Стіна з колючого дроту

Сто тридцять мільйонів злотих - стільки коштів польський уряд планує виділити в держбюджеті на 2018 р. на спорудження стіни з колючого дроту вздовж кордону з Україною та Білоруссю.

Водночас на інвестиції в нові пункти пропуску та модернізацію наявних заплановано всього
25 млн злотих плюс ще 25 млн резерву до поділу на російський, білоруський та український відрізки кордону. Це співвідношення добре ілюструє масштаб кризи, в якій опинилися польсько-українські відносини. І не змінять цього недавні заяви Андрія Парубія та Станіслава Карчевсього про те, що у 2018 р. будуть побудовані чотири нові пункти пропуску: як виявляється, ця інформація не має підтвердження у реальних планах польського та українського урядів.

Водночас офіційний Київ демонструє ще більшу неповагу до польських і словацьких партнерів та власних співгромадян, котрі змушені стояти на кордоні в дедалі більших чергах. Недавно стало відомо, що європейські кошти, виділені на модернізацію української частини пунктів пропуску, було фактично розкрадено і обіцяні нові пункти пропуску не будуть побудовані. Україна також гальмує зміну угод зі Словаччиною та Польщею про пункти пропуску в Мальговицях і Ужгороді, які уможливили б запуск там пішохідного руху, чим додатково втрачає і так не найкращу репутацію у своїх західних сусідів.

Сьогодні на україно-польському кордоні функціонують усього 8 дорожніх пунктів пропуску, з них тільки в одному (Медика-Шегині) діє постійний пішохідний перехід кордону. Другий, в Долгобичеві-Угринові, функціонує тільки як пілотний проект, який має завершитися вже 31 грудня. У 2013 р. польський уряд прийняв рішення привести східний кордон до європейських стандартів та облаштувати дорожні пункти пропуску для потреб пішохідного та велосипедного руху так, як це є стандартом в усій цивілізованій Європі. Окрім того, потрібно вже "на вчора" побудувати принаймні шість нових пунктів пропуску: Смольник - Боберка, Бистре - Мшанець, Крилів - Кречів, Будинін - Белз, Волосате - Лубня та Збереже - Адамчуки. І це аж ніяк не означатиме, що всі потреби будуть задоволені: тоді на українсько-польському кордоні буде всього лише 14 пунктів пропуску, при тому що оптимальна кількість - це 30–50 таких об'єктів.

Спробуймо порахувати, скільки потрібно грошей тільки з польського боку на здійснення цих інвестицій, тобто облаштування дорожніх пунктів пропуску до пішохідного руху та будівництва, скажімо, трьох із шести перелічених нових об'єктів (три інші мала б побудувати Україна). Підрахунок щодо пішохідного руху польський уряд уже зробив у 2013 р. Облаштування ПП Дорогуск, Зосін, Долгобичув, Гребенне та Будомєж (польської частини) має коштувати разом 75,63 мільйона злотих. А скільки потрібно на нові переходи? Тут можемо взяти цифри з двох найновіших об'єктів: будівництво пункту пропуску Будомєж-Грушів коштувало 146 мільйонів злотих, а Долгобичув-Угринів - 147 мільйонів. Причому це були досить маленькі переходи. Але для рівного рахунку можемо припустити, що ті три нові переходи будуть дешевшими і коштуватимуть, скажімо, 90 мільйонів злотих кожен. Підраховуємо: 270 млн за три нові переходи плюс 75 млн за прилаштування існуючих дорожніх переходів до пішохідного руху. Виходить 345 мільйонів. Щонайменше стільки Республіка Польща мусить виділити, щоб здійснити свою частину інвестиційного "плану-мінімум" на українсько-польському кордоні, після якого він стане більш-менш цивілізованим (і то за умови розв'язання проблем "човників" та машин на "польських бляхах", які генерують черги).

В оптимістичному варіанті можна припустити, що Польща дасть тільки третину з цих 345 мільйонів, а решту Європейський Союз. Отже, Польща з власного бюджету мусить "на вчора" викласти принаймні 115 мільйонів злотих тільки на інвестиції на українському кордоні. А скільки виділяє?

Як нам повідомили в міністерстві внутрішніх справ Польщі, в бюджеті на 2018 рік заплановано стару квоту - 25 мільйонів злотих на інвестиції в пунктах пропуску на всьому східному та північному кордоні (з Росією, Білоруссю та Україною). На український відрізок піде напевно близько 10 мільйонів, з яких принаймні 3 мільйони - це будуть кошти на відновлення старої інфраструктури (наприклад, ремонт даху чи заміна бруківки там, де вона застаріла). Реально на інвестиції в нові об'єкти та облаштування наявних переходів до потреб пішохідного руху залишається 7 мільйонів. А потрібно - 115 у перспективі на 2–3 роки. Ділимо 115 на 7 і виходить, що з такими скромними сумами Польщі знадобиться аж 16 років, щоб здійснити згаданий "план-мінімум". Отже, маєте відповідь на запитання: "Коли нарешті зникнуть черги?". Не швидше, ніж у 2033 році - так випливає з інвестиційних планів сусідньої держави.

Водночас нещодавно стало відомо, що польський уряд виділить 130 мільйонів злотих у бюджеті на 2018 р. на спорудження стіни з колючого дроту вздовж кордону з Україною та Білоруссю, аби запобігти проникненню хворих кабанів на польську територію. Сто тридцять мільйонів на стіну знайшли без проблем, тоді як заявки МВС щодо збільшення коштів на "відкриття кордонів" (скромні 25 мільйонів) було відхилено. Мовляв, нові переходи - не така пріоритетна річ. Стіна з колючого дроту на кордоні - таки важливіша…

Нещодавно українськими та польськими ЗМІ пройшла інформація про те, що в 2018 р. мають відкрити чотири нових пункти пропуску. Спільну заяву з цього приводу зробили голова Верховної Ради Андрій Парубій та спікер польського Сенату Станіслав Карчевський. Ці нові переходи - Мальговіце-Нижанковичі, Волосате-Лубня на кордоні Закарпаття та Підкарпатського воєводства Польщі та ще два, які мають визначити пізніше. Здійснення цих намірів означало б справжній прорив у польсько-українських відносинах і добре, що такі пропозиції лунають. Проблема в тому, що ці слова, принаймні зараз, не мають жодного підтвердження у фактах, а їх реалізація в 2018 р. є неможливою.

Перша проблема - гроші. Якщо насправді хочемо побудувати і відкрити чотири нових переходи в 2018 р., це має відбитись у проекті держбюджету Польщі і України на 2018-й. Про Польщу та її скромні 25 мільйонів ми вже згадали. Про український бюджет можна взагалі промовчати, бо в ньому на нові пункти пропуску заплановано ще менші суми.

Щоправда, українська сторона може ще користуватися двома досить великими джерелами зовнішнього фінансування - польським кредитом та ЄСівськими дотаціями. На жаль, освоєння коштів з польського кредиту затримується з вини Києва, що вже сильно дратує поляків (складено багато депутатських запитів з цього приводу). А європейські кошти на будівництво і модернізацію прикордонної інфраструктури (зокрема на будівництво пішого терміналу на українській частині ПП Ужгород)... було вкрадено, у зв'язку з чим зараз триває кримінальне розслідування.

Далі. Андрій Парубій сказав у Криниці про те, що в наступному році буде відкритий пішохідно-велосипедний перехід Волосате-Лубня, на який давно чекають жителі Закарпаття та польські любителі гірських мандрівок по Бещадах (Східних Бескидах). Українські ЗМІ вже встигли подати це як підтверджений факт. Такими заявами, проте, сильно здивоване управління Бещадського національного парку у Польщі, яке вже понад 20 років блокує відкриття цього переходу. Позиція парку незмінна: вони нічого б не мали проти пішохідно-велосипедного переходу, якби він служив тільки справжнім туристам, а не контрабандистам цигарок і горілки. Вони, однак, бачать, що Україна не зробила нічого, аби протидіяти масовій "човниковій" контрабанді в Мостиському районі, де виростає вже третє покоління людей, котрі живуть тільки з перенесення цигарок до Польщі. Отже, в управлінні парку побоюються, що замість тихого та спокійного переходу для гірських туристів у самому серці національного парку виникне проблема з цигарковими "туристами" та нелегальний базар з підакцизними товарами на польському боці, на який польські митники чомусь заплющуватимуть очі - так, як це відбувається в Медиці. Тому на перехід і надалі нема згоди дирекції Бещадського національного парку, а без того навіть підтримка Станіслава Карчевського не має великої ваги. Спікер Сенату - це ж не Ярослав Качинський, його позиція не така висока.

І тут переходимо до наступного питання: що Україна зробила, щоб дати дрібним контрабандистам чесну альтернативу для заробітку? На шпальтах ДТ автор цих рядків не раз писав, що для Мостиського району потрібно створити разом з поляками пілотну програму "виходу з залежності від контрабанди", яку потім можна буде застосувати також для інших районів. Адже цю залежність можна порівняти з алкоголізмом - вже третє покоління не вміє жити інакше, ніж контрабандою цигарок (звісно, це стосується тільки певного відсотка жителів). Така програма повинна включати підтримку відновлення сільського господарства, агротуризму, велотуризму, навіть допомогу у відкритті власної фірми або у виїзді до Польщі на заробітки чи навчання. Прикордонні райони потребують спеціального підходу, без того не розв'яжемо проблеми десятків тисяч людей, залежних від дрібної контрабанди, які спричиняють черги на кордоні. Без розв'язання цієї проблеми не змінимо також скандального ставлення польських прикордонників та митників до українців - вони на всіх пасажирів дивляться як на потенційних контрабандистів цигарок, адже статистично 9 з 10 їхніх "клієнтів" займається дрібною контрабандою. Звідти і навмисне стримування процесу паспортного та митного контролю, внаслідок якого чесні громадяни також чекають на кордоні по 9–12 годин.

Нарешті, ще два приклади того, як "швидко" діє українська адміністрація в питанні залагодження формальностей, які необхідні для облаштування кордону за європейськими стандартами. Йдеться про пункти пропуску Мальговіце-Нижанковичі (запланований) на польському кордоні та Ужгород-Вишнє Немецьке на українському. В цих двох випадках від України очікується оперативна зміна чинної угоди щодо цих переходів, щоб уможливити в них пропуск пішоходів та велосипедистів. Причому з українського боку немає щодо цього жодних застережень, Київ уже давно обіцяв внести відповідні зміни.

До слова, потрібно лише формальне підтвердження для вже і так висловленої згоди Києва на додання до чинних умов слів "та пішоходів і велосипедистів" в угодах, які окреслюють характер згаданих пунктів пропуску. Справу можна залагодити за місяць. Київська бюрократія це, однак, затягує вже роками, чим погіршує свою і так не найкращу репутацію у польських і словацьких партнерів. Як в такому разі оцінювати реальність заяв Парубія про чотири нових переходи до грудня 2018 р.? Висновки робіть самі.