США: вибори на фініші

Кампанія виборів нового, 44-го, президента США вступила у вирішальний фінальний етап. Інтрига, очевидно, збережеться до самого останнього дня — 4 листопада, коли американці визначатимуть, кому — республіканцеві Джону Маккейну чи демократу Бараку Обамі — віддати перевагу. Обидва кандидати надто не схожі, їхні програми і погляди на те, як і куди вести країну в найближчі роки і, можливо, десятиліття, дуже відмінні одна від одної. І це надає боротьбі особливого азарту, адже ясно, що на кін поставлене майбутнє країни. Певне, тому вибори-2008 уже називають «вирішальними для США в ХХI столітті» і «головними для нинішнього покоління американців».

Залишилося три тижні, проте нема підстав назвати когось із кандидатів фаворитом гонки або лідером. Рейтинги змінюються, але коливаються настільки, що все ще може змінитися (хоча на момент написання матеріалу попереду все ж йшов Обама). У найближчі тижні їм обом доведеться викластися до краю, аби завоювати перемогу. Проте вже сьогодні цілком впевнено можна сказати — простою вона не буде.

Естафета Барака Обами

Барак Обама — сенсація ниніш­ніх виборів. Сорокасеми­річ­ний афроамериканець намагається повернути «ослам» Білий дім. На передвиборному демократичному з’їзді наприкінці серпня йому був «доданий» у ролі канди­дата у віце-президенти сенатор Джозеф Байден, один із найдосвід­ченіших законодавців країни, який з 1972 року працює на Капітолійському пагорбі. Обравши саме його, молодий політик відразу привніс у свою команду і кампанію елемент солідності і політичної спроможності. Водночас слабкість тандема з двох законодавців очевидна —жоден із них не має реального досвіду управлін­ня на рівні міста або штату, а в цьо­му сенсі удача на виборах час­тіше супроводжує кандидатів із дос­відом роботи у виконавчій владі.

В останні тижні Обама будував свою наступальну стратегію на тезі про те, що перемога Маккей­на — це на роки подовження політики адміністрації Буша. За­галом твердження не зовсім правдиве, але як засіб для боротьби з опонентом цілком підійшло. Економічна криза, яка стала очевидною, зіграла на руку Обамі. Проте в ході передвиборних теледебатів із Маккейном 7 вересня Обама не знайшов, що відповісти глядачці, котра заявила, що вона не може довіряти жодному з двох кан­дидатів, оскільки і демократи (які контролюють конгрес) і республіканці (на чолі з президентом) в однаковій мірі винні. Тим більше тепер, коли обидві партії пра­цюють спільно, аби врятувати становище, Обамі важко подати виділення адміністрацією США і конгресом 700 млрд. дол. як свою заслугу.

Поки ж чим гірше ситуація в країні, тим краще для Обами. Йому потрібно лише утримати перевагу. На даний момент він лідирує в усіх штатах, де 2004 року переміг демократ Джон Керрі, і веде війну на полі суперника — у штатах, які традиційно підтримують кандидатів-республіканців. Отут йому знадобиться більш тонка стратегія, яка і виробляється нині. Вона ґрунтується на тому, що Маккейн уже морально готовий до поразки, він почувається непевно, його кампанія розвалюється, втратила стрункість, логіку і натиск. «Бренд» Маккейна — політика-дисидента, — який той наполегливо створював останні десятиліття своїм незалежним поводженням у республіканській партії, тьмяніє, оскільки рядові партійці не сприйняли його ідей тощо.

Себе ж Обама позиціонує як політика, готового дати нації в цей складний момент нову надію на краще, на зміни.

Останній шанс Маккейна

Для ветерана американської політики, сенатора-республіканця з Арізони Джона Маккейна нинішня кампанія стала піком його довгого й насиченого життя і роботи на американському політичному олімпі. До неї він ішов послідовно, невідступно і довго — приблизно останні років десять. У 2000 році він уперше випробував себе в президентській кампанії, проте програв. (Але відтоді його популярність була на доволі високому рівні.) Ма­буть, для нього буде катастрофою, якщо через якихось три тижні всі його минулі зусилля розсиплються на порох.

З урахуванням його віку — 72 роки — це, очевидно, його останні перегони. У разі перемоги він стане одним із найстарших американських президентів, поступившись тільки Рональду Рейгану. Більшість американців головною чеснотою Маккейна вважають його досвід, уміння і спроможність керувати країною. Власну виборчу кампанію проти Обами він довго будував саме на факторі своєї готовності бути президентом США. Напевно, цього було б достатньо для перемоги, якби вибори проходили в інший час і не збіглися з наймасштабнішою за останні десятиліття економічною кризою. Маккейн став заручником провальної політики адміністрації Буша, хоча довгі роки був послідовним критиком республіканської адміністрації. Його номінування в кандидати — своєрідний тест для республіканців, котрі певною мірою відійшли від старих консервативних догм, переступили через себе, стали думати дещо ширше. Цю альтернативу тепер намагається «продати» виборцям Маккейн, кажучи, що він не Буш, він інший.

Так, Маккейн розумів, що програє Обамі в молодості й активності, але, до честі керівників його штабу, вихід був знайдений. Сара Пейлін — губернатор від штату Аляска була номінована на посаду віце-президента. Віце-президент «нізвідки» затьмарив кандидата в президенти Обаму. Від цього удару демократи оговталися лише через місяць, виливши на цю цілком типову американську жінку море словесного бруду, намагаючись представити її людиною недалекою, простушкою з провінції, не гідною бути другою людиною у виконавчій владі. Насправді ж демократи дуже пошкодували, що у зв’язці з Обамою не йде Хілларі Клінтон. Ма­ло хто з них очікував, що «хід королевою» зробить саме Маккейн: Пейлін досягла всього сама, у неї є досвід управління нехай у далеко не головному, але великому штаті Америки.

Варто віддати належне Пейлін: вона змогла витримати удар критики, та ще й влила в кампанію республіканців свіжий струмінь, у чомусь переграючи навіть самого Маккейна. Його кампанія надбала більше елементів скандальності, емоційності й епатажу, чого солідний політик раніше собі не дозволяв.

Нинішнє відставання від Обами в штабі «слонів» не вважають катастрофічним. Тут думають, що до виборів у кампанії ще наступить «переломний момент». Атака на Обаму в цей період буде концентруватися на його особистих якостях і фактах із біографії. Так, республіканці вже запустили інформацію, що Обама пов’язаний із фінансовими колами, які винні в кризі. Це, втім, не принесло успіху. В оточенні республіканського кандидата є очікування чогось схожого на диво або нокаут у боксі, коли важкоатлет звалить новачка одним, але дуже точним, віртуозним ударом. Принаймні так би вони хотіли...

До речі, з’ясувалося, що Маккейн формально взагалі не має права бути президентом. Експер­ти в галузі права з’ясували, що він, народившись у сім’ї американців на військовій базі в районі Панамського каналу, не відповідає одній з основних вимог до кандидата в президенти, записаній в Конституції. Там сказано, що президентом США може бути лише той, хто народився на території одного зі штатів країни. Конгрес спеціально обговорював це питання під час затвердження сенатора кандидатом і навесні визнав цю обставину неважливою, проте є велика ймовірність того, що у разі поразки Обами опоненти Маккейна дадуть цій справі хід, підкріпивши легальними обгрунтуваннями.

Вибори з багатьма невідомими

Уже сьогодні вибори-2008 називають найбільш сумбурними і хаотичними за останні роки. Це також одні з найбрудніших виборів. Американська преса перевершила самому себе в ницості і безпринципності. Навіть солідні видання не приховували своєї політичної заангажованості і фактично змагалися в тому, хто з них вправніше в буквальному значенні «нагидить» кандидатові-конку­ренту або виставить у вигідному світлі свого. Багато хто скотився до відвертої брехні. Журналісти, які залишилися незалежними, кажуть, що виборці фактично не отримували правдивої інформації, їх годували лише думками й оцінками. Найжахливіше, що самі служителі пера, причому навіть деякі «зірки» на ТБ і редактори газет, сьогодні стали адвокатами і рупорами партійних ідей і кандидатів, а самі ЗМІ перетворилися на канали «дистрибуції» послань кандидатів і їхніх штабів. У цьому сенсі демократичності виборів уже сьогодні завдано серйозної шкоди.

Ажіотаж, який роздмухується, призвів до політизації суспільства. 7 жовтня завершилася реєстрація американців, готових скористатися своїм правом проголосувати 4 листопада. Відповідно до конституції це право добровільне. У 2008-му кампанія може залучити найбільше число виборців. Поки рекорд тримають вибори 2004 року, коли до виборчих урн прийшло понад 60% тих, хто має право голосу (найвищий показник із 1968 року). Попередні дані свідчать, що сьогодні в низці штатів цей показник перевищений. У п’ятьох із них влада вже проводить спеціальні перевірки, оскільки число нових виборців, які зареєструвалися на цих виборах, на мільйони (!) перевершує попередні. Це може справити вирішальний вплив у день голосування, з огляду на складність процедури підрахунку бюлетенів.

Крім того, в Америці не раз траплялося, що той, хто перемагав за числом здобутих голосів громадян, програвав у колегії виборців. За конституцією, колегія формально й є тим органом, який обирає главу держави. Експерти не виключають, що ця застаріла система (вона, проте, є найзаповітнішим символом американського федералізму) у 2008 році, мабуть, дасть збій, коли кожний кандидат отримає порівну по 269 голосів виборців. Такий «кошмарний» сценарій в історії США був лише двічі — у 1800-му і 1824 роках. У цьому разі право обрати президента США перейде палаті представників конгресу (так обрали Томаса Джеферсона і Джона Адамса), а сенат обере віце-президента.