Sic transit

Отже, пакет документів щодо врегулювання відносин у сфері транзиту газу з Росії до Європи підписано. Можна сказати - під ялинку.

На відміну від погодженого берлінсько-мінського протоколу від 20 грудня, який був оприлюднений, контрактів не оприлюднять, оскільки вони є комерційною таємницею. Ну хіба що їх "зіллють", як і було, власне, з контрактами 2009 р. Тоді ми побачимо деталі, які й дадуть можливість зробити комплексну оцінку, на чиєму полі інтересів і чиїм коштом було досягнуто компромісу.

Зараз же, аналізуючи фінал драматичного процесу, використаю деякий фактаж з офіційних повідомлень, а також те, про що не говориться офіціозом. Дозволю собі кілька тез для попереднього аналізу.

1. Про гібридних європейських друзів. Звісно, потрібно подякувати колишньому складу Європейської комісії і передусім віцепрезиденту Марошу Шефчовичу, великому словацькому другу України за місію сприяння в укладенні нових контрактних відносин між "Нафтогазом" і ОГТСУ, з українського боку, та "Газпромом" - з російського, а також за спільні із Секретаріатом Енергетичного співтовариства зусилля зі швидкої сертифікації ОГТСУ. Але чим не увінчалася європейська участь у процесі посередництва між Росією та Україною у газових питаннях? Вона не увінчалася гарантіями з боку ЄС, що російські газові потоки - як існуючий "Північний потік", так і той, що його намагається добудувати Росія, - функціонуватимуть відповідно до Третього Енергопакета ЄС, тобто будуть експлуатуватися лише на 50% потужності. Саме це і могло би бути гарантією збереження довгострокового транспортування газу через ГТС України - не на п'ять чи десять років, а постійно. І це відповідало б ст. 274 Угоди про асоціацію Україна-ЄС, згідно з якою Євросоюз повинен враховувати наявні вільні потужності нашої ГТС. Єврокомісія умила руки, мовляв, Угода про асоціацію писана для вас, а не для нас. Тому ст. 274 так і лишається на папері, а підписані контракти означають тимчасовість транзиту! Формально на п'ять років. Ніде також не відображено і можливості переходу до здавання-приймання газу для європейських клієнтів "Газпрому" на східному кордоні України. Отже, зберігається радянський статус-кво у цьому плані. Майже 30 років як немає СРСР, а радянський газовий кордон зберігається. "Газпром" і його європейські клієнти стоять на сторожі цього кордону, а Єврокомісія безсило розводить руками. Але годі про журавля в небі.

2. Про синицю в руках. Перше, що впадає у вічі, - це химерна місія "Нафтогазу" у вигляді компанії-організатора, відповідно до підписаного договору про організацію транзиту між "Нафтогазом" і "Газпромом". З позиції європейського газового законодавства та найкращих практик, немає такого. Взяти хоча б сусідню Словаччину. Словацький аналог "Нафтогазу" компанія SPP не є якимось організатором ні для "Газпрому", ні для оператора словацьких газопроводів Eustream. З урахуванням цього насправді європейські норми і практика діятимуть фактично тільки у відносинах між українськими суб'єктами ("Нафтогазом" та ОГТСУ), а у їхніх відносинах із "Газпромом", очевидно, зберігатиметься звична для російської сторони практика. Виходить якась гібридна конструкція - тут працюємо за європейськими правилами, а тут робимо зону корупціогенних ризиків на догоду російській стороні. І пояснюємо це тим, що "Газпром" не готовий працювати за стандартним договором і брати на себе всі ризики українського законодавства і регулювання, особливо ризики змін у нормативно-правовій базі, які можуть статися кожного дня", - це за словами Юрія Вітренка з його фейсбук-сторінки від 21 грудня. Чи узгоджується такий гібридний підхід із Третім Енергопакетом? Навряд чи.

3. "Агентура" в дії? По суті, з юридичного боку, виглядає так, що "Нафтогаз" стає комерційним агентом "Газпрому" в Україні. А ст. 295 Господарського кодексу України пояснює суть агентської діяльності, яка "полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє" (виділено мною. - М.Г.). Коментарі, очевидно, зайві… Тому, якщо це так і "Нафтогаз" набуде функції агента "Газпрому", то виходить, що, отримуючи плату за транзит, НАК буде зацікавлена якомога більше коштів залишати собі, а ГТС, яка після анбандлінгу є чужою для неї, буде "на голодному пайку"? Отже, з анбандлінгом хотіли, як краще, а вийде, як завжди?

4. Що маємо? Тепер про базові цифри - можливі обсяги транзиту і доходи. Переможні реляції про 225 млрд кубометрів транзиту та 7 млрд дол. США надходжень за п'ять років навряд чи можуть вражати. В середньому це означає 45 млрд кубометрів і 1,4 млрд дол. щорічно. Це практично вдвічі менше за існуючий протягом останніх п'яти років рівень транзиту і надходжень! Отже, про будь-який успіх тут не йдеться. Звісно, можна заперечити, що 45 млрд кубометрів - це більше за 10–15 млрд, про які вів мову "Газпром", чи за "щедрі" 30 млрд кубометрів "від Єврокомісії", але це означає, що ОГТСУ, у найкращому випадку, працюватиме на рівні нульової рентабельності. Завантаження ГТС буде в середньому меншим за третину, у 2020 р. - 46%, з 2021-го - 28%. Отже, оптимізація ГТС і скорочення персоналу компанії-оператора при такому завантаженні неминучі. Завдячувати цьому "успіху" слід некомпетентному втручанню Банкової, яка дедалі більше працює за російським алгоритмом, створивши в Парижі спільно з росіянами політичну надбудову над комерційними переговорами суб'єктів. До цього у "Нафтогазу" була жорстка позиція: мінімальний рівень транзиту - 60 млрд. кубометрів, а якщо більше - тоді "морквина" у вигляді зниження транзитного тарифу.

5. "Враг ликует?". Характерним є висловлювання віцепрем'єра уряду РФ Дмитра Козака. Він заявив, що компроміс у домовленостях щодо транзиту російського газу через територію України допоміг "Газпрому" уникнути значних втрат. Очевидно, маються на увазі позови "Нафтогазу", що загрожували "Газпрому" багатомільярдними стягненнями. А от, мовляв, виплата 2,9 млрд дол., хоча й важке рішення, але могли втратити значно більше. Тому не можна сказати, що в Кремлі відкорковують шампанське. Швидше, просто п'ють горілку.

Є ще низка питань, на які поки що немає відповіді. Зокрема, чомусь ніде в офіційних коментарях не згадується про те, яку арбітражну інстанцію сторони прописали в договорах? Який механізм застосування положення "транспортуй чи плати"? Чи постійне повторення, що пряме постачання газу від "Газпрому" до України не є частиною пакетних домовленостей, є гарантією, що їх не буде чи, навпаки, це згодом трансформується в іще одну агентську функцію "Нафтогазу"? Вірити "Газпрому" та Кремлю після всього, що відбувалось протягом останніх десяти років, не доводиться. Так чи інакше він за першої ж нагоди в той чи інший спосіб зіскочить з транзиту через ГТС України. Потрібно завдячувати корпоративній дипломатії "Нафтогазу", титанічним зусиллям Польщі, санкціям США, а також зусиллям низки неурядових організацій, що загальмували та призупинили "Північний потік-2". Битву виграно. Війна триває. Цей проєкт має бути знищений. Тільки тоді буде реальна гарантія збереження транспортування сибірського газу через Україну та Словаччину.

Усе те, що відбувається нині на газовому фронті, нагадує мені героїчну 242-денну оборону ДАПу. Але наприкінці оборони ворогу дали можливість підірвати аеропорт разом із його захисниками. Так і "Нафтогаз" - він не просто тримав оборону, він був у наступі. Удару йому завдали з тилу. П'ята колона з коридорів влади.