Словаччина без уряду

Чи може маленька Словаччина заблокувати реформу Європейського фонду фінансової стабільності, про яку домовилися решта країн єврогрупи? Як з’ясувалося, така можливість була цілком реальною. У середині жовтня увага всієї Європи була прикута до Братислави, де парламент розглядав питання ратифікації угоди про збільшення стабілізаційного фонду, створеного для порятунку євробанкрутів. Під час першого голосування словацький парламент сказав «ні» європейським пропозиціям, а заодно послав у відставку уряд Івети Радічової (в пакеті з ратифікацію євродокумента депутати голосували і вотум довіри чинному уряду). Остаточно проект пройшов після повторного голосування завдяки порозумінню з опозицією, однак ціною стали політична криза та призначення на 10 березня 2012 року дострокових виборів, на яких, найімовірніше, переможуть соціалісти.

Братислава проти всіх

Уряд Івети Радічової з самого початку (тобто з липня 2010-го) займав дуже гостру позицію в питанні реформи єврозони. Братислава не погоджувалася на створення стабілізаційного фонду і вже тоді хотіла накласти ве­то, пропонуючи натомість конт­ро­льоване банкрутство Греції. В основі такої радикальної позиції Братислави був не стільки політичний авантюризм, скільки прин­ципова незгода з пропонованими рішеннями, що їх словаки порівняли з гасінням пожежі бензином.

Для маленької і певною мірою провінційної Словаччини перехід на євро першого січня 2009 р. був чимось більшим, ніж технічною справою заміни валюти. Словаччина - молода держава, яка шукає своє місце на геополітичній мапі Європи й хоче відігравати в міжнародних відносинах принаймні таку роль, як сусідні Чехія та Угорщина. З огляду на це словаки сприйняли заміну валюти як щось на кшталт вступу до елітного клубу найбагатших і найвпливовіших. На зміцнення позиції Словаччини в регіоні вплинуло й те, що Євро­союз фактично поділився на «Єв­ропу двох швидкостей», у якій найважливіші рішення приймають лише члени єврозони. А Сло­ваччина - єдина країна Више­градської четвірки, котра належить до того клубу. У такій ситуації словацькій делегації випала роль неформального адвоката інтересів усієї Центральної Європи на форумі групи євро, що вплинуло на рішучість, із якою ця невелика держава домагалася врахування своїх пропозицій.

Слід зазначити, що ці пропозиції з самого початку виглядали доволі радикальними. Братис­лава була першою, хто офіційно запропонував: зробити більш жорсткими правила Пакту стабільності і зростання, контрольоване банкрутство Греції та участь приватних банків у фінансуванні програм допомоги для країн із надмірним дефіцитом. Словач­чина з великими застереженнями погодилася на створення антикризового фонду, однак категорично відмовилася надавати кредит Греції. Аргументація була досить логічна: якщо Словаччина у 1998 - 2006 роках змогла провести болісні реформи, то чому не вимагати таких кроків від греків? Крім того, Івета Радічова звертала увагу на те, що в Греції навіть під час кризи середня зарплата втричі вища, ніж у Словаччині, а середня пенсія - вчетверо більша, тому несправедливо вимагати від «бідних словаків» надавати допомогу «багатим грекам».

«Не дамо ані копійки»

Як з’ясувалося, словаки мали рацію, говорячи, що кредит для Греції не є вирішенням проблеми. Словацькі пропозиції поступово потрапили в головне русло дискусії, зокрема їх стали лобіювати і впливові німці. У певний момент виникла навіть неформальна коа­ліція Берліна, Відня та Братис­лави, які найактивніше домагалися реформ єврозони і посилення фіскальної дисципліни.

Серйозні проблеми виникли тоді, коли на порядку денному стало питання згоди Братислави на збільшення Європейського фонду фінансової стабільності. Це питання спричинило розвал усередині словацької владної коаліції: три партії виступали за участь Братислави в зазначеному механізмі, а ліберальна «Свобода і солідарність» Ріхарда Суліка - категорично проти.

Щоб домогтися від коаліції згоди на ратифікацію угоди, Івета Радічова вирішила поєднати це голосування з вотумом довіри для свого уряду. Зрештою, пані прем’єр зіграла ва-банк не вперше: доля уряду вже вирішувалася у травні, коли парламент голосував за нового генерального прокурора. Тоді Радічова перемогла і зміцнила свою політичну позицію, однак цього разу вона прорахувалася: коаліційні ліберали таки не підтримали ратифікацію європейської угоди, і уряд мусив піти у відставку.

Аби знайти вихід із кризи, що виникла, лідери трьох партій коаліції мусили домовлятися з опозиційним «Смером» та з неприхильним до них президентом Іваном Гашпаровічем. Партія Роберта Фіца погодилася підтримати ратифікацію під час повторного голосування, однак в обмін на дострокові вибори, які призначили на 10 березня 2012-го. Доти правитиме тимчасовий уряд Радічової (вже без участі лібералів), з обмеженими повноваженнями.

Реформи в атмосфері кризи

Найбільш парадоксальне в цій ситуації те, що партії, котрі створювали кабінет Радічової, завдячували успіхові на виборах 2010 року саме грецькій кризі, яка пізніше стала причиною відставки цього уряду. Партія Ро­бер­та Фіца «Курс - соціальна демократія», що правила у 2006-2009 роках, тішилася високим рейтингом завдяки своїй соціальній політиці. Це був час дуже стрімкого зростання ВВП і покращення рівня життя, оскільки тоді з’явилися позитивні результати попередніх реформ. Однак ціною цього соціального комфорту було стрімке зростання державних витрат, а відтак - боргу та дефіциту, який зріс із 1,9% ВВП у 2007 році до 6,8% ВВП у 2009 р. Це стало підставою для тверджень, буцімто Словаччина потихеньку йде грецьким шляхом.

За нормальних обставин виборці не переймалися б абстракт­ним для звичайної людини дефіцитом, однак грецький приклад вплинув на словаків як холодний душ. Відтак на виборах у червні 2010 р. перемогли партії, котрі асоціювалися зі зменшенням витрат бюджету та реформами. І саме зниження дефіциту стало головним завданням, яке поставила перед собою Радічова та її кабінет.

Як оцінювати понадрічну діяльність кабінету, що йде у відставку? Уряд Івети Радічової виявився не таким реформаторським, як попередні кабінети центроправиці, тобто два уряди Мікулаша Дзурінди (1998 - 2006). Головним його успіхом стало проведення реформи громадських фінансів та значне зменшення дефіциту. Ще один успіх - досить вдала боротьба з корупцією та непрозорими схемами в держзамовленнях і юстиції. У питаннях правопорядку ситуація в Словаччині була набагато гірша, ніж у сусідніх Чехії чи Польщі, а за часів Фіца в країні сталося кілька гучних скандалів, пов’язаних із продажем прав на викиди СО₂, будівництвом автобану та зимового стадіону в Братиславі. Впровадження прозорих процедур державних закупівель та аукціонів привело до знач­них заощаджень і допомогло помітно знизити дефіцит держбюджету. Уряд також розпочав велику соціальну реформу, мета якої - запровадження єдиної ставки відрахувань на лікарняний, соціальний, пенсійний та інші фонди незалежно від джерела доходу.

Які прогнози?

Результат виборів у березні 2012-го залежатиме від того, чи уряду, який іде у відставку, вдасться за ці кілька місяців завершити розпочаті реформи, зокрема популярну в народі реформу юстиції та соціальних відрахувань. Коли ж, окрім того, вдасться помітно знизити дефіцит і поліпшиться економічна кон’юнктура, то партії нинішньої коаліції зможуть розраховувати на цілком добрий результат.

Переможцем виборів у кожному разі стане опозиційний «Смер» («Курс») Роберта Фіца. Багато залежить від того, чи потраплять до парламенту крайні націоналісти, тобто Словацька національна партія Яна Слоти - традиційний коаліціант «Смеру», який балансує на межі 5% прохідного бар’єра. Важко також
уявити відновлення уряду в нинішньому складі, тобто з участю ліберальної «Свободи і солідарності», яка спричинила відставку уряду. А без лібералів центроправиця навряд чи зможе здобути владну більшість.

У такій ситуації найбільш імовірною є широка коаліція з участю соціалістів та однієї або двох партій центроправиці. Натомість сама Радічова декларує, що не балотуватиметься на парламентських виборах і йде з партійної політики. Втім, багато хто бачить шанси пані прем’єра на перемогу на президентських виборах у 2014 році, а її нинішня принциповість може їй у тому тільки допомогти.