СКРОМНЕ СВЯТО КОПЕНГАГЕНА

Ще рік тому грудневий саміт Європейського Союзу в Копенгагені планувався як урочисте завершення грандіозного політичного заходу — ухвалення остаточного рішення з розширення меж цивілізованої Європи. На ньому десять нових країн-претендентів мали отримати офіційну індульгенцію на право членства в ЄС. Проте осінні зустрічі лідерів ЄС і реакція майбутніх країн-членів на фінансування процесів приєднання визначили — саміт у Копенгагені, порівняно з іншими, буде надзвичайно робочим і напруженим. До початку історичної зустрічі в столиці Данії, що головує свої півроку в ЄС, лише два з десяти кандидатів — Словенія та Кіпр — погодилися з запропонованими фінансовими умовами вступу у співтовариство. Решта мали намір домовлятися на місці.

Тим часом маленька Данія грунтовно підготувала свою столицю до глобального заходу — подібного вона ще не проводила. Крім прибуття сюди глав урядів 28-ми держав, на Копенгаген обіцяли обрушитися прочани-антиглобалісти для проведення гучних демонстрацій. Для дотримання порядку в столицю стягнули близько шести тисяч поліцейських. А виставковий центр, у якому проходили основні заходи саміту, було обгороджено високими бетонними плитами та «прикрашено» колючим дротом.

Попри те, що на початку тижня міністри закордонних справ країн ЄС спеціально збиралися для остаточного ухвалення порядку денного Копенгагенського саміту, їм не вдалося прийти до спільного знаменника щодо фінансових аспектів розширення. Хоча всі решта питань інтегрування нових 10 членів у загальноєвропейський простір було узгоджено й затверджено.

Головні сигнали невдоволення надсилала Польща. Її населення становитиме половину всіх громадян держав, які вступають до ЄС. Тому вона найбільше зацікавлена в справедливому ставленні до молодих членів європейської сім’ї. Особливо уряд країни, в якій чверть населення зайнята в сільському господарстві, хвилює питання збільшення субсидій польським фермерам зі спільного бюджету ЄС. Згадані «східні» домагання дратували «західних» сусідів. Йошка Фішер, міністр закордонних справ Німеччини, навіть загрожував Польщі відмовою у вступі до ЄС, якщо вона й далі торгуватиметься. Євросоюз пропонував польським аграріям 2004 року 443 млн. євро субсидій, а Варшава вимагала збільшення суми майже вдвічі.

У вівторок на сторінках газети Financial Times прем’єр-міністри Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини виступили зі спільним закликом до ЄС збільшити фінансові гранти для країн-вступників, «а то серйозні проблеми для національних бюджетів неминучі». Газета також нагадує: 1999 року, під час ухвалення бюджету на розширення Євросоюзу, було схвалено суму в 42 млрд. євро, сьогодні вона зменшилася до 40. Держави-кандидати, навпаки, бачать потребу в сумі близько 43 млрд. євро. А також планують домовитися про більш пільговий режим фіскальної й торговельної співпраці з ЄС.

У перший день саміту було досягнуто домовленості про збільшення дотацій аграрному сектору країн, які вступають до ЄС. Отож «східні» фермери одержать субсидії в розмірі 50% від сум, які сьогодні виплачуються «західним» фермерам (раніше їм пропонувалося лише 25%). Є ще багато спірних питань, що їх треба вирішити під час дводенної зустрічі європейських лідерів у Копенгагені. Датський прем’єр-міністр Андерс фог Расмуссен навіть висловив припущення, що саміт може затягнутися на вихідні.

Питання, яке впродовж попередніх двох тижнів мусовано лобіювалося через океан, стосувалося вступу до Євросоюзу Туреччини. Саме Сполучені Штати змусили своїх європейських союзників включити в порядок денний саміту спеціальний розгляд «проекту» про вступ Туреччини. Напередодні саміту новий турецький лідер Реджеп Тайїп Ердоган відвідав Вашингтон, де з вуст президента Джорджа Буша почув запевнення у відданості стратегічному партнерству та дружбі. Не секрет, що дружба ця міцніє день у день із наближенням дати початку воєнних дій США проти Іраку. Пентагону необхідні турецькі плацдарми для виступу проти режиму Саддама Хусейна. Туреччина, чудово розуміючи це, попросила відповідної послуги — допомоги у вступі до ЄС. Крім того, Білий дім натякнув, що, в разі тісного партнерства в іракському питанні, США готові надати Туреччині фінансову допомогу для підготовки країни до європейського майбутнього.

У Берліні, Парижі, Римі й інших столицях Європи вельми неоднозначно ставляться до можливості розпростерти свої європейські обійми для величезної (80 млн. населення) й небагатої мусульманської країни, якою є Туреччина. Тому Брюссель уперто намагався якнайдалі в часі відсунути обговорення, а тим більше ухвалення рішення з цього питання. Туреччина — офіційний кандидат на вступ до ЄС із 1999 року. Проте через ситуацію з демократичними свободами в цій державі переговори поки що не розпочиналися.

Колишній президент Франції Валері Жіскар д’Естен, який сьогодні очолює Конвенцію про майбутнє Європи, заявив: прийняття Туреччини «спричинить смерть Євросоюзу». Нинішні лідери Франції та Німеччини, президент Жак Ширак і канцлер Герхард Шрьодер лише 5 грудня, поступаючись наполегливим рекомендаціям США, вирішили: питання про членство Туреччини в ЄС імовірно буде розглянуте 1 липня 2005 року за умови, якщо країна до кінця 2004 року виконає всі вимоги, висунуті до громадянського суспільства. Проте турецька делегація, прибувши до Копенгагена, заявила, що протягом дводенного саміту сподівається почути точну дату початку переговорів 2003 року.

Є ще одна причина, через яку Сполучені Штати хочуть «зробити» з Туреччини європейську країну. Вона має стати моделлю правильної, цивілізованої мусульманської держави, що підтримує західні цінності, входить у НАТО і в ЄС, аби бути прикладом для всього мусульманського світу.

Крім того, не розв’язаною аж до початку саміту залишалася проблема Кіпру, розділеного з 1974 року на турецьку та грецьку території. Європейське співтовариство хотіло прийняти у свої ряди об’єднану країну, але ООН, під чиєю егідою проходили переговори про створення конфедерації за швейцарською моделлю, так і не зуміла домогтися консенсусу між двома общинами. Лише в четвер під час саміту представникам Кіпру від грецької й турецької сторони вдалося підписати рамкову угоду. Брюссель сподівається, що до часу вступу в ЄС Кіпр врегулює питання об’єднання.

Що чекає на оновлений Європейський Союз? Поза сумнівом, його розширення спочатку потребуватиме величезних зусиль як на східному, так і на західному флангах. Новим європейцям доведеться боротися за досягнення відповідних критеріїв у всіх сферах життя. «Старим» європейцям доведеться їм у цьому терпляче допомагати на різних рівнях. Цікаво, що сьогодні громадян майбутнього нового співтовариства хвилюють питання походженням із минулого. У західних головах усе ще живе абстрактний страх перед Сходом і конкретне побоювання величезного напливу бідних та нецивілізованих сусідів. У східних головах засіла думка про західну зарозумілість і небажання виявитися європейцями другого сорту.

Проте світ не без радісних звісток. Через 18 місяців, коли вісім східноєвропейських країн вступлять до ЄС, їхні громадяни негайно ж здобудуть право на легальну роботу в Британії, Ірландії, Данії, Швеції, Нідерландах і Греції. У такий спосіб економіки згаданих країн збираються заповнити на своїх ринках праці вакансії професіоналів. Зате Італія, Німеччина, Франція й інші країни бояться напливу дешевої робочої сили, тому аналогічний дозвіл на роботу почнуть видавати з 2009 року.

Отже, 1 травня 2004 року вісім східноєвропейських країн — Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія, а також дві острівні держави — Мальта й Кіпр стануть повноцінними членами Європейського Союзу. Приєднання Болгарії та Румунії очікується 2007 року. Туреччина також одержить позитивний сигнал із Брюсселя, але в більш віддаленому майбутньому.

Стосовно інших країн, географічно розміщених у Європі, то їхнє майбутнє членство в Євросоюзі поки що не визначено. Правда, по-різному. Балканським країнам обіцяють почати переговори відразу після першої хвилі розширення, а голосів України, Молдови й Білорусі «велика» Європа воліє не чути взагалі. Бо вважає: тяжку радянську спадщину їм не вдалося (як, приміром, країнам Прибалтики) трансформувати у форму цивілізованої держави. «Той факт, що українці або вірмени почуваються європейцями, мені ні про що не говорить. Бо жителі Нової Зеландії також вважають себе європейцями», — цілком чітко окреслив глава Єврокомісії Романо Проді перспективи вступу до ЄС колишніх радянських республік.

А для більшості обивателів старої Європи нові незалежні країни на просторах СНД, як і раніше, залишаються Росією, а їхні громадяни — носіями всіляких деструкцій, що загрожують цивілізованому світові. Ось тому в британській газеті The Times у переддень зустрічі в Копенгагені і з’явилося міркування її берлінського кореспондента Роджера Бойєса на тему майбутнього Європи: «Новий східний кордон Євросоюзу, і передусім з Україною та Білоруссю, має бути закритий герметично».

І не випадково в четвер, у перший день саміту ЄС, у вечірніх аналітичних новинах телеканалу BBC-2 було показано сюжет про Україну, який інакше як трагічним не назвеш. Про жахливі умови утримання нелегальних іммігрантів у тимчасових таборах на західному українському кордоні, про бідність і безпомічність імміграційних служб країни і про те, що Україна стає концентрованим відстійником для нелегалів із азіатських та африканських країн, які прямують до Західної Європи. Не виключено, що Євросоюз вимагатиме від своїх нових членів запровадити з 1 липня 2003 року візовий режим для громадян України, Молдови й Білорусі.

Свою сьогоднішню репутація у світі країни СНД заробили самі. Її можна змінити. Але тільки власними силами й за великого бажання. А поки що вони живуть таким неєвропейським життям, яке в них є. І гірко усвідомлювати: таким воно може залишатися ще дуже довго.