Та як, ви, друзі, нас не назвете...

Про невдоволення України, яка опинилася більше трьох років тому в одному кошику Європейської політики сусідства (ЄПС) із представниками Африканського континенту, в Євросоюзі знають від самого початку реалізації ЄПС. Київ, не знайшовши в собі достатньо сміливості для того, щоб одразу відмовитися від участі в цій політиці (як, наприклад, це зробила Росія), постійно давав зрозуміти, що ЄПС затісна для нього й не відповідає його стратегічним прагненням. Проте Брюссель і донині залишається невблаганним: «Ваше місце — серед сусідів». Втім, в окремих європейських столицях періодично намагаються вигадати, якими бантиками та рюшиками прикрасити цю ЄПС, щоб вона здавалася більш привабливою для Києва і йому було б не так прикро.

Про французькі ініціативи «ДТ» докладно написало ще місяць тому (див. «ДТ» №16—17 за 26 квітня статтю «Допоможи собі сам, і друзі тебе більше любитимуть»). За час, що минув відтоді, своєї думки про ці ініціативи ми не змінили й на відміну, наприклад, від президента Ющенка, ані найменшого захвату та ілюзій не плекаємо, маючи підстави припускати, що жодної документально зафіксованої перспективи членства в Євросоюзі Україна під час французького головування в ЄС не отримає.

Активність щодо України традиційно виявляють наші східноєвропейські друзі. За деякою інформацією, нещодавно свої пропозиції колегам по ЄС надіслали чехи. А минулого понеділка на засіданні Ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ Польща і Швеція виступили з ініціативою створення «Східного партнерства», в рамках якого співробітничали б 27 країн — членів Євросоюзу та шість їхніх східноєвропейських сусідів — Україна, Молдова, Азербайджан, Вірменія, Грузія та Білорусь (остання поки що на технічному й експертному рівні).

Ми, звичайно, вдячні нашим друзям і віримо, що вони щиро намагаються знайти рішення, як наблизити Україну до заповітної мети. Проте, ризикуючи видатися невдячними, все ж зауважимо, що, отримавши у своє розпорядження текст польсько-шведських пропозицій і ознайомившись із ними, ми відчули лише розчарування. Насамперед тому, що ці ініціативи базуються на чинній Європейській політиці сусідства. І хоча поляки зі шведами пропонують вийти за її чинні рамки, єврокомісар з питань зовнішньої політики та ЄПС Бе­ніта Ферреро-Вальднер відразу дала зрозуміти, що про це не може бути й мови. Крім того, в документі чітко сказано, що проекти в рамках «Східного партнерства» реалізовуватимуться із допомогою вже виділеного в рамках ЄПС фінансування і, дослівно, «зміцнення східного виміру ніяк не позначиться на бюджеті ЄС».

Але навіть якщо змиритися з тим, що все наше співробітницт­во з ЄС має обмежуватися політикою сусідства, то навіть у її рамках ініціатива «Східного партнерства» не несе нічого нового для України. За всіма переліченими в документі пунктами співробітництва наша країна значно випереджає інші п’ять держав — і з питань міграції, і зі спрощення візового режиму, і зі створення зони вільної торгівлі, і з виконання Плану дій, і з підготовки нової базової угоди тощо.

Наскільки нам відомо, польська сторона, пояснюючи своїм українським колегам сенс ініціативи «Східного партнерства», наводить такий аргумент: мовляв, як ми всі могли неодноразово переконатися, пробити в ЄС щось персонально для України полякам за всього їхнього бажання й наполегливості досі не вдавалося, а от, створивши групу східноєвропейських сусідів, просунутися можна буде швидше. І як приклад наведено Вишеградську четвірку, яка спільними зусиллями домоглася членства в Євросоюзі. На наш погляд, аргумент наших польських друзів дуже суперечливий, а приклад четвірки є некоректним. Важко уявити, що Євросоюз, уперто не бажаючи давати перспективу членства одній Україні, раптом радісно погодиться зробити це, якщо до нашої країни приєднаються Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія і Молдова. Це, по-перше. По-друге, ми, звичайно, поважаємо наших партнерів по «шістці», мало того, майже всі вони є стратегічними партнерами України, проте свої проблеми з ЄС намагаємось вирішувати в індивідуальному порядку, тим більше, повторюся, практично в усіх питаннях співробітництва з Євросоюзом Україна випереджає інших сусідів. Нам, безперечно, приємно бути лідерами в цій групі країн, проте сумнівно, що цей факт якось істотно наблизить нас до членства в ЄС. Що ж до вишеградського прикладу, то цілком очевидно, що Польща, Угорщина, Чехія і Словаччина мали значно більше спільного (як у поставлених цілях і їх досягненні, так і рівні політичного та економічного розвитку), ніж наша країна з іншими п’ятьма «східноєвропейськими сусідами» ЄС, більшість яких узагалі не заявляли про своє бажання стати членом Європейського Союзу.

Як пояснюють ініціатори «Східного партнерства», однією з головних його цілей є розвиток і зміцнення співробітництва між самими сусідами ЄС. Спасибі, звичайно, проте зауважимо, що ми й без того непогано співробітничаємо. Причому, наприклад, із Білоруссю в нас співробітництво значно активніше, ніж у самого Євросоюзу із цією країною. Крім того, нагадаємо, що більшість охоплених увагою «Східного партнерства» держав формують ГУАМ. Щоправда, Євросоюз донедавна ставився до нього досить насторожено. А тепер нам, по суті, пропонують створити ГУВАМ (ГУАМ+Вірменія). Однак у ГУАМ є бодай співробітництво у сфері енергетики, а «Східне партнерство» цієї важливої для країн даного регіону сфери чомусь не охоплює.

Дуже поверхова, надто загальна ініціатива «Східного партнерства», яка містить украй мало реальної користі для України була, проте, зустрінута деякими членами ЄС стримано й прохолодно. І не через викладене вище. А традиційно через небажання виділяти когось (тим більше Україну) в Політиці сусідства.

І на завершення невеличкий штрих. Четвертого червня у Брюс­селі відбудеться конференція «Європейська політика сусідст­ва — Схід». У ній візьме участь і українська делегація. Кілька попередніх років україн­ська сторона відмовлялася брати участь у подібному заході, який мав раніше дещо іншу назву — «Європейська політика сусідства — Схід. 50 років уперед». Назву змінили. Значення залишилося?