«СТАЛЬГЕЙТ» ЧИ «СМІТТЄГЕЙТ»?

Ось уже два тижні в Лондоні розкручується скандал, який втягнув у свою орбіту прем’єр-міністра Великобританії Тоні Блера, уряд лейбористів, індійського сталевого магната, Європейський банк реконструкції й розвитку та румунський металургійний завод. Журналісти охрестили скандал «Steelgate» (від слова «сталь»), Тоні Блер віддав перевагу іншій назві — «Garbagegate» (від слова «сміття»).

Коротко суть історії така. У липні минулого року Тоні Блер направив листа прем’єру Румунії Адріану Настазе, в якому просив надати підтримку бізнесменові Лакшмі Мітталу в його операції з приватизації сталеплавильного заводу Sidex. У листопаді Рада директорів ЄБРР схвалила кредит у 100 млн. євро для компанії LNM Holdings, яка належить Мітталу, саме для придбання румунського заводу. А в лютому поточного року з’ясувалося, що в травні, саме перед загальними виборами, Міттал вніс у партійну касу лейбористів 125 тисяч фунтів стерлінгів (175 тис. дол.) так званих донорських грошей.

Прелюдія до скандалу пролунала у виконанні Адама Прайса, члена британського парламенту від націоналістичної партії Уельсу Plaid Cymru, — він роздобув копію листа Тоні Блера й запідозрив його в лобіюванні інтересів сталевого магната. Потім стався газетно-телевізійний вибух, насичений різноманітними викриттями, потім нетактовні запитання адресувалися Тоні Блеру й пафосні звинувачення на адресу уряду лейбористів від опозиційної партії Торі.

Під час інформаційних розслідувань з’ясувалося, що холдинг LNM, за який замовив слово в своєму листі Тоні Блер, зовсім не британської прописки. А взагалі-то в Міттала є більш як десять Ispat-компаній. Вони розкидані по всьому світові — від Індонезії до Канади, загальна кількість працюючих на них, за різними даними, від 60 тисяч чоловік до 125 тисяч, річний оборот близько 4 млрд. фунтів (5,6 млрд. дол.). У Британії, де громадянин Індії Лакшмі Міттал має посвідку на проживання, він утримує лише лондонський офіс із персоналом близько 100 службовців і невеликий заводик у Кенті з виробництва сталевої сітки. Саме з них і платяться мізерно малі, на думку опозиції, податки до британської казни — приблизно 1 млн. фунтів на рік.

Виникли природні запитання — якщо фірма не британська й податки зі свого міжнародного бізнесу Міттал сплачує невідомо де, то кого в такому разі й чому лобіював Тоні Блер у листі, відправленому до Бухареста? І чи був згаданий лист своєрідною подякою за спонсорський внесок у 125 тисяч фунтів? І чи відіграв він свою вирішальну роль у румунській купівлі?

В офіційній заяві міністерства приватизації Румунії, яку цитують британські газети, говориться, що румунський уряд не просив про такий лист, оскільки не було в ньому потреби, бо контракт із Мітталом був узгоджений за два дні до отримання британського листа. Крім того, Міттала вважали в Бухаресті реальним покупцем заводу знову-таки задовго до листа. І солідна репутація індійського бізнесмена, одного з найбільших металовиробників у світі, грунтується на його успішних виробництвах. Одним із найпоказовіших вважається Ispat-Karmet — завод у Караганді (Казахстан), який LNM Group придбав 1995 року та трансформував його із занедбаного металургійного комбінату радянського зразка на сучасний індустріальний комплекс. А заодно поліпшив інфраструктуру всього міста.

Міністерство приватизації Румунії зазначає, що уряд був дуже зацікавлений у продажу Sidex, застарілого й енерговитратного заводу, що іржавіє, в занедбаному районі на сході країни — щорічні збитки становили 200 млн. дол. До минулого року його борги державі досягли 900 млн. дол. Інших серйозних претендентів, крім британсько-індійської корпорації Міттала, не було.

90% акцій заводу Sidex Міттал мав викупити в румунського уряду за 65 млн. дол., при зобов’язанні інвестувати близько 400 млн.дол. За фінансовою підтримкою він звертається до Європейського банку реконструкції й розвитку, і торік у листопаді одержує кредит у 100 млн. євро, вносить їх як перший внесок і стає головним акціонером заводу.

В орбіті скандалу опинився ЄБРР, бо виданий ним кредит безпосередньо пов’язаний із приватизацією заводу в Румунії. Проте перший віце-президент банку Норін Дойл коротко озвучила в інтерв’ю офіційну позицію ЄБРР, мовляв, згаданий кредит було схвалено переважною більшістю директорів і прийнято відповідно до нормальних процедур банку. Журналісти твердять: уряд лейбористів лобіював у Раді директорів ЄБРР отримання кредиту. Директор від Великобританії Джон Кірбі не заперечив, що одержав вказівку відповідного департаменту Міністерства в справах міжнародного розвитку підтримати проект. Але не виняток, а правило, що в подібних міжнародних організаціях представники країн-акціонерів під час голосування представляють позицію власної держави.

З цієї самої причини директор ЄБРР від США голосував проти даного проекту. Американська позиція відома: міжнародні фінансові організації не повинні фінансувати ніякі проекти, пов’язані з розширенням або модернізацією металургійних потужностей у світі, що розвиваються, бо сталі й так виробляється більше, ніж потрібно, а її імпорт є загрозою ослабленій американській сталеплавильній промисловості.

Скандал розкручується, і з’ясовується, що Лакшмі Міттал має сталеплавильні заводи в США. І будучи там шостим за величиною виробником сталі, займається лобіюванням, спрямованим проти інтересів британських металовиробників. Тоні Блера конкретно запитали: чому він лобіює інтереси іноземного бізнесу, тоді як власна металургія лежить на дні. Бо імперія Міттала насправді є прямим конкурентом англо-датському металургійному концерну Corus, який далекий від процвітання, і торік був змушений звільнити 6 тисяч робітників, в основному на півдні Уельсу.

Той самий валлієць Адам Прайс вимагав від прем’єр-міністра відповіді на запитання — чи всі британські фірми лобіюють свій зарубіжний бізнес за допомогою особистого втручання Тоні Блера чи випадок Міттала ексклюзивний? З офіса прем’єра на Даунінг-стріт пролунала відповідь, що це, мовляв, нормальна практика уряду підтримувати британський бізнес, але прикладів, як пише Daily Mail, чомусь не навели. А даремно, бо інші прецеденти були. В Україні, приміром, коли Тоні Блер написав листа Леоніду Кучмі з приводу британської нафтової компанії JKX.

Тоні Блер відкидає всі звинувачення на адресу свого уряду, заявляючи: якщо в когось є докази порушень, нехай той негайно їх оприлюднить. Він також не згаяв нагоди нагадати, що порушення, які значаться за партією консерваторів, узагалі не можна порівняти з роздутим сьогодні скандалом.

Насправді, у часи правління консерватора Джона Мейджора в Британії збільшилася кількість звинувачень у хабарництві — від пожертвувань із рук бізнес-магнатів до дрібних угод парламентаріїв і чиновників. На думку Financial Times, консерватори сьогодні просто мстяться, але погано приховують тріумфування. Але така стратегія грішить на короткозорість. Бо програє демократична система, яка залежить від довіри людей до політиків і політичних процесів. У результаті виборець відповість апатією й відчуженістю.

Проте найнесподіванішим у всій історії виявилося те, що журналісти старалися марно — імідж Блера не постраждав в очах народних мас. Про це мав сміливість написати один із кореспондентів Daily Telegraph, саме тієї газети, яка найнаполегливіше розкручує скандал. Журналіст вирішив вивчити громадську думку в своєму місцевому пабі та з подивом виявив, що Тоні Блер, його імідж і його партія практично не зазнали втрат. Як він з’ясував, з трьох причин. По-перше, багато опитаних вважали, що поведінка Блера типова для всього класу політиків, незалежно від партії, і тому різноманітні порушення, таємні оборудки, шахрайство чи корупція давно вже не дивують. Друга причина полягала в тому, що більшість узагалі не знала, що відбувається й у чому суть питання, бо ігнорує програми новин, по телевізору любить дивитися футбол, серіали, шоу, у газетах читає лише спорт, плітки, кросворди. І по-третє, багатьом здається, що преса сильно перебільшує й часто роздмухує незначні справи. Одна з відвідувачок пабу зауважила: «Якщо це найгірше, що журналісти змогли накопати на Блера, то їм слід працювати набагато більше». Напевно, будуть, бо скандал у розпалі.

До речі. Днями стало відомо, що Лакшмі Міттал розпочав переговори про купівлю металургійного заводу в Чеській Республіці. Він також цікавиться ще двома профільними заводами на території Східної Європи.