ШАНТАЖ ЗА РОЗКЛАДОМ

17 сiчня, 2003, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 2, 17 сiчня-24 сiчня 2003р.
Відправити
Відправити

Неймовірно велика кількість гучних і грізних подій у світі дещо приглушила сенсаційність заяви а...

Неймовірно велика кількість гучних і грізних подій у світі дещо приглушила сенсаційність заяви американських дипломатів про наявність у Північній Кореї секретної ядерної програми й можливої наявності у неї ядерної зброї. Скориставшись цим, корейці виявили надзвичайну послідовність у своєму бажанні приєднатися до ядерного клубу держав сучасного світу. Лише через місяць США у відповідь припинили постачання паливного мазуту в КНДР, а корейці у свою чергу зняли на АЕС Єнбен опломбовані оонівськими представниками пристрої спостереження. За даними ООН, 26 грудня на цю електростанцію завезли тисячу паливних стрижнів, а останнього дня минулого року інспектори МАГАТЕ змушені були покинути Північну Корею. Попри заяву США про готовність вести переговори з КНДР, Пхеньян заявив спочатку про вихід із договору про нерозповсюдження ядерних озброєнь, а наприкінці минулого тижня — і про можливість поновлення ракетних випробувань. Після цього під загрозою опинилася вся міжнародна система по запобіганню розповсюдженню зброї масового знищення.

Проте Сполучені Штати, які найчастіше опиняються в епіцентрі або поруч із найрезонанснішими та скандальними подіями, цього разу не стали, як зазвичай, нагнітати ситуацію. Що, до речі, здивувало багатьох спостерігачів. Адже цілком логічним є запитання: у чому причина такого різного ставлення Вашингтона до двох, за його ж визначенням, країн «осі зла» і «постачальників тероризму» — Іраку й КНДР, на чолі яких стоять багато в чому схожі «особистості-диктатори» і обидва з яких підозрюються у володінні зброєю масового знищення? Чому в першому випадку Джордж Буш усіма силами схиляє світове співтовариство підтримати його ідею про збройне повалення ненависного Саддама, а в другому навіть не порушує питання про саму можливість військової загрози режиму Кім Чен Іра?

Річ, очевидно, у тому, що, на перший погляд, зухвалий виклик Північної Кореї схожий більше на своєрідний шантаж, за допомогою якого керівництво цієї країни намагається отримати від Заходу значні політичні та економічні вигоди. У північнокорейській історії подібний розвиток подій трапляється з певною періодичністю. Аналогічна криза у відносинах між Пхеньяном і Вашингтоном 1994 року завершилася мирно. КНДР тоді цілком обгрунтовано звинувачували в спробах створити ядерну бомбу зі збройового плутонію, отриманого за допомогою графітового реактора радянської моделі. Пхеньян уміло довів справу до точки кипіння: він фактично вийшов із Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, відмовився допускати до себе інспекторів МАГАТЕ й обіцяв у випадку чого перетворити Токіо і Сеул на «море вогню». Як нещодавно стало відомо, 1994 року США навіть розробили план бойової операції проти КНДР, проте останнього моменту Пхеньян немов знехотя пішов на поступки й отримав за це солідну винагороду. В обмін на обіцянку заморозити ядерну програму Вашингтон пообіцяв північним корейцям побудувати до 2003 року два реактори на «легкій воді», які складно використовувати у військових цілях. До їхнього спорудження КНДР мала отримати по півмільйона тонн мазуту на рік для своїх ТЕС.

Пізніше Пхеньян влаштовував і нові кризи за тією самою схемою. Приміром, у серпні 1998 року він запустив балістичну ракету, яка втратила перший ступінь у російській економічній зоні, перелетіла через Японію і впала у води Тихого океану. Токіо і Сеулу знову пообіцяли «море вогню», американці стали натякати на можливість удару по КНДР, а приховано активізували з нею контакти. Апофеозом примирення став візит до Пхеньяна президента Південної Кореї Кім Де Чжуна влітку 2000 року і приїзд до КНДР того самого року держсекретаря США Мадлен Олбрайт. Їй улаштували феєричну зустріч із масовими народними спектаклями.

Однак Пхеньян даремно витратився на Олбрайт: незабаром на місце демократичної адміністрації Клінтона прийшли непохитні республіканці з команди нового президента Джорджа Буша. Після 11 вересня Північну Корею разом з Іраком і Іраном оголосили країною на «осі зла». Більш того, ракетну загрозу з боку КНДР вони назвали ледь не головною причиною виходу США з Договору по ПРО від 1972 року. Коротше, для Кім Чен Іра настали чорні часи: він мав усі підстави вважати, що може виявитися наступним після Хусейна в черзі на «нейтралізацію». Ось тут і розпочалися надзвичайні речі.

Всю першу половину минулого року тяглася пауза: діалог, який розпочався з Сеулом 2000 року, припинили, а Кім Чен Ір, за даними з поінформованих токійських джерел, безуспішно намагався промацати Вашингтон на предмет поновлення контактів. Проте США на діалог не йшли й вимагали лише повного роззброювання КНДР як частини «осі зла». У цій обстановці наприкінці червня за нез’ясованих обставин сталася сутичка в Жовтому морі: північні корейці в ході артилерійської дуелі потопили бойовий катер південних корейців. Схоже було, що Пхеньян відповідно до своєї улюбленої тактики знову наважився на загострення, щоб привернути до себе увагу й щось «вибити» із Сеула та Вашингтона.

Обстановка, справді, надто загострилася, проте події розгорталися за цілком нетиповим сценарієм. Пхеньян раптом звернувся з примирливим посланням до жителів півдня і фактично вибачився за те, що сталося. Зраділий Сеул відразу пішов на поновлення переговорів, які пізніше вилилися в початок робіт із розмінування двох ділянок у демілітаризованій зоні, що розділяє Корейський півострів. КНДР уперше погодилася зробити пролом у добровільній ізоляції і відновити залізничне й автомобільне сполучення з Південною Кореєю.

Ще більша сенсація сталася у вересні минулого року: до столиці КНДР прибув прем’єр-міністр Японії Дзюньїтіро Коідзумі — першим із лідерів великих країн — союзників США. У розмові з ним Кім Чен Ір знову вибачився — цього разу за дії північнокорейських спецслужб, які у 70-80 роках неодноразово викрадали японських громадян. У загальній формі Пхеньян пообіцяв вирішити й питання, пов’язані з його ракетно-ядерними арсеналами. Втім, серйозно на цю тему говорити можна лише з Вашингтоном, а для нього потрібні сильні аргументи. Їх і надає американцям КНДР.

Спецпосланник США Джеймс Келлі після відвідування на початку жовтня минулого року Пхеньяна, а також столиць країн — союзників США — Японії і Республіки Корея першим з «чужих» довідався про ймовірне поповнення в «ядерному клубі». Приїзд Келлі в Пхеньян став першим візитом американської офіційної особи з адміністрації президента Буша. Причому стався цей візит здебільшого завдяки зусиллям самої КНДР. Можна припустити, що Пхеньян переслідував далекосяжні цілі, приймаючи в себе посланця Вашингтона. Як і передбачалося, гість спробував натиснути й владнати проблеми, що завжди хвилюють США, — плани стосовно ядерних програм і зброї, прав людини тощо. І як легко було спрогнозувати, загартоване роками протистояння будь-якому зовнішньому впливу корейське керівництво на тиск не піддалося. Зате заявило: якщо Вашингтон не відмовиться від своєї традиційної «недружньої» політики щодо КНДР, бажанні «поставити її на коліна», то іншого способу як із позиції сили Північна Корея в спілкуванні зі Сполученими Штатами для себе не бачить. Такою була офіційна реакція, із яким МЗС країни вважав за потрібне ознайомити всіх бажаючих. Цілком ймовірно, саме тоді вашингтонському гостю відверто дали зрозуміти, що загроза невеличкої та вкрай бідної Північної Кореї не є такою вже безгрунтовною.

За офіційною інформацією міністерства оборони Південної Кореї, КНДР ще до домовленостей 1994 року нагромадила деяку кількість збройового плутонію. З нього, можливо, уже виготовлені два-три ядерних заряди. Втім, російські експерти-атомники переконані: йдеться про сучасні компактні боєголовки, якими можна оснастити ракету. Швидше, це «брудні бомби», здатні під час вибуху заразити радіоактивними речовинами великі території. Проте доставити їх до цілі Пхеньян, судячи з усього, поки що не може.

За американсько-японськими даними, відповідає дійсності й повідомлення Пхеньяна про спроби налагодити переробку урану. Є відомості, що приблизно 1997 року КНДР отримала (ймовірно, із Пакистану) до тисячі газових центрифуг для збагачення ядерної сировини. Поставлені вони були в обмін на ракетні технології, подаровані Ісламабаду. Однак це устаткування, за єдиною думкою фахівців, як слід так і не привели в дію чи то через нестачу деяких запчастин, чи то через відсутність відповідного політичного рішення. Втім, деякі експерти все ж думають, що й збагаченого урану в КНДР може набратися на кілька зарядів «хіросімської» потужності.

До того ж, на відміну від того самого Хусейна, Кім Чен Ір, за даними Токіо, уже має близько сотні розгорнутих на бойових позиціях балістичних ракет «Нодон», здатних уразити цілі практично на всій території Японії та Південної Кореї. КНДР, безперечно, має хімічну й, можливо, біологічну зброю, що може стати досить простою начинкою для боєголовок.

Схоже, ці солідні арсенали Кім Чен Ір хотів би нині поставити на кін. Домовленість 1994 року його вже не влаштовує — тим паче, що вона не виконується з вини обережного Заходу. Церемонія закладання двох легководних реакторів сталася близько півтора року тому, і їх явно не побудують 2003 року, якщо побудують узагалі. Постачання мазуту при адміністрації Буша теж припинилися. До того ж Кім Чен Ір явно вже не шукає матеріальних виграшів в обмін на врегулювання влаштованих ним же самим криз. Він хоче нових економічних гарантій і політичної підтримки, а, на думку деяких експертів, і більшого — фактично санкції на виживання.

Нинішній пхеньянський лідер сильно відрізняється від свого батька — незламного маршала Кім Ір Сена. Той вірив у свою велику місію, нехтував Заходом і чекав його прийдешньої загибелі. Та син маршала дуже любить французькі вина, Інтернет і голлівудське кіно. Кім Чен Іру ясно, що в перспективі йому сподіватися немає на що: навіть союзний Китай дедалі менше висловлює бажання йти до кінця в захисті своїх пхеньянських друзів.

У Кім Чен Іра є лише одна надія: домогтися примирення зі США саме нині, коли він ще не старий, фізично міцний і тримає в руках країну. Проте для цього американців необхідно переконати в тому, що Північна Корея не збирається загрожувати їх глобальним і регіональним інтересам. Іншими словами, потрібно здати свій ракетно-ядерний потенціал в обмін на гарантії від Штатів. Саме це й пропонує в даний час Північна Корея: у заяві офіційного агентства ЦТАК вона закликала Вашингтон укласти пакт про ненапад, визнати політичний лад, який існує в КНДР, і відмовитися від економічних санкцій. Натомість Пхеньян прозоро натякає на готовність вирішити всі проблеми, які викликають занепокоєння у США. Після такої полюбовної домовленості нинішня влада КНДР сподівається на приплив іноземних капіталів і перебудову своєї економіки за китайським рецептом «комуністичного капіталізму».

На користь того, що Пхеньян будь-якого моменту готовий «дати задній хід», свідчить безпрецедентний візит минулого тижня високопоставленого північнокорейського представника в американське місто Санта- Фе для зустрічі з колишнім представником США на переговорах Біллом Річардсоном. Оптимістично виглядає і посередницька місія делегації Австралії, яка прибула в КНДР для переговорів із керівництвом Північної Кореї.

Слід зазначити, що і найближчі сусіди та опоненти Пхеньяна — японці та південні корейці — найшвидше, готові підтримати варіант врегулювання ситуації за допомогою своєрідного торгу: їм украй неприємний Кім Чен Ір і його оточення, проте ще більше їх лякає наявність у регіоні озброєного до зубів режиму-ізгоя зі зруйнованою економікою та відсутністю перспектив. До речі, ні Сеул, ні Токіо, що підкреслюють своє прагнення до збереження стабільності в регіоні, не стали робити різких рухів у відповідь на те, що Пхеньян бавиться «ядерними м’язами».

Related video

Помірні сили в США теж не виключають діалогу. Однак легких домовленостей Кім Чен Іру чекати не слід: він може отримати мандат на виживання лише в обмін на повну капітуляцію.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}