Світ після совісті

23 серпня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Світ після правди — це і світ після совісті. Світ слабкого Заходу, небачений з 1938–39 років і такий, що робить можливим наступ Росії, спробу обнуління історії. Для України це погано, але не катастрофічно. Нас ніхто не зламає, якщо ми не зламаємо самі себе

Я надовго запам'ятаю цю розмову з моїм німецьким другом на званій вечері в одному з посольств. Почалося все з того, що я запитав, чи він вже має щеплення. Відповідь була блискавичною — ні, він людина критично мисляча, і не дасть над собою експериментувати неперевіреними вакцинами. Потім, під другий келих вина, він додав, що, за його даними, не пізніше як цієї зими в усіх щеплених розпочнуться серйозні проблеми зі здоров'ям — і чомусь зажурено подивився на мене.

Реальність фата моргани

Далі ми перейшли до Трампа (до чого ж іще). З'ясувалося, мій товариш свято вірить, що перемогу в того украли з допомогою космічних серверів, керованих із Ватикану, але дуже скоро, не пізніше як місяця через два, Трамп повернеться в Білий дім — ось побачиш! Оторопівши, я запитав, хто вкрав вибори. Він знову подивився на мене, як на дитину, і втомленим голосом відповів: «Ну як хто? Ті, хто править світом зі своїх підземних міст. Вони вже років тридцять звідти не виходять».

Я дивився на цю людину, успішного підприємця, з котрим спілкувався багато років, навіть не здогадуючись, у якому мутному й дивному світі той віднедавна поселився. Чи він там завжди жив, а я цього просто не помічав? Але ще більше мене лякало усвідомлення того, що схожі розмови, з більшим чи меншим градусом сюрреалізму, в мене останніми роками траплялися неодноразово — з американцями й німцями, австрійцями й українцями.

Всі вони називали себе скептиками, прагматиками, критично мислячими людьми. І всі вірили у світові залаштунки, які правлять світом. Усі зітхали й казали — «всієї правди ми ж ніколи не дізнаємося». Проте мали перед очима дуже чітку картину світу. Похмурого, злобного. Це був такий собі роздутий до глобального масштабу «Вечір з Владіміром Соловйовим». Точніше, вже навіть і ніч.

Ні, це не були диваки-одинаки, що заплуталися й розучилися відрізняти реальність від примар. Це були успішні люди, багатьом із яких я давно й щиро симпатизував. Та одного разу наставав момент, коли під час розмови їхні очі застигали й вони починали говорити про те, у що щиро вірять.

Кому й рептилоїди — правда

Вони не дивилися телевізора й не читали газет. На це в них не було часу. Справді не було. Та й хто тепер такий дурний, щоб черпати інформацію з наскрізь продажних fake-news!

Як люди критично мислячі, вони черпали інформацію з альтернативних, незалежних джерел. Тобто з YouTube і WhatsApp — за статистикою, другої і третьої (після Фейсбуку) соціальних платформ світу (так, WhatsApp офіційно вважається соціальною платформою). По WhatsApp мої знайомі обмінювалися лінками на відео, на YouTube вони їх дивилися. Більшість відео були побудовані за єдиним принципом: ми вам просто викладемо факти, які від вас приховують еліти, що правлять світом, а ви вже самі робіть висновки. Ідеальна приманка для критично мислячої людини.

WhatsApp — узагалі, недооцінений, непомітний, але глобальний чинник нашого часу. Недарма Марк Цукерберг так у нього вчепився. Соціальна мережа для тих, хто не любить соціальних мереж або не має на них часу. Тобто для більшості. Найбільш демократична мережа, де не суть важливо, скільки в тебе фоловерів і чи є в тебе синя галочка. Це апофеоз того, що називається echo chamber, свого роду інформаційного колодязя, в якому багато з нас опинилися у першій половині XXI ст.

Ти варишся у своїх «групах», як у власному соку, і твій власний сік густішає рік у рік. Ти знаходиш однодумців і перекидаєшся з ними саме тією правдою, яка тобі до душі. Правди ж, виявляється, багато. Кому й рептилоїди — правда.

Живучи у своєму інформаційному колодязі, критично мисляча людина сама вибирає, у що вірити. На практиці це означає, що ти віриш у те, чим поділилися з тобою такі ж самі, як ти. Наприклад, у те, що сказав на YouTube про COVID-19 черговий «бунтівний професор», якого так і не змогли примусити замовкнути світові залаштунки. Ну як тут не повірити.

Циклічність зла

На жаль, це не просто епізод нашого непевного часу, й тим більше не регіональний феномен. Це частина нового світу, в який ми непомітно ступили в останні десятиліття, світу після правди.

Світ після правди — це світ без правди. Я не знаю, звідки він такий узявся. Цілком імовірно, що ніхто достеменно не знає. І не треба тут звинувачувати тільки Москву. Безумовно, путінська Росія успішно осідлала цю хвилю, розганяє й використовує у своїх інтересах, але чи вона підняла її — ще питання.

Можливо, від початку це все-таки якась глобальна циклічність зла. Приходить новий поворот історії — і з людьми починає коїтися щось лихе. Наприклад, трохи менше ста років тому мільйони людей узяли й повірили, що біла людина, арієць, білява бестія — господар добра і зла, вища за мораль, вину та сором.

Живучи в Німеччині й Австрії, я запитував себе, чому саме звідси, з цієї казки, що стала бувальщиною, з цієї реальності Моцарта і Ґете народився кошмар, найстрашніше, на що здатна людина, — нацизм. І доходив висновку, що казка й кошмар, мрія і морок — взаємопов’язані.

Німеччина вміла доводити все до завершення, реалізовувати на 100%. У хорошому й поганому. У першій половині XX ст. вона повністю реалізувала ідеї, що заволоділи умами чималої частини людства. Хто, якщо не ми? — сказав собі «народ великого Ґете» і довів до абсолюту ідею цинічного, жорстокого егоїзму, переваги одних націй і рас над іншими. Ідею, що тоді гуляла світом, як вірус.

Сьогодні світом гуляє інша напасть. Сто років тому джерелом зла була людська гординя. Тепер це, швидше, людська інфантильність, з одного боку, і агресивний комплекс меншовартості — з іншого.

QAnon та інші прикрощі

Сто років тому умами заволоділа ідея. Сьогодні їх захоплює інтелектуальний спам, духовна пітьма, часто аморфна, не до кінця артикульована. Конспірологія, антиглобалізм, ісламізм, «жовті жилети», правий і лівий популізм… Ім'я їм — легіон. Ще ніхто не написав «Mein Kampf» XXI ст. — можливо, й не напише. Бо у світі після правди диявольщина може самоорганізуватися і без смердячих сіркою манускриптів.

На перший погляд, це просто хаос, стихійний торнадо з диких теорій, який зненацька налетів на людські уми й серця. Проте ці теорії звідкись же з'являються. У цього хаосу, в цього цілком конкретного інтелектуального продукту є строкатий інтернаціональний авторський колектив, пов'язаний принаймні духовно.

Взяти хоча б QAnon, альтернативний політичний рух у Сполучених Штатах, сколочений навколо такого собі «анонімного співробітника американських спецслужб», що позначає себе однією буквою Q й регулярно випускає професійно зроблені відео, котрі допомагають американцям зрозуміти: насправді їхньою країною керують якщо не рептилоїди, то педофіли. А якщо не педофіли, то просто божевільні аморальні дідки-мільярдери. Яка вже там демократія та свобода.

За останні роки QAnon виріс із анонімного фрік-шоу в масовий рух, що відіграє не останню роль у новітній американській історії. Я дивлюся на феномен Q і розумію: за цими відео стоїть, по-перше, звісно ж, не одна людина, а добре організована «група ентузіастів». По-друге, ця група досконало знає Америку, всі її слабкі місця і хоче їй максимально нашкодити. Ну й, по-третє, цій групі не бракує грошей. А це вже якщо І хаос, то зі своїм характерним почерком.

Потім я дивлюся на численні анонімні телеграм-канали, що синхронно звалилися на український інформаційний простір, і бачу тут трохи пом'якшений, але, в принципі, той самий стиль, ту ж саму зловмисну й осмислену анонімну руку, що й в Америці. І там, і там одна мета: посіяти смуту, маніпулювати масами. І так — у різних формах — у багатьох країнах, синхронно.

Роль Росії

Всупереч усталеній думці, далеко не всі речі у світі можна пояснити за принципом «кому вигідно». Проте побачити за цими проєктами, принаймні частково, руку Росії — це більш ніж припущення. Хоча б тому, що вона не приховує ні своїх планів, ні того, що їй глибоко наплювати на будь-які людські і божеські закони. Після розвалу Радянського Союзу їй потрібні реванш, сатисфакція, приниження Заходу та повернення бодай частини того, що Росія вважає своєю зоною домінування. У будь-який спосіб.

Певна річ, незалежну Україну в нинішньому вигляді Путін та його організація хотіли б прибрати з дороги. Але путінське безумство не обмежується Росією й Україною. Воно глобальне.

Хор російських пропагандистів уже давно співає про прийдешній крах доларової економіки, анулювання геополітичних процесів останніх 30 років і, відповідно, повернення на перші позиції країн, у котрих є (в російському розумінні) головне: нафта і зброя. Ймовірно, хтось узяв собі до голови, що контрольований хаос у світі наблизить цю мету.

Зрештою, питання не в тому, хто цього разу намагається зруйнувати західну цивілізацію. У світі часто знаходиться хтось, хто намагається її зруйнувати. Тим більше що той-таки Голлівуд уже яке десятиліття поспіль послідовно й успішно переконує світ своїми творіннями, що головний світовий лиходій — американський уряд.

Питання, швидше, в тому, чому саме зараз так часто складається враження, ніби колективний Захід втратив інстинкт самовиживання, не розуміє, що цього разу йому протистоїть ворог принципово інший, ніж раніше. Раніше ворог міг підірвати посольство або скерувати літак на хмарочос. Тепер він може зробити так, що американці самі побіжать трощити Америку.

Мета Росії — як мінімум, істотно ослабити Захід, а як максимум — геополітичний глобальний ground zero, обнуління міжнародної фінансової системи та глобальної системи силових противаг. Росія схожа на марафонця, який відстав від суперників на кілька кіл, не має шансів на перемогу й тому намагається зірвати забіг. Цю мету можна буде вважати наполовину досягнутою, якщо готовність Заходу захищатися, його воля до життя будуть зведені до мінімуму.

П'ять причин слабкості Заходу

Отже, чому Захід видається таким слабким перед Росією?

Причина номер один: він щиро не розуміє небезпеки, яку становить Росія. Після Криму, після Донбасу, після Сирії та Грузії — все одно не розуміє. В очах Заходу, Росія і далі лишається поверженим у холодній війні противником. А до повержених противників слід ставитися великодушно. Усі ці нескінченні «перезавантаження» та «кроки назустріч» — переважно від цього.

Причина номер два: якщо в інших країнах західні інвестори заробляють мільярди для своїх компаній, то в Росії вони, крім усього іншого, заробляють мільйони у свою кишеню. Або вирішують інші проблеми, складно вирішувані в рамках західних підходів до фінансів та бізнесу. Інакше кажучи, Росія корумпує Захід так само, як свого часу корумпувала пострадянський простір.

Причина номер три: в Росії можна не «заморочуватися». Можна бути расистом, сексистом, антисемітом, націоналістом, комуністом, ксенофобом, та ким завгодно. Це навіть вітається. Багато хто їде в Росію, як у свою молодість, коли все було простіше, коли на мозок не тиснула всюдисуща політкоректність. Росія пропонує їм, хоча б на кілька днів, але свободу. Свободу від політкоректності, а часто — й від моралі.

Причина номер чотири: Захід плутає слабкість економічну і слабкість геополітичну. Він вважає, що країна, ВВП якої не перевищує ВВП Каліфорнії, не може становити серйозної загрози. Він із жахом дивиться на Китай і каже собі: нам потрібні росіяни, аби впоратися із китайцями.

Щиро чи лицемірно, він не розуміє, що в Китаю та Росії різні цілі й різне відчуття часу. Китай — економічно успішний, Росія — неуспішна. Тому Росія хоче обнуління нинішнього світового порядку, а Китай — його перетворення. Китай може чекати, Росія йде ва-банк. Ну й найголовніше: на відміну від Росії, Китай не може залізти Заходу в голову й душу. Росія це не тільки може, а вже давно й успішно практикує.

Причина номер п'ять: президентство Трампа засвідчило, що моральний імунітет Заходу, його здатність розрізняти добро і зло — майже на нулі. Втім, як і віра в себе, у свою правоту. А без цієї віри жодна фінансова й військова потуга значення не має.

Дивно спостерігати, з яким обожненням дивилися й дивляться на Трампа — людину глибоко антихристиянську — християнські пастирі, церковні лідери Америки (та й не тільки Америки). Після Трампа стало особливо очевидно: якщо запропонувати достатні бонуси, багато батьків церкви заплющать очі і на патологічну брехливість, і на зухвалу гріховність, і на відверту дурість.

Ну й заодно стало зрозуміло, чому духовні лідери світу воліють рік у рік не бачити злочинів Путіна (зокрема проти віруючих) і допомагають своїй пастві залишатися в блаженнім невіданні. У Росії церкви не стоять порожні, меншини знають своє місце — це головне, решта — не суть важливо. І хай Путін убиває ближніх та лжесвідчить, скільки його душа забажає.

Якщо євангельські церкви світу залишилися байдужими до вбивства євангельських християн у Слов'янську в червні 2014 року, то чому мають бути небайдужими ті, кого з Богом пов'язують не такі зобов’язуючі відносини? На жаль, сучасна церква переважно стала частиною світу після правди. І для мене особисто як людини віруючої це найстрашніше. «Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити?»

Глобалізація 2.0

Інколи складається враження, що на зміну першій глобалізації прийшла друга. Якщо перша пов'язала людство в один клубок інтересів, пристрастей і взаємних можливостей, то друга — переплела його в клубок фобій, нервів та взаємного відторгнення. Якщо перша була чимось на кшталт глобальної американізації мислення, то друга — швидше, його глобальна русифікація. Чи сумірні масштаби й наслідки цих двох процесів — покаже час.

Один із відомих російських блогерів після виходу Америки з Афганістану констатував: на зміну глобалізму прийшов пофігізм. Насправді все гірше. Ще раз: мені здається, що морок, який опускається на світ, схожий на те, що коїлося з людством у першій половині минулого століття. Правда вичерпалася. Добро — слабке й не має ані лідера, ані голосу; зло — сильне, його лідер очевидний. І добро не марнує шансу стати перед ним на коліна.

Трампівське «America first» було тільки конденсованим вираженням ідей, які ось уже понад двадцять років Путін і його організація втовкмачують У голови росіян — та й не тільки їх. Ідей, які впали на благодатний ґрунт у душі кожного європейця й американця, втомлених від необхідності думати про когось, крім себе, чи то про сірійських біженців, мексиканських нелегалів, розтерзану Грузію чи Україну, яка самотньо стоїть на шляху Росії.

Найлаконічніше висловився в недавньому інтерв'ю російський пропагандист (і, що характерно, американський громадянин) Александр Гордон: «Ми нікому нічого не винні. А якщо комусь щось не подобається, на такий випадок у нас є армія й флот». Ось і весь моральний кодекс в однієї частини людства. А в іншої — сумніви, втеча й угодовство, що межує зі зрадою.

Нічого нового тут, звісно ж, немає. Це теж повернення туди, у ХХ ст., до коріння. До коріння, з якого виросли дві світові війни і два тисячоліття світової ненависті. На якомусь етапі була надія, що світ остаточно залишив це в минулому. На жаль, схоже, не остаточно.

Кроляча нора

Ліберальна ідея, яка створила Сполучені Штати і Європейський Союз у їхньому нинішньому вигляді, систематично й цілеспрямовано дискредитується. Саме слово «ліберал» у багатьох країнах стало майже лайливим. Американська мрія поступово оглуплюється, зводиться до America first, а європейська ідея — до самолюбування й вибіркової духовної глухоти римського патриція, оточеного варварами.

Тоді як добро падає в кролячу нору, зло з неї виповзає. Те, що раніше називалося ксенофобією, тепер — боротьба за християнські цінності. Те, що раніше було зрадою, тепер — прагматизм.

Цей новий безумний світ, у якому все догори дриґом, уже показав себе у всій красі. Американські патріоти під прапорами Трампа штурмують святиню своєї країни, вашингтонський Капітолій, і обмащують його стіни фекаліями. Переконані європейці й далі вперто вдають, що паралелей між путінізмом і гітлеризмом не існує. Німецька канцлерка, яка 2013 року щиро закликала Україну не зраджувати принципів і йти до кінця, всупереч тискові Путіна, так само щиро пішла до кінця, прокладаючи трубопровід в обхід України. Для себе і для Путіна.

Попрощатися з ілюзіями

Світ після правди — це й світ після совісті. У цьому світі немає місця самообманові. Наприклад, Україні годилося б розпрощатися нарешті з ілюзією про битву Сходу і Заходу, Росії й Америки, в якій Україна відіграє таку собі ключову роль. Цю тезу придумав колись Бжезінський (який, до речі, відрікся від неї згодом). Але по-справжньому розкрутили її російські ідеологи, аби потішити імперське еґо й виправдати ту ницість, до якої Росія опустилася в Україні — та й інші принади путінської диктатури теж. Насправді роль, можливо, і є, та ось тільки битви ніякої немає.

Бо коли Росія веде явну чи неявну війну, а Захід вдає, що нічого не відбувається, й готується до чергового перезавантаження з Москвою, — це не битва, а послідовне одностороннє розхитування, підрив. І невідомо, скільки ще храмів західної демократії буде обмащено фекаліями, поки до західної демократії дійде, що з нею щось кардинально не так і що Росія до цього якось причетна.

Для політичних лідерів нової хвилі, котрі прийшли до влади останніми роками (за винятком Джо Байдена), події 2014-го не були незабутнім особистим ляпасом. Відповідно, для них і анексія Криму, і неоголошене вторгнення в Донбас, і Грузія, і сотні тисяч загиблих у Сирії — справи далекої минувшини, прорахунки попередників. Цим новим потрібні лаври миротворців. Подумки вони вже в новій епосі — епосі примирення з Росією.

Певна річ, не вони перші й не вони останні: зважаючи на параноїдальний характер Путіна, якщо ця «епоха» й настане, то ненадовго. Тим важливіше для України перестати слухати пісні про «вирішальну битву» і зрозуміти просту річ: ми самі собі друзі й самі собі вороги.

Немає нікого, хто був би життєво зацікавлений у нашому європейському, євроатлантичному чи будь-якому іншому майбутньому. Та й не треба. Більшість країн ставали успішними без того, щоб їх хтось штовхав до успіху.

Дорогу здолає той, хто йде. У нас є союзники і друзі, але немає нікого, хто пройшов би наш шлях замість нас. Просто треба йти, а не стояти, занурюючись у чергові національні чвари. Не оплакувати нашу нібито втрачену «суб'єктність» (нікому вона насправді не потрібна), а користуватися нею, вірячи в себе й розуміючи мету.

Карти перемішані

Так, ми не Польща, яку кликала в ЄС Німеччина. Ми не Ізраїль, за яким непорушно стоять Сполучені Штати. Наше дальше існування як країни цікавить по-справжньому тільки нас. І, знову-таки, нічого незвичайного, а тим більше — катастрофічного в цьому немає.

Навіть із урахуванням одержимості Путіна, в нього має вистачити здорового глузду, щоб не піти «свинею» на Київ. Хоч би як йому хотілося остаточно вирішити українське питання, він не може не розуміти: окупувавши Україну, він зруйнує Росію. Радянська авантюра в Афганістані видасться дитячою грою, порівняно з тим, що чекає його в нас. Тому путінська стратегія, найімовірніше, й далі полягатиме в тому, щоб, з одного боку, лякати, дурити і розбещувати Захід, а з іншого — робити ставку на розкол та саморуйнування України.

Це означає, що в нас попереду непрості роки, але не важчі за ті, які ми вже пройшли. Ніхто нас не знищить, якщо тільки ми не знищимо самі себе.

Світ після правди означає, що старих сценаріїв уже немає. Карти перемішані. Слабкий колективний Захід, що відступає, не вірить у себе, — це реальність, небачена з 1938–1939 років. Певною мірою, це ніч, де в нас, українців, немає інших навігаторів, крім самих нас, наших очей, мізків та нашої здатності колективно вирішувати питання свого національного буття.

А ще — в нас є потужний АПК і живуча промисловість, корисні копалини, розумні комп’ютерники, зростаючий середній клас, талановиті діти. А ще — зміцніла армія і дипломатія, яка намагається не відставати від неї. Нам є на чому будувати успішну європейську державу навіть в епоху європейської слабкості, у світі після правди й після совісті.

Так, у нас є проблеми. Але проблеми — не тільки в нас, проблеми — в усього світу.

А після ночі завжди настає ранок.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК