"Сімка" — Путіну: годі нас дурити

ЩО ДАЄ КИЄВУ ПІДТРИМКА ЛІДЕРІВ НАЙБІЛЬШИХ ДЕРЖАВ

Світові лідери, які зібралися 7–8 червня в Німеччині в баварському замку Ельмау на саміт "Великої сімки", ясно дали зрозуміти не запрошеному на цю зустріч Владіміру Путіну: годі дурити світ, розповідаючи про свою зацікавленість у встановленні миру в Україні.

Головним підсумком саміту в "українському питанні" була одностайна заява лідерів про те, що анексія Криму суперечить нормам міжнародного права. А відмова від виконання Мінських угод відкриває для Путіна лише перспективи посилення санкцій проти Росії у разі нової ескалації конфлікту в Донбасі. Таким чином лідери G7 поклали відповідальність за "українську кризу" саме на Росію, давши чітку відповідь на звинувачення Кремля в тому, що загрозою світопорядку була нібито "підтримка Європою і США зміни влади в Україні".

Путіну кажуть "STOP!"

Росії, вочевидь, надовго зачинили двері до політичного клубу "великих" держав. На саміті йшлося про те, які цінності сучасного світу повинна захищати та обстоювати група країн, які позиціюють себе як прибічники демократії, свободи і прав людини. Із цього погляду навіть урегулювання ситуації в Україні не даcть Росії жодних шансів сісти у найближчому майбутньому за один стіл із "сімкою". Усі лідери погодилися, що дії Росії в Україні стали найбільшим викликом світовому порядку за останні 25 років від моменту закінчення холодної війни. Це також означає, що на такий виклик слід шукати адекватні відповіді. Саміт не був покликаний їх обговорювати, але їх шукають як окремі країни, так і Євросоюз (кілька лідерів якого також брали участь у саміті G7) і НАТО.

Нагадаємо, що торік у червні саміт "Великої сімки" у Брюсселі (який зібрався там замість Сочі) взагалі не згадав у резолюції щодо України тему Криму. Деякі оглядачі поспішили тоді заявити, що Захід "проковтнув" цю вихватку Путіна просто тому, що не зміг знайти адекватних заходів протидії. Сполучені Штати тоді ледь не в однині виступали з ідеєю ізоляції Росії, натомість для європейських політиків питання запровадження економічних санкцій було дуже болісним. Вони не мали певності, що санкції - це той захід, який змусить лідера Росії змінити свою поведінку, і боялися, що від санкцій постраждають європейські держави.

За рік стало очевидно, що втрати від санкцій проти Росії європейці на собі все-таки відчули (хоча їхні масштаби часто сильно перебільшуються). Але Європа усвідомлює: таку ціну вона повинна заплатити хоча б для того, щоб сьогодні мати право казати, що в неї є певні цінності, які вона обстоюватиме і захищатиме й надалі. Росії ж свого часу просто підіграли, формально визнавши її "великою державою" і розширивши "сімку" до "вісімки".

Лідери "сімки" визнали, що через агресію Росії та дії Кремля для систематичної дестабілізації ситуації в Україні "українська криза" з внутрішньополітичної стала міжнародною і має глобальні наслідки. Низка німецьких ЗМІ, політиків та експертів критикувала учасників нинішнього засідання, зазначаючи, що оскільки Росія є першопричиною збройного конфлікту в нашій країні, то безглуздо обговорювати проблеми України і миру без участі Росії. Інші парирували: присутність Путіна перетворила б G8 на форум для обговорення проблем, які Росія створює у відносинах з сусідами.

Вага Росії у світових справах раніше багато в чому базувалася на тому, що її намагалися зрозуміти й почути, залучити до спільних проектів. Сьогодні глобальний вплив Росії, яка опинилася під дією санкцій, різко скорочується. Спроба Путіна відновити велич радянської імперії призведе до краху російської економіки, а спроба завдати шкоди Україні обернеться ще більшими збитками для Росії, попередив американський президент Обама.

Однак санкції справді працюють там, де є якісь закони і логіка, існують залежності та обумовленості. В економіці Росії все це є, у політиці Путіна - немає. У дні перед самітом Владімір Путін дав велике двогодинне інтерв'ю для європейських газет, де намагався захищатися і, в цілому, апелювати до європейців, щоправда, у властивій йому манері. "Ми ніколи не ставилися до Європи як до коханки, - сказав російський лідер, додавши, що його стосунки з Європою були серйозними. - Але якщо наш партнер не дотримується своїх зобов'язань, то яке право він має вимагати такого дотримання від нас?" При цьому Путін знову дав зрозуміти, що Росія стала жертвою експансії НАТО, і проти неї спрямовані дії американців, які нібито хочуть зберегти свою гегемонію. Дії Росії в Україні, за його словами, були "реакцією" на ситуацію, що "вийшла з-під контролю", після того як "заворушення" підтримали європейські й американські партнери. Але, мабуть, найцікавіша фраза цього виступу Путіна, яку Corriere della Sera відзначила особливо, була у відповіді на запитання "Чи є щось таке, про що ви шкодуєте або вважаєте помилкою?" Російський лідер відповів: "Я буду чесний з вами. Я не можу зараз згадати нічого такого. Мабуть, Господь визначив моє життя так, що я ні про що не повинен шкодувати".

У Європі і США не можуть знайти відповідь на запитання, яке мучить усіх: "Наскільки далеко піде Путін? Де він зупиниться?" Але вона дуже проста: Путін зайде настільки далеко, наскільки йому дозволять. Це не тільки лідери "сімки", а й ЄС, ОБСЄ, ООН, російські громадяни, українські воїни і, не в останню чергу, кожен з нас.

Єднання поглядів учасників "сімки" навколо цієї простої ідеї означатиме, що Меркель з Олландом тепер не зриватимуться раптом зі своїх столиць і не летітимуть до Києва, Москви або Мінська, щоб переконати українського президента підписувати те, що підсунув їм Путін, нехай і в подекуди переробленому вигляді. Хочеться вірити, що лідерів "сімки" більше не вдасться водити за носа з приводу присутності російських військ на українській території. Що надалі в сильних світу цього в Європі, Америці й Азії буде менше приводів обманюватися, тішити себе ілюзіями з приводу Путіна, його бажань, намірів, щирості його заяв і дій. А в Путіна більше не буде можливості шантажувати увесь світ початком "великої" війни через Україну. І в міжнародного співтовариства знайдуться гідні відповіді й на такі загрози.

Домашнє завдання для Києва

Україна від "Великої сімки" отримала максимум, на який могла розраховувати, - "трансатлантичну солідарність", як це охарактеризував очільник українського МЗС Павло Клімкін. У дипломатичному плані, напевно, навіть більше - ще й підтримку з Азії. Двоє учасників саміту - прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе і Канади Стівен Харпер - напередодні зустрічі "сімки" відвідали Україну і запевнили українське керівництво у своїй рішучості допомагати Києву на практиці. При цьому глава японського кабінету вперше чітко заявив, що в Токіо з Києвом тепер спільні проблеми - територіальні суперечки з Росією - і в цьому питанні нам пропонують пошукати точки дотику. Крім того, Україні від Японії обіцяно фінансову і матеріальну допомогу, зокрема, у реформі правоохоронних органів.

Київ на словах намагався переконати Захід, що Україна не є державою, що "не відбулася", у тому вигляді, як її нині намагається зобразити російська пропаганда. Кремль же старається довести лідерам найбільших країн, що "Україна не варта того, щоб через неї псувати відносини з Росією". Але лідери вирішили інакше. У підсумковій декларації саміту значиться пункт про створення послами країн G7 в Україні "клубу реформ" для моніторингу витрачання українською владою західних грошей на проведення реформ. Можливо, з України спробують створити не буферну зону, а "вітрину" західного демократичного світу, обернену обличчям до путінської Росії, щоб апологети "русского мира" та євразійської інтеграції могли відчути різницю. Головне, щоб цю різницю відчули прості російські громадяни. Але це завдання віддаленого майбутнього.

Наразі ж Київ, на думку G-7, повинен реалізувати Мінські угоди. Як заявила Ангела Меркель на саміті "сімки", "мінський процес має бути продовжений". Позитивом для Києва можна вважати те, що лідери "сімки" готові брати до уваги "київську логіку" імплементації "Мінська-2". Тобто спочатку припинення бойових дій, виведення озброєнь, бойовиків і російських найманців з Донбасу, відновлення Україною контролю над своїм східним кордоном, а потім уже вибори в Донбасі (за українськими законами і під міжнародним контролем за нормами й стандартами ОБСЄ). І вже тільки потім обговорення з новою легітимно обраною владою Донбасу того, як проходитиме децентралізація, які будуть зміни в Конституції і, головне, яку міру тягаря з відновлення всього зруйнованого війною візьме на себе Київ, а що зможе "перекинути" Москві.

Російська логіка і трактування процесу виконання останніх Мінських угод, як відомо, геть інша - починаючи з того, що Київ має спочатку визнати легітимність нинішніх донецьких правителів і сісти за стіл переговорів з ними про децентралізацію та зміни до Конституції України. Змусивши Київ вчинити саме так, Москва зніме з себе будь-яку відповідальність за те, що відбувається в Донбасі, й притягти її до відповідальності за вчинене буде неможливо. "Велика сімка" це добре розуміє, але сьогодні "пред'явити" Росії вона може тільки анексію Криму. (Малайзійський "Боїнг", мабуть, іще чекає свого часу).

Те, що на сьогодні в мінському, та й у нормандському форматі обговорюються лише питання обміну полоненими та постачання гуманітарної допомоги в Донбас, свідчить про те, що Москва як і раніше діє виключно відповідно до своєї логіки і не має наміру виконувати взяті на себе зобов'язання.

Слабкість же позиції українського керівництва сьогодні полягає в тому, що на переговорах з Москвою воно діє без чіткої стратегії і тактики, фактично поводиться з Росією не як зі стороною конфлікту й агресором, а як із "партнером", з яким усе ще можливо "за лаштунками" вирішувати справи, домовлятися про Донбас і навіть про конституційний устрій України. За ці помилки Київ щоразу платить дорогу ціну.

Підсумки саміту "Великої сімки" і слова підтримки ключових світових лідерів не знімають і не применшують для української влади необхідності виконувати своє "домашнє завдання" із заявлених уже давно реформ. Керівництво країни на даному етапі повинне жорсткіше наполягати на дотриманні не тільки міжнародних правових принципів, а й власного національного законодавства, на зміцненні армії, реформі правоохоронної системи, боротьбі з корупцією.

Було б великою помилкою і надалі покладатися лише на співчуття світу через ту обставину, що Україна стала жертвою російської агресії. Лідери провідних країн готові бачити в Україні самостійного й рішучого партнера, якому воздасться по заслугах за старання й зусилля щодо реформування та формування нового порядку відносин у цій частині континенту.