Словаччина з коаліцією: влада об'єднала давніх ворогів

Коли ввечері 5 березня оприлюднили попередні результати парламентських виборів у Словаччині, здавалося, що країна стоїть перед тривалою політичною кризою.

Велике збентеження викликав, перш за все, несподіваний успіх неофашистів з Народної партії "Наша Словаччина" (НПНС) Маріана Котлеби, які отримали аж 8% на хвилі зростання антиіммігрантських настроїв словаків. А нижчий, ніж очікувалося, результат правлячого "Смеру" Роберта Фіцо (28%) і виборчий успіх Словацької національної партії (8,6%) свідчили про коаліційну безвихідь. Адже для створення уряду було потрібне примирення двох давніх ворогів - націоналістів і партії угорської меншини "Мост-Гід", без яких новий кабінет не мав шансу на стабільну більшість у парламенті.

Однак неможливе стало реальним: Словаччина має "екзотичну" коаліцію, яку ще кілька місяців тому мало хто міг навіть припустити. Новий, уже третій, кабінет Роберта Фіцо створили чотири партії: соціал-демократичний "Смер" (словацькою - курс, напрям) старого-нового прем'єра (28,3%, 49 місць), Словацька національна партія (СНП) (8,6%, 15 депутатів), партія угорської меншини "Мост-Гід" (6,5%, 11 мандатів) і новий правоцентристський проект "Мережа" Радослава Прохазки (5,6%, 10 місць). За вотум довіри голосувало 79 депутатів, причому парламент має 150 місць, тобто мінімальна більшість - це 76.

Швидкий темп і легкість, із якими вдалося створити коаліцію, - це найбільша перемога прем'єра Роберта Фіцо, який стартував із дуже слабких переговорних позицій, а остаточно створив уряд, що формально є коаліційним, але фактично домінуючу роль у ньому відіграє "Смер". Усе це - ефект слабкості недавньої опозиції, яка вкотре не спромоглася об'єднатись і не створила альтернативи кабінету Фіцо. А такі пропозиції були - ішлося, зокрема, про можливість створення уряду Ріхарда Суліка, лідера ліберальної "Свободи і солідарності" (СаС), яка несподівано отримала дуже добрий результат і посіла на виборах друге місце (12,1%, 21 депутат).

За створення кабінету Суліка виступав, окрім СаС, також рух "Звичайні люди і незалежні особистості" Ігоря Матовіча, який посів третє місце з результатом 11% (19 депутатів). Однак саме ця партія головно спричинилася до того, що "Мост-Гід" і "Мережа" таки віддали перевагу переговорам зі "Смером". Ігоря Матовіча вважають політичним авантюристом, який, правда, вносить у політику позитивну енергію (зокрема, з його списків стартують справді чесні й ідейні громадські активісти), але якому важко довіряти. Так, у 2015 р. він вчинив провокацію проти свого партнера по опозиції Радослава Прохазки, пропонуючи йому допомогу в політичній рекламі його партії "Мережа", яка на тоді заручилася довірою аж 15–20% словаків і мала шанс стати реальною альтернативою "Смеру" (а про Прохазку говорили як про майбутнього прем'єра). Ішлося про те, що Прохазка мав би заплатити Матовічу, який є власником мережі регіональних газет, ставку за рекламу, нижчу від ринкової вартості і частково без оплати ПДВ. Матовіч без відома свого співрозмовника записав цю розмову і оприлюднив її, чим знищив міф про Прохазку як чистого, ідейного політика. Після того рейтинги "Мережі" стрімко пішли вниз. У результаті, замість того, щоб стати другою або навіть першою політичною силою, "Мережа" ледве подолала виборчий поріг і отримала всього 5,6%, а поведінка Матовіча остаточно перекреслила шанс на співпрацю між "Звичайними людьми" і "Мережею".

Схожих особистих конфліктів між лідерами давньої опозиції було і є багато. Йдеться не тільки про Матовіча. Лідер лібералів Ріхард Сулік для багатьох політиків "Мосту" й "Мережі" був неприйнятним, з огляду на його скептичне ставлення до глибшої інтеграції в рамках єврозони. Зокрема, саме він у 2010-2011 рр. протестував проти ратифікації Словаччиною угоди про допомогу Греції і домагався, щоб Словаччина наклала вето, а Греція вирішила проблему боргів шляхом банкрутства та виходу з єврозони. Це стало причиною політичної кризи, виходу лібералів із коаліції, відставки правоцентристського кабінету Івети Радічової та прискорених виборів 2012 р., на яких блискучу перемогу отримав "Смер" Роберта Фіцо. Тому для багатьох політиків колишньої опозиції євроскептичний прем'єр Сулік був гіршим рішенням, ніж Фіцо, тим паче що з 1 липня Братислава переймає головування в ЄС, і це не найкращий час для конфліктів із Брюсселем.

Отже, серед колишньої опозиції стався розкол, про можливість якого говорили вже давно. Партія угорсько-словацького порозуміння "Мост-Гід" Бели Бугаря і "Мережа" Радослава Прохазки, які перед виборами були в твердій опозиції проти "Смеру" й говорили про потребу усунення Фіцо від влади, ввійшли зі своїм недавнім ворогом у коаліцію. Причому всіх здивувало те, що це сталося так швидко і що Бела Бугар та Радослав Прохазка навіть не пробували скористатися своїми добрими переговірними позиціями. Правда, "Мост-Гід" і "Мережа" отримали мало голосів, але без них створення третього уряду Фіцо було неможливим, і ці партії могли добитися більше, використовуючи аргумент, що інакше підуть у коаліцію з Суліком та Матовічем (навіть якщо не мали такого наміру). Зокрема, можна було вимагати більше міністерських крісел, заміни Фіцо на іншого прем'єра (наприклад, шанованого проукраїнського дипломата Мірослава Лайчака) та усунення від посад впливових політиків-олігархів "Смеру", які скомпрометували себе в корупційних скандалах.

Однак сталося інакше, і менші коаліційні партнери отримали тільки символічний вплив на уряд. "Мост-Гід" і "Мережа" мають лише кількох міністрів не в ключових відомствах. Практично, повноту влади отримав "Смер", а коаліційні партнери (за винятком націоналістів) - невеликі шанси проштовхнути свої вимоги, наприклад у питанні деолігархізації країни та реальної боротьби з корупцією.

Відносно сильна, натомість, позиція націоналістів, які на цих виборах не тільки вийшли з політичного небуття (в попередній каденції СНП була поза парламентом), а й здобули реальний вплив на стан справ у країні. Лідер націоналістів Андрей Данко став спікером парламенту, тобто формально другою особою в державі. СНП має найбільшу, після "Смеру", кількість міністерських крісел і, на відміну від "Моста" й "Мережі", їй не загрожує маргіналізація. Навпаки, після виборчого успіху та входження до коаліції підтримка СНП, радше, зростає: останній рейтинговий замір, проведений на початку травня агентством "Фокус", дає націоналістам аж 11,2%.

З меншими коаліційними партнерами все інакше. На відміну від націоналістів, які вже створювали коаліцію зі "Смером" у 2006- 2010 рр., "Мост-Гід" і "Мережа" завжди позиціювали себе як альтернатива "корумпованому урядові Роберта Фіцо". Згадаймо, що Радослав Прохазка створив "Мережу" на хвилі виборчого успіху на президентських виборах 2014 р., на яких посів сильне третє місце з результатом 20%. Це й стало стартовим капіталом для нової партії, яка від початку створювалася, щоб замінити "стару" опозицію у ролі головної противаги соціал-демократам. "Нова якість словацької політики", "майбутній прем'єр" - саме так ще рік тому характеризували Прохазку, а лідера "Моста" Белу Бугара вважали ще одним чесним та ідейним політиком, який "ніколи не піде з Фіцо до влади" і має шанс стати лідером опозиції.

Тому участь у коаліції зі "Смером" для багатьох виборців цих партій стала справжнім шоком. У результаті, ще під час коаліційних переговорів "Мост-Гід" і "Мережу" залишило кілька депутатів, що, однак, не загрожує більшості, оскільки частина їх склала депутатський мандат, і на їхнє місце прийшли наступні зі списку. І Коли "Мост" тримається більш-менш на межі 6%, то останні рейтинги дають партії "Мережа" всього 3,5%, що не дотягує до 5% виборчого порогу. Ось так закінчує партія, котра плекала амбіції стати альтернативою "Смеру", здобути 20–30% голосів і мати свого прем'єра. Такі результати ще більше посилюють позицію Роберта Фіцо: менші коаліційні партнери приречені на участь у цій коаліції, адже у разі дострокових виборів результати "Моста" можуть тільки знизитися, а "Мережа", схоже, взагалі опиниться поза парламентом.

З утворенням третього кабінету Роберта Фіцо пов'язана ще одна цікава подія, - ця коаліція стала можливою завдяки історичному примиренню словацьких націоналістів (СНП) та партії угорської меншини ("Мост-Гід"), і взагалі нормалізації словацько-угорських відносин. Нагадаємо, що впродовж 1990-тих і 2000-них років не було у Словаччині гострішої теми, ніж конфлікт з Угорщиною та мадярською меншиною. Антимадярська риторика була, зрештою, стрижнем, сенсом існування Словацької національної партії, а у свою першу каденцію у 2006–2010 рр. на цьому будував популярність і прем'єр Роберт Фіцо (раніше схожу тактику обирав Владімір Мечіар, який правив Словаччиною у 1992–1998 рр.). З іншого боку - угорці відповідали "взаємністю": головним пунктом програми впливової словацької Партії мадярської коаліції ішла зміна територіального устрою держави і створення автономної угорськомовної республіки на півдні країни, що було неприйнятним навіть для словаків, далеких від націоналізму. А угорський прем'єр Віктор Орбан у перші роки свого правління часто говорив про потребу відновлення "Великої Угорщини" - з південною Словаччиною та Закарпаттям у її складі.

Що ж змінилося у словацькому суспільстві? Тут є декілька чинників, які варто згадати. По-перше, зі створенням уряду Івети Радічової у 2010 р. люди зрозуміли, що подальше загострення словацько-угорських конфліктів - дорога в нікуди. Частиною коаліційної влади стала нова на той час партія "Мост-Гід", яка виникла як опозиція до радикальної партії угорської меншини ПМК (Партія мадярської коаліції). Унікальність "Моста" полягала в тому, що він мав стати саме мостом між словацьким і угорським суспільством, тому в його списках були не тільки діячі мадярської меншини, а й відомі словацькі авторитети. Серед них правозахисник, етнічний словак Рудольф Хмел, який отримав посаду уповноваженого з питань прав людини і національних меншин у кабінеті Радічової. Хмел багато зробив для примирення з угорцями, його дії доповнили громадські ініціативи на двох берегах Дунаю, які за прем'єрства Радічової могли розраховувати на підтримку влади.

І, хоча кабінет Івети Радічової протримався лише два роки, цього виявилося достатньо. Коли у 2012 р. прем'єром удруге став Роберт Фіцо, він уже не зачинав словацько-угорської ворожнечі. Політологи запевняють, що у 2012 р. словацький і угорський лідери порозумілися стосовно того, що вони більше не гратимуть на антиугорських і антисловацьких настроях. Це результат чистої політичної калькуляції: політики зрозуміли, що ворожнеча вже не допомагає в консолідації електорату, зате створює зайві проблеми. Роберт Фіцо і Віктор Орбан, яких критикують за авторитарний стиль і проросійські настрої, мають достатньо спільних ворогів, щоб їм було вигідніше співпрацювати, ніж воювати. З 2012 р. Орбан представляв Роберта Фіцо як одного зі своїх найбільших союзників, а словацький лідер говорив про свого угорського колегу те ж саме.

Друга важлива річ - це зміна лідера у Словацькій національній партії. Одіозного Яна Слоту, якого називали "словацьким Жириновським", замінив поміркований і цілком прийнятний для еліт Андрей Данко. Більшість політологів стверджують, що це тільки піар-акція, а суть партії залишилася та сама. Однак усе ж таки з приходом Данка риторика націоналістів різко змінилася: головним ворогом перестали бути угорці, натомість ними стали іммігранти - мусульмани. До речі, така ж сама зміна акцентів відбулася у партії "Смер" і прем'єра Фіцо, який свою виборчу кампанію 2015–2016 рр. побудував саме на гаслах "захисту Словаччини" від арабських іммігрантів.

Що буде далі з коаліцією, чи протримається третій кабінет Роберта Фіцо всі чотири роки, і яка буде зовнішньополітична позиція нового уряду? Про це можна буде сказати в другій половині червня. Саме тоді Словаччина стане на порозі найбільшого для неї зовнішньополітичного виклику десятиліття - першого в історії цієї держави головування в ЄС.