САМІТ ПОЛІТИЧНИХ ДЕКЛАРАЦІЙ

Творці модних нині романів і фільмів про глобальні катастрофи, які чигають у найближчому майбутньому на людство, здебільшого наївно думають, що населення Землі перед загрозою знищення знайде в собі мужність злютуватися і під мудрим керівництвом уряду однієї з країн, розташованих на Північноамериканському континенті, реалізувати план спасіння життя на планеті. Судячи з результатів йоганнесбурзького Міжнародного саміту Землі, ця теза популярних новинок масової культури виглядає не менш фантастично, ніж створений уявою їхніх авторів розмах бід, що обрушаться незабаром на наш світ.

Відомо, що нинішня зустріч у Йоганнесбурзі стала продовженням Саміту Землі в Ріо-де-Жанейро десятилітньої давнини. Та конференція ООН дала відчутні результати: було встановлено багато природоохоронних зобов’язань — від обмеження викиду газів, що сприяють глобальному потеплінню, до запобігання розростання пустель.

На жаль, поки що більшість із цих зобов’язань залишаються невиконаними. Викиди шкідливих газів в атмосферу лише збільшилися, а природні ресурси планети виснажилися ще більше. Багато хто говорить, що проблема не в неможливості виконати дані обіцянки, а в тому, що уряди й великі компанії просто не в змозі виконати взяте на себе.

Шанси, що зустріч у ПАР принесе реальні плоди, із самого початку виглядали вельми примарними. Тож цього разу учасники саміту з питань сталого розвитку вирішили не готувати ніякого загального документа, ніякої глобальної конвенції. Водночас міжнародні організації з охорони довкілля хотіли б, щоб ООН ухвалила міжнародні правила поведінки великих компаній.

Проте, зважаючи на різку опозицію в особі США й інших країн Заходу, можна було впевнено стверджувати, що ніякого зводу правил поведінки підготовлено не буде. Єдине, на що можна було сподіватися, — так це на добровільні ініціативи, тобто на те, що уряди, компанії та неурядові організації укладуть між собою ні до чого не зобов’язуючу угоду. Як виявилося, і ці надії були, м’яко кажучи, передчасними.

Перше, що відзначила світова преса, це панування в Йоганнесбурзі різкого дисонансу між проблемами, обговорюваними на форумі, й поведінкою делегацій держав, представлених на Саміті Землі. Обговорення питань боротьби з бідністю не зашкодило учасникам конференції поласувати обідом, меню якого було аж ніяк не бідним. Як писали британські газети, серед страв, запропонованих делегатам саміту, були ікра, величезні омари, вирізка та куряча грудинка, лосось, делікатесна південноафриканська риба, бекон і багато чого іншого. Запивали всі ці делікатеси учасники форуму, котрі намагаються розв’язати проблеми голоду в країнах, що розвиваються, шампанським, чудовими винами та бренді.

Величезний рахунок за вишуканий обід оплатили платники податків країн — учасників форуму. А загалом, за даними преси, на проведення конференції, націленої на боротьбу з голодом, бідністю й забрудненням, витрачено не менше 50 млн. дол. А водночас 14 млн. африканців, більшість із котрих діти, постійно перебувають на межі голодної смерті.

Лише мінеральної води учасники саміту щодня випивали 80 тисяч пляшок. А за той самий день близько 6 тис. африканських дітей помирають від хвороб, пов’язаних із уживанням неякісної води.

Загалом-то, дипломатичні наради, аналогічні йоганнесбурзькій конференції ООН із питань сталого розвитку, як правило, одержують на свою адресу добрячу порцію критики, а то й відвертих кепкувань. Організації з надання гуманітарної допомоги та групи захисту довкілля скаржаться, що уряди країн Заходу й великі міжнародні корпорації роблять усе можливе, аби на зустрічах такого роду ніяких реальних результатів досягнуто не було. Багато оглядачів вважають, що ці конференції приносять користь тільки самим учасникам і деяким «зацікавленим» групам. Можливо, й так. Як говорить відоме прислів’я, «ситий голодного не розуміє».

Крім цього, частина проблем полягає, можливо, й у тому, що учасники ставлять перед собою занадто великі завдання — як поліпшити добробут жителів найбідніших країн світу й урятувати природу. Це неминуче поставить перед делегатами нерозв’язну проблему, змусить їх битися за кожне слово та фразу в тексті підсумкового комюніке.

Утім для світових самітів проблема тексту підсумкового документа — звичайна справа. 1993 року на конференції ООН із прав людини у Відні учасники ніяк не могли дійти єдиної думки в питанні про те, чи є права людини величиною постійною та єдиною для всього світу. Через рік на конференції в Каїрі з питань народонаселення делегати багатьох країн кілька днів сперечалися з Ватиканом у питанні про аборти. Учасники конференції з питань расизму в Дурбані довго обговорювали, чи можна вважати політику Ізраїлю щодо палестинців расистською.

А стосовно йоганнесбурзького форуму, то однією з основних проблем, із якими він зіштовхнувся, стала непримиренна позиція США в багатьох питаннях. Американців і раніше жорстко критикували за відмову підписати Кіотський протокол, що обмежує викиди в атмосферу промислових газів. У Йоганнесбурзі вони продемонстрували непоступливість і в інших питаннях. Зокрема, багато делегатів саміту невдоволені тим, що так і не було визначено параметри переходу на технології, пов’язані з використанням відновлюваних і нешкідливих для довкілля джерел енергії. Делегати від Євросоюзу вважали, що до 2010 року частка такої енергетики в загальному обсязі повинна становити 15%. А глава американського агентства з охорони довкілля Крістін Тодд Вітман заявила, що її уряд не хоче підписувати угоду, ймовірність виконання якої невисока. І під тиском США представники європейських держав були змушені відмовитися від вимог виявити конкретні терміни початку глобального переходу на «чисту енергію».

Серед найважчих питань можна назвати й розв’язання проблеми водних ресурсів. Країни третього світу, зокрема, хотіли домогтися від ЄС і США обіцянки до 2015 року наполовину зменшити кількість тих, хто не має доступу до чистої води й каналізації. Американські представники й тут відмовилися прийняти якісь чіткі орієнтири, заявивши, що не можуть ставити підпис під угодами, які при настільки великій кількості учасників неминуче перетворюються на символічні.

До всього Greenpeace й інші екологічні організації звинувачують США і Японію в активній залаштунковій діяльності. За їхніми даними, японські делегати запропонували американським підтримати їхню позицію в питанні про питну воду, а в обмін пообіцяли виступити на їхньому боці в проблемі відновлюваної енергетики. Захисники довкілля звинувачують США також у тому, що ті намагаються торгуватися з бідними країнами, пропонуючи допомогу в розвитку комунального господарства в обмін на поступки в питанні про відновлювальні джерела енергії.

Гучний скандал на цю ж тему влаштувала комісар ООН із прав людини Мері Робінсон, котра заявила, що США в залаштунковій боротьбі намагаються виключити з підсумкової декларації зустрічі пункти, пов’язані з дотриманням прав людини. Зрозуміло, якої компенсації зажадали американці за це в країн, що розвиваються, де ця проблема стоїть досить гостро.

Попри те, що лідери багатьох держав визнали необхідним особисто прибути в Йоганнесбург, президент Сполучених Штатів вирішив передати цю честь держсекретарю Коліну Пауеллу. Як у воду дивився — упертість американських представників зрештою призвела до скандалу на заключному засіданні саміту. Члени екологічних організацій улаштували гучну акцію протесту під час виступу Пауелла, заглушивши частину його промови. У результаті кількох людей навіть вивела з залу служба безпеки. Негативну реакцію «зелених» викликала заява держсекретаря США про те, що його країна вживає заходів для розв’язання екологічних проблем, зокрема й пов’язаних із глобальним потеплінням.

А трішки раніше представники неурядових організацій символічно залишили зал засідання на знак протесту проти проекту заключного документа, який, на їхню думку, не відповідає вимогам сучасності. Попри цей демарш, делегати форуму схвалили план дій, спрямованих на досягнення сталого розвитку людства, а також прийняли політичну декларацію, у якій говориться про необхідність скоротити розрив між багатими та бідними країнами й докласти більше зусиль для охорони довкілля.

Очевидно, сталося те, про що попереджали аналітики ще до відкриття саміту — попри весь зовнішній антураж, він став банальним заходом політичних декларацій. А багато громадських організацій, зокрема такі відомі, як Greenpeace, Oxfam, WWF і «Друзі Землі», уже заявили, що саміт провалився. Один із головних пунктів їхньої критики — неспроможність або небажання делегатів із розвинених країн поставити перед собою чіткі часові рамки досягнення угод щодо енергетики й боротьби зі злиднями.

У спільній заяві цих організацій говориться, що нинішній саміт виявився неспроможним забезпечити енергією бідні країни, а також більш активно виступити на підтримку використання відновлюваних джерел енергії. Тож він ввійде в історію як конференція втрачених можливостей. «Зелені» стверджують: результати зустрічі — не більше ніж «крихти для бідняків», і все, що відбувалося в Йоганнесбурзі, — це «перемога егоїзму й жадібності».

Проте не варто бути настільки категоричними. Деякі реальні результати роботи саміту можна назвати вже сьогодні. По-перше, американський уряд, почуваючись незатишно під шквалом критики на свою адресу, оголосило про підписання серії партнерських договорів між бізнесменами та представниками країн, що розвиваються. Мета цих угод — допомогти в боротьбі з голодом в Африці й поліпшити доступ до джерел чистої води й енергії. Американці стверджують, що президент Буш прийняв рішення про найбільше з часів правління Кеннеді збільшення асигнувань на допомогу в розв’язанні основних проблем світу.

По-друге, російський прем’єр-міністр Михайло Касьянов, виступаючи на саміті, заявив що Москва в найближчому майбутньому ратифікує Кіотський протокол про глобальне потепління. Ратифікація цього договору Росією є вирішальним моментом для долі самого договору, оскільки дозволить ввести протокол у дію, навіть попри те, що під ним немає підпису головного забруднювача атмосфери — Сполучених Штатів.

І, нарешті, потрібно відзначити, що зустрічі, подібні йоганнесбурзькій, важливі самі по собі, незалежно від того, які документи з’являються на світ після їх проведення. Адже такі великомасштабні саміти спроможні змінити клімат, у якому ведуться дискусії з того чи іншого питання. І серйозних результатів від таких заходів не варто чекати відразу. На них можна розраховувати лише через декілька років.