Сирія: перемир'я, якого не було

Вашингтон і Москва з липня працювали над проектом угоди щодо Сирії. І ось після тривалих переговорів у Женеві керівники зовнішньополітичних відомств США і Росії 9 вересня досягли чергових домовленостей щодо сирійського врегулювання.

План набрав чинності 12 вересня і передбачав припинення вогню, виокремлення поміркованих бойових опозиційних формувань і визнаних терористичних угруповань, забезпечення гуманітарних поставок в Алеппо. Через сім днів від початку перемир'я і налагодження доставки гуманітарних вантажів мала розпочатися робота зі створення спільного американо-російського центру, який повинен був забезпечити виконання "ключового пріоритету" - виокремити, де поміркована опозиція, а де - терористи. Під терористами маються на увазі ДАІШ (ІДІЛ) і "Джебхат Фатх Аш-Шам" (колишня назва угруповання "Джебхат Ан-Нусра", пов'язаного з міжнародною терористичною організацією "Аль-Каїда"). Знищувати їх США і Росія домовилися скоординовано, за допомогою авіаударів.

Від самого початку сторони не те щоб давали бодай мінімальні гарантії, а взагалі дуже скептично оцінювали вірогідність успіху. Лавров, невідомо на яких підставах, зажадав від Сполучених Штатів довіри до Росії, певно забувши, що після анексії Криму й агресії проти України РФ безпрецедентно порушила існуючий світовий порядок. Керрі ж наголошував на важливості тиску Москви на сирійський режим - щоб той припинив авіаудари як основний чинник насильства і громадянського конфлікту в Сирії. А разом Керрі і Лавров прямо визнавали крихкість перемир'я через занадто велику кількість учасників сирійського конфлікту і низьку вірогідність того, що хоча б основні гравці зможуть примусити підконтрольні угруповання припинити вогонь. Показово, що не вдалося знайти й жодної аргументованої думки авторитетного експертного середовища стосовно того, що перемир'я буде досягнуто.

ЄС, Туреччина, Іран, Катар формально привітали американо-російську домовленість. Саудівська Аравія утрималася від офіційних заяв. Водночас опозиційний Вищий комітет з переговорів, який розташований в Ер-Ріяді, наголосив, що не бачив повного тексту домовленостей і взяв час для консультацій. Одне з найбільших сирійських угруповань "Ахрар Аш-Шам" одразу відмовилося від перемир'я, назвавши угоду рятівною для режиму Башара Аль-Асада.

Нагадаємо, що це вже друга цього року спроба владнати сирійській конфлікт. Росія і США вже розробляли спільний документ, згідно з яким перемир'я в Сирії мало розпочатися 27 лютого 2016 р. Збройна опозиція і сирійський режим навіть зобов'язувалися дотримуватися резолюції РБ ООН №2254, яка, зокрема, передбачає початок політичних трансформацій у Сирії під егідою ООН. Проте вже на другий день після визначеної дати було зафіксовано порушення. Відтак почали лунати взаємні звинувачення і, зрештою, повномасштабні бойові дії поновилися.

Цього разу аналіз оприлюдненої частини домовленостей також не дає підстав вважати, що вони приведуть до тривалого перемир'я або формування нового сирійського уряду. Крім того, навіть сам факт утаємничення п'яти документів, з яких складається угода, говорить про суперечливий характер домовленостей. Логічно припустити, що тебе не підтримають навіть союзники, якщо точно не знають, про що йдеться. Втім, повний текст американо-російської угоди залишається під грифом на прохання Вашингтона, який не хоче розкривати "чутливі моменти" домовленостей. Москва спонукала американців до відкритості у питанні оприлюднення угоди. Це вказує на те, що документ відповідає інтересам російської сторони або, щонайменше, не заважає їх утілювати.

Зокрема, Росія була б зацікавлена у співпраці зі Сполученими Штатами у питанні боротьби з тероризмом. Спільні авіаудари по позиціях "Джебхат Фатх Аш-Шам", цілком очевидно, - на користь РФ. Це угруповання має значну кооперацію з багатьма сирійськими опозиційними рухами, зокрема з тими, що вважаються поміркованими.

Наприклад, у березні 2015 р. було створено одне з найвпливовіших коаліційних формувань - "Армія завоювання" ("Джейш Аль-Фатх"), основу якої складають бойовики поміркованої "Ахрар Аш-Шам" та колишньої "Джебхат Ан-Нусри". Цю коаліцію активно підтримують Саудівська Аравія, Катар і Туреччина. Без бодай найменшого врахування інтересів цих країн Америка бомбити коаліцію не зацікавлена. Хоча робота ведеться, і точкові удари завдаються. Так, 8 вересня під час авіаційного удару міжнародної коаліції в провінції Алеппо був убитий головнокомандувач "Джейш Аль-Фатх" на прізвисько Абу Умар Саракіб, який належав саме до "Джебхат Ан-Нусри". Виокремлення певних радикальних ісламістів і структур "Джебхат Фатх Аш-Шам" з-поміж поміркованих опозиціонерів потребує значного часу, зусиль і координації зі всіма партнерами. Це складно, однак необхідно зробити, щоб не ставити під удар усю сирійську збройну опозицію. Без неї в Сирії залишиться тільки режим Аль-Асада і визнані терористи ДАІШ. Вочевидь, США цієї роботи не завершили, тому й не хочуть оприлюднювати чернетки.

Перед Росією такі питання не стоять. Послаблення "Джебхат Фатх Аш-Шам" автоматично послаблює опозицію і зменшує тиск на режим Башара Аль-Асада, чого й домагається РФ. Росіяни зі складнощами виокремлення в опозиції радикалів і поміркованих не заморочуються, а просто скрізь бачать "Джебхат Фатх Аш-Шам" і малюють відповідні мапи. Адже коли скрізь терористи, тоді простіше ліквідувати ворогів. Крім того, РФ уже давно й активно позиціює себе як глобального партнера у боротьбі з тероризмом. Щоправда, світ не поспішає пропонувати партнерство Москві, бо надто часто виникають обґрунтовані підозри у її причетності до створення цих самих терористичних загроз. За роки конфлікту в Сирії остаточно стало зрозуміло, що Росія там не з тероризмом бореться, а захищає сирійський режим. Боротьба з тероризмом? Так, чули. Це дуже гарний привід для вирішення своїх питань найбільш примітивним, але швидким способом - бойовими діями.

Врегулюванню і далі заважає відсутність єдиного бачення шляхів подолання сирійської кризи. Як зазначив Керрі, США пішли на угоду лише тому, що сподіваються: РФ зможе натиснути на Башара Аль-Асада і змусити його домовлятися. "Асад нам не союзник, між іншим. Так, ми його підтримуємо у боротьбі з тероризмом і в збереженні сирійської держави. Проте він не є союзником у тому сенсі, в якому Туреччина є союзником США", - наголошував Лавров в інтерв'ю "РИА Новости" 4 травня 2016 р. Таку заяву на Заході могли сприйняти так, що для Росії збереження за Асадом президентського крісла на сьогодні вже не вважається червоною лінією". Проте це лише гра слів. Асад поки що залишаться ключовим елементом для Москви, і тільки залізні гарантії збереження російських інтересів у Сирії можуть спонукати РФ переглянути свою позицію. Коли такий час настане, то Росія здасть усіх кого потрібно.

Наразі ж слід ураховувати, що сирійський президент є, окрім іншого, тією ланкою, яка поєднує Росію з Іраном у Сирії. Тегеран і так має з Москвою чимало суперечностей щодо розвитку подій на сирійських теренах, а додавати ще одну проблему у відносинах РФ поки що не хоче. На базі військового аеропорту в Хамі, де діє оперативний штаб і працюють російські, іранські й сирійські військові, регулярно виникають сутички між росіянами та іранцями. Російські військові далеко не завжди погоджуються прикривати повітряними ударами іранські підрозділи. На вищому рівні іранці також усвідомлюють, що росіяни можуть домовитися з американцями з приводу будь-чого, зокрема й долі Асада, тому з тривогою спостерігають за маневрами американських і російських дипломатів у Женеві.

Маневри маневрами, а перемир'я в Сирії буде стабільним тільки тоді, коли закріпить такий баланс сил "на землі", який улаштовує основних гравців у певний проміжок часу. На сьогодні такого не спостерігається, і сторони й далі тиснутимуть одна на одну за допомогою сили. Особливо помітно змінили баланс сил у регіоні останні дії Туреччини. Президент Реджеп Ердоган прямо окреслив намір узяти під контроль 5 тис. км2 сирійської території вздовж кордону. На сьогодні Туреччина контролює тільки близько 1 тис. км2, тому попереду в турків ще багато роботи. Анкара разом з підрозділами Сирійської вільної армії наступає не поспішаючи, продумуючи свої кроки. Щоб надійно розділити курдські анклави на півночі Сирії, 17 вересня, попри перемир'я, розпочався третій етап операції "Щит Євфрату".

Туреччина фактично реалізовує те, що роблять і інші гравці, - ділить Сирію. На цей сценарій відверто натякнув державний секретар США Джон Керрі, який зауважив, що перемир'я може бути останнім шансом урятувати Сирію як єдину країну. Поки США і Росія намагаються в Женеві позначати лінії на сирійській мапі, Анкара теж окреслила свою частку і бере її під контроль.

Тим часом перемир'я, якого, власне, й не було, завершилося так, як і очікували. 19 вересня сирійський режим заявив про вихід з домовленості про припинення вогню, а представник російського генштабу наголосив, що немає сенсу продовжувати перемир'я в умовах його постійного порушення. Жирною точкою під провалом домовленостей став цинічний акт, коли того ж дня під Алеппо був обстріляний гуманітарний конвой ООН. Голова управління ООН з питань координації гуманітарних операцій Стівен О'Браєн заявив, що в разі коли обстріл цілеспрямований - він є воєнним злочином. Цілеспрямованість не підлягає сумніву. А от хто за це відповість? Білий дім наголосив, що конвой однозначно був атакований з повітря, а отже, тільки Росія або сирійська авіація могла скоїти цей злочин. Звичайно, РФ ніколи не визнає своєї вини, вигадуючи безліч безглуздих аргументів. Москва не забуде згадати, що США і Велика Британія самі винні в такому розвитку подій, бо першими завдали удару по позиціях сирійської армії замість ДАІШ у Дейр Аз-Зор 17 вересня.

Відмінність у тому, що американці й британці (помилково чи ні - неважливо) атакували військові позиції і відкрито сказали про це. А Москва атакує цивільні мішені і, звичайно ж, ховається, бо воєнні злочини не мають строку давності. На жаль, атака на гуманітарний конвой під Алеппо не єдиний і далеко не найстрашніший злочин за роки конфлікту в Сирії. Чи останній? Очевидно, що ні.