Росія—Нато: шлюб не з любові, а з розрахунку

Заява Віктора Януковича про те, що Україна не готова виконувати План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), потішила багатьох у Росії, де з неприхованим роздратуванням спостерігали за кроками Києва у бік Північноатлантичного альянсу. Однак, болісно реагуючи на будь-які рухи пострадянських країн у бік Брюсселя, Москва сама активно співпрацює з цією трансатлантичною політико-військовою організацією. Чому абсолютно не заважає те, що в російському суспільстві НАТО сприймають як «агресивний блок» (за низкою соціологічних опитувань, такої думки дотримується близько 60% росіян). І мало хто із противників вступу України до НАТО, зокрема ті, хто входить до уряду Януковича, мають уявлення про реальний масштаб і зміст взаємовідносин Росії й Організації Північноатлантичного договору.

Тим часом за багатьма напрямами відносини Росії й альянсу значно перевершують україно-натовське співробітництво, яке відбувається у рамках Плану дій Україна—НАТО й Інтенсифікованого діалогу про прагнення України щодо досягнення членства і відповідних реформ. Більше того, хоча Україна декларує курс на вступ до НАТО, а Росія говорить лише про співпрацю з альянсом, із формального погляду РФ набагато більше інтегрована в Організацію Північноатлантичного договору, ніж наша країна. Це здається неправдоподібним? Поміркуйте самі: на відміну від Києва, який лише проводить консультації з Брюсселем у двосторонньому форматі «26+1», Москва як рівний партнер бере участь у виробленні деяких рішень альянсу у сфері безпеки. Втім, така «обмежена інтеграція» Росії в НАТО стала можливою тільки після трагедії 11 вересня 2001 року, коли до пріоритетів цієї політико-військової організації увійшли боротьба з тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ) і запобігання етнічному розбрату.

Тоді, напередодні війни з Афганістаном та Іраком, Сполучені Штати формували нову структуру міжнародних коаліцій. І участь у них Росії, постійного члена Ради Безпеки ООН, держави, яка має вплив у країнах третього світу і потужні національні спецслужби, до того ж географічно близької до проблемних регіонів, становила для Вашингтона певний інтерес. У свою чергу, для Москви її участь в антитерористичній коаліції стала у 2001 році засобом, який дозволив поліпшити відносини із Заходом, зіпсовані як унаслідок косовської кризи й чеченської кампанії, так і в результаті згортання російською владою демократичних і економічних перетворень.

Одним із плодів цього ситуативного «шлюбу за інтересами» якраз і став допуск Москви до прийняття спільних рішень з альянсом у сфері боротьби з тероризмом. Для цього Спільну постійну раду Росія—НАТО (СПР), яка існувала з 1997 року в двосторонньому форматі «19+1», було замінено у травні 2002-го на раду Росія—НАТО (РРН), так звану двадцятку (після розширення 2004 року — формат «27»). Її механізм передбачає, що країни — члени альянсу виступають на засіданнях РРН індивідуально, а не відстоюють єдиним фронтом уже прийняті в організації рішення.

РРН означає для Кремля щось більше, ніж просто символ добрих стосунків із Заходом. Крім того, що рада для росіян — інструмент для реалізації власних національних інтересів у рамках європейської і євроатлантичної систем безпеки, вона дозволила продемонструвати міжнародному співтовариству зростання впливу Росії на світові процеси і стала для російських обивателів одним із прикладів успішності зовнішньої політики Володимира Путіна.

Втім, той факт, що країни НАТО беруть участь у роботі ради індивідуально, не свідчить про те, що їхні позиції не можуть координуватися в кулуарах перед засіданням РРН. До того ж не варто перебільшувати факт участі Москви в прийнятті рішень альянсу: присутність Росії в РРН зовсім не означає, що вона отримала право голосу при виробленні політики НАТО, яка стосується майбутнього організації. У тому числі і щодо розширення на схід за рахунок країн із колишнього СРСР — України і Грузії.

Розширення НАТО — одне з питань, стосовно якого позиції Москви і Брюсселя розходяться. При цьому російські стратеги не сприймають аргументації натовської сторони, що розширення альянсу є частиною європейської архітектури безпеки і «сприяє побудові цілісної, демократичної та вільної Європи». У Москві вперто вважають, що воно звужує сферу впливу Росії і збільшує «географію потенційного розгортання натовських сил». Серед інших питань, стосовно яких принципово розходяться думки цих партнерів, — ратифікація країнами–членами альянсу адаптованого Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) і виконання Росією стамбульських зобов’язань щодо Молдови, про місце й терміни силового втручання, а також щодо розміщення військових баз на території нових членів цієї політико-військової організації — Румунії і Болгарії. До цього слід також додати і небажання росіян обговорювати ні на засіданнях РРН, ні на зустрічах у форматі Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) питання прав людини і проблеми демократичного розвитку в самій Росії та розбіжність їхніх поглядів на процеси, які відбуваються у таких країнах колишнього Радянського Союзу, як Грузія, Білорусь, Узбекистан і т.ін. У зв’язку з цим посол Естонії при НАТО Харрі Тіїдо одного разу зауважив: «схоже, ми використовуємо одні й ті ж самі терміни, але їх зміст бачимо по-різному».

Такі розбіжності, посилені взаємною підозрілістю, наповнюють політичний діалог Росії і НАТО. І відносини цих двох партнерів можна з повним правом визначити формулою «не вороги, але й не друзі». Кожен із них намагається використовувати одне одного у власних інтересах. Так сталося, що якщо в політичному діалозі більше розбіжностей, то у сфері безпеки ці інтереси збігаються. Насамперед на таких ділянках, як боротьба з тероризмом, незаконним оборотом наркотиків, розповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ), ядерна безпека, контроль над озброєннями, протиракетна оборона на театрі військових дій (ПРО ТВД, яка, за словами директора Інформаційного бюро НАТО в Москві Ізабель Франсуа, є «флагманським проектом у рамках РРН»), військова реформа, миротворчість, планування дій під час цивільних надзвичайних ситуацій, пошук і порятунок на морі, співпраця у повітряному просторі, наукове співробітництво тощо. Тому російсько-натовська кооперація у військовій і антитерористичній сферах дуже насичена й отримує високу оцінку як Москви, так і Брюсселя. Досить показово, що сьогодні в рамках СРН діють двадцять робочих і експертних груп. Нагадаємо, що в рамках Комісії Україна—НАТО (КУН) існує всього лише п’ять робочих груп…

Найефективніше — антитерористичне співробітництво Росії і НАТО в Афганістані, де росіяни надають цій організації практичну підтримку в керованій нею операції зі сприяння безпеці. Зокрема через регулярний обмін розвідданими, а також відкриття свого повітряного простору для учасників антитерористичної коаліції. У грудні 2004-го було прийнято План дій РРН щодо тероризму, в якому йдеться про співробітництво як на стадії запобігання терористичним актам, так і під час проведення військових операцій та в ході ліквідації наслідків терактів. Серед іншого він передбачає і реалізацію проекту зі сприяння в підготовці кадрів для антинаркотичних служб Афганістану і країн Центральної Азії: Росія дуже стурбована проблемою експорту з цих азіатських держав наркотиків і має намір із допомогою НАТО створити навколо себе «антинаркотичний пояс».

У рамках Плану дій РРН щодо тероризму Росія бере участь в одному із найуспішніших контртерористичних заходів, проведених альянсом після 2001 року, — операції «Активні зусилля». Нагадаємо, що мета цієї операції, розгорнутої у Середземному морі, — патрулювання кораблями НАТО Гібралтарської протоки і Суецького каналу, тобто тих транспортних артерій, які найбільш уразливі перед нападами терористів. Минулого тижня Росія почала активну фазу своєї участі в цьому заході: сторожовий корабель «Пытливый» разом із турецьким фрегатом «Гексу» розпочав патрулювання. (Україна також бере участь у цій операції. Проте поки що вона обмежилася відкриттям у Севастополі контактного пункту на базі штабу українських ВМС.)

Крім того, Росія і НАТО почали реалізацію масштабної програми, яка передбачає об’єднання інформації про повітряну обстановку з їхніх військових і цивільних джерел. Таким чином, підвищується ефективність спільної протидії терористичним загрозам для авіації.

У контексті як антитерористичної боротьби, так і участі в миротворчих операціях одне з центральних місць у співпраці Москви і Брюсселя посідає підвищення оперативної сумісності сил та засобів Росії і НАТО. Адже сучасні збройні сили повинні бути готові діяти в рамках багатонаціональних командних та організаційних структур і за потреби спільно виконувати завдання в операціях із підтримки миру або кризового регулювання. Щорічно у військовій галузі РРН планує понад 150 спільних заходів — консультації експертів, семінари, науково-практичні конференції, курси навчання, навчання і тренування. І приблизно третина їх припадає на оперативну сумісність. (План військового співробітництва на 2006 рік, до речі, передбачає 42 таких заходи.)

Важлива складова у підвищенні оперативної сумісності — тилове забезпечення, у тому числі випробовування зразків військової техніки і застосовуваних процедур на придатність до таких дій під час авіаційних перевезень і дозаправки літаків у повітрі. Працюючи таким чином, російські й натовські військовики особливу увагу приділяють 15 окремій мотострілковій бригаді, розквартированій у Самарі, призначення якої — зокрема й виконання миротворчих завдань у складі багатонаціональних сил.

Як приклад практичної взаємодії також можна навести участь сил і засобів російського ВМФ у навчаннях НАТО з пошуку й рятування екіпажів аварійних підводних човнів Sorbet Royal-2005. У 2007— 2008 роках мають відбутися комплексні навчання з перекидання і розгортання російсько-натовського контингенту в умовному кризовому регіоні. Велика роль у контексті оперативної сумісності відводиться участі російських кораблів в операції «Активні зусилля». А нинішнього року Росія планує провести з країнами НАТО навчання по лінії військово-транспортної авіації. Втім, про точні терміни сьогодні говорити з упевненістю не можна.

Так, у вересні під Псковом мали відбутися навчання сил спецпризначення НАТО (підрозділи США, Великобританії, Франції і Туреччини) та 76-ї дивізії Повітряно-десантних військ Росії. Використовуючи формальний привід — Держдума не ратифікувала угоду про статус сил країн НАТО і держав, які беруть участь у програмі «Партнерство заради миру» (SOFA), — російське міноборони перенесло ці навчання, як і російсько-американські «Торгау-2006», на наступний рік. У свою чергу, експерти пояснюють те, що сталося, погіршенням російсько-американських відносин, пов’язане як із відмовою Вашингтона підтримати вступ Росії до СОТ, так і з посиленням критики з боку Білого дому згортання Кремлем демократичних і економічних реформ.

Крім продуктивного співробітництва у військовій і контртерористичній сферах, Москва і Брюссель активно займаються питаннями планування дій під час цивільних надзвичайних ситуацій, для чого щорічно проводять ряд спільних навчань. Серед найбільших — навчання з подолання наслідків терористичного акту на хімічному підприємстві «Богородськ-2002», організовані МНС Росії і Євроатлантичним координаційним центром реагування на стихійні лиха та катастрофи (ЄКЦРК НАТО); командно-штабні навчання МНС Росії й ЄКЦРК НАТО «Калінінград-2004» з відпрацювання спільних дій у ліквідації наслідків великої техногенної катастрофи та інші. До сказаного можна додати, що МНС має у Брюсселі своє представництво...

Окремої розмови заслуговує тема військово-технічного співробітництва Росії і НАТО. Україні тут є чого повчитися. Так, росіяни — постійні учасники виставок, які проходять під егідою альянсу. Наприклад, торік російські компанії брали участь у виставці технологій зброї несмертельної дії, яка проходила у штаб-квартирі альянсу в Брюсселі. Для роботи з потенційними клієнтами спеціалізована компанія «Росвооружение» відкрила своє представництво при НАТО. А ось в «Укрспецекспорті» вирішили цього не робити. У зв’язку з цим не можна не згадати й іншого прикладу: коли 2002-го напередодні Празького саміту редакція журналу NATO nation’s and Partnership for Peace запропонувала компанії безоплатно розмістити на своїх сторінках рекламу продукції і підприємств нашого ОПК, українська сторона відповіла відмовою...

Результатом планомірної роботи росіян стають нові контракти для російського ОПК. Наприклад, авіакомпанія «Волга-Днепр» разом з АНТК ім. Антонова уклали з альянсом контракт до 2009 року на надання транспортних послуг в інтересах НАТО. До речі, це стало можливим, не в останню чергу, і завдяки тому, що Верховна Рада свого часу не ратифікувала українсько-натовського меморандуму про використання стратегічної транспортної авіації України в операціях і навчаннях НАТО. Також можна згадати, що підприємства російської «оборонки» підписали з французькою групою SAGEM і британською BAE Systems угоди зі співробітництва у модернізації вертольотів Мі-24 і Мі-17. Росія і Франція також створили і спільно просувають на світових ринках навчально-тренувальний літак МіГ-АТ. А для полегшення доступу на ринки країн-членів НАТО росіяни у січні 2003 року підписали спонсорську угоду з приєднання Росії до системи кодифікації альянсу, що має активізувати співпрацю у сфері торгівлі товарами військового призначення.

Розповідь про відносини Росії і НАТО була б неповною без згадки про сприяння альянсу в підготовці до цивільного життя звільнених у запас російських офіцерів. З цією метою на базі Московського державного університету економіки, статистики й інформатики було відкрито Інформаційно-консультаційний і навчальний центр «Россия-НАТО», а потім ще шість філій в інших російських містах. Перепідготовка фінансується за кошти, які виділяє альянс, і щорічно ця сума становить близько 400 тис. євро.

Співробітництво Росії і НАТО — яскравий приклад того, як держава реалізовує свої національні інтереси. Але для України питання інтеграції в НАТО не означає лише співпрацю у військовій сфері та в боротьбі з тероризмом. Для нас питання стоїть ширше. А саме — у залученні до цінностей, які є спільними для країн трансатлантичного співтовариства, у можливості проводити економічні і демократичні реформи...