався на початку квітня через три дні після загибелі співробітників фірми у Фалуджі. За повідомленням «Вашингтон пост» від 6 квітня, «кількасот іракців, членів загонів шиїтського ополчення, які атакували американську штаб-квартиру в Наджафі, зупинили не американські військові, а вісім контрактників». Разом із чотирма поліцейськими та одним військовим армії США вони, оточені зусібіч, кілька годин оборонялися проти іракців. Ще до того, як до місця бою підійшли регулярні частини, компанія Blackwater Security Consalting направила до Наджафа власні вертольоти (!), які доставили контрактникам амуніцію та боєприпаси, а також прикрили їх з повітря. У бою загинуло багато іракців, однак в офіційному зведенні військового командування з Іраку про цей інцидент взагалі не згадувалося, оскільки там офіційно не були задіяні військові.

Найманці мали сумний досвід «спілкування» з українськими миротворцями. Ось один із маловідомих епізодів трагічного для нашого контингенту дня 6 квітня 2004 року, коли українцям довелося з боєм залишити Аль-Кут під вогнем повстанців-шиїтів, евакуйовуючи місцевих чиновників. Нагадаємо, що тоді загинув рядовий Руслан Андрощук, коли по БТРу було зроблено постріл із гранатомета, а ще п’ять його товаришів було поранено.

А в цей самий час в іншій частині міста п’ятеро контрактників HART GROUP (компанії, яка зареєстрована на Бермудських островах, але належить британцю) були атаковані іракцями. Закрившись у приміщенні, вони намагалися організувати оборону, але її було зломлено. Втративши в бою одного зі своїх, четверо охоронців забарикадувалися на даху, і звідти намагалися викликати українців на допомогу. За словами представника фірми, українці, які спочатку погодилися допомогти евакуювати співробітників, так і не прийшли на допомогу. Обложені в Аль-Куті контрактники вели бій протягом шести годин і змогли залишити місто лише з настанням ночі.

Схожі інциденти траплялися в інших містах Іраку неодноразово, і для керівників фірм, подібних HART GROUP, усе це лише ще одне свідчення того, що їхні люди поза законом.

Інший випадок отримав ширший резонанс. 20 травня іракські поліцейські увірвалися до будинку Ахмада Чалабі, голови партії «Іракський національний конгрес», яка незадовго до цього порвала з американцями, і вчинили там погром. Держдепартамент США офіційно заявив, що не причетний до інциденту і що американців серед нападників не було. Проте виявилося, що рейдом керували саме американці з DynCorp. Вісім контрактників розбили комп’ютер, вщент розламали меблі, зривали зі стін фотографії. Після вчиненого в будинку погрому спустошили холодильник Чалабі і влаштували пікнік в саду. Очевидно, це не найтяжчий злочин американців в Іраку, але держдепартамент потім довго не міг пояснити, що там робили співробітники фірми, і взагалі, чому саме з цією фірмою американські дипломати підписали договір про охоронні послуги. Через кілька днів справу зам’яли, так само, як і давніший скандал, пов’язаний з контрактниками DynCorp. У 2002 році фірму викрили в утриманні борделів із повіями в післявоєнній Боснії. Тринадцять співробітників компанії звільнили, але вони не понесли покарання за те, що ґвалтували дівчаток у віці до 15 років, а також в обхід постів миротворців завозили до Боснії повій із країн Східної Європи, яких американці-контрактники DynCorp використовували потім як особистих секс-рабинь. Примітно, що і в ході скандалу, і після нього, аж до сьогодні, Держдепартамент США і Пентагон не переглянули своє ставлення до фірми, «обдаровуючи» її багатомільйонними контрактами, зокрема й іракськими.

Слід зазначити, що моральний бік служби контрактників досі був ще більшою таємницею, ніж їхні воєнні подвиги. Однак за останніми даними комісії, що розслідувала гучну справу про знущання над в’язнями в «Абу-Граїбі», роль контрактників і тут була далеко не другорядною. Є факти про зґвалтування контрактником із Titan Corp неповнолітнього ув’язненого.

Іракський «дикий захід»

Через рік після завершення війни в Іраку чини в Пентагоні раптом несподівано усвідомили, що плодами звитяжної війни з режимом Саддама Хусейна скористалися фірми з вельми сумнівною репутацією, а вершки знімають дивні особистості, які заповнили Ірак і статус яких не зможе точно визначити навіть досвідчений юрист. Експерти не здивовані такою ситуацією, оскільки, зробивши ставку на високоточну зброю та блискавичну війну, американські стратеги скоротили чисельність армії за останні десять років приблизно на третину. Тож у вербувальних фірм вельми широке поле для роботи.

Іракці також, очевидно, починають поступово усвідомлювати, як змінився характер цієї війни після 30 червня. Зараз саме контрактники, а не американські солдати стають дедалі частіше об’єктом атак з боку іракських повстанців. Як наслідок ці «люди без страху і докору» самі вирішили заявити про свої права, наприклад, про право мати щось більше, ніж пістолет. А також вимагають гарантій надання допомоги від американських солдатів, адже до останнього часу між «цивільними контрактниками» і військовими спостерігалося чимало непорозумінь. Тільки за останні місяці приватні контрактники з десяток разів приходили на виручку підрозділам армії США, які потрапили в біду, при тому, що військові ніколи не відгукувалися на прохання про допомогу з боку контрактників. Така ситуація примусила великі фірми домовитися під носом в американського командування про створення власних «сил швидкого реагування», оснащених вертольотами, бронемашинами з великокаліберною зброєю. Вони все ще програють військовим у відсутності доступу до секретних баз даних й оперативної розвідувальної інформації, що дозволило б їм ефективніше реагувати на потенційні загрози в певних районах Іраку. Але, як відомо, така інформація коштує дорого. І, як і раніше, як ті бідолахи, зарізані в Фалуджі, контрактники щоразу виходитимуть на завдання, сподіваючись лише на щастя. І якщо на цій війні нема кому заступитися за контрактників, правила бою вони здатні нав’язати самі й роблять це цілком успішно, якщо врахувати, що за останній рік, за неофіційними даними, їх загинуло лише близько 50 чоловік. Скільки вони убили іракців, підрахувати не зважиться ніхто.

Цікаво що американська воєнна доктрина останніх років не передбачала такої масової залученості вільнонайманих солдатів у конфлікт. Вважаючи, що вони не стільки допомагатимуть, скільки заважатимуть проведенню операцій. Але ситуація виглядає дещо інакше. Бойові якості контрактників ніхто не ставить під сумніви. Однак фірмам, котрі вербують людей в Ірак, просто наплювати на доктрини Пентагона і навіть на горезвісні принципи демократії та свободи для усього арабського Сходу, керуючись якими Буш виправдовував іракську війну. Контрактники самі визнають, що їх цікавлять тільки гроші, точніше, дуже великі гроші, які дозволять вести їх сім’ям благополучне життя в Штатах й оплачувати навчання дітей у коледжі. Їх навіть не лякає перспектива повернутися додому частинами, у труні з відрізаною головою.

Такого не було, мабуть, ще на жодній війні, яку вели Сполучені Штати останніми роками. І Пентагон опинився у складній ситуації, коли все, що робиться в Іраку контрактниками, як правило, відбувається за мовчазної згоди військових. Офіційно влада США не несе за це жодної відповідальності, але за все це платять американські платники податків, гроші яких пропускаються через рахунки того ж оборонного відомства, Держдепу або ЦРУ. А якщо пригадати фірми, подібні до Halliburton, то вони ще безсовісно «кидають» співгромадян, завищуючи до астрономічних висот ціни на свої послуги в Іраку.

Лише в середині червня демократи й республіканці в Конгресі вперше звернули увагу військових на те, що вони можуть втратити контроль над цілою країною. Адже вони дозволяють контрактникам приватизувати Ірак і саму цю війну. Все зайшло надто далеко!

Проте прихильники правлячої республіканської партії не згодні щось серйозно міняти. Так, поправку про те, щоб заборонити контрактникам допитувати полонених в Іраку відхилили, також не набрала більшості голосів резолюція про кримінальну відповідальність для фірм, які навмисно завищують ціни на свої послуги. Пентагону лише рекомендували навести порядок у сфері розподілу контрактів та їх обліку, а також запропонували в міру можливості порахувати контрактників, встановити для них правила поведінки і стандартизувати самі договори про найом.

За словами заступника міністра оборони США Майкла Вінна, такі положення можуть розробити приблизно до жовтня. Але, очевидно, військові не поспішатимуть, щоб зайвий раз взагалі не порушувати цієї теми. На загибель контрактників можна й надалі не звертати уваги, адже їхня робота в Іраку офіційно ніяк не пов’язана з політикою США на Близькому Сході, однак цілком відповідає її цілям та завданням у регіоні і, головне, якнайкраще слугує втіленню американських інтересів.