"Слышен на Волге голос Янцзы"

І тут усе, як раніше, як у V або XX столітті. Східні сибіряки говорять давньою російською з домішкою китайської, але більше люблять мовчати або сміятися.

Володимир Сорокін. "Голубе сало"

Напередодні великих самітів БРІКС і ШОС в Уфі в Росії та за її межами активно обговорювався протокол про наміри, підписаний 8 червня урядом Забайкальського краю з китайською інвестиційною компанією "Хуае Сінбан" із провінції Чжецзян.

Він передбачав оренду на 49 років з метою сільськогосподарського використання 115 тис. га землі з можливістю розширити ще на 200 тис. га. Обсяг китайських інвестицій в економіку краю має становити 24 млрд руб. (близько 430 млн дол.). Масштаб проекту відносно невеликий. Особливу увагу до цієї події викликало те, що над поверхнею інформаційного потоку вкотре виринула верхівка айсберга китайського проникнення в Росію.

Hua qiao у Росії

Hua qiao у перекладі з китайської означає "китайці, що живуть за кордоном". У Росії їх не так багато, як можна було б подумати. За даними Федеральної міграційної служби (ФМС), у травні нинішнього року в Росії перебувало 11 млн іноземців. Здебільшого це трудові мігранти. З цієї кількості на частку китайців припадає всього 3% (близько 330 тис.). Це всього лише 10-й рядок у рейтингу мігрантів після України (23%), Узбекистану (19), Таджикистану (9), Казахстану (6), Білорусі, Азербайджану, Молдови, Вірменії, Киргизії (приблизно по 5%). Глава ФМС Костянтин Ромодановський у відповідь на алармізм ЗМІ з приводу китайської експансії заявив, що такої загрози немає, китайських мігрантів на території Росії всього на 10-20 тис. більше, ніж німців.

Звучать і інші, неофіційні оцінки кількості китайців у Росії - аж до кількох мільйонів. Якихось надійних підтверджень цього немає. Але, в кожному разі, айсберг китайського проникнення криється не в кількостях мігрантів. Китайці в Росії, скільки б їх не було, несуть із собою потугу своєї країни. Із цим пов'язана цікава особливість сприйняття росіян. Вони у своїй масі позитивно ставляться до Китаю, але до китайських мігрантів ставлення переважно негативне.

За Уралом населення Росії становить менше 30 млн, зокрема на Далекому Сході - близько
6,3 млн. При цьому в суміжних провінціях Китаю живе приблизно 100 млн. Дисбаланс щільності по обидва боки кордону величезний - один росіянин проти більш як 130 китайців на 1 кв. км. Настільки ж відрізняється на користь Китаю рівень розвитку інфраструктури. До цього можна додати, що прикордонні російські райони й міста мають у Китаї власні історичні назви (Владивосток - Хайшеньвей, Хабаровськ - Болі, Уссурійськ - Шуанченцзи, Благовєщенськ - Хайланьбао, Амур - Хейлунцзян, Аргунь - Ергунахе, Сахалін - Куєдао). Здається, що коли відкрити кордон, російський Далекий Схід просто розчиниться в Китаї. Але китайці не виявляють ознак хвороби "кримнаш", навіть при тому що кордон напівпрозорий.

Міграція китайців у Росію пережила кілька фаз. До середини 1990-х вона була неконтрольована - після скасування віз для прикордонних переміщень на Далекий Схід ринули китайські робітники та малі торговці. У другій половині 1990-х процес почали контролювати. Крім низькокваліфікованих мігрантів із поганим знанням російської мови або взагалі без нього (які й створили первісний переляк перед китайською експансією, що проявляється досі), з'явилися бізнесмени, які говорять російською і здатні організовувати та розвивати китайсько-російські торгові потоки. Після російського дефолту 1998 р. потік китайських мігрантів обмілів, а 2000-го, у зв'язку зі зміцненням російської економіки й державності на хвилі зростання нафтових котирувань, він змінив якісний склад і стабілізувався.

Нині в Росії немає загрози неконтрольованої китайської міграції. Кількість росіян, що перетинають кордон у напрямку Китаю, навіть більша, ніж китайців - у напрямку Росії. Але китайська міграція змінюється якісно. Російські соціологи до останнього часу дружно стверджували, що в Росії не було китайської діаспори. Тимчасові мігранти вели бізнес на рівні земляцтв. Видимої державної політики за цим не стояло. Китайці приїжджали й від'їжджали. Але тепер їх дедалі більше осідає в Росії на термін понад рік. Генеральні консульства Китаю, крім російських столиць, діють у Хабаровську, Іркутську й навіть у Єкатеринбурзі. З'явилися культурні центри. Китайська державна політика стосовно hua qiao у Росії набуває чітких контурів. Використовуючи популярну російську максиму, можна сказати, що "Китай зосереджується".

Трудова міграція стала частиною інвестиційної політики Китаю в Росії. Своєю чергою, Росія хоче багато китайських грошей, але, як і раніше, не бажає бачити багато китайських громадян на своїй території.

Мирне коригування кордонів

Китайсько-російський територіальний спір, що тривав кілька століть, було врегульовано тільки відносно недавно. Річкові кордони до розпаду СРСР проходили по китайському березі річок. Це була принизлива для Китаю умова, навіть не беручи до уваги ширших історичних розбіжностей з приводу приналежності територій: у міжнародному праві заведено проводити річкові кордони по фарватеру. Міжнародно визнаний принцип кордону було відновлено договорами 1991 і 1994 рр., однак його практична реалізація завершилася тільки на 2009 р. Проблема була пов'язана з поступками спірних територій та узгодженням нових умов делімітації й демаркації.

У 2004 р. укладено, а 2005 р. ратифіковано угоду про передачу Китаю приблизно половини острова Большой на річці Аргунь у Читинській області, західної частини Великого Уссурійського (китайська назва Хейсяцзидао, або острів Чорного Ведмедя) і сусіднього з ним острова Тарабаров (китайська назва Іньлундао, острів Срібного Дракона) на річці Амур у Хабаровському краю, а також деяких малих островів. Хейсяцзидао та Іньлундао містяться на підступах до Хабаровська, який з'єднує Далекий Схід зі Східним Сибіром. У радянські часи на відданих Китаю територіях розміщувався потужний військовий укріпрайон. Пізніше вони втратили військове значення, і на них з'явилися дачні ділянки. Що стосується легендарного острова Даманський (китайська назва Чженьбао дао, Коштовний острів), він потрапив під китайську юрисдикцію внаслідок самого перенесення кордону на фарватер Уссурі.

Наприкінці 2008 р., по закінченні демаркації скоригованого російсько-китайського кордону, позначені в угодах території було офіційно передано Китаю. Усього відійшло близько 337 кв. км. При цьому вже 2009 р. Китай, у повній відповідності до чинних угод, зажадав переглянути на свою користь ще 160 ділянок Амуру через зміну його фарватеру (таку процедуру передбачено). Є підозри, що Китай зумисне зміцнює свої береги, провокуючи розмивання російського берега, який зміцнюється менш активно. (З іншого боку, чому Росія не робить того ж, якщо її хвилює приналежність територій?) Довести це важко. Але якщо тенденція не зупиниться, Росія може втратити ще 150 кв. км.

Кілька років тому Китай без погодження з Росією розпочав днопоглиблювальні роботи ще на одній прикордонній річці - Уссурі. Цим Китай, не попередивши про характер днопоглиблювальних робіт на прикордонній території, порушив вимоги договору про режим кордону. Конфлікт зам'яли на регіональному рівні, щоб не ускладнювати вирішення важливіших для Росії економічних питань.

Епопея з коригуванням російських кордонів на користь Китаю викликала передбачувану негативну реакцію в російському суспільстві. Але її глушили заради вищих міркувань дружби з Китаєм. Прикрий осад залишився. Та й він розчинився в морі ентузіазму з приводу анексії Криму. 26 860 кв. км територій, відібраних за кілька тижнів в України замість 337 кв. км, що їх довго й болісно передавали Китаю, щедро компенсують усі репутаційні втрати, причому не тільки для влади, а й для жителів російського Далекого Сходу. Може, не тільки компенсують, а й створюють аванс. Амур тече, фарватер змінюється.

"Спільне" освоєння територій

Крім коригування кордонів на користь Китаю, розвивалися проекти освоєння територій без формальної зміни юрисдикції. Спочатку це відбувалося на паритетній основі, але потім гра пішла в одні ворота - російські. Наприкінці 1999 р. між Китаєм і Росією було підписано міжурядову угоду про спільне господарське використання двох островів. Для цього Росія передала острів Верхнєконстантинівський і прилеглу до нього акваторію, Китай - острів №1 групи островів Лунчжаньдао та прилеглу до нього акваторію на річці Амур.

У 2009 р. глави Китаю й Росії затвердили Програму співробітництва між суміжними регіонами на 2009-2018 рр. Це не угода й не договір. У цьому сенсі юридична дія програми обмежена. Але вона ретельно фіксує інвестиційні проекти. Тобто це взаємне політичне зобов'язання сторін, поступово реалізовуване в економіці та соціальній сфері.

Програма містить 205 ключових проектів, із них 94 має реалізувати Китай на російській території (освоєння природних ресурсів, розвиток виробництв, будівництво та реконструкція пунктів пропуску через кордон), 111 - Росія на території Китаю (створення переробних і високотехнологічних виробництв). Ініціатором програми був Китай, тому з китайської сторони програму ретельно готували, а з російської - склали нашвидкуруч на основі пропозицій регіонів, які не мають власних інвестиційних ресурсів. Робочу групу з реалізації програми створили в Росії тільки 2011 р. Освоєння російських територій Китаєм - пророблений план, китайських регіонів Росією - благе побажання (якщо знайдуться вільні кошти для інвестицій).

Серед найбільших китайських проектів - освоєння Березовського залізорудного родовища, Нойон-Тологойського та інших родовищ поліметалевих руд у Забайкаллі, зокрема в зоні Байкало-Амурської магістралі; розробка Савинського родовища магнезитів у Черемховському районі й золото-срібно-поліметалевих руд у Нижнєудинському районі; освоєння Євгеньєвського родовища апатитів і Куликовського родовища цеолітів; організація безвідхідної переробки титано-магнетитових пісків Халактирського родовища; промислове освоєння Ягодинського родовища природних цеолітів і Крутогоровського родовища кам'яного вугілля; будівництво цементного заводу на кордоні Оловянинського і Могойтуйського районів; модернізація цементного заводу "Ангарськцемент"; численні об'єкти лісопереробної промисловості у Приморському, Хабаровському, Забайкальському краях, Амурській та Іркутській областях, Бурятії, Єврейській автономній області. Не забули Магаданську область, Сахалін і Чукотку. Всього, як було сказано вище, просуваються 94 проекти.

Китай виявив готовність не тільки інвестувати в промисли й виробництва, а й надати власну робочу силу. Точніше кажучи, Китай обумовив інвестиції в Росію використанням на створених промислових і сільськогосподарських об'єктах китайської робочої сили. Для цього Китай пропонує створити спеціальні митні коридори (звідси будівництво й реконструкція пунктів пропуску) і полегшити отримання річних віз із можливістю пролонгації, щоб, наприклад, на вікенди й свята китайські робітники могли повертатися додому. Не потрібні їм чужі землі, якщо вони й так можуть комфортно працювати в Росії на об'єктах, котрі належать Китаю.

Наприкінці минулого року в РФ було прийнято закон про створення територій випереджувального соціально-економічного розвитку (ТВР). У перші три роки дії закону можна буде організовувати ТВРи тільки на Далекому Сході. Їх дозволено створювати терміном на 70 років з можливістю пролонгації. ТВРами управлятимуть не органи місцевого самоврядування, а наглядові ради і керуючі компанії, створені російським урядом. На цих територіях не буде обмежувальних квот для завезення іноземної робочої сили, яка набирає статусу резидентів ТОР. Діятимуть вільна митна зона і пільгове оподаткування. Допускається вилучення земельних ділянок та розміщених на них об'єктів нерухомого майна в громадян Росії на клопотання керуючої компанії. Іноземцям, котрі працюють у ТОР (де-факто китайцям, але Росія, теоретично, може зробити хід конем, створивши територію для освоєння Японією), дозволяється видобувати й вивозити мінерали, вуглеводні, робити лісозаготівлі, виловлювати рибу тощо у будь-якій кількості без відшкодування збитків.

У червні рішенням уряду було утверджено перші три ТОРи. У Хабаровському краї створюється територія металургійного і транспортно-логістичного профілю. ТОР "Комсомольськ", також у Хабаровському краю, має авіаційний профіль (у Комсомольську-на-Амурі розміщується виробництво модельної лінії Су-27, яких багато поставлялося в Китай, і все ще виробляються комплектуючі для китайського парку цього літака та його китайського клону). Ще одна ТОР створюється у Приморському краї.

Розвиваються й проекти на умовах оренди, один із яких зчинив недавній галас. Але це не перший такий проект. Із 2004 р. у Забайкальському краї кілька компаній з китайським капіталом орендували на 49 років великі площі для лісозаготівель. Бенефіціарами виступили компанії з провінції Хейлунцзян "Чжунте Ботай", "Фу Цзінь" і "Жунченсіньюань". Загалом під лісозаготівлі орендовано 1 844 407 га, фактично всю смугу лісів Забайкальського краю, що прилягає до кордону з Китаєм.

Старший партнер

Китай для Росії - основний зовнішньоторговельний партнер, за ним ідуть Німеччина, Нідерланди, Італія і Японія. Росія для Китаю - 10-й торговий партнер після США, Гонконгу, Японії, Південної Кореї, Тайваню, Німеччини, Австралії, Малайзії та Бразилії. Зовнішньоторговий оборот Росії з Китаєм не дотягує до 90 млрд дол. на рік, оборот Китаю зі США далеко перевалює за 500 млрд дол. Частка Китаю в зовнішній торгівлі Росії - 11%, Росії в обороті Китаю - близько 2% (приблизно як частка України в зовнішній торгівлі ЄС). США для Китаю - глобальний партнер, Росія - регіональний. Із цієї причини Китай м'яко, але наполегливо виправляє Росію щоразу, коли вона намагається представити двостороннє й багатостороннє (у рамках БРІКС і ШОС) співробітництво як створення глобального антизахідного фронту, й нагадує, що оборонний союз із Росією не стоїть на порядку денному.

Та обставина, що китайська економіка стала в останній місяць давати збої (поки що важко судити, чи переросте криза фондового ринку в загальноекономічну), не вплине на розстановку сил. Якщо китайська економіка піде вниз, вона потягне за собою й російську - як прямо (через зменшення торгового обороту й інвестицій), так і опосередковано (через понижувальний тиск на нафтові котирування й залежні економіки країн Центральної Азії, що входять до Євразійського економічного союзу).

Китай визначає, як, де і на яких умовах його інвестиції йтимуть у Росію. Описані вище проекти належать до регіональних господарських суб'єктів Китаю. Впродовж останнього року створюються інструменти масштабного державного інвестування в рамках проекту Економічного поясу Шовкового шляху. Китай став основним акціонером Азійського банку інфраструктурних інвестицій, Нового банку та Пулу умовних валютних резервів БРІКС. Росія хотіла б, щоб російську ділянку Шовкового шляху інвестував Китай, починаючи з Далекого Сходу і далі через Сибір - аж до кордонів з ЄС. Але Китай уже має регіональні механізми для інвестування в сибірські й далекосхідні проекти. Поєднувати Азію з північчю Європи на державному рівні він планує через Центральну Азію та західну частину Росії.

Показовий приклад - "легендарний" газопровід "Сила Сибіру", який ближче до 2020 р. мав прокачувати з Росії в Китай до 38 млрд кубометрів газу на рік, ніяк не отримає китайських інвестицій. Натомість Китай будує вже четверту гілку газопроводу з Туркменістану, після початку експлуатації якої 2017 р. сумарна потужність цього газопроводу зросте до 80 млрд кубометрів (три гілки вже працюють).

У Росії залишається один важливий інструмент інвестиційного торгу з Китаєм - поставки сучасних озброєнь та аерокосмічної техніки. Росія не особливо хотіла б це робити з багатьох причин, зокрема через занадто швидке й безцеремонне клонування Китаєм. Але, наприклад, усього лише заради меморандуму про будівництво "Сили Сибіру" вона погодилася на поставку в Китай своїх найсучасніших комплексів протиповітряної оборони С-400 і винищувачів Су-35.

Головна умова китайських інвестицій у російську економіку - залучення робочої сили з Китаю - залишається незмінною. Вона універсальна. Але для Росії, яка здійснює "історичний розворот на Схід", ця умова звучить особливо актуально.