СТРАСБУРГ. ПАРЄ. НЕ ПРО УКРАЇНУ

З публікацій в українських ЗМІ, які висвітлюють роботу Парламентської асамблеї Ради Європи, часто складається враження, що в Страсбурзі тільки й дебатів що про Україну. Причому їх критичний тон наростає від сесії до сесії. Червень, як гадали у квітні, має стати для України особливо спекотним. Відповідно до квітневої резолюції ПАРЄ, саме в червні Асамблея мала прийняти остаточне рішення щодо українських успіхів у реалізації давніх зобов’язань, узятих під час вступу до Ради Європи 1995 року. У разі недоказовості істотного прогресу в їх виконанні, резолюція рекомендувала розглянути питання санкцій: від позбавлення української парламентської делегації права голосу в ПАРЄ до виключення України з Ради Європи.

Проте ще до відповідної офіційної постанови Бюро Парламентської асамблеї Ради Європи стало очевидним, що українське питання слухати на червневій сесії не будуть. Недоцільно. Адже, поруч із суто поточними питаннями (як то підсумок парламентських виборів у Болгарії й Албанії, президентських у Чорногорії) чи суто робочими (пошуком способів протистояти торгівлі дітьми, домашньому рабству та безправ’ю нелегальних мігрантів), до порядку денного червневої сесії було внесено ряд питань принципово іншого рівня. Приміром, 28 червня слухалася заява Генерального секретаря Ради Європи Вальтера Швіммера про ситуацію в Чечні. І того самого дня по обіді — питання про виконання Туреччиною її зобов’язань, узятих при вступі до Ради Європи. На тому й тому тлі приклади української недемократичності видавалися б непереконливими. Прецедент із турецькими слуханнями для України особливо цікавий.

Насамперед — одна деталь. Доповідач Моніторингового комітету по Туреччині — угорський соціаліст Андрас Барсоні — в Україні відомий. Саме завдяки його причетності до підготовки квітневої доповіді МК ПАРЄ по Україні, тієї самої, яка спонукала парламентаріїв Ради Європи поставити Україну (у разі відсутності істотного прогресу у виконанні нею зобов’язань) перед невтішним вибором. Прикметно, що в турецькому питанні той самий Барсоні засвідчив рідкісну широту поглядів, розхвалюючи Туреччину за створення в одній із в’язниць країни взірцевих умов для ув’язнених: тримісні камери, телевізор, зимовий сад, — при тому, що вже 24 ув’язнених у Туреччині померли від голодовки, оголошеної ними на знак протесту проти умов утримання. При тому, що Анкара досі ігнорує вимоги РЄ переглянути вироки, винесені колишнім депутатам демократичної партії, а в турецьких в’язницях досі не відмовилися від практики застосування катувань. При тому, що від страти Анкара не тільки не відмовилася, а навіть не зобов’язалася зробити це.

Підготовлена Бартоні разом із німцем Зієрером доповідь Моніторингового комітету визнає Туреччину демократією з багатопартійною системою, вільними виборами, активною та незалежною владою. Хоча за тиждень до турецьких слухань у ПАРЄ Конституційний суд заборонив діяльність головної опозиційної партії «Добродійництво», представленої в парламенті 102 депутатами. І, як толерантно нагадує резолюція ПАРЄ, Туреччина досі керується Конституцією, хоча й затвердженою референдумом 1982 року, проте розробленою ще тоді, коли країна перебувала під владою військового режиму, і «частково керованою принципами, датованими роком створення Турецької республіки —
1923-м, які не відповідають чинним критеріям РЄ».

Так, безперечно, Асамблея звертає увагу на не вирішені за 51 рік членства Туреччини в РЄ проблеми: на необхідність переглянути систему захисту прав людини та фундаментальних свобод, затвердити верховенство права й посилити судовий контроль над адміністративними актами, прискорити розробку Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів, внести необхідні зміни до Цивільного кодексу і реформувати пенітенціарну систему. (Україна особливо добре розуміє турецькі труднощі, їй самій доводиться виконувати ці вимоги — у стисліші терміни). Крім того, Асамблея рекомендує турецькій владі скасувати воєнний стан у чотирьох південно-східних провінціях, а також узяти до уваги принципи, викладені в рамковій Конвенції з захисту національних меншин і Європейській Хартії регіональних мов і меншин. Список можна було б продовжувати, та важливіше інше: визнаючи всі не вирішені Туреччиною проблеми, ПАРЄ порушує питання виключно про продовження процедури моніторингу. Безумовно, за півстоліття членства в РЄ Туреччина довела значимість свого партнерства для Європи. Проте глава парламентської делегації Туреччини, якій довелося виступити на червневій сесії Парламентської асамблеї відповідачем, вважав за можливе розпочати виступ у відповідь, процитувавши відому утопію Джорджа Оруелла «Enimals farm»: «Усі тварини створені рівними, проте деякі з них рівні більшою мірою, ніж інші». У цій частині заперечень доповідачу не було.

Цікаві ще деякі моменти. Поправок, які пом’якшують положення резолюції ПАРЄ щодо Туреччини, було прийнято близько тридцяти, що свідчить не лише про високий рівень підготовки турецької делегації до слухань, а й про її консолідовану позицію (скажімо, знову ж на відміну від України). Країну перед ПАРЄ захищали навіть депутати від згаданої забороненої партії (хоч як дивно, за мірками нашої делегації). У цілому ж не новина, що конфлікт між дипломатією, в основі якої лежать демократичні ідеали, і дипломатією, яка базується на геополітичних принципах, вирішується, як правило, на користь останньої. Лише для цього особливо важливо бути справді значущим елементом геополітичної системи.

Тим часом напередодні червневої сесії ПАРЄ не все виявилося гладко в міжпарламентських відносинах партнерів по ГУУАМ — Азербайджану й України. На попередній сесії деякі українські депутати ПАРЄ, члени фракції КПУ у Верховній Раді, поставили свої підписи під документом вірменської делегації «Визнання вірменського геноциду», спрямованим проти Туреччини й Азербайджану. Це викликало негативну реакцію азербайджанської делегації. На тій самій весняній сесії документ, підготовлений азербайджанцями, «Визнання геноциду, здійсненого проти азербайджанського населення вірменами», не підписав жоден з 12 українських депутатів. І це при тому, що азербайджанські парламентарії неодноразово намагалися привернути їхню увагу до основного для Азербайджану документа.

Важко заперечити бакинцям, що українська делегація не оцінила союзницької позиції депутатів Міллі меджлісу в ході попередньої сесії Парламентської асамблеї, коли ті виступили на підтримку України — «без п’яти хвилин ізгоя», за версією азербайджанського інтернет-видання «Эхо». Підтримці України була присвячена доповідь депутата Міллі меджлісу Назіма Ібрагімова, колишнього посла Азербайджану в Україні. Тоді члени азербайджанської делегації в ПАРЄ назвали таку ситуацію одностороннім рухом в азербайджано-українських відносинах. І невідомо, яким було б для України голосування азербайджанської делегації, якби «українське питання» обговорювалося на Асамблеї. Деякі азербайджанські парламентарії однозначно заявили, що в них залишилося мало бажання підтримувати «стратегічного партнера», який так неуважно поставився до їхніх проблем. Цілком можливо, що ряд азербайджанських депутатів у ПАРЄ як мінімум утрималися б від голосування з «українського питання» і, можливо, зроблять це на наступній сесії, коли воно буде внесене до порядку денного Асамблеї.

Що ж до позицій України в ПАРЄ, то очевидно, що для їх зміцнення українській делегації варто було б уважніше враховувати взаємні інтереси на шляху до реального, а не позірного стратегічного партнерства.