Сектор Газа: затишшя перед черговою бурею

Останнім часом Ізраїль проводить особливо активну мирну політику. У процесі — переговори з Палестинською автономією, за сприяння Туреччини відбуваються контакти із Сирією. Одночасно за посередницьких зусиль Німеччини ведуться переговори з «Хезболлою» про обмін полоненими. Ізраїльська сторона в цьому місяці двічі пропонувала Лівану розпочати мирні консультації, але обидва рази дістала відмову. Апогеєм цих зусиль стало перемир’я («тахдіа») з палестинським рухом «Хамас». Чи можна було уявити таке рік тому, коли хамасівці захопили владу в секторі Газа і, попри блокаду й ізраїльські військові операції, продовжували обстрілювати поселення на півдні Ізраїлю саморобними ракетами «Касам»? Але, як заявив цього тижня ізраїльський прем’єр Ехуд Ольмерт в інтерв’ю газеті «Аш-Шарк Аль-Аусат», яка видається в Лондоні арабською мовою, реалії змінюються, зазнають змін позиції сторін, а тому необхідні поступки та компроміси.

Що ж, спробуємо розібратися, які саме зміни відбулися і як довго на них зможе протриматися перемир’я з Газою, а точніше, затишшя. Саме це означає арабський термін «тахдіа», повною мірою відбиваючи реальність.

Мир із «Хамасом» не може входити в стратегічні інтереси Ізраїлю, доки ісламісти не визнають його права на існування. Хоча сама мирна угода, швидше за все, не настільки й важлива. Ізраїльтяни ось уже 60 років живуть без неї і могли б прожити ще стільки ж, якби на голову не падали «касами». Така ситуація створює атмосферу постійної напруженості на півдні країни і, відповідно, негативно позначається на іміджі уряду. Тому тим, хто перебуває при владі, особливо в останні роки, доводиться постійно вирішувати проблеми Гази. Варіантів дій не так уже й багато.

Локальні військові операції, регулярно влаштовувані Армією оборони Ізраїлю, дають лише тимчасовий і обмежений ефект. Крім того, бойовики навчилися використовувати для своєї діяльності густонаселені райони анклаву, тому жертвами ізраїльських дій у відповідь часто стають мирні жителі. Надійнішим способом покласти край ракетним обстрілам із сектора Газа є проведення там широкомасштабних бойових дій. Уряд Ольмерта давно каже про це, виявляючи готовність реалізувати заяви на практиці. Бракує одного: підтримки населення. А без неї нинішній кабінет не може наважитися на такий серйозний крок, як уведення військ до сектора Газа, оскільки це загрожує втратами з обох боків. Маючи і так невисокий імідж після не надто вдалої Другої ліванської війни, уряд може остаточно дискредитувати себе в очах ізраїльтян.

Вирішити ситуацію допомогли єгиптяни, котрі виступили в ролі посередників. Вони зацікавлені в стабільності на кордоні із сектором Газа не менш від Ізраїлю і, на відміну від нього, мають можливість вести з «Хамасом» переговори. Після того як палестинські бойовики в січні цього року продемонстрували свої здібності з прориву кордону й організації в сусідньому Єгипті безконтрольного «шопінгу», Каїр, щоб уникнути повторення подібних подій, спрямував зусилля на послаблення блокади анклаву. Це було необхідно й у тому контексті, що в арабському світі почали лунати закиди, мовляв, Єгипет фактично є учасником ізоляції палестинської території. Крім того, посередництво — це шанс уплинути на зв’язок «Хамасу» з єгипетськими «Братами-мусульманами».

Переговори тривали довго й складно. Обстановка в зоні конфлікту періодично доходила до точки кипіння. Але сторони, зрештою, наважилися на компроміс. Вони не плекали ілюзій і прямо називали перемир’я хистким. Із цього можна зробити висновок про нагальну необхідність нинішнього перепочинку саме в даний момент як для Ізраїлю, так і для «Хамасу».

Говорячи про Ізраїль, не можна не згадати про корупційний скандал, у центрі якого фігурує прем’єр-міністр країни. Тільки цієї середи, якраз напередодні голосування в кнесеті (парламенті) щодо законопроекту опозиції про розпуск парламенту і дострокові парламентські вибори, Ехуд Ольмерт остаточно погодився провести до кінця вересня внутрішні вибори керівництва правлячої партії «Кадіма». Таке рішення він ухвалив після інтенсивних консультацій з лідерами лейбористської партії «Авода», основного союзника по коаліції, після чого лейбористи погодилися не підтримувати законопроект, і його було знято з голосування.

До цього, коли було ясно, що дострокові вибори неминучі (незрозуміло тільки які — парламентські чи внутрішньопартійні), політики інстинктивно почали особливо перейматися підтримкою електорату. Для населення півдня Ізраїлю украй важливо було б вирішити проблему палестинських ракетних обстрілів. Той, хто її вирішить, може розраховувати на підтримку. Як уже було сказано, із допомогою сили запуску «касамів» швидко й безболісно не зупинити. А от перемир’я — інша річ. Особливих зобов’язань Ізраїль на себе не брав, хіба що пропускати в палестинський анклав вантажі з продовольством, паливом, товарами широкого вжитку. Натомість отримував припинення ракетних обстрілів та інтенсифікацію переговорів щодо звільнення полоненого рік тому ізраїльського солдата Гілада Шаліта. До речі, справа цього військового досить делікатна для Ізраїлю, а отже, таки має стосунок до рейтингу уряду.

Ефективність перемир’я — справа завтрашнього дня. Провал угоди завжди можна легко використати як аргумент усередині країни, а також на міжнародній арені для проведення військової операції в секторі Газа, посилення блокади, інших санкцій. Мовляв, ми намагалися зробити все можливе, але не вдалося.

Колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер свого часу сказав, що Ізраїль — це єдина держава, у якої немає зовніш­ньої політики, тільки внутрішня. Певне, нічого не змінилося, і в даний час ми бачимо підтвердження слів американського дипломата, коли глава уряду й інші політики говорять те, що узгоджується із суспільною думкою, а ухвалення зовнішньополітичних рішень напряму пов’язане із ситуацією всередині країни.

Однак спробуймо трохи відійти від цього погляду, який уже став класичним, на політику Ізраїлю. Подивімося не на те, що відбувається всередині, а на зовнішні чинники. Що найбільше турбує Ізраїль? Правильно, Іран. Із чотирьох держав і Палестинської автономії (ПА), котра межує з Ізраїлем, останній має нормальні відносини тільки з Єгиптом та Йорданією. З іншими трьома (Сирія, Ліван і ПА) є територіальні спори й інші розбіжності, які так чи інакше стосуються Ірану. Дамаск підтримує стратегічне співробітництво з Тегераном. А удвох вони сприяють «Хезболлі» у Лівані й «Хамасу» в секторі Газа. Не дивно, що в такому оточенні Ізраїль почувається не надто комфортно, особливо, коли воєнне вирішення іранського ядерного досьє з рахунків не скидається. З одного боку, Армія оборони Ізраїлю проводить навчання. Останні маневри ізраїльських ВПС неподалік берегів Греції навіть дістали в ЗМІ назву «генеральної репетиції» перед ударом по Ісламській Республіці. А з іншого боку — Ізраїлю було б необхідно попрацювати на дипломатичному фронті. Максимально нейтралізувати союзників Ірану біля своїх кордонів або принаймні спробувати внести розкол у їхні лави. Переговори — чудовий спосіб для цього. Цим Ізраїль і зайнятий зараз, зокрема із Сирією, що викликає неабияке занепокоєння іранців, адже ставка сирійсько-ізраїльського миру — союз Дамаска з Тегераном. Пропозиції мирних переговорів Лівану й «тахдіа» із «Хамасом» можуть бути частиною цієї гри.

Хамасівці прийняли умови Ізраїлю. Із часу захоплення влади в секторі Газа вони довели, що їхня влада над анклавом є досить стійкою. Однак їм потрібен перепочинок, аби відновити сили, поповнити запаси зброї та підготувати нових бойовиків. Ісламісти усвідомлюють непевність нинішнього моменту, а тому максимально спробують його використати. Перемир’я є також шансом для «Хамасу» вийти з ізоляції. Генеральний секретар Ліги арабських держав Амр Муса на міжнародній конференції на підтримку суспільної безпеки та правової держави на палестинських територіях, котра проходила цього тижня в Берліні, закликав зняти вето на контакти з «Хамасом». Голова палестинської національної адміністрації Махмуд Аббас, не чекаючи цього, ще раніше заявив про готовність почати діалог з ісламістами і направив у Газу делегацію для обговорення його умов. Фактично знову з’явилися передумови для переговорів про уряд національної єдності. Крім того, ситуація свідчить на користь того, що мирні палестино-ізраїльські переговори є безперспективними в умовах розколу серед самих палестинців.

Завдяки перемир’ю «Хамас» уник ізраїльської операції і, як ми бачимо, отримав шанс закріпити свої позиції. Проте дія «тахдіа» поширюється лише на сектор Газа. На Західному березі річки Йордан Ізраїль продовжує операції проти палестинських бойовиків. І це, певне, найслабше місце угоди. Угруповання «Ісламський джихад», друга за чисельністю сила в Газі, погодилося дотримуватися умов перемир’я, проте коли ізраїльтяни вбили на Західному березі одного з її польових командирів, випустила із сектора Газа по Ізраїлю три ракети. Поранення дістали двоє ізраїльтян. На таке грубе порушення «тахдіа» вже в перші дні його дії ізраїльська сторона відповіла закриттям КПП. Військових дій у відповідь не було, що показово. Разом з активістом «Ісламського джихаду» було знищено і бойовика «Хамасу». Те, що хамасівці не стали «мститися», теж показово, і означає: Ізраїль і «Хамас» справді зацікавлені зараз у перемир’ї. Але «Ісламський джихад» та інші угруповання в секторі Газа достатніх дивідендів від «тахдіа» можуть не отримати, а тому заважатимуть їх заробляти і своєму конкурентові по «опору» — «Хамасу», вноситимуть напруженість і порушуватимуть за можливості умови «затишшя». Саме такі дії створюють обстановку найбільшої невизначеності щодо того, коли перемир’я завершиться й усе повернеться на круги своя. Ясно одне: шести місяців для «тахдіа» забагато, а для встановлення миру — замало.