Сирійська міфологія Росії

Штучно створені міфічні уявлення про світ неминуче заходять у конфлікт із реальністю. І чим більша різниця між уявним життям та дійсністю, тим жорсткішим буде удар.

Найстрашніше, що міфологія потребує відповідної поведінки і сама штовхає її носія в напрямку колапсу. Зрештою, коли розбіжність між цією поведінкою та реальним станом речей сягає певної межі, відбувається зіткнення у вигляді прямого конфлікту. У нашому випадку російський міф про боротьбу з ІДІЛ у Сирії зіштовхнувся з американською реальністю високоточних ударів. Понад три години артилерія й авіація США шматували посланих Москвою міфічних борців з ІДІЛ. Із такої ситуації є тільки два шляхи: міф стає реальністю або реальність руйнує міф. У нашому випадку явним фаворитом виступають реалісти, які не лишили жодних шансів наступаючому ворогу.

Ну, а тепер спробуємо докладніше розглянути, що й чому сталося в ніч із 7-го на 8-ме лютого в районі містечка Хшам у далекій сирійській провінції Дейр-аз-Зор. Офіційні Вашингтон і Москва не заперечують, що інцидент із певними проурядовими сирійськими підрозділами мав місце. Але обидві сторони уникають конкретизації стосовно присутності росіян у складі розбитих американськими ракетами підрозділів. Пєсков каже, що Кремль досі не володіє докладною інформацією, яка б дозволила зробити якісь висновки. Хоча він не став виключати присутності громадян РФ в Сирії. Міноборони Росії, взагалі, звинуватило США в обстрілі "ополченцев" і небажанні боротися з ІДІЛ.

Американці, своєю чергою, доволі докладно описали, як давали відсіч наступаючим. А щодо росіян - то міністр оборони Джеймс Меттіс однозначно підкреслив, що Москва виключила свою участь в атаці, тому били потужно, аби бажання атакувати не виникало якомога довше. Командуючий ВПС США у складі Центрального
командування, до зони відповідальності якого входить Близький Схід, генерал-лейтенант Джеффрі Харріган заявив, що одразу після початку атаки американці попередили росіян про наслідки по спеціальній лінії зв'язку. Не отримавши відповіді, командування міжнародної коаліції затвердило нанесення удару. Враховуючи, що в ударі брали участь літаки F-15, F-22, АС-130, стратегічні бомбардувальники-ракетоносці B-52, гелікоптери АН-64 і ударні БПЛА MQ-9, страшно собі уявити його потужність. А опубліковані Пентагоном відео дають чітке уявлення про точність ударів. Відстрілялися, як по мішенях на полігоні. Що дуже важливо, то, за словами Харрігана, коаліція спостерігала за підготовкою до атакуючих дій упродовж тижня і говорила про це з російською стороною. Росіяни вирішили грати в "борців з ІДІЛ" (в українських реаліях - "ихтамнетов") до кінця, вочевидь сподіваючись на успіх операції. Жорстоко помилилися. А Меттіс усіх попереджав: "Якщо ви нам погрожуєте, це буде ваш найдовший і найгірший день". Виявилося, що то не порожні слова. Три години під прицільним вогнем для будь-кого стануть нескінченним пеклом.

На цьому тлі за кілька днів після події почала з'являтися інформація про загиблих внаслідок американського удару в Сирії росіян, а також розмови й коментарі тих, хто вижив і хто має прямий стосунок до російських найманців. Зрозуміло, що точна кількість стане відома пізніше. Цифри варіюються від кількох десятків до кількох сотень. Проте нам на сьогодні важливо розуміти, що росіяни там були. Ідеться насамперед про бойовиків ПВК Вагнера, які вже кілька років беруть активну участь у сирійському конфлікті. Особливо завзято вони себе проявляють у захопленні й охороні стратегічних об'єктів сирійської нафтогазової інфраструктури. Діяльність вагнерівців у Сирії більш відома під брендом "Мисливці на ІДІЛ" - окремий спеціальний підрозділ сирійської армії, спеціально створений, підготовлений і фінансований Росією. "Мисливці" стали відомими з початку 2017 р., коли сприяли наступові сирійських урядових військ на Пальміру і Дейр-аз-Зор, а головне - брали під контроль газові та нафтові поля.

Невідомо, чи саме через любов до енергоносіїв людей із шевронами "мисливців" помічали в Москві, але точно можна сказати, що ніщо інше як гостра потреба в енергоносіях привела сирійський підрозділ із росіянами на східний берег Євфрату під удар американців. Підстав вважати, що аналогічна ситуація не повториться згодом, немає. Навпаки, вже з'явилася інформація про підготовку нових атакувальних дій із боку сирійської армії. Бійня у Хшамі наочно показала, що без російської авіації та систем ППО будь-яке висунення підрозділів перетвориться на жертвоприношення. А участь авіації і ППО Росії веде до оголошення війни США, до чого росіяни точно не готові, тому доведеться їм комбінувати щось гібридне. Матеріал для "ополченцев" і гостра потреба штовхати їх під американські ракети поки що є, тож будемо спостерігати.

Гонка за контроль над енергетичним сектором Сирії між США та РФ тривала впродовж усього минулого року під гаслом знищення терористів "Ісламської держави". В результаті, підтримувані американцями курдські Демократичні сили Сирії вибили ІДІЛ зі східного берега Євфрату і закріпилися там ще до початку поточного року. В їхніх руках опинилися найбільші нафтові родовища провінції Дейр-аз-Зор - аль-Умар і ат-Танак. Найбільше у провінції Дейр-аз-Зор газове родовище і завод Коніко (близько 20 км на схід від Дейр-аз-Зора) також контролюються США і курдами. Крім того, в курдському секторі міститься потужне нафтогазове родовище Румейлян у провінції Хасака і найбільші ГЕС країни (ат-Табка, Тішрін). Саме тому міністра Меттіса дивували наміри змінити цю лінію розмежування. Ні, тепер американці триматимуть свої позиції, адже вони дають їм стратегічну перевагу в сирійській кампанії.

Водночас росіяни, іранці та підтримуваний ними режим Башара Асада опинилися у скрутному становищі. Вони багато років боролися за збереження своєї влади в Сирії. У результаті, отримали вщент зруйновані території, але не мають достатніх енергетичних ресурсів, щоб їх відновити. Крім суто економічних проблем, це відкриває надзвичайно широкі можливості для соціальних заворушень. Не варто забувати, що "Ісламська держава", яка досі контролювала всі основні об'єкти нафтогазового комплексу Сирії, великою мірою користувалася підтримкою місцевих племен і населення завдяки "децентралізації". Угруповання ІДІЛ надавало значну соціально-економічну свободу місцевим племенам, дозволяючи отримувати необхідні прибутки від видобутку та продажу нафти і газу. Порушення цієї схеми сильно вдарить по лояльності до чинної влади. Без нафти й газу контролювати місцеве населення буде вкрай важко. Тому й організували росіяни з сирійцями відчайдушну операцію із захоплення комплексу Коніко. Для прикриття залучили сформовані з місцевого населення підрозділи національної оборони, бойовиків організованих Іраном афгано-шиїтських "Бригад Фатеміюн" та пакистано-шиїтських "Бригад Зейнабіюн".

Однак Москва не врахувала, що адміністрація президента Трампа обрала Сирію як головний плацдарм реалізації своєї стратегії стримування Росії та Ірану. Чітко говориться про плани продовжувати військову присутність на сирійській території і після розгрому ІДІЛ. Дії Вашингтона, який за попередньої адміністрації Білого дому лише спостерігав за просуванням російського та іранського проектів у Сирії, стали помітно активнішими. Американці показали, що вміють і готові діяти жорстко задля досягнення мети. Запуск "томагавків" по сирійському військовому аеродрому ми вже бачили, і ось стали свідками чергових показових дій. А мета криється в простій формулі - президент Асад не має політичного майбутнього. Силовим шляхом вирішили його не прибирати, проте на сьогодні умови для економічного знищення сирійського режиму створені. Дамаск повністю залежить від підтримки Тегерана і Москви, чиї ресурси також дуже обмежені. Ну, а з завершенням ери сирійського режиму на вихід попросять і Росію з Іраном. Коли Лавров каже, що американці ділять Сирію на зони і створюють підконтрольні собі утворення, то він демонструє нерозуміння стратегічного мислення Заходу, який керується категоріями глобалізованого світу. Сполученим Штатам не потрібен шматок Сирії. Їм потрібна вироблена спільними зусиллями модель, яка дозволить працювати з усією територією країни. Так, Вашингтон сьогодні взяв під контроль найважливіші, в енергетичному плані, частини сирійських провінцій. Проте це не кінцева мета, а лише тактичний крок, спрямований на перемогу своєї стратегії. Москва, навпаки, досі намагається ділити світ на зони виключних інтересів. Її цілком влаштував би контроль і над частинкою Сирії. З таким варіантом погодився б і Іран.

До речі, якщо нас на сирійському напрямку більше приваблює вісь протистояння США-Росія, то Близький Схід жваво стежить за протистоянням Ізраїль-Іран, яке також різко загострилося після збиття сирійською ППО 10 лютого ізраїльського F-16. Араби майже не помітили загибелі росіян під Дейр-аз-Зором, натомість розмірковують над можливістю широкомасштабної війни через інцидент із військовим літаком Ізраїлю. Якщо росіяни регулярно втрачають свої літаки в сирійській кампанії, то для ізраїльтян це справді екстраординарна подія (з 2013 р. ізраїльська авіація понад 20 разів завдавала ударів по цілях на сирійській території, і це перша втрата). Червона лінія для Ізраїлю - перетворення півдня Сирії на продовження півдня Лівану, де хазяйнує іранська "Хізбулла". Щоб не допустити такого сценарію, ізраїльтяни будуть бомбити стільки, скільки потрібно. Після падіння свого літака Ізраїль знищив три батареї сирійської ППО та іранський пункт управління дронами на авіаційній базі Т4 у провінції Хомс. Але Іран так просто не залишить цю справу. Він будує військову базу в горах Калямун, яка має забезпечити стійку логістику з "Хізбуллою" в Лівані.

Крім названих магістральних ліній протистояння, на сирійському плацдармі є й додаткові. Той-таки Тегеран почувається на силі протидіяти і Туреччині в її просуванні в Сирії. Він не тільки закликає її завершити операцію "Оливкова гілка", а й спрямовує озброєні підрозділи в Афрін на підмогу курдам. Коли настане час і буде нагода, то іранці й росіян виштовхуватимуть із Сирії. Падіння російського Су-25 над Ідлібом свідчить, що у парі Росія-Туреччина теж далеко не все гаразд. У контрольованих турками опозиційних угрупованнях є колишні сирійські військові, навчені експлуатації ПЗРК, і вони тільки чекають, коли ті потраплять їм до рук, аби побачити в перехресті російський літак. Є в Ідлібі й інші бойовики, пов'язані з Саудівською Аравією або Катаром. Вони давно готові активно протидіяти російській авіації, і ПЗРК до них може потрапити з Туреччини. Росіяни у боргу не залишаться і допомагають курдам ламати "турецьку оливкову гілку". Через курдське питання під загрозою і відносини між США й Туреччиною.

У такій плутанині сторін та інтересів майбутнє сирійського конфлікту має все необхідне для періодичної ескалації. Ну, а виграш традиційно святкуватиме той, чия стратегія прорахована на більш тривалий відтинок часу.