Сусіди, стережіться!

Сербія опинилася в центрі двох шпигунсько-збройових скандалів.

Перший продемонстрував, що російські спецслужби й далі працюють проти свого сербського "друга" та союзника. "Чому це відбувається?" - сербський президент Александар Вучич з'ясовуватиме під час наступного візиту до Москви. Але навряд чи отримає чесну відповідь.

Другий - про поставки партії сербських боєприпасів для української армії - має вигляд невдалої провокації і проти України, і проти Сербії. І почалася вона з подачі болгарської журналістки, відомої неприйняттям усього, що західніше колишньої Берлінської стіни. Її заява про використання ЗСУ сербських боєприпасів у боротьбі з "повстанцями" на Донбасі підхопили російські ЗМІ, "освіживши" цю новину улюбленими страшилками про "масові вбивства дітей та цивільних" в Україні сербськими мінами.

Але в угоді немає нічого незвичайного. Держпідприємство Krušik продало міни сербській же приватній фірмі. Та, отримавши всі необхідні офіційні дозволи, продала їх кіпрській, а та - польській. Згодом сербські міни опинилися в українській армії. Такі угоди не поодинокі в збройовому бізнесі, тим більше що жодних обмежень не порушено. До того ж сербські спецслужби проінформували російських партнерів про цю угоду, а з боку Росії не надходило ніяких заяв та протестів.

Болгарія і Сербія - давні конкуренти на збройовому ринку. Можливо, це й пояснює болгарське походження новини. З іншого боку, інформація зіграла на користь Росії, відвернувши увагу від роботи російських спецслужб у Сербії. Заодно болгарська журналістка привернула увагу до гонки озброєнь на Західних Балканах, її динамічного зростання останніми роками.

Так, Чорногорія придбала 67 бойових броньованих машин і три вертольоти. Хорватія оголосила тендер на купівлю 12 винищувачів. Косово одержало від США близько 40 броньованих машин. Але військовим лідером регіону стала Сербія, що має 75-тисячну діючу армію та оборонний бюджет майже у 800 млн дол.

Белград поставив за мету створити сильну армію, збільшити чисельність і переозброїти її. А.Вучич недавно заявив, що армія потребує збільшення чисельності (не вистачає танкістів, техніків) та сучасного озброєння, яке "найчастіше застаріле". Ставку зроблено на купівлю озброєння у Росії, Китаї, країнах НАТО. При цьому використовується принцип - "на Сході дешево, на Заході якісно". Але основним постачальником усе ж таки є Росія.

Ще у 2016 р., під час візиту Вучича до Москви, було підписано угоду про військово-технічне співробітництво двох країн. Вона передбачала передачу сербській армії 90 одиниць бронетехніки, 6 бойових літаків МІГ-29, ракетного комплексу С-300. Все це було не першої свіжості й потребувало глибокої модернізації, досить дорогої. Ремонт літаків, приміром, обійшовся Сербії майже у 200 млн дол.

Одночасно активізувалися спільні російсько-сербські військові навчання, найбільші з яких відбулися 2019 р. у Сербії. Вперше в них були задіяні комплекси ППО "Панцир" та С-400, що викликали захоплення в сербських воєначальників і Вучича. Після чого "Панцир" до Росії так і не повернувся. У Ніші створили базу російських спецслужб, а генштаби двох країн почали розробку спільних планів дій, насамперед спрямованих проти Косова.

Однак недарма орел на сербському гербі дивиться в обидва боки. У 2014 р. Сербія почала співпрацю з НАТО, підписавши з альянсом угоду про логістичну підтримку в рамках програми "Партнерство заради миру". Маневри почала проводити не тільки з Росією, а й із НАТО, викликаючи невдоволення московських стратегів. Бувало таке, що Сербія одночасно проводила військові навчання і з Росією, і з НАТО.

При цьому триває перехід на стандарти НАТО й заміна застарілого радянського озброєння на сучасне західне. До речі, на це тільки США виділили 10 млрд дол. Успіх військово-технічного співробітництва з Сербією відзначала в жовтні ц.р. делегація військового комітету ЄС під час візиту до Белграда.

Чому ж Сербія взяла курс на озброєння, реформування армії та розвиток військової промисловості, розширюючи її потенціал за рахунок підприємств, куплених у Республіці Сербській? Причин кілька.

По-перше, однією з ментальних рис балканських народів є культ зброї. По-друге, сербські політики, особливо в період виборів, активно використовують у своїй риториці тему посилення боєздатності армії, отримуючи від виборця чималі дивіденди. (Втім, непросте фінансово-економічне становище Сербії перетворює обіцянки збільшити військовий бюджет на фікцію.)

По-третє, Сербія з 2007 р. декларує свій військовий нейтралітет. Але нейтралітет - політика дорога. І його можуть дозволити собі багаті країни, до яких, правда, Сербія не належить. Тому аналітики сумніваються, що нинішній стан сербської економіки дозволить тривалий час продовжувати гонку озброєнь заради військової нейтральності.

По-четверте, важливою причиною посиленої уваги до розвитку армії є й можливі регіональні конфлікти. Сербія має проблеми з усіма сусідами - це і невирішені прикордонні питання, й історичні суперечності, і розподіл водних ресурсів, і активна декларація політики захисту сербів у всіх куточках Балкан. Найбільшу загрозу збройного зіткнення несуть косовсько-сербські відносини.

По-п'яте, існує ідеалізація й романтизація відносин Сербії з Росією, чим Кремль уміло маніпулює, посилюючи свою присутність у регіоні. Однак історія свідчить, що сербсько-російські відносини далеко не завжди були "братніми".

Сербію, створену рішенням Берлінського конгресу 1878 р., Росія віддала під крило Австро-Угорщині. У 1895 р. у книжці "Сербія і серби" генерал І.Овсянко нагадував, що російська дипломатія пропонувала "зі Старої Сербії зробити болгарську губернію". У Балканських війнах Росія стримано ставилася до дій Белграда. Після Другої світової війни відносини між країнами були розірвані. А в 1999 р., як вважають серби, Росія їх зрадила, не захистивши від бомбардувань НАТО.

Але в Москві й Белграді воліють не звертати уваги на такі сторінки російсько-сербської "дружби". Адже деклароване "братерство" для Сербії -чудове прикриття для поставок російського озброєння, які посилюють її військовий потенціал, а для Росії - збереження союзника на Західних Балканах, що дозволяє зміцнити військово-політичну присутність Москви в регіоні.

ЄС і НАТО дивляться на розширення військового співробітництва Сербії і Росії досить спокійно, хоча й визнають, що збільшення поставок російської зброї відіграє в регіоні дестабілізуючу роль. Можливо, деякі поставки російської зброї примусять замислитися брюссельських чиновників.

У першому півріччі Сербія одержала з Росії 10 бронемашин. Вони - частина російського "подарунка". Решту 80 одиниць бронетехніки Румунія затримала на Дунаї: ЄС ще в 2014 р. запровадив ембарго на продаж, поставку, транспортування російського озброєння. Через півроку не менш дивно з'явилися в Сербії і системи ППО "Панцир" і С-400.

Як ця техніка опинилася в країні, котра не має моря й оточена державами - членами НАТО? Як Росія змогла порушити санкції ЄС? Найпоширеніша версія - всю цю зброю доставлено цивільними літаками, що не потребують спеціального дозволу на транзитний проліт через відповідні держави. Пізніше стало відомо: бронемашини летіли через Україну й Угорщину, а системи ППО - через Болгарію.

Коментуючи ці події, в ЄС і НАТО зазначали: Сербія нічого не порушувала, це рішення "поважається", а імплементація обмежувальних заходів Європейського Союзу є "відповідальністю кожної країни Євросоюзу". При цьому було підкреслено, що НАТО й Сербія "є партнерами" і широко співпрацюють.

Жорсткіше на ці випадки відреагували США, заявивши, що вони "стурбовані" збільшенням російського озброєння в Сербії, що може призвести до санкцій стосовно Сербії. Деякі військові НАТО й політики ЄС дедалі гучніше почали висловлювати подив: як можна поєднувати курс на євроінтеграцію та партнерство з НАТО й водночас поглиблювати військове співробітництво з Росією?

Але в майбутньому не слід чекати послаблення балканської гонки озброєнь, у якій Сербія, завдяки Кремлю, впевнено лідирує. У відповідь же на російські поставки США і деякі члени НАТО розширюють експорт свого озброєння у Сербію та інші країни регіону. А рішення французького президента Еммануеля Макрона, який заблокував початок переговорів з Албанією та Північною Македонією про вступ до ЄС, підштовхує балканських сусідів готуватися до того, що проблеми між сусідніми країнами можуть бути вирішені силовими засобами.