Словаччина. Стомившись від реформ

Парламентські вибори, які відбулися в Словаччині 19 червня, стали знаковою подією. Насамперед тому, що в інтризі, яка складалася навколо них — уперше в новітній історії країни, — політика відігравала зовсім не головну роль. І коли основним гаслом виборів 1998 року була боротьба за демократію, 2002-го ключовими стали дебати навколо приєднання до Євросоюзу і вступу до НАТО, то результат нинішніх виборів залежав від позицій партій—учасників перегонів у питаннях економіки і соціального забезпечення населення.

Підрахунок голосів став сенсацією: понад сподівання, основа нинішньої парламентської коаліції — Словацький демократичний християнський союз діючого прем’єра Мікулаша Дзурінди — фінішував другим. Тепер йому належатиме 31 мандат із 150 можливих. Словацька народна партія і Партія угорської коаліції провели в парламент по 20 депутатів. Рух за демократичну Словаччину на чолі з екс-прем’єром Володимиром Мечіаром і християнські демократи також будуть представлені в парламенті — 15 і 14 мандатами відповідно. Комуністи, мабуть, остаточно зійшли з політичної сцени в Словаччині, не зумівши подолати встановлений законодавством п’ятивідсотковий бар’єр.

Переможцем стала опозиційна партія Smer-SD («Курс — соціал-демократія»), яку в парламенті нового скликання представлятимуть півсотні депутатів. Найімовірніше, мабуть, що саме її лідер — Роберт Фіцо — очолить уряд. «З’явився шанс зробити Словаччину більш справедливою і солідарною державою», — заявив він, коментуючи перемогу своєї партії на виборах.

І в цьому пан Фіцо має рацію: із справедливістю і солідарністю у попереднього кабінету складалося не дуже, хоча за два чотирирічні терміни перебування у владі команда західника Дзурінди зуміла досягти блискучих результатів. Так, у березні 2004 року Словаччина вступила до НАТО, а усього через два місяці відбулося і її приєднання до ЄС. Водночас у країні почався інвестиційний бум, значною мірою викликаний упровадженням єдиного прибуткового податку як для фізичних, так і для юридичних осіб, який становить 19%. Іноземні підприємці належно оцінили нововведення, вклавши в економіку Словаччини 11 млрд. дол., що допомогло досягти найвищих у Центральній Європі темпів зростання — торік вони становили 6,1%. Це принесло нові робочі місця і стрімке підвищення зарплат. У результаті Світовий банк присвоїв Словаччині статус «Світового лідера в галузі реформ».

Проте «словацьке диво» має і зворотний бік. Було урізано багато соціальних програм, зокрема у галузі пенсійного забезпечення, а реформи у сфері охорони здоров’я привели до її комерціалізації. Крім того, не в усіх регіонах країни показники безробіття відповідають середньому. Найважча ситуація склалася на сході країни, де без роботи 28% населення (дійшло навіть до того, що напередодні вступу до ЄС армії довелося розганяти голодні бунти циган, які компактно проживають у цьому регіоні). Викликало невдоволення і те, що уряд Дзурінди віддавав перевагу іноземним інвесторам на шкоду словацьким.

На це невдоволення і зробив ставку амбіційний популіст Роберт Фіцо. У його передвиборній програмі — на противагу пропозиціям Дзурінди — робиться наголос на державне управління економікою, скорочення темпів і масштабів приватизації, а також посилення соціального захисту населення. Ця стратегія виявилася виграшною, і нині лідер есдеків займається формуванням нової правлячої коаліції. Однорідною вона не буде, більш того, існує певна можливість, що Дзурінда залишиться при владі. Проте станеться це тільки в тому разі, якщо чинному прем’єру вдасться домовитися з партнерами по старій коаліції — партією угорської меншини, Християнсько-демократичним рухом — і партією Володимира Мечіара «Рух за демократичну Словаччину». Якщо це станеться — то новий блок здобуде перевагу над переможцем у три десятки голосів. Труднощі полягають у тому, що християнським демократам не імпонує фігура Мечіара, через якого Словаччина свого часу виявилася в ізоляції. «Очевидно, що словаки проголосували проти реформ, але результати трохи кращі, ніж ми очікували, —зазначив Ларс Крістенсен, старший економіст банку Danske Bank, який курирує Східну Європу. — Дзурінда ще зможе сформувати кабінет, якщо зуміє переконати Мечіара приєднатися до нього, а партнерів — прийняти це. Така коаліція була б найкращою новиною для інвесторів, оскільки вона свідчитиме швидше про збереження статус-кво, ніж про згортання реформ».

Усі інші варіанти коаліційних угод будуються навколо «Smer — SD». Найміцнішою з них, як зазначають експерти, могла б стати уже вищеописана комбінація, але із соціал-демократами замість екс-прем’єрських партій.

Друга можливість — Smer, Словацька народна партія і партія колишнього прем’єра Володимира Мечіара. Експерти вважають, що, незважаючи на близькість програм партій, коаліція цих політичних суб’єктів буде проблематичною. Категоричність висловлювань лідерів Народної партії дає підставу побоюватися нестабільності такого уряду.

Останній варіант — так звана сильна коаліція, в основу якої покладено прагматичний союз Фіцо і Дзурінди. Але заяви обох змушують припустити, що можливість створення такої комбінації дедалі зменшується: лідер соціалістів наполягає на скасуванні радикальних реформ, а лідер християнських демократів — на їхньому продовженні.

Про терміни формування коаліції поки судити важко — деякі експерти вважають, що цей процес може затягтися більш ніж на місяць. Однак, незалежно від того, який із варіантів буде втілено у життя, новий уряд усе-таки буде більш соціально орієнтованим. За словами експертів, зростаюча економіка країни, мабуть, зуміє «перетравити» реалізацію деяких передвиборних обіцянок Smerа, на кшталт збільшення соціальної допомоги малозабезпеченим без зриву планів зі вступу в зону єдиної європейської валюти 2009 року. Втім, Фісо наполягає на тому, що входження в зону євро має бути однаково вигідним усім верствам населення — в іншому разі він погрожує переглянути план. Проте, як зазначив Мирослав Пройхар із празького відділення Ситібанку, котрий курирує Словаччину, «економіка ігнорує дії уряду, якщо він не започатковує серйозних змін. Сильне економічне зростання може тримати під контролем громадські фінанси, навіть коли соціальні витрати якоюсь мірою зростуть». З другого боку, хоча Фіцо жорстко критикує методи уряду Дзурінди, навряд чи він почне різко згортати реформи. Адже це викличе негативну реакцію ЄС і МВФ. До того ж позитивні результати від шокової терапії все-таки є. Рівень безробіття знизився до 16 %, іноземні інвестиції пожвавили виробництво. Тож найбільш імовірний прем’єр, швидше за все, просто трохи пом’якшить лінію свого попередника, відбуваючись напівзаходами на кшталт скасування оплати основних медичних послуг і вищої освіти.

Інша річ — відносини із зовнішнім світом. Лідер есдеків заявив: «Мій візит до Москви буде серед перших зарубіжних поїздок як прем’єр-міністра Словаччини. Ми відкидаємо односторонню орієнтацію Словацької республіки на Захід. Я переконаний, що Словаччина повинна мати зважені дружні зв’язки з Україною, Росією, Китаєм». З цього можна зробити висновок, що на посаді глави уряду яскраво вираженого «євроатлантиста» змінить «багатовекторник». Головне, втім, щоб ця багатовекторність не обернулася банальним посиленням впливу Москви. Цьому сприяють не лише русофільські настрої Фіцо (до речі, традиційні для словацького соціуму), але й енергетична залежність: до 90% вуглеводнів Словаччина одержує з Росії, до того ж 49% акцій у місцевій компанії Transpetrol, яка керує словацьким відрізком нафтопроводу «Дружба», належить російській компанії «Роснефть». Кабінет Дзурінди, проте, розглядав можливість диверсифікації постачань палива, зокрема за рахунок спільних з Україною проектів. Крім того, в останні півтора року Словаччина, як і вся Вишеградська група, усіляко підтримувала процес демократизації нашої країни, виступаючи лобістом інтересів Києва в ЄС і НАТО. Залишається сподіватися, що дружба Братислави з Москвою, обіцяна Робертом Фіцо, не стане альтернативою дружбі з Києвом.