САДДАМ ХУСЕЙН — НОВА АМЕРИКАНСЬКА МІШЕНЬ

Того самого дня у газеті Washington Post було викладено наказ Буша, відданий ЦРУ, в якому секретним службам США дозволяється використовувати всі наявні ресурси для якнайшвидшого повалення диктатора, включно з його фізичним знищенням.

Американська влада не раз говорила, що має у своєму розпорядженні дані про причетність Саддама Хусейна до розробки зброї масового ураження. Вони не втомлюються переконувати американців і решту світу в тому, що хімічна, біологічна і навіть ядерна зброя може бути застосована не лише проти країн регіону, а й проти будь-якої країни світу. Крім того, спецслужби США намагаються підтвердити зв’язок терористичної мережі Аль-Каїди з іракським режимом.

Ніколи, від часів війни в Перській затоці, Ірак не залишався поза пильною увагою світового співтовариства, що виявлялося в торгових санкціях ООН, патрулюванні повітряного простору країни американсько-британськими ВВС, бомбардуваннях 1998—1999 рр. і постійних вимогах допустити інспекторів оонівської комісії для перевірок заводів на предмет виготовлення хімічної та біологічної зброї. Останній раз інспекторів вигнали з Іраку в грудні 1998 року. Більше дипломатам ООН не вдалося схилити Багдад до такого співробітництва.

Проте іракський правитель прорахувався, вирішивши, що події 11 вересня відвернуть американців на війну з Бін Ладеном. Те, що іракська лінія фронту залишалася, як і колись, архіважливою для США, президент Буш довів уже на початку нинішнього року, провівши так звану «вісь зла» тероризму — через Ірак, Іран і Північну Корею — країни, підозрювані у виготовленні зброї масового ураження. І запланований на квітень удар по Іраку не відбувся лише через загострення ізраїльсько-палестинського конфлікту.

У травні Ірак не бомбили, але президент Буш та його команди «яструбів» почали публічно заявляти про необхідність зміни режиму і повалення Саддама Хусейна. В одному з інтерв’ю Доналд Рамсфелд, міністр оборони США, зазначив, що іракський режим може бути зруйнований лише ззовні. І те, що наприкінці травня в Берліні президент Буш переконував німецького канцлера Шрьодера, що не шукає війни з Іраком і не лежать на його столі «плани війни», виявилося лише словами. Бо в червні американська влада заговорила зовсім інакше й на іншу тему.

Сполучені Штати вийшли на наступний, «якісно новий» рівень війни з тероризмом. На внутрішньому фронті президент Буш заявив про створення Департаменту внутрішньої безпеки, звівши під дахом бюджету в 25 млрд. доларів 170 тисяч персоналу. Нове міністерство має стати одним із найбільших і найпотужніших в уряді США, оскільки покликане захищати країну від внутрішніх підступів терористів. На зовнішніх кордонах адміністрація просунула давно виношувану доктрину «превентивної інтервенції», відповідно до якої США в «певних випадках» завдаватимуть ударів першими по джерелу загрози, не чекаючи можливого нападу.

Виступаючи 1 червня перед курсантами військової академії США Уест Поїнт, президент Буш заявив, що колишня політика США, спрямована на стримування небезпечних держав, виявилася малоефективною. І оскільки війна з тероризмом далека від завершення, то потрібна нова доктрина, при якій випереджувальні удари по противнику не дали б йому можливості застосувати зброю масового ураження. «Ми повинні перенести бій на територію противника, змінити його плани й парирувати щонайсерйознішу загрозу раніше, ніж вона з’явиться», — підсумував Буш.

У тому виступі американський президент не згадував ні Ірак, ні його правителя. Та рівно через два тижні з’явилося щось на кшталт «інструкції» з практичного застосування доктрини: президент США підписав наказ, який велить ЦРУ і військам спеціального призначення скинути Саддама Хусейна за будь-яку ціну, включно з убивством у рамках «самооборони».

ЦРУ поки що відмовляється коментувати деталі наказу. Та дещо відомо, наприклад те, що на цю програму вже виділено мільйони доларів. Кошти використовуватимуться в основному на підготовку невеличких груп спецназівців, для проведення операцій на території Іраку, аж до захоплення Саддама. Не виключаються також наземні вторгнення та військовий переворот, який зможуть здійснити незадоволені режимом армійські офіцери. Поруч із ризикованими планами в стилі супергероїв, розробляються також варіанти всебічної (моральної та матеріальної) допомоги іракській опозиції з метою об’єднання її в реальну силу, здатну на повстання. Планується підсилити розвідку в стінах іракського уряду, серед військових і секретних служб. Фінансуватимуться і шпигуни всередині країни та інші «трюки», які є в арсеналі ЦРУ, щоб упіймати людину, котра загрожує безпеці США.

До речі, спецслужби США, прогавивши терористичний напад на країну у вересні, не зловивши Бін Ладена, не викоренивши злочинну мережу його сподвижників, отримують сьогодні з рук президента практично останній шанс довести свою спроможність, свій професіоналізм і підняти реноме, яке сильно впало.

Хоча не можна однозначно стверджувати, що успіх у цій справі ЦРУ забезпечений. 65-річний Саддам зовсім не легкодоступна мішень. Пересувається він тільки вночі, його їжу тестують на отруту, перед народом він не з’являється, його заміняють двійники, і навіть міністри не мають до нього прямого доступу. Експерти вже сьогодні кажуть, що прицілитися в нього дуже складно.

Крім того, не варто забувати, що в діяльності ЦРУ за останні 50 років були не тільки успіхи. В його арсеналі відверті невдачі та провали, а також операції, які погано пахнуть. Найгучнішими, з тяжкими наслідками, були державні перевороти — вбивство лідера Конго Патріса Лумумби 1960 року та воцаріння на наступні 32 роки диктатора Мобуту, 1973 року — повалення законного президента Чилі Сальвадора Альєнде і потужна фінансова підтримка генерала-диктатора Піночета. Про те ж, як протягом 40 років спецслужби США намагаються прибрати Фіделя Кастро, ходить безліч анекдотичних історій, що мають підгрунтям реальні операції. Серед варіантів убивства кубинського президента, виявляється, були чиказький гангстер із капсулою отрути, просочені наркотиком сигари, талій у черевиках (для випадання бороди), не кажучи вже про гучний провал операції з висадження на острів бойовиків 1961 року.

Коли 1976 року в Сенаті США вперше були оприлюднені дані про спроби замаху на життя Кастро та Лумумби, тодішній президент США Джеральд Форд видав указ, який забороняє всім американським відомствам планувати та здійснювати вбивства керівників іноземних держав. Всі наступні президенти відновляли цей указ. Ось чому нинішній президент США Джордж Буш-молодший дав ЦРУ зелене світло на вбивство іракського лідера Саддама Хусейна з застереженням — якщо воно знадобиться з метою «самооборони».

Наприкінці війни в Перській затоці в західних лідерів був реальний шанс скинути Саддама Хусейна. Та президент Буш-старший не зважився розпочати марш-кидок на Багдад. Тепер, кажуть, у його сина є бажання завершити незакінчену сімейну справу.

На Інтернет-сайті американського телеканалу СNN у колонці «швидке голосування» минулої неділі помістили запитання «Чи підтримуєте ви військову акцію США проти Іраку?» У понеділок була змога ознайомитися з відповідями — за два дні проголосувало 50 тисяч користувачів, із них 69% — за, 31% — проти. Тих, хто «бажає» бомбити Ірак і скидати Саддама, вдвічі більше. І не всі ж вони військові яструби...

Відповідно до опитувань, половина американців вважають, що терористи підірвуть ядерну зброю на американській землі протягом наступних 10 років. (У мене як глядача американських телеканалів немає жодного сумніву, що ця думка сформована з допомогою психологічних атак мас-медіа.) Водночас лише один із семи громадян Великобританії стурбований проблемами зовнішньої політики та оборони держави, загрозою міжнародного тероризму.

Після 11 вересня люди по різні боки Атлантики стали по-різному дивитися на світ і на майбутнє. Для більшості європейців світ залишається таким самим ненадійним і безладним, яким він був завжди в Європі. Для американців же — світ змінився назавжди. І в першу чергу — відчуття безпеки в цьому світі. Тому нова доктрина про превентивний удар впала в Америці на благодатний грунт.