Серединний шлях Сходу

На тлі погіршення відносин США і Китай вирішили відкласти перегляд першої фази торгової угоди, погодженої наприкінці минулого року.

Звучить трохи двозначно, але факт: кожного серпня, починаючи з часів Мао Цзедуна, керівництво КНР залишає спекотний південно-східний Пекін і вирушає далі на схід. Саме там, у курортному місті Бейдахе провінції Хебей за 300 км від столиці, збирається вся еліта Китаю для проведення неформальних і непублічних консультацій щодо найбільш насущних проблем країни. Ось і цього року всі керівники Комуністичної партії КНР, їхні радники та помічники, найкращі уми науки, колишні чиновники, чия думка все ще важлива, і навіть, кажуть, духовні лідери Тибету місяць шукатимуть «серединний шлях» (ще його називають «шлях життя») — відповіді на актуальні питання зовнішньої та внутрішньої політики. Серед них: різке погіршення відносин зі США (включно зі зберіганням загрози повновагої торгової війни), ситуація в Гонконзі та навколо Тайваню, рекордне за останні майже 30 років зниження темпів розвитку економіки КНР.

Саме в Бейдахе три роки тому Сі Цзіньпін і його оточення прийняли рішення не відповідати силою на тиск із боку США з приводу торгових мит. «Серединний шлях» Піднебесної означав ведення переговорів із максимальним терпінням, реалізацію власних планів, без озирання на критику та обвинувачення в нечесних ділових практиках, наполегливе й послідовне просування вздовж маршрутів мегапроєкту «Один пояс — один шлях» і ліній телекомунікації 5G. Зазвичай те, про що домовляються в «літній столиці», пізніше імплементується через рішення партійних органів, парламенту й уряду. Кажуть, Сі Цзіньпін віддає перевагу саме формальним процедурам і менше приділяє уваги неформальним дискусіям. Проте нинішнє рішення відкласти консультації зі США з приводу перегляду першої фази торгової угоди, досягнутої в грудні 2019 року, ще до початку коронавірусної пандемії, аж ніяк не могло бути прийняте без його особистої згоди.

Дуже цікаво, що порядок денний торішніх «зборів на сході» був практично ідентичний нинішньому, хіба тоді не було ще COVID-19 (або про нього просто не знали). Відтоді проміжні домовленості з приводу тарифів і торгівлі стали чи не єдиним позитивним аспектом відносин двох найбільших економік світу. На всіх інших напрямах, включно з уйгурами, Південно-Китайським морем та низкою інших проблем, ситуація продовжувала погіршуватися. Звісно, на нинішньому етапі до каталізаторів політичної напруги додалися COVID-19 та дуже складна обстановка у США напередодні листопадових президентських виборів.

Неможливо було не помітити й зміну риторики китайських дипломатів у провідних країнах світу, яких стали називати «дипломатами-вовками» — за асоціацією з героїчними персонажами дуже популярних у Китаї бойовиків, де зазвичай одинокий «воїн-вовк» зі спецпризначення КНР рятує світ від якоїсь глобальної загрози на тлі безсилля Заходу. Безумовно, Китай став діяти агресивніше, адже на кону дві головні цілі, сформульовані нинішнім керівництвом КНР, — досягти рівня «помірно квітучої країни» до 2021-го і зробити Китай «багатою, впливовою, демократичною, цивілізованою та гармонійною» країною до 2049 року. Ніщо не повинно цьому завадити.

Коронавірус змінив багато чого. Насамперед, несподівано виявилося, що квітучі країни Заходу, які завжди слугували взірцем соціальної організації, економічної політики та високого рівня життя, значно уразливіші перед обличчям пандемії далеко не найбільш смертоносного вірусу. Проступили не тільки проблеми логістичного забезпечення медицини, а й нездатність оперативно реагувати на загрози. Лише небагатьом демократичним країнам вдалося не піддатися паніці, йти власним шляхом, тоді як цілком демократичні уряди обрали «китайський» шлях жорсткого адміністративного карантину. Серед держав, які постраждали найбільше, опинилися США, де кожен штат став дотримуватися свого шляху. Пандемія, практично, нівелювала всі досягнення республіканців у сфері економіки за попередні чотири роки і різко посилила позиції демократів на прийдешніх виборах. Цілком очікувано Вашингтон відповів різким посиленням тиску на Пекін, який був призначений відповідальним за пандемію. І ось тут стали відбуватися дуже цікаві речі.

США різко засудили посилення центральної влади КНР у Гонконзі, впровадили санкції проти винних у переслідуванні уйгурів, обмежили роботу державних ЗМІ КНР у США; держсекретар Помпео заявив про категоричну протидію Пекінові в Південно-Китайському морі, а також про закриття генконсульства КНР у Х’юстоні. США розгорнули потужну міжнародну кампанію проти використання обладнання Huawei у мережах 5G, внаслідок якої від співпраці з КНР відмовилися такі країни як Польща і Велика Британія.

Серйозним ударом по інтересах Китаю стало визначення Інституту Конфуція як «державного агента» з усіма наслідками, як випливають із цього. Президент Трамп запровадив заходи проти китайських власників популярних додатків WeChat і TikTok. У Китаї заговорили про загрозу фінансових санкцій проти КНР, включно з загрозами відключення від доларових платіжних систем у разі подальшої ескалації ситуації. Китай, зі свого боку, впровадив санкції проти високопоставлених американських політиків і журналістів провідних видань, закрив генконсульство США в Ченду (провінція Сичуань), заарештував опозиційного медіамагната Гонконгу Джиммі Лая та двох його синів (щоб було зрозуміло, одна з його газет називається Apple Daily) і виступив із дуже негативною реакцією на дії проти Інституту Конфуція.

Пекін відкинув усі обвинувачення Вашингтона у зв’язку з діяльністю цієї установи. Річ у тому, що в США налічується 75 представництв Інституту Конфуція, з яких 65 — в університетах. Вони завжди слугували культурними й освітніми центрами, в яких можна було вивчати китайську мову та культуру КНР. Певна річ, як і всі аналогічні установи інших країн, представництва Інституту Конфуція несли й таке собі ідеологічне навантаження. Однак саме зараз Державний департамент США вирішив «назвати лопату лопатою» та оголосив їх «іноземними місіями Компартії КНР». Відтепер центральний офіс Інституту Конфуція має надавати владі США звіт про свої фінансування, персонал, зміст освітніх програм. Відповіді Китаю на цей крок ще не було, але цілком можна прогнозувати, що вона буде.

Попри все це, за словами самого президента Трампа і його економічного радника Ларрі Кудлоу, економічні відносини між двома країнами розвиваються нормально і Китай «істотно збільшує закупівлі американських товарів». Такі заяви було зроблено у зв’язку з опублікованими даними, що в січні—липні поточного року експорт зі США до КНР знизився на 3,5%. Джо Байден назвав «провалом» грудневу угоду з КНР, згідно з якою КНР зобов’язалася до 2021 року закупити на 200 млрд дол. більше американських товарів, ніж 2017 року. Однак у першому півріччі експорт зі США виявився значно меншим від встановлених орієнтирів. Є підстави вважати, що саме цей фактор послужив підставою для відтермінування перегляду «першої фази» на невизначений період.

І ось несподівано, буквально останніми днями, стало спостерігатися різке, буквально щоденне зростання закупівель американської сої (один із товарів критичного експорту США), а також з’явилися повідомлення від нафтотрейдерів про бронювання китайськими державними компаніями танкерів для закупівлі досить істотних обсягів (щонайменше, 20 млн барелів) американської нафти в серпні та вересні. Як повідомляло агентство Reuters, у січні Китай обіцяв закупити нинішнього року американської нафти на суму 25 млрд дол., однак, за підсумками першого півріччя, сума виявилася вдесятеро меншою. Наприкінці липня державні компанії КНР PetroChina і Sinopec Corp. пообіцяли різко наростити закупівлі нафти зі США, хоча, як зазначають експерти, на світовому ринку можна купити нафту й дешевше. Трейдери впевнені, що таке рішення — політичне і надійшло з найвищих рівнів китайського керівництва.

Питання, над яким сьогодні ламають голови найкращі фахівці з американо-китайських відносин, — до чого приведуть взаємні кроки США і КНР уже в найближчому майбутньому. З одного боку, вже практично очевидно, що США і КНР зайшли у протистояння, яке не завершиться ні завтра, ні післязавтра, і воно лише частково спирається на ідеологічне підґрунтя. З іншого — розрив торгово-економічних зв’язків між двома провідними економіками світу матиме глобальні наслідки далеко за їхніми кордонами, що загрожує світовій економіці, і так ослабленій пандемією.

«Серединний шлях», вибраний обома сторонами, видається оптимальним. Чекаємо новин із Бейдахе. Вони з’являться до листопада.

Усі статті Сергія Корсунського читайте тут.