СТАЛЬ І ОКСАМИТ АМЕРИКАНСЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

Кондолізу Райс, 45-літню радницю новообраного президента Джорджа Буша з питань національної безпеки, називають «залізною рукою в оксамитовій рукавичці». 63-річного Коліна Пауела, призначеного на посаду державного секретаря, вважають людиною дуже серйозною. І заодно м’якшою, ніж його попередниця на цій посаді Мадлен Олбрайт. Намагаючись уявити зовнішню політику США при Буші-молодшому, американські й іноземні журналісти захоплено порпаються в недалекому минулому, щоб зрозуміти, чим є ці двоє афро-американців, які й зададуть зовнішній курс Америки.

Колін Пауел народився в Гарлемі, у сім’ї ямайського емігранта. Його батько працював садівником, виконробом, бригадиром вантажників, а мати — швачкою. Найкращими друзями дитинства Коліна були білий, чорний та іспанець, а в магазині іграшок, де він підробляв після школи, юний Пауел навіть вивчив ідиш. Після закінчення коледжу Колін вступив до армії й зробив там запаморочливу кар’єру. Ставши героєм війни у В’єтнамі, Пауел набагато рішучіше боровся з перекручуванням дійсності, до якого свідомо і несвідомо вдавалися вищі армійські чини, ніж власне з в’єтнамцями. «Я вирушав до В’єтнаму, виходячи із власних принципів та переконань, — писав генерал Пауел у своїй автобіографії. — І я побачив організацію, поїдену евфемізмами, обманом і самообманом». Відтоді Пауел вважає злочином проливати кров американських солдатів заради цілей, що не є життєво важливими для самої Америки.

Після повернення до Вашингтона Пауел потрапив у Білий дім як аспірант і розпочав там свою кар’єру ще при президентові Ніксоні. Після того, як отримав магістерський ступінь з бізнес-адміністрування, Пауел розробляв у Пентагоні політику національної безпеки для президента Рейгана і став, зрештою, помічником радника президента з питань національної безпеки. Очолюючи об’єднане командування американською армією під час війни в Перській затоці, Пауел знову підтвердив свою репутацію національного героя. Свої керівні позиції він зберіг і при президентові Клінтоні, водночас рішуче протестуючи проти жертвування американськими солдатами заради визволення Кувейту від Іраку, прагнення усунути з президентської посади Саддама Хусейна та американського втручання в Балканський конфлікт, у тому числі постачання продовольства боснійським мусульманам, блокованим у Сребрениці.

А нині чотиризірковий генерал у відставці Колін Пауел став першим чорношкірим американцем, призначеним на посаду державного секретаря. Ще раніше на запитання, чи сприяє кар’єрі Пауела колір його шкіри, чи, навпаки, заважає, один із високих чиновників Пентагона відповів: «Пауел процвітав би, навіть якби був зеленим».

Злет Кондолізи Райс (докладне інтерв’ю з якою опубліковане в №6 «ДТ» за 2000 р.) був не менш стрімким. Онука бідного фермера з Алабами, Конді закінчила коледж дев’ятнадцятилітньою, прославившись як талановита піаністка і фігуристка. У розпал «холодної» війни вона опанувала російську мову, а її докторська дисертація була присвячена військовим зв’язкам Радянського Союзу і Чехословаччини. Два роки, що передували розпаду СРСР, вона провела як експерт по Радянському Союзу в Раді національної безпеки.

У 38-річному віці Кондоліза Райс стала першою жінкою, першою чорношкірою і наймолодшою з усіх тих, хто обіймав пост ректора Стендфордського університету. Легко орудуючи дуже норовливим оплотом передової наукової думки з бюджетом у мільярди доларів, Кондоліза заслужила репутацію людини, якій під силу завдання будь-яких складнощів. «Конді збагатить роль радника з питань національної безпеки всім тим набором своїх обдарувань, які вирізняли її на посту ректора Стендфордського університету: спроможністю поглинати величезну кількість інформації, блискавично її опрацьовувати, відокремлювати важливе від другорядного, справжнє від помилкового», — це слово Чіпа Блекера, професора Стендфордського університету, який у ході виборчої кампанії був радником Гора, важко розцінювати як примітивні лестощі. Справжня фанатка великого спорту, Кондоліза тренується разом зі збірною свого університету з важкої гімнастики і не пропускає жодного серйозного футбольного матчу. На початку року її запитали, яку посаду вона хотіла б обіймати на випадок, якщо президентом стане Буш. «Голови футбольної федерації», — відповіла Кондоліза.

І Райс, і особливо Пауел користуються в Америці такою популярністю й авторитетом, яких явно бракує самому Бушу-молодшому. Проте у їхній спроможності адекватно реагувати на складну й мінливу ситуацію на міжнародній арені окремі аналітики серйозно сумніваються. Майкл Мандельбаум, експерт із питань зовнішньої політики університету Джона Гопкінса, каже із цього приводу: «Ми знаємо, що команда Буша поставиться серйозно до тих питань, до яких серйозно не ставилася команда Клінтона, особливо щодо військового втручання. Проте ми не знаємо, як поставиться команда Буша до тих питань, до яких дуже серйозно ставилася команда Клінтона, а саме до втручання фінансового і дипломатичного з метою стабілізації ринків, коли ситуація на них ставить під загрозу всю світову економіку».

Однією з найсерйозніших загроз минулого десятиліття стала мексиканська криза, що вибухнула 1995 року. Адміністрація Клінтона відразу кинулася виручати свою сусідку, хоча проти цього кроку рішуче виступали республіканці. Як засвідчили подальші події, це допомогло стабілізувати не тільки мексиканську економіку, а й уникнути глобальнішого обвалу. Згадуючи цей факт, аналітики відразу наводять недавнє висловлювання Кондолізи Райс про те, що Америка аж ніяк не є всесвітньою службою порятунку, яку викликають телефоном 911. І чомусь у багатьох виникає підозра, що така позиція може дорого коштувати самій же Америці.

Наступним слабким місцем доктрини Пауела—Райс Томас Фрідман, оглядач газети The New York Times, вважає відносини з Росією, Китаєм і Японією. Адже десять років тому, коли ця доктрина щойно почала складатися, ці три країни були супердержавами, й Америці доводилося докладати значних зусиль для стримування їхньої сили. Тепер же Америка має протистояти слабкості цих самих держав, що, знову ж таки, загрожує стабільності в глобальному масштабі. Привид економічного колапсу Росії, перевищення тотальною корупцією якогось критичного рівня, втрата контролю над радіоактивними речовинами загрожують безпеці США набагато більше, ніж запуск російської міжконтинентальної ракети. Проте Пауел і Райс збираються захищатися насамперед від цих ракет, не шкодуючи 60 мільярдів доларів на протиракетну оборону.

Програмна промова Коліна Пауела, лейтмотивом якої стала фраза «Ми захищатимемо наші інтереси з позиції сили», викликала певне нерозуміння як серед союзників, так і серед суперників США. Тим паче що раніше Джордж Буш-молодший, який загалом ухиляється від будь-яких висловлювань на тему зовнішньої політики, щоб не пошитися в дурні, ввів принципово нове поняття — поняття «стратегічного конкурента». Та це, щоправда, не про нас. У нас поки що зберігаються всі шанси не викльовуватися зі шкаралупи «стратегічного партнера».