Що таке капіталізм з японськими особливостями

Три новини, які лише виглядають розрізненими, привернули увагу дослідників Японії протягом останніх тижнів. Перша — черговий рекорд очікуваного віку життя японців, встановлений минулого, ковідного, року — 87,74 року для жінок і 81,64 року для чоловіків. Протягом останніх 36 років Японія посідає перше місце у світі за цим показником для жінок і друге — для чоловіків. Аналіз свідчить, що один із факторів, який визначає таку тенденцію, — це зниження смертності від раку і хвороб легенів, інший — здорове харчування й активна соціалізація людей похилого віку. І жодні пандемії не змогли цьому завадити.

Друга новина — рекордне збільшення профіциту платіжного балансу Японії у першому півріччі поточного року: відразу на 50% (!) порівняно з аналогічним періодом минулого — до 95 млрд дол. Пандемія, Олімпіада, практично закрита для туристів країна, і просто неймовірний результат зовнішньоекономічної діяльності. Тільки у червні профіцит зріс у шість разів порівняно з червнем 2020-го. Причина — зростання експорту високоякісної продукції японського машинобудування.

Третя новина — офіційна відмова уряду Японії від використання факсів у комунікаціях. Усім урядовим структурам і агентствам наказано перейти на використання електронної пошти. Це повідомлення було розіслано факсом у останній день його застосування — 30 липня.

Усі ці новини насправді висвітлюють різні боки специфічної японської моделі капіталізму.

unsplash/jezael

Про японське економічне диво багато писали і говорили приблизно до 90-х років, коли темпи розвитку цієї країни, позбавленої природних ресурсів, здавалися недосяжними. Японія міцно посідала друге місце у світовій економіці та перебувала у двозначному діапазоні показників зростання ВВП. Проте після періоду бурхливого зростання настало уповільнення, а 2010 року на друге місце в світі вийшов Китай. Японія активно допомагала Ден Сяопіну реформувати китайську економіку і досягла бажаного результату.

2009 року Японія спочатку зазнала удару фінансової кризи (-6,3% ВВП), а 2011-го — нищівного землетрусу, який призвів до аварії на Фукушімі, зупинки всіх атомних станцій і колосальних витрат на реабілітацію забруднених територій (-0,6% ВВП). Показники зростання ВВП лише на рівні 1–2% протягом останнього десятиліття дещо відвернули увагу світової спільноти від майже 200-річного досвіду розвитку моделі капіталізму з японськими особливостями, яка, тим не менш, дала можливість уряду Японії утримувати і економіку, і суспільство від катастрофічних наслідків новітньої пандемії.

Про японський шлях побудови бізнесу, конструктивну взаємодію ділового співтовариства із суспільством і урядом заговорили знову у зв’язку з очевидною кризою світового капіталістичного господарства, яке виявилося неспроможним приборкати поширення коронавірусу, налагодити виробництво критично важливих і не таких уже й складних матеріалів, зберегти дух солідарності, зупинити експоненціальне зростання нерівності. Різке скорочення народжуваності у провідних економіках світу, збільшення середнього віку життя й економічні наслідки, пов’язані із необхідністю збалансувати системи соціального забезпечення, знову привернули увагу фахівців до японського досвіду. Варто детальніше поговорити про цей досвід.

На думку провідних аналітиків, західна модель капіталізму, заснована на принципі максимізації прибутків, себе вичерпала. Особливо гостро ця проблема проявилася під час пандемії, яка загострила існуючі, але до того дещо приховані протиріччя. І політики, і нобелевські лауреати заговорили про те, що потрібна нова модель, і саме з японського досвіду світ може почерпнути два висновки: слід забезпечувати вищу цінність інтересів суспільства порівняно з інтересами стейкхолдерів і концентрацію зусиль на досягненні якості життя, з урахуванням його подовження, порівняно з кількісними показниками зростання.

Виявилося, що принципи «санпо-йоші», визначені ще у період Едо (XVII століття), дають змогу краще забезпечити гармонію життя, ніж ліберальна, осучаснена модель капіталізму. Ці принципи дуже прості: має бути забезпечено три блага — для покупців, для продавців і для суспільства. В Японії й досі говорять про те, що економічне зростання не має досягатися за будь-яку ціну. Так, японці — трудоголіки, і так, існує гендерна проблема, але саме тут забезпечення якості життя старіючого населення перетворили з проблеми на можливості. Місія створює ринки, а не навпаки.

Аналітиками провідних торговельних домів було підраховано, що збільшення тривалості життя генерує додатково сотні мільярдів доларів ВВП, оскільки потребує створення для людей похилого віку нових специфічних сервісів, соціальних центрів, медичних закладів, дозволяє підтримувати у них бажання працювати, і це заохочується. Там, де не вистачає робочих рук, вони заміщаються роботами (чи не тому Японія — світовий лідер робототехніки?). Японці перетворили здорове старіння на можливості, а не на проблему.

Приклад із факсом — із цього поля, бо для людей похилого віку користування факсом є простішим, ніж мейлом, тому і тримали цей застарілий сервіс до останнього. Перевага друкованих видань над електронними, аналогове телебачення (так, воно все ще є), дбайливе ставлення до традиційних ремесел і виховання поваги до старших — все це елементи «добрішого», як його називають на Заході, японського капіталізму.

2010 року при уряді Японії було утворене Управління державної стратегії, яке мало виробити плани реформування економіки на перспективу. Як тепер модно говорити, КРІ були виставлені такі: 2–3% зростання у 2020 році, і досягатися вони мали шляхом розвитку системи охорони здоров’я з урахуванням старіння суспільства, екологічно чистої енергетики і відкриття Японії для туризму. Всі ці КРІ були виконані, хоча і уряд змінився, і управління того давно вже немає. Але інфраструктура для людей похилого віку є, у сфері екологічної енергетики Японія — світовий лідер, а туристів прийняли 2019 року 32 мільйони (прогнозували 25 мільйонів), і це число зростало щорічно протягом восьми років. Навіть землетрус і аварія на атомній станції не завадили туристичному бізнесу, тільки пандемія.

unsplash/joelstylis

Є свідчення, що і на Заході нині з’являються думки про соціальну відповідальність бізнесу перед суспільством, необхідність виходити за рамки інтересів інвесторів і акціонерів. Японія — чи не єдина з глобальних економік, яка застосовує цей принцип на системній основі.

Легендарний самурай Шібусава Ейїчі, творець японського капіталізму у XIX столітті, засновник більш як 500 компаній, Токійської біржі, банку і Науково-дослідного фізико-хімічного інституту, був би задоволений сучасним результатом поєднання конфуціанської філософії з логікою ринку. В Японії корпорації встановлюють і підтримують тривалі контакти з постачальниками. Потрапити до їхнього числа дуже важко, але якщо потрапили, то назавжди. Керівництво провідних компаній, як правило, є інсайдерами, які все життя віддали розвитку цих компаній, і тому досить часто їхні рішення нагадують, радше, дії глав сімейств, ніж представників акціонерів.

Мережі «сімейних» відносин утворюють міцну тканину японського бізнес-середовища, коли компанії, які співпрацюють десятиліттями, часто допомагають одна одній без винесення проблем за межі «сімейного» кола. Зайве й казати, що винагорода, яку отримують керівники таких компаній, набагато скромніша, ніж у їхніх «аналогів» на Заході. Звичайно, перебільшенням буде ідеалізувати японську ментальність і консервативний, традиційний підхід до формування бізнес-процесів, але у критичні моменти такий підхід спрацьовує краще, ніж відносини, засновані лише на інтересі.

Однією з проблем, яка уповільнює динамізм прийняття рішень, є традиційна японська обережність щодо реалізації нових проєктів, а також заощадливість. При ВВП близько 5 трлн дол. на депозитах населення Японії зберігається 17 трлн дол. Одним із напрямів реформ Шіндзо Абе було примусити японські компанії вводити до складу рад директорів «зовнішніх», тобто незалежних, директорів, навіть іноземців. Це дало б можливість збільшити приплив інвестицій, тому що самі японці роблять це неохоче, вважаючи, що треба мати фінансовий запобіжник на випадок складних часів — на рівні як власної родини, так і компанії. Йому вдалося досягнути помітного прогресу особливо у царині публічних акціонерних компаній. Серед них багато тих, хто інвестує за кордон і привносить інвестиції у Японію. Проте позитивний торговельний баланс усе ще тримають «сімейні» важковики, і серед них флагман — «Тойота».

Розмова про японський бізнес не може бути повною без згадки про три «М», які з часів епохи Мейдзі залишаються основою японського капіталізму. Це «мурі, муда, мура», що означає необхідність позбуватися надлишків, нераціонального витрачання ресурсів і нерівномірностей при організації будь-яких бізнес-процесів. Одним із наслідків такого підходу є концентрація на якості продукції порівняно з обсягами виробництва.

Вважається, що запорукою успіху є не потогінна система, а саме гармонійно, чітко і добре прорахована організація виробничих процесів, як і вибудовування комфортних умов для працівників. Також досить поширеною практикою є залучення навіть пересічних співробітників до обговорення планів, новинок, концептуальних ідей, які потім обов’язково передаються нагору. На думку японських менеджерів, кожен співробітник має відчувати, що саме його віддана праця стала запорукою успіху компанії у цілому.

Нині Японія модернізується. Створюються урядові структури із впровадження цифрових сервісів, спрощення бюрократичних процедур. Водночас, як це зажди відбувалося в історії Японії, жодна із «зовнішніх” новинок не приймається без того, щоб не трансформувати її через японські традиції й адаптувати з притаманним тільки японцям баченням світу. В Японії завжди із задоволенням сприймали і вивчали інший досвід, проте робили все по-своєму. Наразі виходить так, що продукт цієї трансформації — капіталізм з японськими особливостями — може стати в пригоді всім іншим.

Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.