Скасування візового режиму з ЄС: можливості й ризики для України. Чому до наслідків потрібно готуватися вже зараз

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відкриває перспективи широкої інтеграції. Вона принесе Україні вигоди: збільшиться рух товарів і послуг, капіталу і технологій. Ці ж вигоди отримала, наприклад, і Мексика, розпочавши в 1994 р. торговельну інтеграцію в рамках угоди NAFTA. За 1994-2010 рр. річний обсяг прямих інвестицій у Мексику зріс у 2,1 разу, експорту - в 4,4. Але головним результатом інтеграції стала міграція населення, насамперед мексиканців, у США. З 1994-го по 2010 р. кількість мексиканців, які щорічно виїжджають до Сполучених Штатів, збільшилася в 2,5 разу (до 10 млн людей), а річні обсяги грошових переказів у Мексику - майже в 6 разів, до 23 млрд дол. США. І це при збереженні між Мексикою і США візового режиму.

Україна і ЄС заявляють про можливість скасування візового режиму для українців в 2015-2016 рр. з метою ще більшої інтеграції. Які ймовірні наслідки візової лібералізації?

Тут цікавий не тільки досвід Мексики, а й низки країн Центральної і Східної Європи (ЦСЄ), що вступили в ЄС в 2004-2007 рр. Їхній досвід показує, що на Україну чекає досить масштабна еміграція населення. Після вступу в ЄС у середині 2000-х рр. ключовим результатом інтеграції країн ЦСЄ теж став масовий виїзд їхніх громадян у більш розвинені країни - ЄС-15. За даними Центру перспективних досліджень Варшавського університету, за 2004-2007 рр. лише з Польщі виїхало понад 2,3 млн людей (6,6% населення), з Румунії - понад 2 млн (майже 10%), з Литви - 400 тис. (12%). У деяких країнах ЄС-15 кількість східноєвропейських мігрантів збільшилася в рази (див. рис. 1). Наприклад, кількість поляків в Ірландії за 6 років зросла в 30 разів, румунів в Іспанії - в 15 разів, в інших країнах кількість мігрантів також збільшилася в 1,5-3 рази.

Тому можна прогнозувати, що протягом кількох років після скасування візового режиму з України виїде близько 3 млн людей - переважно в ЄС. І хоча очікується поки що тільки скасування віз, а не лібералізація ринку праці ЄС для українців, однак застосування до України досвіду країн ЦСЄ є абсолютно логічним - дуже високий розрив в оплаті праці мотивуватиме наших співгромадян виїжджати за кордон у пошуках можливості заробити більше, ніж на Батьківщині. В цьому також неабияк зацікавлені і самі роботодавці з ЄС.

Отже, варто очікувати п'яту еміграційну хвилю, і її основні причини будуть такі самі, як і четвертої хвилі (на початку 1990-х рр.), - пошук кращих умов життєдіяльності й життєзабезпечення. За прогнозними оцінками польського Центру східних досліджень OSW, еміграція українців посилюватиметься до 2028 р. В 2015-2017 рр. і 2025-2028 рр. буде активне зростання, пов'язане спочатку зі скасуванням візового режиму, а потім з приєднанням до ЄС.

Активній еміграції українців сприятимуть як виштовхувальні, так і притягальні чинники. Головні виштовхувальні чинники: 1) напружена воєнно-політична ситуація; 2) складна економічна ситуація; 3) зниження рівня зайнятості та реальних доходів населення.

Головний притягальний чинник - значний розрив у доходах населення між Україною та країнами ЄС, що посилює бажання українців поїхати на роботу за кордон. За підсумками 2014 р. середня зарплата в Україні становитиме менше ніж 300 дол. США. Тим часом у більшості країн ЦСЄ середня зарплата в 3-4 рази вища, а в більш далеких країнах ЄС-15 - у 5-10 разів. Варто чекати найбільшої активізації міграції українців саме в сусідні країни - Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію і Балтійські держави. Це нова особливість п'ятої еміграційної хвилі українців.

Згадані країни дуже зацікавлені в недорогій робочій силі насамперед тому, що їхні громадяни низки затребуваних професій також виїжджають далі за кордон (до Італії, Іспанії, Німеччини, Великобританії, Скандинавських країн). У 2004-2008 рр. цьому сприяли самі країни ЄС-15. Вони розуміли, що за нижчу оплату отримають кваліфікованих фахівців для підприємств і недорогий персонал для сфери послуг. Тому був істотно спрощений доступ до працевлаштування громадян з країн Центральної та Східної Європи. Це виявилося економічно обґрунтовано й вигідно. Наприклад, в Австрії доглядальницями за літніми австрійцями працює значна кількість жінок-мігрантів зі Словаччини й Угорщини. Річні витрати, в тому числі субсидії на їх утримання, не перевищують 2 млрд дол. США. А якщо ці робочі місця віддати австрійцям, то країні це обійшлося б у 20 млрд дол. США. Адже повна вартість створення одного легального робочого місця для громадянина Австрії становитиме 80-100 тис. дол.

Особливий інтерес до України має Польща - саме в цю країну в найближчі 2-3 роки виїде на роботу понад 1 млн українців. І на це є низка причин (притягальних чинників).

Перша. У Польщі досі найменша частка іноземних працівників серед усіх країн ОЕСР - 0,3% (в середньому по ОЕСР - 12%). Тобто найближчим часом варто очікувати зростання кількості іноземних робітників в 10–40 разів. Цьому сприятиме розвиток польської економіки, де багато галузей потребують недорогої робочої сили, в тому числі через від'їзд самих поляків далі на захід і північ в ЄС-15.

Друга. В країні збільшується кількість населення похилого віку. У 2014 р. воно перевищить 8 млн (22% населення), значна частина якого потребує догляду (і отримує дотації
на це).

Третя. Залучення українських мігрантів - стратегічна мета Польщі. За даними Центру східних досліджень OSW, понад 85% польських експертів у міграційній політиці вважають національним інтересом скасувати візовий режим з Україною. Крім того, опитування OSW показало: якщо політики і громадськість підтримують скасування візового режиму з Україною на 60-70%, то бізнес - на 100%. Це підтверджує необхідність і бажання бізнесу залучати українських мігрантів для підвищення ефективності свого виробництва.

Четверта. У 2012 р. уряд Польщі ухвалив програмний документ "Міграційна політика Польщі - сучасний стан і дії", в якому фактично прописано заходи для залучення трьох груп мігрантів на привілейованих умовах: 1) іноземців польського походження; 2) студентів; 3) приватних підприємців. Чимало програм цієї стратегії (насамперед "Карта поляка") вже успішно залучають українців. У 2013 р. українці становили 31% усіх іноземців, у тому числі 80% з країн СНД, а також 35% усіх іноземних студентів.

Міграція українців - незворотний процес. Для них робота за кордоном - це унікальна можливість самореалізуватися, заробити на розвиток своєї сім'ї, накопичити певні заощадження, набути досвіду й корисних контактів. Тому проблема полягає зовсім не в тому, що вони можуть виїхати, а в тому, щоб вони хотіли і могли повернутися. Саме в цьому напрямку повинна вестися робота, передовсім державна політика - контакт з мігрантами держава повинна налагоджувати на всіх стадіях (до, під час, після) міграції. Для цього необхідні організаційні та економічні дії, спрямовані на стимулювання легальної циркульованої (з можливістю і бажанням повернутися) міграції населення та акумулювання заощаджень мігрантів у фінансово-банківській системі України (через механізм грошових переказів). Унікального досвіду в цьому напрямку нам варто повчитися у Філіппін.

Тому до активізації процесів еміграції українців органи влади, фінансово-банківський сектор повинні почати готуватися вже сьогодні. Така робота має проводитися на найвищому рівні - адже учасниками процесу є мільйони жителів.

Який результат може отримати Україна від виїзду українців на роботу за кордон? Насамперед істотне зростання обсягів грошових переказів в Україну через фінансово-банківську систему. Такий же головний результат отримали й країни ЦСЄ - масова еміграція їхнього населення привела до зростання обсягів переказів у середньому в 3 рази (за 2004-2008 рр.). Перекази в Румунію збільшилися в 70 разів, у Литву - в 5, у Словаччину - в 4 рази. За обсягами рекордсменом виявилася Польща - в 2008 р. надійшло 11 млрд дол. США. Якщо врахувати обсяги переказів неофіційними каналами, то ці цифри цілком можуть бути збільшені в 2-3 рази.

Для України грошові перекази відіграють іще важливішу роль. За підсумками 2014 р. їх надходження через фінансово-банківську систему становитимуть близько 7 млрд дол., або майже 7% ВВП. Якщо врахувати перекази неофіційними (незареєстрованими) каналами, то, за експертними оцінками, йдеться про 25 млрд дол. США, або 20% ВВП. Мігранти пересилають, привозять, передають колосальні кошти, оминаючи банківську систему (див. рис. 2). Наприклад, з Польщі, оминаючи банки, надійшло понад
3,3 млрд дол. США, а через банки - всього 40 млн дол. (1%). Низький рівень офіційних переказів характерний практично для всіх сусідніх країн - донорів переказів. Росія - виняток, оскільки з даного коридору діють дуже низькі тарифи систем грошових переказів, а більшість мігрантів працює на відстані понад 800 км.

Надходження значної частки переказів неофіційними каналами - це головний ризик для України, ризик неможливості акумулювати, мобілізувати, використати грошові перекази на благо економіки для вирівнювання платіжного балансу, стабілізації валютного курсу, накопичення золотовалютних резервів, формування депозитного та кредитного портфелів клієнтів тощо. А з огляду на зростання кількості мігрантів на 3 млн людей частка неофіційних переказів може ще збільшитися. Очікується, що лише з Польщі загальний обсяг переказів може зрости з 3,4 млрд дол. США до 7-8 млрд дол. на рік, а сума офіційних переказів (за нинішніх пропорцій) - до 70-80 млн дол.

Тому перший організаційний крок до встановлення контактів з українськими мігрантами - це створення Міністерства у справах мігрантів і діаспори, головне завдання якого - розвиток і підтримка відносин України з ними. Такі профільні відомства працюють уже в
26 країнах світу (з пострадянських країн - у Вірменії та Грузії). Загалом у 56 країнах світу функціонують понад 400 центральних органів влади, що курирують розвиток відносин зі своїми мігрантами. У більшості цих країн своїх емігрантів у 2-10 разів менше, ніж в України (за даними Світового банку - 5,6 млн людей).

Другим важливим кроком є впровадження політики стимулювання грошових переказів в Україну. У більш ніж 30 країнах світу регулятори та банки приділяють особливу увагу мігрантам і їхнім домогосподарствам. Наприклад, в Індії всі федеральні банки мають спеціалізовані послуги для мігрантів. Результат - на 01.01.2014 р. на рахунках індійських мігрантів в Індії накопичено понад 70 млрд дол. США (близько 15% усіх строкових коштів). На Філіппінах усі програми для мігрантів ініціює Центробанк - ця тема в п'ятірці пріоритетних (на одному рівні з фінграмотністю та боротьбою з відмиванням злочинних коштів). Результат - обсяги золотовалютних резервів у 2014 р. перевищують 80 млрд дол. США (і це при обсязі експорту в 1,5 разу меншому, ніж в Україні).

Третім важливим кроком є розробка та реалізація серед мігрантів фінансово-банківських інструментів, кошти від продажу яких надійдуть на розвиток інфраструктури України. Вже понад 20 країн пропонують кілька типів інструментів (облігації для діаспори, депозитні сертифікати тощо) для своїх мігрантів. Наприклад, Ізраїль уже 65 років щороку розміщує такі облігації серед єврейської діаспори. Результат - залучено майже 40 млрд дол. США, на які побудовано міжнародний аеропорт, кілька портів, автобанів і лікарень. Єгипет у вересні 2014 р. залучив 8,5 млрд дол. США (в екв.) на будівництво другої лінії Суецького каналу. Майже 20% цих коштів залучено від мігрантів та одержувачів переказів.

Українські мігранти мають колосальні фінансові можливості. За останніми оцінками Світового банку, наші мігранти в 2012 р. заробили 58 млрд дол. США. Певну частину вони витратили на поточні потреби, більша частина решти коштів накопичується, але, на жаль, поки що не в Україні. У 2012 р. співвідношення обсягів офіційних переказів до доходів українських мігрантів становить усього 13%. У більшості інших країн з високою кількістю емігрантів (від 5 млн людей) частка переказів коливається від 18% (Філіппіни) до 60% (Єгипет). Україна має реальну можливість, використовуючи найкращий міжнародний досвід, істотно поліпшити це співвідношення, насамперед шляхом стимулювання переказів офіційними каналами. Реалізація запропонованих організаційних та економічних дій дозволить у короткий термін встановити контакт з українськими мігрантами та їхніми домогосподарствами, краще підготуватися до періоду прискореної еміграції українців (2015-2017 рр.), швидше почати отримувати відповідний ефект (зростання грошових переказів і заощаджень в Україні), а також спрямувати ці кошти на розвиток країни в цілому.