Спочатку була промова

Виступ Держсекретаря США Майкла Помпео 23 липня у президентській бібліотеці Річарда Ніксона цілком можна розцінювати як заяву про нову холодну війну Заходу, цього разу — з КНР.

Упродовж останніх шести місяців відносини між США та Китаєм стрімко й послідовно погіршувалися. Нині забуто грудневе «перемир’я» в торговій війні, більше не видно спроб налагодити хоч якийсь діалог у зв’язку з пандемією, фактично коригується навіть офіційна стратегія Білого дому щодо Китаю, опублікована трохи більше двох місяців тому — 20 травня 2020 року. На сорок дев’ятому році після таємної місії Генрі Кіссінджера в Піднебесну, яка ознаменувала новий етап «відкриття» Китаю Америкою, політику спроб «співпраці» з КНР визнано «неуспішною», а надії на «трансформацію» Китаю під впливом сил капіталізму — такими, які не збулися. Промову Помпео «Комуністичний Китай і майбутнє вільного світу» в містечку Йорба-Лінда (Каліфорнія), де розміщена президентська бібліотека Ніксона, вже оголосили «другою фултонівською». «Якщо вільний світ не змінить комуністичного Китаю, то комуністичний Китай напевно змінить нас», — підкреслив глава Держдепартаменту. Він закликав створити новий альянс демократичних держав для протидії Китаю. Питання, яке залишилося відкритим, — як саме і на яких засадах має формуватися цей альянс.

Виступ держсекретаря через два дні після розпорядження Пекінові закрити генконсульство КНР у техаському Х’юстоні «з метою захисту американської інтелектуальної власності та приватної інформації американців» став підтвердженням того, що обвинувачення, які пролунали на адресу КНР, це не просто войовнича риторика. Китайська сторона з відповіддю не забарилася. Абсолютно очікувано влада КНР обвинуватили Вашингтон у «безпрецедентній ескалації ситуації» і погрозила заходами у відповідь. Представник МЗС КНР заявив про «політичну провокацію з боку Сполучених Штатів», порушення Вашингтоном норм міжнародного права та ключових принципів міжнародних відносин. Днів два по тому представники китайської влади оголосили про закриття і зайняли будівлю генконсульства США в місті Ченду в провінції Сичуань.

Усього рік тому президент США Дональд Трамп у телефонній розмові з Сі Цзіньпіном говорив, що Гонконг є частиною Китаю і тому намір Пекіна посилити контроль над автономною провінцією — внутрішня справа КНР. Джон Болтон у своїй гучній книжці стверджує, що Трамп запевняв лідера КНР у відсутності претензій до політики «виправних таборів» для уйгурів. Ще в січні й лютому Білий дім позитивно оцінював те, як Китай справляється з епідемією, а в прийнятій у травні «китайській» стратегії студенти й дослідники з КНР віталися, за винятком «окремих, котрі прагнуть пробратися у США з лихими намірами». Нині все змінилося. З погляду США, Сі Цзіньпін ведений ідеями марксизму-ленінізму, а політика КНР будується на «виплеканому впродовж десятиліть прагненні до глобального домінування китайського комунізму». Китайські студенти і дослідники прибувають у США буцім із головною метою — красти інтелектуальну власність, американські ж інвестиції в КНР призводять до втрати робочих місць. Певна річ, не обійшлося і без критики з приводу Гонконгу, Тайваню та уйгурів, украй різко пролунала заява про недопустимість будь-якої зміни статусу Південно-Китайського моря.

Хоча всі ці обвинувачення так чи інакше неодноразово озвучувалися останніми місяцями, за їх концентрацією промова Помпео стала безпрецедентною. Однак її порівняння зі знаменитою промовою Черчилля, яка прозвучала 5 березня 1946 року у Вестмінстерському коледжі міста Фултон штату Міссурі, наводить на певні міркування. На думку провідних американських спеціалістів геополітики, є два типи світоустрою, які періодично змінюють один одного в різних частинах світу. Один — побудований на поділі світу на зони впливу глобальних держав і принципі відносного невтручання у справи «молодших» членів сформованих альянсів. Другий — побудований на міжнародному праві порядок, коли всі країни, незалежно від величини та ступеня впливу, мають однаковий суверенітет і голос у вирішенні світових справ. Свого часу фултонівська промова Черчилля прозвучала вже після того, як США і Британія фактично погодилися на появу радянської зони впливу в Центральній Європі, що стала згодом територією Варшавського договору. Паралельно з цим з’явилися і багатосторонні інститути, насамперед ООН, де всі держави нібито отримували однакове право голосу, але окремі, котрі ввійшли до РБ ООН, — ще й можливість вирішувати долі світу, та ще й із правом вето. Тому поява «залізної завіси» стала ніби запізнілою реакцією на рішучість, із якою поствоєнний СРСР реалізовував сталінську концепцію «наведення порядку» навколо своїх кордонів.

Нині ситуація видається набагато заплутанішою. Китай упродовж кількох років, що передували пандемії, говорив про необхідність збереження багатосторонніх інститутів, зокрема СОТ, брав участь у створенні нових міжнародних організацій (без США, зрозуміло, зате з РФ) на кшталт ШОС, тоді як політика президента Трампа саме й була спрямована на нівелювання багатосторонніх домовленостей і реалізацію цілей зовнішньої політики на основі двосторонніх угод або навіть в односторонньому порядку. Особливо яскраво ця політика проявилася у виході США з ВООЗ у розпал пандемії та боротьбі США проти одного з лідерів світового ринку комунікацій — компанії Huawei. Низка європейських союзників США, серед яких Велика Британія та Польща, були змушені відмовитися від співпраці з КНР у створенні мереж 5G. Держсекретар США вживав рішучих заходів, включно з кількома регіональними міжнародними турами, під час яких категорично вимагав від союзників США відмовитися від співпраці з Huawei. Тож нинішній заклик Майкла Помпео до демократичних держав світу об’єднатися проти очікуваної експансії комуністичного Китаю звучить не вперше. Питання в тому, як пишуть американські аналітики з числа критиків Трампа, чи готові США запропонувати щось натомість. Особливо сильно вибір геополітичного полюса може позначитися на країнах Центральної та Східної Європи, котрі входили в неформальну групу 17+1 і сподівалися на інвестиції з КНР, що могли б додати динамізму їхньому розвитку, тоді як ЄС і США останніми роками зовсім не демонстрували лідерських якостей. Досить свіжі дані опитувань громадської думки, проведені в Європі агентством Gellup, показали прямо катастрофічні для США результати. Позитивно в Європі до лідерства США ставиться більшість опитаних тільки в Косово, Албанії та Польщі. В Україні — 32%, хоча навіть в Угорщині — 47%. Найменше — в Ісландії (9%), а в Німеччині, Росії, Туреччині, Швеції та Австрії — від 11 до 12%. До всього Freedom House уже четвертий рік поспіль відзначає зниження у світі рівня демократії, що ставить під сумнів практичну реалізацію заклику Помпео об'єднуватися для ідеологічного протистояння КНР не тільки в Європі, а й в інших регіонах світу.

До честі держсекретаря США, у своєму виступі він визнав право кожної вільної держави самостійно вибирати стратегію протистояння КНР. «Це важко для деяких невеликих держав, — заявив Помпео. — Вони бояться проявити себе. Тому в них немає можливості, сміливості стати поруч із нами в цей момент». До таких держав, на думку держсекретаря, належать і окремі члени НАТО, однак «помилок минулого повторювати не можна». Протистояння з Китаєм не є «стримуванням», оскільки КНР незрівнянно перевершує СРСР в економічному потенціалі та рівні інтеграції у світову економіку. Саме тому потрібен «новий альянс демократій» і системні заходи, щоб протистояти новому «злу».

Загострення позиції США стосовно КНР навряд чи є сюрпризом, зважаючи на наближення виборів та стабільно погані для Дональда Трампа останнім часом результати опитувань громадської думки у США. Очевидно, Пекін вибраний на головного винуватця погіршення ситуації в економіці, й рішучість зовнішньополітичних кроків покликана показати американцям, що нинішня адміністрація готова боротися за їхні робочі місця. Тим часом питання ефективності такої політики залишається відкритим. Як і незрозуміло, наскільки жорстким буде тиск США на ті країни, яким Вашингтон надає допомогу. Не виключено, що вміння пробігати між крапельками дощу виявиться найціннішим на найближчі три місяці, а можливо й на більш далекосяжну перспективу.

Слово, яке завжди буває на початку, було сказане. Навіть ціла промова.