СКІЛЬКИ ПРОТРИМАЄТЬСЯ ОСТАННІЙ ФОРПОСТ?

Тиждень тому в Ужгороді відбулася регіональна зустріч з проблем міграції та притулку. Слід сказати, що зустріч була запланована заздалегідь і ставила перед собою виключно гуманітарну мету — привернути увагу представників міжнародних організацій до проблем Закарпаття з нелегальними мігрантами і допомогти людям, які, не маючи можливості скористатися правом захисту у своїй державі або повернутися туди через страх переслідування, шукають притулку в інших країнах. Світові події останнього місяця зробили цю зустріч надзвичайно актуальною — адже невдовзі Україні варто очікувати великої навали мігрантів з Афганістану.

Міграція завжди впливала як на стабільність суспільства, так і на його розхитування, була і є істотним чинником у житті держав, націй і окремих людей. Так уже склалося, що Закарпаттю з мігрантами особливо «поталанило» — область межує з чотирма європейськими країнами: Угорщиною, Румунією, Польщею та Словаччиною. Якщо Україна в цілому для мігрантів — буферна зона між Західною Європою і країнами третього світу, то Закарпаття — одна з кінцевих ланок, найвигідніший плацдарм на шляху до європейських країн. Територія області протягом останніх років поступово перетворюється на своєрідний накопичувач величезної кількості іноземців цієї категорії. Особливо різко зросли масштаби їхнього нелегального переміщення протягом останніх п’яти років. Досить лише сказати, що кількість нелегальних мігрантів протягом цього періоду зросла більш ніж у 12 разів і сягнула 18 тисяч чоловік. Про це переконливо свідчить таблиця:

Як бачимо з наведених даних, майже половину мігрантів і до сьогодні становили громадяни Афганістану. Що ж відбуватиметься протягом наступних місяців, спрогнозувати неважко.

Слід зазначити, що в теперішніх умовах будь-яка окремо взята держава, тим паче область, розв’язати проблему з нелегальними мігрантами самотужки неспроможна. Місцева влада намагається залучити до розв’язання міграційних проблем регіону сусідні країни й міжнародні організації, зокрема ЄС та ООН, — це, власне, і було метою проведення зустрічі.

Співорганізаторами зустрічі виступили також Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародна організація міграції, ЄС, адміністрація Президента України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, МВС та МЗС України, а також Державний комітет у справах охорони державного кордону, Державний департамент у справах національностей і міграції та міграційна служба. Крім того, участь в роботі регіональної зустрічі з питань міграції та притулку взяли генеральні консули Угорської і Словацької республік в Ужгороді та представники посольств Австрії, Бельгії, Німеччини і Швеції.

Така широка географія учасників пояснюється просто: адже всі без винятку європейські країни кровно зацікавлені в недопущенні на свою територію нелегальних мігрантів. Потрапивши, приміром, до Угорщини, нелегальний мігрант не обов’язково зупиниться в цій країні, а, швидше за все, намагатиметься так само нелегально добратися до Австрії чи Словенії, у яких своїх проблем вистачає.

Слід зазначити, що організовують і контролюють потоки нелегальних мігрантів міжнародні кримінальні угруповання, які поставили справу на досить-таки «широку ногу». Цей вид бізнесу дає великі гроші і набув на сьогодні величезної популярності у жителів прикордонних міст та сіл, обласного центру тощо. Крім того, не нехтують погріти руки на чужому горі й окремі правоохоронці та представники державних органів влади.

У світлі цього факту надзвичайно важливою бачиться співпраця між правоохоронними та прикордонними органами сусідніх держав, спрямована на виявлення і припинення діяльності міжнародних злочинців.

Окремим питанням на зустрічі обговорювалася проблема об’єднання зусиль для визначення потреб та надання допомоги особам, які опинилися у становищі біженців. Ця співпраця потребує постійного врахування й дотримання загальновизнаних принципів і стандартів міжнародного права.

Впродовж усього минулого століття міжнародне співтовариство поступово нагромаджувало керівні принципи, закони й угоди, націлені на захист основних прав людини та визначення ставлення до дедалі більшої кількості біженців. Цей процес врешті-решт призвів до прийняття Женевської конвенції 1951 року про статус біженців. Слід зазначити, що на сьогодні 138 країн підписали конвенцію. З європейських держав тільки Україна та Молдова з різних причин поки що не зробили цього.

Переважна більшість мігрантів, які перебувають на території України взагалі і Закарпаття зокрема, так і залишаються нелегалами. А їм треба десь жити, чимось харчуватися й отримувати медичну допомогу. На території Закарпаття зараз усі впіймані нелегальні мігранти мешкають у знаменитому вже на всю країну Мукачівському прикордонному загоні або в гуртожитку для утримання жінок та дітей. В селі Павшино планується побудувати місце утримання нелегальних мігрантів, але область сама «не витягне» будівництво такого комплексу.

Є надія, що міжнародні інституції, представників яких було запрошено на зустріч, матеріально допоможуть вирішити ці питання, адже, повторимо, держави, які до них входять, у цьому кровно зацікавлені.

Проблема транснаціональної міграції надто складна і багатогранна, щоб її можна було розв’язати на одній або кількох таких зустрічах. Але взаємні консультації з цього приводу представників правоохоронних органів, міграційних служб та неурядових організацій суміжних країн, безумовно, пришвидшать її ефективне розв’язання.

Насамкінець хочеться підкреслити, що без адекватного сприяння, безпосередньої технічної і матеріальної допомоги з боку зацікавлених країн та міжнародних структур Закарпаттю буде важко і надалі виконувати функції «останнього форпосту» на цій найнапруженішій ділянці західного кордону України.