Спадщина Ататюрка

У Туреччині прибічники її вступу до Європейського Союзу зітхнули з полегшенням. Конституційний суд Туреччини після трьох днів засідань відхилив позов про розпуск правлячої Партії справедливості і розвитку (ПСР). Водночас суд постановив скоротити наполовину кошти, що виділяються партії з державного бюджету: згідно з турецьким законодавством, партії, представлені в меджлісі, можуть розраховувати на державну фінансову допомогу. Цей штраф ПСР отримала за спроби підмінити цивільні норми релігійними. Як заявив голова суду Хашим Кичим, для ухвалення рішення про заборону ісламістської партії не вистачило одного голосу: «Шестеро суддів проголосували за заборону, ще п’ятеро висловилися за те, щоб забрати в партії державне фінансування».

Прем’єр-міністр країни Реджеп Ердоган уже заявив, що рішення суду посилить демократію та владу закону в країні, і виступив із запевненням щодо своєї прихильності принципу світської держави. Вердикт конституційного суду вітав також Європейський Союз, оцінивши його як демократичний. Однак оприлюднене рішення найвищої судової інстанції не означає, що в Туреччині завершилася гостра внутрішньополітична криза, оскільки залишаються протиріччя між прихильниками світської влади й ісламістами. Аж надто по-різному вони ставляться до політичної спадщини засновника сучасної турецької держави Мустафи Кемаля Ататюрка...

Позов до конституційного суду подав прокурор вищого апеляційного суду Абдуррахман Ялчинкай. Він вважає, що низка запропонованих партією законів порушують проголошений у конституції принцип світського характеру турецької держави. Якби цю ісламістську партію визнали неконституційною, її б заборонили, а більш як сімдесяти функціонерам останньої (включаючи президента Абдуллу Гюля, прем’єр-міністра Реджепа Ердогана, а також ряд членів уряду) протягом п’яти років було б заборонено вести політичну діяльність. Крім того, уряд був би відправлений у відставку, а в країні оголошені дострокові парламентські вибори.

Приводом же для звернення став ухвалений парламентом на початку року закон, який дозволяє жінкам носити в стінах вузів мусульманську хустку — хиджабу. На початку червня конституційний суд скасував цю поправку, внесену до основного закону депутатами від правлячої партії. Тоді експерти оцінили це рішення як перший крок до заборони Партії справедливості і розвитку. В історії сучасної Туреччини вже були прецеденти, коли конституційний суд забороняв ісламістські партії — попередниці ПСР: 1998 року — Партію благоденства, а 2001-го — Партію благополуччя. Крім того, неконституційними оголошувалися й інші партії. Насамперед курдські.

Проте вперше конституційний суд розглядав питання про правлячу партію, яка на парламентських виборах здобула підтримку 46,6% виборців. У Туреччині стверджують, що за справою ПСР стоять супротивники цієї ісламістської партії — основна опозиційна Народно-республіканська партія, а також військові, які традиційно стоять на варті секуляризму в країні. Достатньо сказати, що в новітній історії Туреччини армія тричі здійснювала військові перевороти — 1960-го, 1971-го та 1980 років. Крім того, під її тиском 1997 року від влади був відсторонений глава уряду, лідер Партії благополуччя Недж­меттин Ербакан.

Хоча, на відміну від ісламських фундаменталістів, котрі виступають за пряме встановлення теократії, турецькі ісламісти закликають до проведення політики, заснованої на ісламі, прихильники лаїцизму (світського шляху розвитку країни) побоюються, що дії Партії справедливості і розвитку можуть привести Туреччину до ісламізації, зруйнувати світські підвалини, закладені Ататюрком. Схоже, увесь сенс подій останніх місяців полягав саме в тому, аби застерегти ісламістів на майбутнє від дій, які можуть порушити світські підвалини дер­жави. Однак гостра політична криза, що вибухнула в країні, справила дестабілізуючий вплив на економічну ситуацію в країні в умовах глобальної фінансової кризи, а також дуже вдарила по позиціях Анкари в близькосхідному регіоні.

У дні гострої політичної кризи намітився відтік із країни іноземного капіталу. Зростання інфляції становить сьогодні 9%, що більш як
удвічі перевищує намічену центробанком Туреччини межу в 4%. Економічне зростання цього року очікується лише на рівні 4%. Зазначалося зростання цін на основні продукти харчування, лихоманило Стамбульскую біржу. Ця картина відрізняється в гірший бік від тієї, яка була в Туреччині останніми роками, коли інфляція була нижче, а економічне зростання вище.

До того ж жорстке протистояння між секуляристами та ісламістами веде до того, що Туреччина перестає бути стабілізуючим чинником у близькосхідному регіоні, демонструючи для ісламського світу приклад держави, де поєднуються принципи лаїцизму й ісламські традиції. Не випадково ситуація, яка створюється в цій країні, викликає пильну увагу і Вашингтона, і Брюсселя. Адже експерти думають, що політична нестабільність у Туреччині збільшить політичну кризу як в Іраку, так і в регіоні Перської затоки.

Уряд, сформований із представників Партії справедливості і розвитку, один із найуспішніших в історії сучасної Туреччини. В часи правління ісламістської ПСР Туреччина досягла серйозних успіхів у проведенні економічних і політичних реформ, домігшись того, що Брюссель після сорока років відмовок нарешті почав із Анкарою переговори про майбутнє членство в Євро­пейському Союзі. Безу­мовно, до самого вступу Туреччини в Євросоюз ще дуже далеко.

Для майбутніх відносин Туреччини та Євросоюзу вельми важливо, що наприкінці квітня турецький парламент ухвалив поправки, які пом’якшують 301-шу статтю кримінального кодексу, що карає за інакомислення. ЄС постійно вимагає від Туреччини переглянути 301-шу статтю, за якою порушувалися процеси стосовно багатьох журналістів і письменників. Зокрема й Нобелівського лауреата Орха­на Памука. Примітно, що держсекретар Сполучених Штатів Кондоліза Райс якось заявила, що, розмірковуючи, якою має бути демократія на Близькому Сході, вона завжди думає про Туреччину.

Тим часом європейські аналітики зауважували, що заборона політичної партії кине тінь на демократичний процес у країні, а її шанси на вступ до ЄС стануть малі як ніколи. Примітно, що протягом усього часу, коли конституційний суд розглядав поданий позов проти правлячої партії, Сполучені Штати та країни Європейського Союзу досить обережно висловлювалися стосовно судового процесу над ПСР. Проте там із несхваленням оцінювали дії щодо політичної партії, яка двічі перемагала на загальних парламентських виборах і завойовувала абсолютну більшість у парламенті країни.

Треба сказати, прихильники Партії справедливості і розвитку активно захищалися не лише в стінах конституційного суду. У середині липня генпрокуратура пред’явила обвинувачення 86 підозрюваним, заарештованим на початку місяця за членство в ультранаціоналістичній таємній організації «Ергенекон». Серед них високопоставлені військові, крупні чиновники та громадські діячі, котрих звинувачують у роботі на «збройну терористичну організацію» з метою «силового захоплення влади в країні» й усунення від влади Партії справедливості і розвитку. Багато спостерігачів прямо називають «справу змовників» відповіддю правлячої ПСР консерваторам-націоналістам.

При цьому відчуття нестабільності, викликане політичною кризою, посилювала й серія терористичних актів, вчинених останніми тижнями в турецьких містах. Так, за день до початку судового процесу у справі про розпуск Партії справедливості і розвитку, в торговому кварталі Стамбула прогриміло два вибухи. Загинуло сімнадцять осіб і більше сотні зазнали поранень і травм. За цей терористичний акт поки ніхто не взяв на себе відповідальність. Неназвані джерела із середовища військових, правда, вже заявили, що ці події — справа рук терористів із Робітничої партії Курдистану (РПК), котрі вже близько чверті століття ведуть збройну боротьбу за створення на південному сході Туреччини незалежної курдської держави. Мовляв, теракти — то помста за артобстріли й авіанальоти на позиції РПК у Північному Іраку.

Втім, експерти сумніваються в цьому. Вони стверджують, що вибухи були не в стилі апочистів. У цьому теракті, швидше, помітний почерк бойовиків із «Аль-Каїди»: ті часто використовують у своїй практиці подвійні вибухи. Заперечує свою причетність до теракту й РПК. Водночас турецькі аналітики не виключають, що вибухи могли бути навмисною провокацією радикальних прихильників світської влади, які хочуть переконати турецьке суспільство в небезпеці політики ісламізації. Адже вибухи збіглися в часі з початком судового процесу у справі про розпуск правлячої ісламістської партії...

Ухвалене конституційним судом компромісне рішення на певний час угамувало політичні пристрасті, що вирували в турецькому суспільстві, одна частина якого, переважно жителі міст, є прихильниками світського режиму, а інша, яка представляє сільську Туреччину, — прихильниками зміцнення ісламських традицій. Безперечно, це сприятливо позначиться й на економіці країни, сприяючи зростанню іноземних інвестицій.

Проте вердикт суду — не розв’язання проблеми, яка поляризує турецьке суспільство, а, очевидно, лише проміжний етап перед початком нової кризи, що матиме настільки ж гострий характер і може відкинути країну далеко назад. Зрештою не варто забувати, що видавлювання з політичної арени помірних ісламістів здатне призвести до того, що турецька глибинка дедалі більше симпатизуватиме ісламським радикалам. Усе це серйозні перепони на турецькому шляху до Євросоюзу. І Партії справедливості і розвитку доведеться лавірувати між світськими цінностями та мусульманськими традиціями, аби зберегти свою популярність у виборців, досягти стратегічної мети — членства Туреччини в Європейському Союзі і залишитися при владі й у майбутньому.