18 липня у Гвінейській затоці поблизу нігерійського узбережжя група місцевих піратів атакувала й захопила комерційний човен. У полоні опинилися 13 людей, шестеро з яких — громадяни України. З початку року цей напад став 36-м у цій затоці і 16-м саме поблизу Нігерії.

Від кілікійців до сомалійців

Проблема піратства стара як світ. Ще давні єгиптяни скаржилися на розбійників, які грабували їхні торгові кораблі в Середземномор'ї. Потім були іллірійці та кілікійці, які не давали спокійно жити грекам і римлянам. Коли римлянам усе ж таки набридло втрачати свої кораблі через напади піратів, вони організували повномасштабну військову операцію. У 67 році до н. е. римський воєначальник Помпей розділив Середземне море на 13 районів, увів туди сотні кораблів та 120 тисяч військових, які район за районом зачистили море від набридливих злочинців. Тим піратам, котрі здавалися без бою, римляни пропонували землі в Анатолії (сучасна Туреччина) і можливість змінити грабіжницький промисел на хліборобство. Після римлян із піратами боролися іспанці, британці, американці, але загроза зберігалася.

Сучасні ж пірати не мають нічого спільного з прославленими Голівудом романтичними розбійниками. Сьогодні пірати — це насамперед кримінальні злочинці, які несуть величезну загрозу світовій економіці. Ще 1982 року ООН ухвалила Конвенцію з морського права, де визначила піратство як незаконне використання сили для власних цілей групою осіб проти приватного корабля/літака у відкритому морі або власності на борту цього корабля/літака. Тут слід звернути увагу, що, відповідно до цієї конвенції, справжніми піратами вважаються ті, хто захоплює кораблі (чи літаки) у відкритому морі, тобто на відстані більше 22 км від берега. Якщо ж хтось нападає на корабель чи літак у територіальних водах держави, то він вважається злочинцем, який здійснює «збройне пограбування корабля» (armed robbery against ships). Теоретично, різниця між першими й другими полягає в тому, хто несе відповідальність за дії цих розбійників. Якщо нападають у відкритому морі, тоді той, хто спіймає пірата, за нього й відповідає. Якщо ж у територіальних водах держави — то відповідає лише ця держава. Самі ж пірати особливо не зважать на такі юридичні тонкощі й нападають як у відкритому морі, так і поблизу берегів держав.

Мабуть, найбільш медійними сучасними піратами стали сомалійські. З початку 2000-х років світ має справу просто з хвилеподібним зростанням активності цих «джентльменів удачі» в районі Аденської затоки. Сомалі поєднало в собі відразу кілька чинників, які сприяли розвиткові піратства.

По-перше, відсутність центральної влади. З 1991 року в країні триває громадянська війна, яка розколола Сомалі на кілька самоврядних частин і створила підґрунтя для розвитку тероризму. Відсутність центральної влади та поява нікому не підконтрольних районів створили політичний вакуум, у якому почали діяти пірати.

По-друге — повальна бідність сомалійців. За даними Світового банку, від 26 до 70% населення країни живуть менш ніж на 2 долари на добу.

По-третє, Сомалі наближена до одного з центральних морських транспортних маршрутів. Неподалік сомалійського узбережжя розміщені так звані «ворота сліз», або протока Баб-ель-Мандеб, яка відділяє Червоне море від Індійського океану. Ще у 2016 році пораховано, що через ці ворота щодня пропливають 4,8 млн барелів нафти і нафтопродуктів, із яких 2,8 млн прямують на північ, до Суецького каналу і далі до Європи, а інші 2 млн барелів — на південь, через Аденську затоку до Азії. Навіть із нинішніми низькими цінами на нафту, це понад 190 млн доларів на день, величезні гроші для тих, для кого й 100 доларів — справжній статок.

По-четверте — безробіття. У 2004 році внаслідок сильного землетрусу, який стався в Індійському океані, в Сомалі за кілька хвилин хвилі знищили все на площі 10 тис. кв. км. Понад 50 тис. людей мусили тікати вглиб країни. Особливо постраждали місцеві рибалки, які роками жили за рахунок вилову тунця. Попри намагання міжнародної спільноти допомогти, місцеві жителі, колишні рибалки, знайшли інший спосіб заробітку, а саме — захоплення та вимагання викупу за звільнення кораблів, які проходять поблизу сомалійського узбережжя.

Лише за п'ять років загальний обсяг викупів, виплачених власниками захоплених кораблів сомалійським піратам, зріс зі 150 тис. доларів у 2005 р. до 5,4 млн доларів у 2010-му. Але ще більше втрачала світова економіка. Через напади сомалійських піратів світ витрачав на страхування ризиків, посилення охорони кораблів тощо додатково від 460 млн до 3,2 млрд доларів на рік. Відтак, у 2008 році ООН прийняла резолюцію про необхідність спільної боротьбі проти глобальної загрози. Аденську затоку визнали «військовою зоною». США заявили про формування Combined Task Force 15, багатонаціональної групи з військових кораблів, які мали покласти край піратам. Понад 60 кораблів із 20 країн світу почали регулярне патрулювання території Аденської затоки. Окремо свою операцію проти піратів розпочав ЄС. Для створення альтернативи місцевим піратам ООН впровадила програму з підтримки місцевих рибалок. Їх реєстрували, видавали їм ліцензії та допомагали купувати човни. У результаті, у 2019-му на майже 16 млн населення Сомалі налічувалося понад 70 тис. рибалок, а бюджет став отримувати додатково до 135 млн. доларів. Сьогодні риболовля дає до 2% ВВП країни.

Та чи допомогло все це подолати піратство поблизу сомалійського узбережжя? Як демонструють дані ICC International Maritime Bureau — допомогло. Якщо в піковий 2011 рік, уже після початку військових операцій поблизу Сомалі, пірати здійснили 237 атак, то у 2012 р. — 75, а у 2015 р. — 0. Останні атаки там були зафіксовані 2018-го. Цей результат став можливим завдяки поєднанню потужної військової операції поблизу затоки і раціоналізму самих судновласників. Як свідчить карта маршрутів морських перевезень за останні кілька років, кораблі намагаються оминати сомалійське узбережжя.

Але крім Сомалі піратство охоплює й інші регіони світу. За даними ICC International Maritime Bureau, найбільш небезпечні, з погляду нападів піратів, два райони у світі. Це — Малаккська і Сінгапурська протоки в Південно-Східній Азії та Гвінейська затока на заході Африки.

Пірати — терористи проти нафтових корпорацій

На країни, які омиваються водами Гвінейської затоки, за останні неповні п'ять років припадає 27% усіх нападів піратів у світі. Особливо небезпечне узбережжя Нігерії. З 2015 р. тут зафіксовано 180 нападів, що є другим після Індонезії показником у світі.

Історія піратства в Нігерії трохи схожа на сомалійську. Місцеве населення з народу іджо століттями годувалося з риболовлі в дельті річки Нігер. Але коли у 1950-х роках у Нігерії стали в промислових масштабах видобувати нафту, саме рибалки першими постраждали від цього. Приватні корпорації за підтримки місцевої влади поступово відтіснили місцеве населення від узбережжя, а отже й від риболовлі. У 1990-х це призвело до масових мирних протестів, які були придушені силами приватних військових компаній та урядових військ. У результаті, те, що починалося як рух за екологічне збереження дельти Нігеру, переросло у збройне протистояння. На початку 2000-х виникло кілька організацій, які не гребують тероризмом і піратством для досягнення своїх цілей. Найвідомішою з них став Рух за визволення дельти річки Нігер, організація, на рахунку якої, за інформацією Глобальної бази даних тероризму, 80 терактів, унаслідок яких 278 осіб загинуло та ще 71 отримала поранення. Наймасштабнішою атакою став підрив нафтопроводу на острові Атлас-Крік поблизу Нігерії. Тоді група невідомих, яких пов'язували з Рухом визволення дельти річки Нігер, підірвала нафтопровід, внаслідок чого загинуло понад 150 осіб.

Мета терористів у дельті Нігеру — блокування видобутку нафти в регіоні. Терористи атакують нафтовидобувні платформи, трубопроводи, викрадають і вбивають працівників нафтовидобувних компаній, які трудяться в цьому районі, нападають і викрадають танкери з нафтою поблизу узбережжя. Крім терористів, піратство як джерело доходу використовують місцеві кримінальні угруповання, безробітна молодь та корумповані чиновники. У 2018 р. було зафіксовано найбільшу за 10 років кількість нападів піратів поблизу берегів Нігерії. Судячи з динаміки, тенденція до зростання активності піратів у цьому районі лише посилюватиметься, особливо з огляду на тяжкі економічні наслідки падіння цін на нафту і пандемії коронавірусу.

Міжнародна спільнота не поспішає використовувати силу для боротьби з піратами у Гвінейській затоці. По-перше, це дорого: військові дії поблизу Сомалі коштують майже 2 млрд доларів на рік, і ще одна така операція по інший бік континенту в умовах економічної кризи дуже обтяжлива навіть для міжнародної спільноти.

По-друге, економічне значення Гвінейської затоки істотно поступається значенню затоки Аденської. Тут немає такого шаленого руху, як через Баб-ель-Мандебську протоку, тому й увага до піратів менша.

По-третє, на відміну від Сомалі, Нігерія — все ж таки відносно стабільна країна зі значними військовими й економічними ресурсами. Хоча місцева влада за десять років нічого, крім жорстких репресій та амністії для повстанців, не вигадала, все ж, порівняно з Сомалі, вона може самостійно протистояти піратам. У результаті, на відміну від Сомалі, піратство у Гвінейській затоці процвітає.

Найнебезпечніше місце на планеті

Найнебезпечніша піратська точка на мапі світу — район Малаккської та Сінгапурської проток. У глобальній системі морських перевезень сьогодні це найважливіший район. Понад 60% усіх комерційних перевезень морем проходять через ці протоки. 800-кілометровий шлях від Малайського півострова до індонезійського острова Суматра поєднує Індійський і Тихий океани. Це — головна транспортна артерія для величезного азійського ринку. Якби хтось заблокував цю протоку, то це призвело б до зриву поставок на 400 морських транспортних маршрутах і у 700 портах по всьому світу.

Оцінити масштаби перевезень через Малаккську протоку можна навіть за одним показником:140 тисяч — саме стільки великих кораблів прибуло в порт Сінгапуру у 2019 році. Додайте сюди наявність навколо протоки величезної кількості островів та конкуренцію між країнами, кордонами якої проходить ця протока, і стає зрозуміло, чому саме це місце впевнено посідає першість у рейтингу активності піратів.

Найбільше атак фіксується поблизу узбережжя Індонезії. Берегова лінія цієї країни становить майже 55 тис. кілометрів. Важко уявити, які знадобляться сили, аби її контролювати. Тому не дивно, що саме ця країна посідає перше місце у світі за кількістю піратських нападів за останні п'ять років. У районі Малаккської протоки піратами стають місцеві рибалки, філіппінські терористи з «Абу Саяф», місцеві сепаратисти, контрабандисти і безробітні, які в такий спосіб заробляють. Найчастіше, як свідчить статистика, атакам піддаються кораблі в портах чи поблизу берегів. Атакують уночі, зазвичай невеликими групами, із 3–5 осіб, у половині випадків — навіть без зброї, тому члени команд захоплених кораблів майже завжди залишаються цілими та без поранень. Пірати-заробітчани зрідка захоплюють кораблі. Зазвичай вони просто розвантажують частину товару і втікають. Набагато небезпечніші напади піратів-терористів з метою викрадення для отримання викупу. У липні нинішнього року кораблі, що курсували в районі Філіппін і Малайзії, були поінформовані про загрозу нових нападів з боку терористів з «Абу Саяф», які знову почали полювання на моряків.

З піратством у районі Малаккської протоки намагаються боротися колективними зусиллями в рамках Угоди про регіональне співробітництво в боротьбі з піратством і збройним розбоєм, яка об'єднує 16 країн регіону. Наприклад, було запроваджено спільні військові морські патрулі (Malacca Straits Sea Patrol), в яких беруть участь Малайзія, Індонезія, Сінгапур і Таїланд. До запровадження у 2004 році цього спільного регіонального патруля пірати активно користувалися нескоординованістю зусиль між державами. Утікаючи від кораблів однієї держави, пірати навмисне запливати в територіальні води іншої, ховаючись там від переслідування.

Крім морського патруля, в районі протоки діє ще повітряно-морський патруль — Eyes-in-the-Sky (Combined Maritime Air Patrols). Морська авіація допомагає патрулювати найбільш небезпечні райони й підтримує флот у разі переслідування піратів. Є ще група обміну розвідувальною інформацією — MSP Intelligence Exchange Group.

Усі ці заходи, в поєднанні з посиленням безпеки кораблів їхніми власниками, дозволили істотно знизити піратську активність поблизу Індонезії. Якщо у 2015 році було зафіксовано 108 випадків нападів на кораблі, то вже у 2017-му — 43, а в 2019-му — 25. Так само знижується активність і поблизу берегів Малайзії та Філіппін.

Але сподіватися, що піратство зникне як явище, поки що не доводиться. Зі збільшенням обсягів міжнародної та регіональної морської торгівлі будуть з'являтися нові охочі силоміць отримати частину від її прибутків. І хоча статистика свідчить, що впродовж останніх п'яти років загальна кількість атак зменшується, сама загроза піратства у світі не зникає, а еволюціонує. Наприклад, дедалі частіше фіксуються напади піратів у дельтах великих річок, таких як Амазонка в Бразилії, Тигр в Іраку чи Нігер у Нігерії.

Крім того, піратство опанували терористи, що посилює небезпеку для екіпажів самих кораблів. Якщо безробітні рибалки в Сомалі мало зацікавлені у вбивстві команди, то терористи «Абу Саяф» або Руху визволення дельти річки Нігер демонструють жорстокість до команди в політичних і пропагандистських цілях. Посилені засоби безпеки, які запроваджуються для захисту кораблів, своєю чергою, вимагають від піратів потужнішої зброї та ефективнішої тактики.

Ще одна причина живучості піратства як явища — економічний розрахунок самих власників кораблів. Вище згадувалося, що вартість лише однієї операції проти піратів у Сомалі на рік становить до 2 млрд доларів. Ще від 2,5 до 3 млрд коштує зміна маршрутів кораблів з метою оминути небезпечні райони, бо це подовжує дистанцію, а отже збільшує витрати на перевезення та час очікування клієнтів. Ще від 300 млн до 2,5 млрд доларів на рік коштують заходи з посилення безпеки на самих кораблях — від збільшення кількості збройних охоронців до страхових внесків за ризиковані подорожі. У результаті, власникам дешевше заплатити піратам за прохід через небезпечну зону, ніж боротися з ними.

Проблем може додати й той факт, що у світі зростає кількість населення в містах на узбережжі нижче від 10 метрів над рівнем моря. За 15 років (2000–2015) населення в таких містах зростало швидше, ніж деінде (1,98% за рік у прибережних зонах проти 1,62% в інших містах). І це зростання відбувається не за рахунок будівництва нових, сучасних районів для успішних нових мешканців, а за рахунок нетрів, які утворюються поблизу мегаполісів. Люди в цих бідних прибережних районах живуть за рахунок риболовлі та торгівлі. За даними ООН, 97% рибалок у світі — це мешканці країн, що розвиваються. Через кліматичні зміни популяція риби на планеті з 1930 року зменшилася на 4,1%. Риби стає менше, а рибалок — більше. Якщо ж врахувати, що рівень світового океану підвищується у 2,5 разу швидше, ніж у XX столітті, то картина виглядає вельми перспективною для збереження і навіть поширення піратства у світі.